Номер провадження: 22-ц/813/38/22
Справа № 494/621/18
Головуючий у першій інстанції Панчишин А. Ю.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 19
07.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, -
В травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами в яких просив суд визнати недійсним договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 24 квітня 2017 року, зареєстрований за №959, посвідчений приватним нотаріусом Медведенко Г.В.,1/2 частки житлового будинку під номером АДРЕСА_1 який складається в цілому з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 261,5 кв. м, майстерні під літ. «Б», площею 325 кв. м, сараю під літ. «В», площею 753 кв.м, ангару-гаражу під літ. «Г», площею 2615,8 кв. м, підвалу під літ. «Г», площею 49.0 кв. м, огорожі, воріт, розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні, площею 54671 кв. м. Застосувати наслідки недійсності правочину, та визнати право власності на 1/2 частки житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , який складається в цілому з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 261,5 кв. м, майстерні під літ. «Б», площею 325 кв. м, сараю під літ. «В», площею 753 кв.м, ангару-гаражу під літ. «Г», площею 2615,8 кв. м, підвалу під літ. «Г», площею 49.0 кв.м, огорожі, воріт, розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні, площею 54671 кв. м. за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Сягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 7464,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до кого позивач передав відповідачу грошову суму в розмірі 80 000 доларів США зі строком повернення через 19 місяців, а саме 01.11.2016 року. Укладення договору позики підтверджується розпискою відповідача від 18.03.2015 року. У вказаний строк і дотепер відповідачем не повернуто суми позики, чим відповідач порушив свої договірні зобов'язання. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав. 23.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми основного боргу в розмірі 2 120 744 грн, 3 відсотків річних в розмірі 131 428 грн., витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн та судового збору в розмірі 8000 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 18.09.2017 року позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основний борг 2 120 744 грн, 3 відсотка річних в розмірі 33089 грн. та судовий збір в розмірі 8000 грн. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.03.2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.09.2017 року залишено без змін. 18 березня 2015 року під час написання розписки ОСОБА_2 на підтвердження права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 надав ОСОБА_1 копію свідоцтва про право власності на вказане нерухоме майно від 25 березня 2014 року. В процесі судового розгляду стороні позивача стало відомо про те, що 24 квітня 2017 року ОСОБА_2 , згідно договору дарування №959 посвідченого приватним нотаріусом Медведенко Г.В. подарував зазначене в розписці майно ОСОБА_3 , яка прийняла це майно в дар через свого представника за довіреністю ОСОБА_4 . На момент підписання договору дарування вказаний об'єкт нерухомого майна був гарантією повернення позики за договором позики, крім того ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання передати у власність позивачу вказане майно. 27 березня 2018 року було видано виконавчий лист по справі №522/9353/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики. Звернути стягнення на майно ОСОБА_6 неможливо через відсутність рухомого та нерухомого майна у боржника. На думку позивача договір дарування нерухомого майна направлений не на реальне настання наслідків обмовлених договором дарування, а оформлений ОСОБА_2 як фіктивну передачу права власності, на об'єкт нерухомого майна близькій особі (матері) з метою унеможливлення виконання зобов'язання за розпискою, як шляхом добровільної передачі права власності позивачу, так і унеможливлення звернення стягнення за рішенням суду, з зв'язку з тим, що ОСОБА_2 передбачив для себе негативні наслідки виконання свого обов'язку. Враховуючи наведені обставини, позивач просить задовольнити позовні вимоги (т. 1, а.с. 1-39).
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 24 листопад 2021 року в задоволенні позовних вимог вирішено відмовити (т. 2, а.с. 190-196).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Березовського районного суду Одеської області із апеляційною скаргою, в якій просив суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд допустив неповноту судового розгляду, позбавив представника позивача без наявних на те об'єктивних причини можливості брати участь у розгляді вказаної справи. Разом з тим, апелянт зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні наводить практику, згідно якої вказаний договір дарування є таким, що укладений на шкоду кредитору, однак все ж таки відмовляє в задоволені позовних вимог всупереч нормам права та практики Верховного Суду України (т. 2, а.с. 200-202).Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці та тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Сторони про час та порядок проведення судового засідання повідомлені належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи або про розгляд справи в режимі відео конференції до суду не подавали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено фіктивність оскаржуваного договору дарування зареєстрованого в реєстрі за №959 від 24.04.2017 року. Договір дарування був укладений ще до моменту звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (позов був поданий в Приморський районний суд м. Одеса 23.05.2017 року, справа №522/9353/17).
Позивач ОСОБА_1 оскаржив спірний договір дарування від 24 квітня 2017 року за №959, однак він не оскаржив інший договір дарування від 24 квітня 2017 року за №957 щодо іншої 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин оскарження лише правовстановлюючих документів на 1/2 частину нерухомого майна не може бути спрямоване на реальний захист порушених прав позивача.
Після подання рішення Приморського районного суду м. Одеса від 18.09.2017 по справі №522/9353/17 до примусового виконання ОСОБА_2 почав вчиняти дії спрямовані на його виконання, а саме: перераховувати кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості, про що представником відповідача подано належні докази, копії відповідних квитанцій.
Доводи позивача, щодо перебування спірного майна у заставі не мають правового підгрунття, так як недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з відповідними наслідками.
Тому суд першої інстанції вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу, звертає увагу на таке.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції 18 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якої позивач передав відповідачу грошову суму в розмірі 80 000 доларів США зі строком повернення через 19 місяців, а саме 01.11.2016 року. Укладення договору позики підтверджується розпискою відповідача від 18.03.2015 року. В розписці від 18.03.2015 ОСОБА_2 зазначив, що в якості забезпечення повернення грошових коштів він надає ОСОБА_1 належне йому нерухоме майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_2 зобов'язався належне йому вказане майно використовувати в якості застави, не продаватися та не вчиняти будь-яких інших дій в інтересах третіх осіб щодо цього майна. У випадку невиконання зобов'язання позичальник зобов'язався передати позикодавцеві вказане майно (т. 1, а.с. 23)
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором позики ОСОБА_1 23.05.2017 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми основного боргу в розмірі 2 120 744 грн, 3 відсотків річних в розмірі 131428 грн, витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн та судового збору в розмірі 8000 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 18.09.2017 позов задоволений частково. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основний борг 2 120 744 грн, 3 відсотка річних в розмірі 33089 грн та судовий збір в розмірі 8000 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27.03.2018 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.09.2017 залишено без змін.
В матеріалах справи міститься Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за номером 74792614 від 05.12.2016, з якої вбачається, що ОСОБА_2 належало на праві власності нерухоме майно з реєстраційним номером 321908951212: житловий будинок загальною площею 261,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 5123755300:01:002:1602 за адресою АДРЕСА_2 .
24 квітня 2017 року ОСОБА_2 на підставі згідно договору дарування №959 посвідченого приватним нотаріусом Медведенко Г.В. подарував 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який складається в цілому з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 261,5 кв.м., майстерні під літ «Б», площею 325 кв.м., сараю під літ. «В», площею 735 кв.м., ангару-гаражу під літ. «Г», площею 49 кв. м., огорожі, воріт, розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні, площею 54671 кв.м. ОСОБА_3 , яка діяла через свого представника ОСОБА_4 та є матірю дарувальника ОСОБА_2 .
Також 24 квітня 2017 року ОСОБА_2 , згідно договору дарування № 957 посвідченого приватним нотаріусом Медведенко Г.В. подарував 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який складається в цілому з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 261,5 кв.м., майстерні під літ «Б», площею 325 кв.м., сараю під літ. «В», площею 735 кв.м., ангару-гаражу під літ. «Г», площею 49 кв. м., огорожі, воріт, розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні, площею 54671 кв.м. ОСОБА_3 , яка діяла через свого представника ОСОБА_4 .
За обставинами даної справи позивач ОСОБА_1 оскаржує тільки договір дарування від 24.04.2017 за реєстровим № 959.
Оцінка апеляційного суду
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
За ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладений фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним (постанова Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 в справі № 369/11268/16).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова КЦС ВС від 17.05.2022 в справі № 522/14375/20).
Отже, для кваліфікації правочину як фраудаторного необхідна наявність певних умов: момент укладення договору, вид договору, його оплатність/безоплатність, сторони договору (родичі, близькі особи чи пов'язані стійкими правовідносинами тощо).
Як було встановлено судом першої інстанції та не оспорювалось сторонами в процесі розгляду справи оспорюваний договір дарування № 959 був укладений 24.04.2017, тоді як з позовом про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернувся 23.05.2017, справа №522/9353/17. За результатами розгляду цієї справи Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення 18.09.2017 про часткове задоволення позовних вимог, яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 2 120 744 грн, три відсотки річних від простроченої суми боргу за період з 02.11.2016 року по 10.05.2017 року у розмірі 33 089, 96 грн та судовий збір у розмірі 8000. На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження № 58238806.
В матеріалах справи міститься квитанції про оплату ОСОБА_2 по провадженню № 58238806 на ім'я ОСОБА_7 (представник позивача ОСОБА_1 ): 30.06.2021 - 2500 грн, 31.05.2021 - 2500 грн, 30.04.2021 - 2000 грн, 30.09.2021 - 2000 грн, 30.11.2020 - 4975 грн, 29.12.2020 - 4975 грн, 31.10.2020 - 4977 грн, 30.01.2021 - 2000 грн, 30.03.2021 - 2500 грн, 27.12.2019 - 10 000 грн, 31.07.2021 - 2500 грн, 30.09.2020 - 4975 грн.
Також квитанції про оплату ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_7 (представник позивача ОСОБА_1 ) 30.04.2020 - 4970 грн (призначення платежу не вказано), 31.08.2020 - 4975 грн (призначення платежу не вказано), 02.03.2021 - 2500 грн (призначення платежу не вказано), 31.08.2021 - 2000 грн (призначення платежу не вказано) (а.с. 146-148).
Крім того, в матеріалах справи містяться квитанції про перерахування ОСОБА_2 на рахунок виконавчої служби грошових коштів в рамках виконавчого провадження № 58238806. Зокрема, квитанції від 13.05.2019 на суму 1000 грн, від 30.07.2019 на суму 50 000 грн, від 28.11.2019 на суму 10 000 грн, від 24.07.2019 на суму 40 000 грн, від 26.09.2019 на суму 10 000 грн, від 16.07.2019 на суму 10 000 грн, від 30.01.2020 на суму 10 000 грн, від 24.10.2019 на суму 10 000 грн, від 27.02.2020 на суму 10 000 грн (а.с. 149-153).
Всього в рамках виконавчого провадження на виконання виконавчого листа за період з 13.05.2019 по 31.08.2021 Новаковським ВА було перераховано грошових коштів на суму 211 347 грн.
Факт здійснення ОСОБА_7 представництва інтересів ОСОБА_1 не оспорювався в процесі розгляду справи та підтверджується матеріалами справи. Так само як й факт здійснення ОСОБА_2 оплати заборгованості, про що свідчать вище зазначені квитанції. Будь-яких доводів щодо наявності квитанцій про сплату боргу апеляційна скарга не містить.
Таким чином, оскільки оспорюваний договір дарування був укладений до звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості, а боржник частково погашає заборгованість в рамках виконавчого провадження, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Тому, з врахуванням вище наведеного, апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції в частині мотивування
Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про іпотеку»). Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про іпотеку»). У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України). За таких обставин, зазначення в розписці від 18.03.2015 про передання ОСОБА_2 в якості забезпечення повернення грошових коштів нерухомого майна не створює жодних правових наслідків та не впливає на юридичну кваліфікацію спору в даній справі. Будь-яких доводів щодо наявності інших договорів між сторонами апеляційна скарга не містить.
При цьому, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції залишає без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 листопада 2021 року - змінити в частині мотивування.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький