справа №727/7001/21 Головуючий у 1 інстанції: Фролова І.В.
провадження №22-ц/824/8794/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
08 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про стягнення моральної шкоди, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн та судові витрати у розмірі 1 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що незаконне звільнення та притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності призвело до моральних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків та вимагало додаткових зусиль в організації життя.
Вказував, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2021 року у справі №727/9631/20 та постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 02 липня 2021 року його ( ОСОБА_1 ) поновлено на посаді завідувача сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти з 03 листопада 2020 року.
Неправомірні дії відповідача призвели також до погіршення стану здоров'я, лікування, зниження імунітету, постійного перебування в стресовому стані та інше.
Зазначав, що порушення відповідачем законодавства про працю позбавило його єдиного стабільного джерела доходів в період від 20 жовтня 2020 року до 19 лютого 2021 року, тобто на чотири повних місяці, права на працю, права утримувати і забезпечувати свою родину (дружину і двоє неповнолітніх дітей), вчасно оплачувати комунальні послуги тощо. Відтак, позивач оцінив моральну шкоду в розмірі 100 000 грн і тому звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 рокупозов задоволено частково.
Стягнуто з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, здійснено розподіл судових витрат.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції абсолютно не доведено та не обгрунтовано в чому полягає моральна шкода та не обгрунтовано її розмір.
Апелянт погоджується з відмовою у решті позовних вимог позивача, проте не погоджується із судовим рішенням в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 20 000 грн та вважає недоведеною її наявність.
Вважає, що при вирішенні спору судом першої інстанції неповно досліджені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, натомість обставини, які суд визнав встановленими, насправді недоведені належними та допустимими доказами, а висновки, викладені в судовому рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального закону, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині стягнення з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.
Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність моральної шкоди, що її було спричинено позивачеві з боку відповідача, однак, судом не зазначено та не обґрунтовано, в чому саме полягає наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У своїй позовній заяві позивач, оцінюючи моральну шкоду враховує значне погіршення стану свого здоров'я, однак при цьому не надає належних доказів, які б вказували на погіршення стану здоров'я саме у відповідний період.
Позивач пов'язує погіршення стану свого здоров'я зі звільненням з роботи, однак позивач і до звільнення, а також після поновлення його на роботі по теперішній час перебував у численних відпустках та на лікарняних.
Судом першої інстанції не було взято до уваги доказів відповідача щодо суб'єктивних та необгрунтованих тверджень позивача про погіршення стану його здоров'я. Надані відповідачем до суду першої інстанції документи свідчать про відсутність причинно- наслідкового зв'язку між звільненням позивача та «погіршенням стану його здоров'я».
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходить з втрат немайнового характеру, що їх зазнав позивач, зміни, які відбулись в його житті, що призвело до негативних наслідків. Проте, суд в оскаржуваному рішення не зазначає, яких саме втрат немайнового характеру зазнав позивач та які саме зміни відбулися в житті позивача, що стали підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 20 000 грн.
Звертає увагу суду, що зазначений позивачем у позовній заяві перелік підстав для відшкодування моральної шкоди жодним чином не доведено належними та допустимими доказами.
В тому числі не доведено, та судом не підтверджено порушення нормальних життєвих зв'язків, витрачання додаткових зусиль в організації життя позивача, позбавлення позивача єдиного стабільного джерела доходів, неможливість вчасно оплачувати комунальні послуги, відміну відвідування різних творчих гуртків донькою позивача, неможливість знайти роботу відвідуючи при цьому роботодавців та подававши резюме на різні сайти з оголошеннями, погіршенні стану здоров'я саме в цей період та причинно-наслідковий зв'язок, лікування, зниження імунітету, постійне перебування в стресовому стані, появу думок про розлучення, про що зазначає в позовній заяві позивач.
У відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив було спростовано зазначені вище твердження позивача. При цьому, позивач, пред'явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсації за заподіяну ним моральну шкоду не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру, зокрема.
Посилаючись на неможливість знайти роботу, позивач вводив суд першої інстанції в оману. оскільки 04.11.2020 року ОСОБА_1 . було прийняту на посаду менеджера з постачання у ФОП ОСОБА_3 , що підтверджується копією відповідних сторінок трудової книжки, що було додано відповідачем до відзиву на позов.
Відповідно до щорічної декларації, поданої ОСОБА_1 . за 2020 рік, ним було отримано дохід у сумі 2 312 грн. від ФОП ОСОБА_3 , як заробітну плату. отриману за основним місцем роботи.
Разом з тим, 17.11.2020 року позивач зареєструвався в Чернівецькій міській філії Чернівецького обласного центру зайнятості як безробітний та відповідно до розрахункової довідки, наданої центром занятості від 01.03.2021 року №495/24.07-21, отримав допомогу у розмірі 28 098 грн 21 коп. за період від 17.11.2020 року до 18.02.2021 року.
Позивач, порушуючи свої обов'язки, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не повідомив факт отримання допомоги з центру зайнятості, внаслідок чого при присудженні судом оплати за час вимушеного прогулу не було враховано виплаченого матеріального забезпечення по безробіттю, що надає можливість подвійного стягнення з державного бюджету, а саме одночасної виплати допомоги по безробіттю та виплати за вимушений прогул.
Крім того, позивач не повідомив суд про інші джерела доходу (заробітку) за час вимушеного прогулу, які мали б враховуватись при присудженні оплати за час вимушеного прогулу, а саме кошти, отримані від ФОП ОСОБА_3 , як заробітну плату отриману за основним місцем роботи.
Вважає, що позивач своїми діями мав намір незаконно збагатитися за рахунок двох державних організацій, отримуючи подвійний заробіток (матеріальне забезпечення по безробіттю та компенсацію заробітної плати за час вимушеного прогулу), та третьої - фізичної особи - підприємця, що не передбачено жодним нормативним документом і приводить до безпідставних виплат з державного бюджету.
Тобто, твердження позивача щодо позбавлення єдиного джерела доходів та неможливості працевлаштування є такими, що не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.
Водночас, матеріали справи не містять будь-яких доказів, а також в оскаржуваному рішенні судом не наведено жодних доказів та обґрунтувань, чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характер, а також не встановлено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та виникнення у позивача моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав'язків, чи виникнення у нього необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Крім того, як зазначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди так і розмір моральної шкоди задоволений до стягнення судом першої інстанції є завищеними з урахуванням усіх обставин справи та з огляду на очевидну неспівмірність заявлених позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, тому суд першої інстанції неправильно підійшов до визначення достатнього розміру відшкодування та не навів мотивів визначення її розміру.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції не враховано конкретні обставини справи, стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також не враховано докази надані відповідачем, що підтверджують відсутність моральних страждань у позивача.
Судом безпідставдо невзято дя уваги доводів відповідача, що спростовують завдання позивачеві моральної шкоди, та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивачем не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме, протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між цими діями та спричиненою шкодою, чим не виконано вимоги ст.12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
ОСОБА_1 подав до апеляційного суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року.
Вказує, що в оскаржуваному рішенні було обґрунтовано обсяг, глибину і тривалість завданих душевних страждань, приниження його авторитету як завідувача сектору, науковця, освітянина, сім'янина. Пленум Верховного Суду України в пункті б постанови від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в редакції постанови від 25 травня 2001 року роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначає суд залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказує, що неправомірні дії відповідача (Скаржника) призвели до погіршення стану його здоров'я, лікування, зниження імунітету, постійного перебування в стресовому стані та інше. Він звертався до лікаря через проблеми з підвищеним тиском, тривалим стресом та невпевненістю у власних силах, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 . Думки відповідача (Скаржника) щодо недопустимості таких доказів є суб'єктивними та вкрай формалізованими.
Після незаконного звільнення, з метою прогодувати сім'ю 04.11.2021 року він ( ОСОБА_1 ) влаштувався на роботу не за фахом на посаду менеджера з постачання у ФОП ОСОБА_3 , проте змушений був звільнитися уже через 12 днів - 16.11.2020 року.
Вказує, що так зване «отримання доходу від двох державних організацій» сталося суто з вини та через незаконні дії відповідача, а якщо у відповідача є переконання про порушення позивачем законодавства України - він зобов'язаний повідомити про це відповідні правоохоронні органи, а не викладати свої припущення та наклепи у відзиві.
Звертає увагу, що статтею 235 КЗпП не передбачено можливості зменшити середній заробіток за час вимушеного прогулу за певних обставин. Норма ж абзацу другого п.32 постанови №9 ВСУ написана з урахуванням вимог ч.3 ст.117 КЗпП, а ч.3 була вилучена зі ст.117 Кодексу ще наприкінці 2005 року. Таким чином, сьогодні право працівника на отримання середньої зарплати за час вимушеного прогулу не ставиться в залежність від факту отримання ним допомоги по безробіттю або зарплати за новим місцем роботи в період вирішення спору про його незаконне звільнення.
Стверджує, що в оскаржуваному рішенні у справі №727/7001/21 про стягнення моральної шкоди: чітко визначена завдана шкода відповідачем, що підкріплюється доказами, долученими до матеріалів справи; протиправність діяння її заподіювана визнана Шевченківським районним судом м. Чернівці, Чернівецьким апеляційним судом, Касаційним цивільним судом Верховного суду у справі №727/9631/20; вказано на причинний зв'язок між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіюванні.
Звертає увагу суду, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у Постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає в стражданні або приниженні, які людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, вік та стан здоров'я (п.5б).
Отже, твердження відповідача про відсутність належних і допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації, не відповідають дійсності.
Звертає увагу суду, що, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду від 16.07.2020 року при розгляді справи №822/3180/15, постанови Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі №815/6107/17 і від 04.03.2020 року у справі №815/2215/15, відповідач (Скаржник) умисно вириває з контексту адміністративного провадження окремі думки щодо обґрунтованості чи необґрунтованості конкретних доказів у справах, що перебували на касаційному розгляді. В результаті розгляду Суд встановив, що конкретна моральна шкода не була обґрунтована і обставинами тієї ж справи не підтверджується. Оскільки суди встановили недостатність поданих позивачкою доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди та заявленого її розміру, а скаржник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження того, що суди не дослідили всіх наявних у справі доказів на підтвердження такої шкоди, то у касаційного суду відсутні підстави для визнання оскаржуваних судових рішень незаконними чи необгрунтованими.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Також, відповідач (Скаржник) стверджує, що завдані позивачеві моральні страждання у зв'язку з незаконним звільненням з роботи повністю компенсуються шляхом відновлення його порушеного права - поновлення на роботі - і не потребують грошової компенсації моральної шкоди - тобто, відповідач (Скаржник) повністю погоджується, що позивачеві були завдані моральні страждання у зв'язку з незаконним звільненням з роботи. Відповідач (Скаржник) жодним реченням в апеляційної скарги не заперечив завдання позивачу моральної шкоди та не навів доказів на підтвердження цього заперечення.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції виходив з втрат немайнового характеру, що їх зазнав позивач, зміни, які відбулись в його житті, що призвело до негативних наслідків.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 07 жовтня 2020 року наказом «Про накладання дисциплінарного стягнення» керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №98-к ОСОБА_1 - завідувачу сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти було оголошено догану за грубе порушення трудової дисципліни (п.п. 3.2.6 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, вимог п. 2.15. та п. 2.16 Посадової інструкції завідувача сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти), а саме - несумлінне виконання посадових обов'язків та у відповідності до ст.139 та ст.147-149 Кодексу законів про працю України.
27 жовтня 2020 року наказом керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №105-к ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача сектору аналітики відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України.
02 листопада 2020 року наказом керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №107-к було внесено зміни до Наказу №105-к від 27 жовтня 2020 року, відповідно до листка непрацездатності Серії АДЦ №479359, виданого 19 жовтня 2020 року КНП «Кам'янець-Подільська центральна районна лікарня», яким позивача було звільнено з посади від 02 листопада 2020 року, у день після виходу з лікарняного (визначений в листку непрацездатності в полі «стати до роботи» - 02 листопада 2020 року).
Не погоджуючись з накладеним дисциплінарним стягненням та звільненням з посади, позивач звернувся до суду з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2021 року по справі №727/9631/20 позов задоволено.
Скасовано наказ керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти «Про накладання дисциплінарного стягнення» №98-к від 07 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_1 - завідувачу сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти було оголошено догану за грубе порушення трудової дисципліни.
Скасовано наказ керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №105-к від 27 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_1 , було звільнено з посади завідувача сектору аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти відповідно до п.3 статті 40 КЗпП України.
Скасовано наказ керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №107-к від 02 листопада 2020 року, яким було внесено зміни до Наказу №105-к від 27 жовтня 2020 року, відповідно до листка непрацездатності Серія АДЦ №479359, виданого 19 жовтня 2020 року КНП «Кам'янець-Подільська центральна районна лікарня», яким ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача сектору аналітики від 02 листопада 2020 року, у день після виходу з лікарняного (визначений в листку непрацездатності в полі «стати до роботи» - 02 листопада 2020 року).
Поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідувача сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
Стягнуто з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (адреса місця знаходження: вул. Володимира Винниченка, буд.5, м. Київ, 02222, код ЄРДРОПУ 402927307) на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період від 03 листопада 2020 року до 18 лютого 2021 року в сумі 151805 грн. 82 коп. (сто п'ятдесят одна тисяча вісімсот п'ять гривень вісімдесят дві копійки)
Стягнуто з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти(адреса місця знаходження: вул.Володимира Винниченка, буд.5, м. Київ, 02222, код ЄРДРОПУ 402927307) на користь Держави судовий збір в розмірі 1816,00 грн.».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року виправлено описку в рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2021 року та в тексті рішення слід вірним читати: «допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, - посаді завідувача сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць допустити до негайного виконання».
19 лютого 2021 року наказом керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №23-к на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2021 року в справі №727/9631/20 скасовано накази Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти «Про кадрові питання» від 27 жовтня 2020 року №105- к та від 02 листопада 2020 року №107-к поновлено позивача ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики.
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2021 року та на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року подало апеляційні скарги, в яких просило рішення та ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 02 липня 2021 року було вирішено наступне:
«Апеляційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18 лютого 2021 року задовольнити частково.
Мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18 лютого 2021 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18 лютого 2021 року змінити, виклавши в наступній редакції.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати наказ керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №98-к від 07 жовтня 2020 року «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за грубе порушення трудової дисципліни.
Скасувати наказ керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №105-к від 27 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача сектору аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України.
Скасувати наказ керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №107-к від 02 листопада 2020 року, яким були внесені зміни до Наказу №105-к від 27 жовтня 2020 року, відповідно до листка непрацездатності Серія АДЦ №479359, виданого 19 жовтня 2020 року КНП «Кам'янець-Подільська центральна районна лікарня», яким ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача сектору аналітики з 02 листопада 2020 року, у день після виходу з лікарняного, визначеного в листку непрацездатності в полі «стати до роботи» - 02 листопада 2020 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору аналітики департаменту наукових ступенів і аналітики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти з 03 листопада 2020 року.
Стягнути з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (адреса місця знаходження: м.Київ, вулиця Володимира Винниченка, буд.5, код ЄДРПОУ 40927307) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 03 листопада 2020 року по 18 лютого 2021 року в розмірі 150 793,50 грн., з утриманням з указаної суми податків та інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 18 лютого 2021 року доповнити наступним змістом: «Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць».
Апеляційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 31 березня 2021 року задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 31 березня 2021 року скасувати.
Стягнути з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (адреса місця знаходження: м.Київ, вулиця Володимира Винниченка, буд.5, код ЄДРПОУ 40927307) на користь держави судові витрати в розмірі 904,38 грн.».
Також до матеріалів справи було долучено копію Постанови Верховного Суду від 04 листопада 2021 року, відповідно до якої касаційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2021 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2021 року залишено без змін.
За ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так як вказані обставини, встановлені Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2021 року в справі №727/9631/20, Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 02 липня 2021 року та Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року, які набрали законної сили, то відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України вищезазначені обставини не підлягають доказуванню.
Отже, внаслідок дій відповідача - оголошення догани, звільнення з посади, які судом визнано протиправними та скасовано, позивач вважає, що йому було заподіяно моральної шкоди.
Також позивач зазначає, що неправомірні дії відповідача призвели до погіршення стану здоров'я, лікування, зниження імунітету, постійного перебування в стресовому стані та інше. Позивач звертався до лікаря через проблеми з підвищеним тиском, тривалий стрес та невпевненість у власних силах, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 (записи сімейного лікаря ОСОБА_5 про: 08.10.2020 року, 12.10.2020 року, 16.10.2020 року - скарги на серцебиття, головний біль, підвищення артеріального тиску, болі колючого, давлячого характеру в області серця, пов'язані з емоційним перенапруженням. Діагноз: вегето-судинна дистонія, підвищення артеріального тиску; 22.01.2021 року - скарги на підвищення артеріального тиску, погіршення сну, серцебиття, перебої в роботі серця, підвищену дратівливість, погіршення апетиту, пов'язані з хвилюванням та напруженою ситуацією на робочому місці. Діагноз: гіпертонічна хвороба І ступеня, тахікардія; стан психоемоційного напруження). В матеріалах справи також є копії лікарняних листків: серія АЛБ №509066, серія АЛБ №359398, серія АЛБ №359214.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Також пунктом 5 зазначеної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Згідно з положеннями п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ст.ст.3, 56 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стваття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб захисту в національному органі, навіть якщо було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, адекватне відшкодування шкоди, зокрема моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних способів захисту.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у Постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Так, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає в стражданні або приниженні, які людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, вік та стан здоров'я (п.56).
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17, де, зокрема, зазначено наступне: «Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних хвилювань не свідчить про те, що особа не зазнала страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано».
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч.3 ст.12 та 81 ЦПК України.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України встановлено імперативний обов'язок щодо доказування і подання доказів у цивільному процесі, а саме, зазначеною нормою вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З вказаної норми ст.81 ЦПК України, зокрема, вбачається, що обов'язок доведення полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, які орієнтовані на те, щоб скласти певне позитивне враження у суду про юридичні обставини у справі. Обов'язок доведення зумовлюється настанням для особи несприятливих правових наслідків у разі невиконання або неналежного його виконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по доведенню фактів, якими вона обґрунтовує свої вимоги, тобто, якщо позивач не доведе підстави позову, то суд відмовить у його задоволенні.
Суд вірно вважав, що подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок з доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.
Також, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому, рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб'єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов'язаних судових провадженнях.
Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід'ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.
Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).Враховуючи обставини встановлені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про наявність моральної шкоди, що її було спричинено позивачеві з боку відповідача.
Вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд вірно виходив з втрат немайнового характеру, що їх зазнав позивач, зміни, які відбулись в його житті, що призвело до негативних наслідків.
З огляду на вищенаведене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що заявлена позовна вимога підлягала до часткового задоволення, а саме, стягнення з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: