Справа № 373/1293/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5996/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Опанасюк І.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
26 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Семенюк Т.А
Суддів: Кирилюк Г.М.,Борисової О.В.,
при секретарі: Стешенко М.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, -
У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 17 лютого 2015 року він був затриманий працівниками прокуратури Київської області, відносно нього розпочалося протиправне кримінальне переслідування, шляхом внесення до ЄРДР відповідних відомостей. Правова кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 189 КК України, номер кримінального провадження 42015110000000074.
27 лютого 2015 року в його службовому кабінеті був проведений обшук.
Того ж дня йому було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України та було доставлено до ІТТ Києво-Святошинського МВ ГУМВС України в Київській області.
28 лютого 2015 року відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва відносно нього був застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби.
У подальшому такий запобіжний захід відносно нього був повторно застосований ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.05.2015.
04.06.2015 йому був вручений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42015110000000074 від 17.02.2015 про вчинення кримінального правопорушення-злочину передбаченого ч.2 ст.189 КК України.
Обвинувальний акт був направлений для розгляду по суті до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області. Справі присвоєний номер 373/1742/15-к.
Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14.07.2015 у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 відмовлено.
07.08.2017 вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, ухвалено ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.189 КК України визнати невинуватим та виправдати за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину). Поновити його у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.
12.07.2018 вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07.08.2017 вступив у законну силу.
Після неодноразових оскаржень вироку суду у різних інстанціях, 11.06.2018 остаточно припинилось кримінальне переслідування щодо нього, яке тривало з 27.02.2015 та становить 51 місяць 16 днів.
Внаслідок його незаконного затримання та притягнення до кримінальної відповідальності, його притягнули до дисциплінарної відповідальності і незаконно звільнили 28.02.2015 з органів внутрішніх справ. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.01.2018 його поновлено на роботі на посаді начальника СКР Переяслав-Хмельницького МР ГУМВС України в Київській області, але не зважаючи на це, його звільнили з роботи, після поновлення, через скорочення штату.
Тривалий час він не міг знайти роботи за спеціальністю, перебував на обліку у центрі зайнятості як безробітний, був вимушений тривалий час працювати на будівництві різноробочим, не за фахом, оскільки за спеціальністю влаштуватися не міг у зв'язку з наявністю факту притягнення його до кримінальної відповідальності. Його кар'єра повністю зруйнована і 15 років служби в системі органів МВС виявилися марними і назавжди втраченими роками.
Проведення обшуку, його затримання, перебування під вартою, вважає незаконним, а проведення досудового розслідування,порушенням його прав та одного з основоположних принципів, що лежить в основі кримінального права - презумпції невинуватості.
У зв'язку із викладеним та з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, розмір якої розраховано з врахуванням висновку експерта від 13.08.2021 № СЕ-19/124-21/7956-ПС, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 1 170 000 грн.
Рішенням Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 170 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури та судові витрати в розмірі 25 076 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивач не довів факту вчинення органами прокуратури Київської області фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування кримінального провадження №4201511000000074, що вказувало б на спричинення подій та явищ, переживань, тощо.
Вважає, що ні суд першої інстанції, ні позивач не скористалися правом своєчасно вирішити питання про належний суб'єктний склад сторін, які мають брати участь у цьому спорі, а залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України і не залучивши співвідповідачами органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суд був позбавлений можливості встановити всі фактичні обставин справи, необхідні як для встановлення власне факту заподіяння моральної шкоди позивачу, так і для визначення її розміру для відшкодування з Державного бюджету.
Судом першої інстанції не прийнято до уваги правові позиції Верховного Суду з зазначеного питання.
Вказав, що Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об'єктивно не могла надати повних й обґрунтованих пояснень і заперечень з приводу усіх обставин, викладених у позові.
Зазначає про те, що позивач при визначенні розміру моральної шкоди безпідставно завищив суму стягнення у порівнянні із розміром, визначеним у ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та період перебування його під судом і слідством.
Після збільшення позивачем суми вимоги, за результатами експертного дослідження, зазначають про те, що виключно судом повинен визначатися розмір моральної шкоди, а не шляхом проведення відповідного виду судової експертизи. Звертає увагу на невідповідність висновку експерта вимогам чинного законодавства в зв'язку з використанням ним методики дослідження, чинність якої на території України припинена.
25 липня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 в інтересах Державної казначейської служби України, в якій представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало. Також вважає, що розмір моральної шкоди та витрат на правничу допомогу є завищеним.
30 серпня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 , в якому представник позивача просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись в обґрунтування вимог на те, що апелянт та відповідач не врахували правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), де вказано, що відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів.Згідно підпункту 3 пункту 4 Постанови здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 17 лютого 2015 року до ЄРДР заступником начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області радником юстиції Бозовуляком М.І. внесені відповідні відомості на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень щодо позивача та двох інших осіб. Правова кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 189 КК України, номер кримінального провадження 42015110000000074.
27 лютого 2015 року позивач, як начальник карного розшуку Переяслав-Хмельницького МРВ ГУ МВС України в Київській області був затриманий старшим слідчим другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області Житником С.В. в порядку ст. 208 КПК України, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 27.02.2015.
27 лютого 2015 року позивачу повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
28 лютого 2015 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Київської області Тельпіс М.В. звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання запобіжного заходу-тримання під вартою щодо ОСОБА_1
28 лютого 2015 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Київської області Тельпіса М.В. задовольнив частково та застосував відносно позивача (на той час підозрюваного в кримінальному провадженні) запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби.
У подальшому такий запобіжний захід відносно ОСОБА_1 був повторно застосований відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2015 за клопотанням заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області радником юстиції Бозовуляка М.І.
Наказом ГУ МВС України в Київській області від 28.02.2015 № 116 о/с ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «є» (за порушення дисципліни).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.01.2018 було визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Київській області від 28 лютого 2015 року за №457 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника сектора карного розшуку Переяслав-Хмельницького міського відділу ГУ МВС в Київській області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Київській області від 28 лютого 2015 року №116 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 з посади начальника сектора карного розшуку Переяслав-Хмельницького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Київській області, поновлено його на посаді, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, вирішено питання про судові витрати.
Наказом ГУ МВС України в Київській області від 13.02.2018 №3 о/с ОСОБА_1 було поновлено на посаді відповідно до судового рішення, але іншим наказом від 03.05.2018 №13 о/с ОСОБА_1 у зв'язку з скороченням штатів звільнено зі служби. На момент звільнення позивач мав 18 років 00місяці 18 днів вислуги років в органах внутрішніх справ.
07 травня 2015 року старший слідчий групи у кримінальному провадженні №42015110000000074-заступник начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області радник юстиції Бозовуляк М.І. звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання запобіжного заходу-домашнього арешту строком до 27.06.2015 щодо ОСОБА_1
08 травня 2015 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва клопотання заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області Бозовуляка М.І. задовольнив та застосував відносно позивача (на той час підозрюваного в кримінальному провадженні) запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби.
28 травня 2015 року позивачу було повідомлено про завершення досудового розслідування, а 04 червня 2015 року процесуальним керівником у кримінальному провадженні було затверджено обвинувальний акт відносно позивача та двох інших осіб.
14 липня 2015 ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області відмовлено у задоволені клопотання прокурора Тельпіса М.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 .
Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07.08.2017 ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 189 КК України визнано невинуватим та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину). Цим же вироком ОСОБА_1 поновлено у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищевказаний вирок було закрито, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року відмовлено потерпілому ОСОБА_5 в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07.08.2017, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року відмовлено потерпілому ОСОБА_5 в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07.08.2017, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.
Постановою Верховного Суду від 11 червня 2019 року ухвала Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року залишена без змін, а касаційна скарга потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
Таким чином, виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 набрав законної сили 28.09.2017. Судове провадження здійснювалося до 11.06.2019.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, а також при визначені розміру моральної шкоди судом враховано висновок експерта від 13.08.2021 № СЕ-19/124-21/7956-ПС.
Проте повною мірою погодитись з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
У пункті 10 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має бути притягнутий як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зазнав моральної шкоди внаслідок його незаконного затримання та притягнення до кримінальної відповідальності, проведення обшуку та перебування під вартою, оскільки вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07.08.2017 його в пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 189 КК України визнано невинуватим та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину) та поновлено у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.
При цьому позовні вимоги були заявлені до держави Україна в особі Державної казначейської служби України.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Однак, в порушення вимог наведеної правової норми, суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює лише списання коштів з державного бюджету, і не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суд не встановиввсіх фактичних обставин справи, які необхідні для встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу, у тому числі діями службових або посадових осіб яких органів така шкода була завдана, та визначення розміру відшкодування цієї шкоди.
Державна казначейська служба України таких дій стосовно позивача не вчиняла, тому й об'єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.
Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
Відповідно до ст. 48. ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача.
Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, не вирішив питання про залучення до участі у справі в якості відповідачів Київську обласну прокуратуру та Печерський районний суд м. Києва, які, на думку позивача, завдалийому шкоди.
Позивач клопотань про заміну первісного відповідача належними відповідачами чи про залучення до участі у справі зазначених вище органів як співвідповідачів, не заявляв.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача, за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).
Окрім того, колегія суддів зазначає, що позивач не звільнений від обов'язку доведення понесеної моральної шкоди, та в чому вона виразилась. Лише сама наявність виправдувального вироку відносно нього не може слугувати безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, без вказівки на те в чому саме вона полягала.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури - задовольнити.
Рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2021 року - скасувати. Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд м. Києва про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду - відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 08 листопада 2022 року.
Головуючий
Судді