Номер провадження: 22-ц/813/8146/22
Справа № 493/833/22
Головуючий у першій інстанції Ільніцька О.М.
Доповідач Склярська І. В.
Іменем України
07.11.2022 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Склярської І.В.,
суддів: Приходько Л.А., Семиженка Г.В.,
секретар Хухров С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Балтського районного суду Одеської області від 12 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Ілініцької О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства “Балтська багатопрофільна лікарня” Балтської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
05.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Балтська багатопрофільна лікарня» Балтської міської ради Одеської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 1-4).
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач 03.01.2018 року був прийнятий на посаду анестезіолога (екстреної допомоги) відділення інтенсивної серцево-судинної радіології (з рентгенохірургічним блоком) Балтського відділення КУ «Одеська обласна клінічна лікарня». Того ж дня він був зарахований на 0,5 ставки лікаря-анестезіолога, як зовнішній сумісник відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії КП «Балтська центральна районна лікарня».
Однак наказом №114-к від 13.06.2022 року, його було звільнено з займаної посади за ст. 43 КЗпП України у зв'язку з прийняттям на роботу працівника, який не являється сумісником.
Позивач вважає своє звільнення з займаної ним посади лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії КП «Балтська багатопрофільна лікарня» незаконним та таким, що порушує його права, так як стаття 43 КЗпП України не містить такої підстави розірвання трудового договору, крім того згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» норми ст. 43 КЗпП України не застосовуються.
Також посилається на те, що його було звільнено із займаної посади згідно наказу №114-к від 13.06.2022, тоді як основного працівника прийнято на роботу згідно наказу № 118-к від 13.06.2022, тобто на час видачі наказу про його звільнення основний працівник на роботу не був прийнятий.
На підставі викладених обставин, просив визнати протиправним та скасувати наказ в.о. генерального директора КП «Балтська багатопрофільна лікарня» №114-к від 13.06.2022 року про припинення трудового договору та поновити його на займаній ним посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії КП «Балтська багатопрофільна лікарня», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 12 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Балтська багатопрофільна лікарня» Балтської міської ради Одеської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено. Суд також постановив:
Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , зазначивши, що він звільнений на підставі ст..7, п.9 ч.1 ст.36, 431 КЗпП України, п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.
Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що підстав для поновлення позивача на роботі не вбачається, разом з тим відповідно до вимог ч.3 ст. 235 КЗпП України належить змінити формулювання причин його звільнення, а вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, отже задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 12 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції змінюючи формулювання причини його звільнення вийшов за межі заявлених позивачем вимог. Особа, яка подала апеляційну скаргу також зазначає, щодо нього, як співробітника, який працює за сумісництвом, поширюються всі права та обов'язки, передбачені трудовим законодавством. КЗпП України встановлений вичерпний перелік підстав припинення трудового договору; відносно нього наказ про “суміщення” не видавався, а тому застосування до нього положень ст. 43-1 КЗпП України, яка передбачає умови звільнення у випадку “суміщення” професій (посад) є грубим порушенням його права на працю.
Надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
(2) Позиція інших учасників справи
Відповідач у заяві про поновлення процесуального строку від 17.10.2022 просить вирішити питання поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що лише 11.10.2022 з електронної адреси суду на електронну адресу підприємства надійшла копія апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Наведене підтверджується матеріалами цивільної справи ( а.с.65),отже причина пропуску строку подання відзиву на апеляційну скаргу є поважною, а тому клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку відповідно до вимог статті 126 ЦПК України підлягає задоволенню, строк поновленню.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що її доводи не ґрунтуються на нормах матеріального права, застосованих судом у спірних правовідносинах, а також доведених обставин справи при розгляді справи. Вказує на те, що зміна формулювання причини звільнення ґрунтується на нормі ст. 235 КЗпП України. Позивач працював на підприємстві відповідача саме за сумісництвом, а тому при прийнятті робітника на основну роботу лікаря -анестезіолога стало правомірною підставою для звільнення позивача, як сумісника. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.
Судом першої інстанції установлено наступні обставини.
ОСОБА_1 з 03.01.2018 року прийнятий на посаду анестезіолога (екстреної допомоги) відділення інтенсивної серцево-судинної радіології (з рентгенохірургічним блоком) Балтського відділення КУ «Одеська обласна клінічна лікарня», що є його основним місцем роботи.
З 03.01.2018 ОСОБА_1 прийнятий на роботу за сумісництвом на 0,5 ставки на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії КП «Балтська ЦРЛ» (а.с. 7).
Наказом №114-к від 13.06.2022 ОСОБА_1 звільнений з посади лікаря-анестезіолога відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії КП «Балтська багатопрофільна лікарня» на підставі ст..43 КЗпП України у зв'язку з прийомом робітника, який не являється сумісником (а.с.8).
03.06.2022 ОСОБА_2 на ім'я в.о. генерального директора КП «Балтська БПЛ» подав заяву про прийом його на роботу на посаду лікаря-анестезіолога з 14.06.2022 (а.с. 29).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача, який працював на підприємстві відповідача за сумісництвом, є правомірним, а невірне зазначення відповідачем підстав припинення трудового договору з позивачем є підставою для зміни формулювання причини звільнення відповідно до вимог ч.3 ст. 235 КЗпП України. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, отже задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з даними висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм трудового законодавства України, є безпідставними, з огляду на таке.
Згідно пункту 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України ( в редакції на час звільнення позивача з роботи за сумісництвом) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.
Звільнення сумісників у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, провадиться відповідно до статті 7 КЗпП України, яка встановлює, що для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.
Робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.
Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.
Згідно з пунктом 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.
Наведена норма права прямо передбачає таку підставу звільнення сумісника, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, встановивши, що позивач працював у КП “Балтська ЦРЛ” за сумісництвом на посаді лікаря-анестезіолога та з прийняттям на цю посаду іншого працівника, який не є сумісником, а буде працювати на постійній основі, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача дотримано вимоги чинного трудового законодавства, а тому відсутні підстави для його поновлення на роботі.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушень норм трудового законодавства в тому, що наказ про звільнення позивача передує наказу про прийняття на роботу основного працівника, мотивуючи тим, що прийняття на постійну посаду можливо за наявності її вакантної, отже такої з якої особа, що її займала, звільнена.
Доводи апеляційної скарги що суд вийшов за межі позовних вимог змінивши формулювання причини звільнення є такими, що суперечать нормі ч.3 ст. 235 КЗпП України, на вимоги якої послався суд першої інстанції.
Суд першої інстанції врахував, що норми ст.43 КЗпП України дійсно не застосовуються в період воєнного стану відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», але це вказує на певні обмеження трудових прав в умовах воєнного стану, зокрема скасовує попередню згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у передбачених цією статтею випадках.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі доказів, які належним чином оцінені, встановивши, що позивач працював у КП “Балтська багатопрофільна лікарня” за сумісництвом та з прийняттям на цю посаду іншого працівника, який не є сумісником, а буде працювати на постійній основі, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про дотримання при звільненні позивача трудового законодавства та відсутність підстав для його поновлення на роботі, при цьому обґрунтовано застосувавши вимоги закону щодо зміни формулювання причини звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, зі зміною формулювання причин його звільнення, унеможливила задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. І такий висновок суду першої інстанції є таким що ґрунтується на наведених обставинах справи та нормах матеріального права.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1ч.1ст.374ЦПК України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Щодо судових витрат
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, понесені ним судові витрати судові витрати покладаються на його рахунок.
Керуючись ст. 367, п.1 ч. 1 ст. 374, ст.ст.375,382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 12 серпня 2022 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 листопада 2022 року.
Головуючий І.В. Склярська
Судді Л.А. Приходько
Г.В. Семиженко