Справа № 752/30231/21
Провадження № 2/752/4527/22
Іменем України
13.09.2022 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Колдіної О.О.
за участі секретаря Пастух З.Ф.,
розглянувши в спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
позивач звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до відповідача та просила визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Іриною Михайлівною від 03.03.2014 року зареєстрований в реєстрі за номером 772, таким, що не підлягає виконанню, а також просить скасувати постанову від 19.11.2021 року приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що виконавчий напис було вчинено приватним нотаріусом з порушенням ЗУ «Про нотаріат». Вказує, що вона не має жодних зобов'язань перед відповідачем. Зазначає, що вона не укладала жодних нотаріальних угод з банком. Також позивач зазначає, що приватному нотаріусу не були надані документи, що підтверджували безспірність заборгованості.
Позивач вважає, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Іриною Михайлівною від 03.03.2014 року зареєстрований в реєстрі за номером 772 є таким, що не підлягає виконанню, оскільки вчинений всупереч вимогам чинного законодавства України.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17.12.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
На момент розгляду справи відповідач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не використав своє право на подання письмового відзиву, а третя особа на подання пояснень.
08.02.2022 року на адресу суду надійшов відзив від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, у якому останній зазначає, що його провадженні перебувало виконавче провадження №59723319 з примусового виконання виконавчого напису №722 від 03.03.2014 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни про звернення стягнення на нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_1 . Вказує, що від стягувача на його адресу надійшла заява від 19.11.2021 року про повернення виконавчого документа без подальшого примусового виконання, а 19.11.2021 року приватним виконавцем було повернено виконавчий документ стягувачу. Крім того, відповідач зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13.07.2015 року, по справі №752/6960/15-ц, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.07.2017 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання виконавчого напису №722 від 03.03.2014 року таким, що не підлягає виконанню - відмовлено, рішенням Голосіївського районного суду від 12.05.2021 року по справі №752/19697/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Інвестстандарт», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А.М, ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису №772 від 03.03.2014 року таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
Відповідач просить суд закрити провадження, в частині заявлених вимог до приватного виконавця, з огляду на те, що такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Позивач звернулась до суду з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 772 від 03.03.2014 р., посилаючись на те, що вона не має жодних правовідносин з ТОВ «ОТП Факторинг Україна, нотаріусу не надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, і виконавчий напис вчинено на договорі, що не посвідчений нотаріально.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13.07.2015 року, у справі №752/6960/15-ц, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.07.2017 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання виконавчого напису №722 від 03.03.2014 року таким, що не підлягає виконанню - відмовлено. Як вбачається зі змісту судового рішення, як на підставу для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач посилалась на те, що нотаріусу не були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості.
Також судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду від 12.05.2021 року по справі №752/19697/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Інвестстандарт», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А.М, ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису №772 від 03.03.2014 року таким, що не підлягає виконанню - відмовлено. Позивач також посилалась при зверненні до суду на аналогічні обставини, а саме ненадання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості.
Суб'єктний склад учасників вказаного справи за №752/6960/15-ц, відповідає суб'єктному складу у спорі, що розглядається Голосіївським районним судом м.Києва.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.2 ст. 256 ЦПК України).
Отже, закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України можливе за умов, якщо рішення між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку.
Крім того, заборона розгляду тотожного позову випливає і з принципу правової визначеності.
Так, з рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
У даному разі, суд зазначає, що у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (заява №3236/03) від 03.04.2008, суд нагадує, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
Подання позивачем нового позову про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 13.07.2015 р., що набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Проаналізувавши зміст позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі та зміст позовних вимог, яка були предметом розгляду у справі № 752/6960/15-ц, суд дійшов висновку про те, що склад сторін, предмет та підстави позову у даній справі та у справі № 752/6960/15-ц є тотожними.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про визнання виконавчого напису № 772 від 03.03.2014 р., вчиненого приватним нотаріусом Київького міського нотаріального округу Бондар І.М., таким, що не підлягає виконанню, на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки існує рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Крім того, позивач звернулась також з вимогами про скасування постанови приватного виконавця.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з частиною першою статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім того, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог до приватного виконавця, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачці вимоги частини 2 статті 256 ЦПК України, згідно з якими у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись ст.ст. 255, 258 ЦПК України, суд
провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Ірина Михайлівна в частині позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, закрити на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар Ірина Михайлівна в частині позовних вимог про скасування постанови приватного виконавця закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя