Справа № 159/4082/20 Провадження № 11-кп/802/419/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.2 ст.286 КК України Доповідач: ОСОБА_2
02 листопада 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 ,
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Підріжжя Ковельського району Волинської області, мешканця АДРЕСА_1 , лісничого Зеленівського лісництва ДП «Ковельське лісове господарство», не судимого,
засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з часу приведення вироку до виконання.
Скасований арешт на майно, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 14.09.2019.
Стягнуті з ОСОБА_7 в дохід держави судові витрати в сумі 18316 (вісімнадцять тисяч триста шістнадцять) гривень 20 копійок.
Стягнуті з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_9 понесені ним витрати на проведення психологічної експертизи в сумі 13900 (тринадцять тисяч дев'ятсот) гривень.
Стягнуті з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 понесені нею витрати на проведення психологічної експертизи в сумі 11900 (одинадцять тисяч дев'ятсот) гривень.
Стягнуті з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_11 понесені нею витрати на проведення психологічної експертизи в сумі 11900 (одинадцять тисяч дев'ятсот) гривень.
Стягнуті з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_12 понесені нею витрати на проведення психологічної експертизи в сумі 1000 (одна тисяча) гривень.
Цивільні позови потерпілих задоволені повністю.
Стягнуті солідарно з Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» (ідентифікаційний код юридичної особи 00991539, місцезнаходження: Україна, 45000, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вул. Холмська, будинок 46) та ОСОБА_7 в користь ОСОБА_9 у відшкодування завданої йому моральної шкоди 384000 (триста вісімдесят чотири тисячі) гривень.
Стягнуті солідарно з Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», (ідентифікаційний код юридичної особи 00991539, місцезнаходження: Україна, 45000, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вул. Холмська, будинок 46) та ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 у відшкодування завданої їй моральної шкоди 258000 (двісті п'ятдесят вісім тисяч) гривень.
Стягнуті солідарно з Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», (ідентифікаційний код юридичної особи 00991539, місцезнаходження: Україна, 45000, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вул. Холмська, будинок 46) та ОСОБА_7 в користь ОСОБА_11 у відшкодування завданої їй моральної шкоди 384000 (триста вісімдесят чотири тисячі) гривень.
Стягнуті солідарно з Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», (ідентифікаційний код юридичної особи 00991539, місцезнаходження: Україна, 45000, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вул. Холмська, будинок 46) та ОСОБА_7 в користь ОСОБА_12 у відшкодування завданої їй моральної шкоди 258000 (двісті п'ятдесят вісім тисяч) гривень.
Стягнуті солідарно з Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», (ідентифікаційний код юридичної особи 00991539, місцезнаходження: Україна, 45000, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вул. Холмська, будинок 46) та ОСОБА_7 в користь ОСОБА_13 у відшкодування завданої їй моральної шкоди 384000 (триста вісімдесят чотири тисячі) гривень.
Стягнуті солідарно з Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», (ідентифікаційний код юридичної особи 00991539, місцезнаходження: Україна, 45000, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вул. Холмська, будинок 46) та ОСОБА_7 в користь ОСОБА_14 у відшкодування завданої їй моральної шкоди 384000 (триста вісімдесят чотири тисячі) гривень.
Вироком вирішена доля речових доказів.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що 13.09.2019 близько 10 год. 30 хв. він, керуючи технічно справним автомобілем, марки «Volkswagen Sharan» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку від міста Ковеля до міста Любомль Волинської області, на 452 км. + 347,4 м. автодороги М-07 «Київ-Ковель-Ягодин», поблизу села Старі Кошари Ковельського району Волинської області, під час здійснення розвороту ліворуч поза перехрестям не з крайнього положення на проїзній частині у напрямку його руху до міста Любомль Волинської області через суцільну лінію дорожньої розмітки в напрямку міста Ковель Волинської області, порушив вимоги пунктів 10.1, 10.4 Розділу 10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, не переконався в тому, що маневрування буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дав дороги попутним транспортним засобам - мотоциклу, марки «Honda GL 1800» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_15 та мотоциклу, марки «Honda GL 1800» реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_9 , що рухалися головною дорогою в напрямку від міста Ковель до міста Любомль Волинської області, виїхав на смугу руху вказаних транспортних засобів, продовжуючи рух перетнув вузьку суцільну лінію, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах, чим створив загрозу безпеці дорожнього руху, перешкоду руху даним транспортним засобам, які рухалися в попутному напрямку, в результаті чого відбулося зіткнення вищевказаних трьох транспортних засобів.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми тіла: ЗЧМТ з забоєм головного мозку, закритої хребетно-спінальної травми з поперечним переломом тіла С4, закритої травми грудної клітки з множинним переломами ребер та розривами обох легень з двобічними гемотораксом, які могли утворитись при ударі об транспортний засіб і здавлення між нижньою поверхнею кузова автомобіля та покриттям дороги та від яких, у відповідності до висновку судово-медичної експертизи № 182 від 18.10.2019, загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди, а потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки з переломами 9, 10, 11-го ребер справа, що, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1381 від 24.12.2019, відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров'я.
У прямому причинному зв'язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків стало порушення водієм автомобіля, марки «Volkswagen Sharan» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.
У поданій апеляційній скарзі захисник оскаржує судове рішення з мотивів його незаконності і необґрунтованості. Вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Стверджує, що його підзахисний вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має четверо дітей, займався громадською діяльністю. Крім того, ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчиненому. З огляду на наведене, просить вирок місцевого суду змінити та на підставі ст.75 КК України застосувати до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляцію у повному обсязі і просили пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання, міркування прокурора та потерпілих, які подану апеляцію заперечили і просили судове рішення залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме: у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та смерть потерпілого, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами і в апеляційній скарзі не заперечується.
Діям ОСОБА_7 дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.
Посилання, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, про невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, на думку апеляційного суду, є слушними і заслуговують на увагу.
Призначаючи ОСОБА_7 основне покарання, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст.ст.50, 65 КК України та не врахував усі обставини, які впливали та вид та розмір призначеного обвинуваченому основного покарання, в тому числі і дані про його особу та обставини, які пом'якшують покарання.
Частиною 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, згідно вимогст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
З матеріалів кримінального провадження убачається, що органом досудового розслідування до обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 віднесено щире каяття активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (т.1 а.к.п.7).
Проте, суд першої інстанції до обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відніс лише щире каяття (т.3 а.к.п.40).
При цьому місцевий суд жодним чином не мотивував у своєму вироку, чому не відносить до обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Крім того, судом першої інстанції хоча і враховано, проте не надано належної оцінки тим обставинам, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, має постійне місце проживання та роботи, за якими характеризується виключно позитивно, одружений і має на утриманні чотирьох дітей, з яких троє неповнолітніх.
Обставини, які обтяжують його покарання, судом не встановлені.
В даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких необережних злочинів.
Апеляційний суд також бере до уваги конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та їх невідворотні наслідки у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_15 та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_9 , а також позицію потерпілих.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що позиція потерпілої сторони у судових засіданнях не є обов'язковою для суду, натомість враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких необережних злочинів, наслідком якого є смерть одного потерпілого та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження іншого, особу винного, який вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вибачився перед потерпілими, не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та роботи, за якими характеризується позитивно, одружений, має на утриманні четверо дітей, троє з яких неповнолітнього віку, позицію потерпілих, суд апеляційної інстанції доходить висновку про можливість зменшення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі до 3 (трьох) років, яке є мінімальним, передбаченим санкцією ч.2 ст.286 КК України.
На думку суду апеляційної інстанції, наведена сукупність обставин та даних про особу обвинуваченого дає обґрунтовані підстави дійти висновку, що визначена ОСОБА_7 форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу, а також, що вона забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
На думку апеляційного суду, саме таке покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, і не є надто м'яким чи суворим.
Підстав для застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, на підставі вищенаведеного, суд апеляційної інстанції не вбачає.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
З наведених підстав, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок щодо ОСОБА_7 - зміні на підставі п.4 ч.1 ст.409 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - змінити.
Зменшити призначене ОСОБА_7 основне покарання до 3 (трьох) років позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді