04 листопада 2022 року № 320/191/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №932190107931 від 01.11.2021 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи із 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати та обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, яке прийняте за результатами розгляду його заяви від 06.09.2021 №1738 про перерахунок пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.09.2021 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення), яка визначена у довідці №21ф-280 від 03.09.2021, виданої Київською обласною прокуратурою, про заробітну плату (грошове забезпечення), що враховується для перерахунку призначеної пенсії, без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше проведених виплат та виплату різниці суми пенсії між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі №320/5069/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київської області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 13.12.2019 ОСОБА_1 відповідно до ст. 86 ЗУ "Про прокуратуру" №1697-VІІ на підставі у довідці Прокуратури Київської області від 19.03.2020 № 18ф-128 без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, просив відмовити у задоволенні, зазначивши, що відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача, оскільки позивачу перераховано пенсію на підстав довідки від 03.09.2021 №21-ф-280 за нормами ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VІІ.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 по справі №320/5069/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київської області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 13.12.2019 ОСОБА_1 відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ на підставі у довідці Прокуратури Київської області від 19.03.2020 № 18ф-128 без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
06.09.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії від 06.09.2021 на підставі довідки Київської обласної прокуратури від 03.09.2021 №21ф-28.
Службовою запискою начальника відділу перерахунків №2 підтверджено, що перерахунок пенсії позивачу здійснено згідно Рішення №932190107931 від 10.09.2021 на підставі довідки 03.09.2021 №21-ф-280.
У березні 2020 Прокуратурою Київської області позивачу видано довідку від 12 березня 2020 року №18ф-123 про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії. Довідка видана на підставі Постанови №657.
Листом від 01.12.2021 повідомлено позивача, що його розмір пенсії обчислено у розмірі 60% - 28000,00 грн., а розмір до виплати - 18540,00 грн.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у редакції, чинній до 01.10.2011, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2017 №3668-VI у статтю 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ внесено зміни, відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII у статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у частинах другій і п'ятій цифри « 80» замінено цифрами « 70».
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII у статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у частинах другій та п'ятій цифри « 70» замінено цифрами « 60».
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи наведене, до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.214 №1697-VІІ, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, оскільки застережень щодо застосування норми, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.214 №1697-VІІ не містить та не встановлює окремого порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках та яка діяла на момент призначення пенсії, тобто одночасного застосування норм, які передбачені різними законами.
Такий правовий висновок узгоджується з покладеним в основу Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ принципом єдності системи прокуратури України, що забезпечується, зокрема єдиним статусом прокурорів, який передбачає однакове матеріальне та соціально-побутове забезпечення, зокрема пенсійне забезпечення прокурорів.
Отже, розмір відсотків, який враховується під час перерахунку пенсії має бути співмірним із тим, який застосовується під час призначення пенсії працівникам прокуратури. Встановлення різних підходів до порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку пенсії після набуття чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ порушує справедливий баланс між інтересами працівників прокуратури, яким пенсія призначається відповідно до цього Закону та тими, яким вона була призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, ставить у нерівне становище працівників прокуратури, які отримали право на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Суд зазначає, що гарантією належного пенсійного забезпечення працівників прокуратури є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної працівнику прокуратури пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, має бути забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі.
Водночас, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ у частині перерахунку пенсії втратила чинність.
З огляду на наведене, до спірних правовідносин поширюються положення частини другої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, у силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати.
Висновок суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною неодноразово, зокрема у постанові від 08.06.2022 по справі №620/4661/21 та постанові від 30.06.2022 по справі №500/5077/21.
Водночас, суд звертає увагу, що твердження позивача про те, що у справі №560/2120/20 у рішенні від 20.01.2021 Великою Палатою Верховного Суду чітко підтверджено, що прокурорські пенсіонери які у відповідних період вийшли на пенсію, мають право на перерахунок у розмірі 90% є хибним, оскільки у вказаній справі відсоткове значення пенсії не вирішувалося.
Отже, позовні вимоги позивача у частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
За змістом статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 07.07.2011 №3668-VI (який набрав чинності 01.10.2011) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Відтак, положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ втратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на зазначене, суд вважає, що пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ.
Судом встановлено, що за результатами перерахунку, основний розмір пенсії позивача з 01.04.2021 склав 28000,00 грн. (46666,66 грн.Ч60%), отже внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний. Розмір пенсії до виплати з 01.04.2021 - 17690,00 грн., а з 01.07.2021 - 18540,00 грн.
З огляду на наведене, до спірних правовідносин застосовуються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, позовні вимоги позивача у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011№20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява №2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява №17767/08).
Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2021 у справі №580/5962/20.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.