Номер провадження: 22-ц/813/2888/22
Справа № 522/23664/20
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія 57
07.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України про стягнення заборгованості, -
28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України (ООО ТСОУ) про стягнення заборгованості. Обґрунтовував свої вимоги тим, що з 2001 року постійно орендує нежитлове приміщення, власником якого є ООО ТСОУ, для особистих потреб. Зазначає, що була досягнута домовленість між позивачем і головою ТОВ ТСОУ Філіпенко О.І. про те, що позивач за свій рахунок і своїми силами проведе капітальний ремонт приміщення. Після проведення капітального ремонту, звернувся з відповідною заявою до голови ТОВ ТСОУ Філіпенко О.І., в якій просив або повернути вартість проведеного капітального ремонту, або погасити вартість капітального ремонту за рахунок орендної плати. 24 липня 2020 року ОСОБА_1 поштою отримав лист ООО ТСОУ, яким йому взагалі відмовлено у відшкодуванні витрат на капітальний ремонт, обґрунтувавши тим, що «... Відповідно до п.5.2 укладеного між нами договору оренди, орендар має право здійснювати поліпшення орендованого приміщення виключно за письмовим дозволом орендодавця. ОСОБА_1 з таким твердженням не погоджується та вважає, що має право на стягнення як витрат на проведення капітального ремонту, так і штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому просив суд стягнути з Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України на свою користь витрати на капітальний ремонт нежитлового приміщення на час проведення ремонту (що еквівалентно 7344,36 доларів США на той час), інфляційні витрати в розмірі - 100718,36 грн; 3 процентів річних у розмірі- 13 803,20 грн та судові витрати (а.с. 1-5).
23 березня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України про стягнення заборгованості вирішено відмовити (а.с. 115-118).
28 квітня 2021 року Приморським районним судом м. Одеси отримано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року. З оскаржуваним рішенням апелянт не погоджується, вважає, що воно винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Так, на думку апелянта, висновок суду про неможливість дослідження договору оренди та його умов, що підтверджувало б відносини апелянта та ООО ТСОУ по проведенню ремонту нежитлового приміщення, оскільки на той час апелянт не був орендарем даного приміщення, є невірним. Стосовно цього, апелянт стверджує, що не могло бути договору оренди приміщення №105 в 2007 році, оскільки такого приміщення не існувало на той час, а апелянт орендував зовсім інше приміщення, та саме з цього приводу він просив суд першої інстанції витребувати копії експлікації приміщень першого поверху при прийнятті будинку до експлуатації та на той час коли приміщення були передані в господарське володіння підприємству «Успіх». На думку апелянта, висновок суду щодо того, що ПОГ «Юрус Плюс», в якому апелянт працював з 2006 по 2010 роки, за свій рахунок проводило капітальний ремонт не вірний, так як, апелянт вважає, що якщо б це було так, то така інформація була б відображена в бухгалтерському обліку, а після б витребувало витрати з ООО ТСОУ. Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо того, що апелянт необґрунтовано звернувся з позовними вимогами до ООО ТСОУ, так як договори оренди з 2011 року по 2015 рік були укладені з підприємством «Успіх», так як до моменту звернення до суду ООО ТСОУ не заявляло про те, що воно не має відношення до правовідносин по оренді приміщення №105 та проведення капітального ремонту. Крім того, апелянт стверджує, що ООО ТСОУ не надало жодного документу на підтвердження факту передачі приміщень до підприємства «Успіх». Апелянт зазначає, що у теперішній час приміщення знову знаходяться у веденні ООО ТСОУ, а отже саме воно було і є власником приміщення №105. Апелянт повідомляє, що згідно з наданими ООО ТСОУ документами, підприємство «Успіх» не мало права укладати відповідний договір на проведення капітального ремонту, адже вартість ремонту перевищує розмір вартості договорів, що має право укладати підприємство (1000 грн). Апелянт щодо висновків суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні достатні та достовірні докази, що стосуються суми капітального ремонту, зазначає, що у відповіді ТОВ «Проксіма-С», що виконувало ремонтні роботи, підтверджується, що апелянт повністю провів розрахунки за проведений капітальний ремонт. Крім того, як зазначає апелянт, суд першої інстанції не звернув уваги на клопотання ОСОБА_1 про виклик та допит як свідків директора ТОВ «Проксіма-С» та працівників ООО ТСОУ. Апелянт пояснює, що надає Акт звірки взаєморозрахунків між ним та ТОВ «Проксіма-С», згідно з яким ОСОБА_1 провів оплату за виконання роботи в повному обсязі. Тому, апелянт просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року, винести нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити (а.с. 124-129).
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України про стягнення заборгованості було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
11 червня 2021 року канцелярією Одеського апеляційного суду було зареєстровано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача - ОСОБА_2 зазначив, що враховуючи твердження позивача в апеляційній скарзі про відсутність існування приміщення №105 в 2007 році, стягнення з відповідача коштів на проведення капітального ремонту приміщення №105 взагалі є неможливим відповідно до ст. 776 ЦК України, оскільки у разі відсутності існування такого приміщення воно не могло бути переданим позивачу та щодо нього у позивача не могло виникнути право оренди. Представник відповідача повідомив про те, що будь-які договори оренди приміщення до 01 квітня 2011 року саме з ОСОБА_1 не укладалися, до 01 квітня 2011 року договір оренди приміщення укладався лише між двома юридичними особами, а 01 травня 2016 року було укладено договір оренди приміщення між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що будь-які вимоги позивача щодо здійснення ним капітального ремонту приміщення у 2007 році не можуть бути пред'явлені до відповідача. З огляду на викладене у відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 144-158).
06 серпня 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшли пояснення ОСОБА_2 , в яких представник відповідача вказував на те, що копії технічних паспортів приміщення станом на 09 червня 1997 року, станом на 25 липня 2003 року та станом на 09 липня 2007 року спростовують твердження позивача про те, що станом на 2007 рік приміщення №105 не існувало та входило до приміщення площею 60 кв.м, оскільки відповідно до таких технічних паспортів орендоване приміщення площею 18,9 кв.м існувало з 1997 року. Тому, представник відповідача вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності укладеного між сторонами у 2007 році договору оренди приміщення та будь-яких інших договорів по 2016 рік, отримання дозволу від відповідача на проведення капітального ремонту та підтвердження понесення позивачем витрат на проведення капітального ремонту, у зв'язку з чим представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги (а.с. 214-216).
20 серпня 2021 року апелянт направив до Одеського апеляційного суду пояснення, в яких зазначив, що вважає свої вимоги обґрунтованими, так як приміщення №105 не існувало та входило в склад інших приміщень, що на його думку підтверджується документами, що були витребувані на підставі ухвали Одеського апеляційного суду від 14 червня 2021 року. Тому, апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці та тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатньо доказів щодо факту оренди фізичною особою ОСОБА_1 приміщення №105 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 2007 року по 2016 рік. Крім того, необґрунтовано звернення з позовними вимогами до Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України, так як згідно наданих відповідачем договорів оренди з 2011 року по 2015 року договори оренди були укладені позивачем та підприємством «Успіх». А згідно пункту 1.3. статуту підприємства «Успіх», підприємство є самостійним господарським статутним суб'єктом та серед обов'язків засновника, відповідно до пункту 4.2. статуту підприємства «Успіх», відсутній обов'язок засновника відповідати за зобов'язаннями підприємства. Додатково пунктом 8.2. статуту підприємства «Успіх» встановлено, що засновник не відповідає за зобов'язаннями підприємства. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява не обґрунтована, а обставини на які посилається позивач - не доведені (а.с. 118).
Апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обставини справи та оцінка апеляційного суду.
В позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказував на те, що з 2001 року він постійно орендує нежитлове приміщення у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ООО ТСОУ, для особистих потреб, а у 2007 році позивачу було запропоновано особисто головою ООО ТСОУ Філіпенко О.І. орендувати приміщення №105, але для цього необхідно провести капітальний ремонт цього приміщення, тому що воно було непридатне для експлуатації. Позивач зазначав, що була досягнута домовленість між позивачем і головою ТОВ ТСОУ Філіпенко О.І. про те, що позивач за свій рахунок і своїми силами проведе капітальний ремонт приміщення №105. Зі слів позивача, грошові кошти, які будуть витрачені позивачем на капітальний ремонт приміщення, повинні були поступово відніматися з орендної плати (а.с. 1).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 3 ст. 773 ЦК України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Статтею 776 ЦК України передбачено, що поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за найм речі, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
На підтвердження проведення капітального ремонту позивач надав наступні докази:
1) копію договору про надання послуг № 250707 від 25 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Проксіма-С», предметом якого є виконання підрядником загальнобудівельних робіт в орендованому замовником офісі за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 2, кабінет 105 (а.с. 6 зворот - 7);
2) копію договірної ціни на монтажні роботи №25/07 за липень 2007 року, розмір якої складав 29744,5 грн (а.с. 7 зворот - 8);
3) копію акту виконаних монтажних робіт №19/09 за вересень 2007 року, відповідно до якого вартість робіт становить 37089 грн (а.с. 9-10).
Разом з тим, в матеріалах справи відсутній договір оренди приміщення №105 від 2007 року.
Як у відповіді на відзив на позовну заяву (а.с. 100), так і в апеляційній скарзі (а.с. 124 зворот) ОСОБА_1 вказував на те, що не могло бути договору оренди приміщення №105 у 2007 році, оскільки такого приміщення не існувало на той час. Апелянт вказує, що він орендував інше приміщення і саме з цього приводу просив у відповіді на відзив витребувати копію експлікації приміщень першого поверху при прийнятті будинку до експлуатації, щоб спростувати припущення відповідача щодо існування приміщення №105 до 2007 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 червня 2021 року клопотання апелянта щодо витребування доказів було задоволено та витребувано в Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України:
- копію експлікації приміщень першого поверху при прийнятті будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , до експлуатації станом на 2002 рік;
- відомості про проведення капітального ремонту в приміщенні №105 підприємством «Успіх» або Одеською обласною організацією Товариства сприяння оборони України, якщо такий проводився, а також за які кошти та ким;
- копію акту прийому-передачі приміщень в Статутному капіталі між Одеською обласною організацією Товариства сприяння оборони України та підприємством «Успіх» у 2002 році, а також після припинення діяльності підприємства «Успіх»;
- копії договорів оренди на приміщення №105 за 2012, 2013 роки;
- копії статуту підприємства «Успіх» за 2002 рік, а також статуту Одеської обласної організації Товариства сприяння оборони України в редакції, що діяла на 2002 рік.(а.с. 161-162).
На виконання вищезазначеної ухвали відповідачем було надано копії технічного паспорту приміщення за адресою: АДРЕСА_1 станом на 09 червня 1997 року, станом на 27 липня 2003 року та станом на 09 липня 2007 року, копію акту передачі прав від 01 листопада 2003 року та акту прийому-передачі частини нежитлових приміщень в будівлі від 30 червня 2016 року, копії договорів оренди приміщення №105 від 2012 та 2013 років, копію статуту підприємства «Успіх» за 2002 рік та статуту Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України станом на 2001 рік. Щодо витребування інформації про проведення капітального ремонту в приміщенні №105 представник відповідача пояснив, що така інформація відсутня на зберіганні в ООО ТСОУ, на підтвердження чого надав доповідну записку начальника відділу ФЕР-головного бухгалтера від 02 липня 2021 року (а.с. 175-176, 221).
З матеріалів справи вбачається, що позивач, як фізична особа, особисто укладав договори оренди з Підприємством «Успіх» щодо строкового платного користування нежитловим приміщенням площею 18,9 кв.м, яке розміщене в будівлі, розташованій за адресою: м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 2, каб. №105, а саме:
- договір оренди від 01.04.2011 року № 21/11/2011 (а.с. 73-74);
- договір оренди №45/11 від 01.10.2011 року (а.с. 76-77);
- договір оренди №37/12 від 01.10.2012 року (а.с. 79-80);
- договір оренди № 46/13 від 01.10.2013 року (а.с. 82-83);
- договір оренди №47/14 від 01.10.2014 року (а.с. 85-86);
- договір оренди №38/15 від 01.10.2015 року (а.с. 11-12);
- договір оренди №11/16 від 01.05.2016 року (а.с. 14-15).
Відповідно до договору оренди приміщення №4/08 від 01 березня 2008 року між Підприємством «Успіх» Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України та підприємством об'єднання громадян «Юрус плюс» було укладено договір оренди приміщення на першому поверсі площею 18,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 березня 2008 року по 28 лютого 2009 року. Даний договір з боку орендодавця був підписаний директором підприємства «Успіх» Філіпенком О.І. та директором підприємства об'єднання громадян «Юрус плюс» Гузь Т.Г. (а.с. 70-71).
З витребуваних копій технічного паспорту приміщення за адресою: АДРЕСА_1 станом на 09 червня 1997 року (а.с. 177), станом на 27 липня 2003 року (а.с. 181) та станом на 09 липня 2007 року (а.с. 188-189) вбачається, що орендоване позивачем, що розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 має площу 18,9 кв.м. Згідно з актом прийому-передачі від 26 липня 2002 року, відповідно до якого на підставі ч. 3 Наказу ООО ТСОУ від 26 липня 2002 року №67 ООО ТСОУ передало, а підприємство «Успіх» прийняло приміщення загальною площею 2750 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , сторони на момент передачі приміщень не мають претензій один до одного, знаходяться в стані придатному для експлуатації, ремонтних робіт не потребують (а.с. 191). Тобто, твердження апелянта про те, що у 2007 році орендоване приміщення площею 18,9 кв.м не існувало та таке приміщення створене внаслідок проведення капітального ремонту спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, до кожного із вищевказаних договір в матеріалах справи наявний акт прийому-передачі орендованого об'єкта площею 18,9 кв.м. Так, в актах прийому передачі від 01.04.2011 року (а.с. 75), від 01.10.2011 року (а.с. 78), від 01.10.2012 року (а.с. 81), від 01.10.2013 року (а.с. 84), від 01.10.2014 року (а.с. 87) зазначено, що на момент передачі приміщень сторони не мають претензій одна до одної. І лише в акті прийому-передачі від 01.05.2016 року ОСОБА_1 зазначив, що приміщення приведено в такий стан в результаті капітального ремонту, який проведено за рахунок орендаря (а.с. 16, 88).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи позивача, викладені ним в позові, відповіді на відзив та апеляційній скарзі, а тому відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.
При цьому, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишає без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький