Справа № 635/8713/20 Номер провадження 22-ц/814/4055/22Головуючий у 1-й інстанції Березовська І.В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
25 жовтня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Хіль Л.М.
суддів: Кузнєцової О.Ю., Пилипчук Л.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2
на рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2021 року
у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_3 свого сина, аліменти на його утримання у розмірі 1000,00 грн починаючи з моменту подачі позову.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є пенсіонером, інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням, останні роки тяжко хворіє, у зв'язку з чим потребує постійного лікування та придбання ліків.
Вказував, що єдиним його доходом є пенсія за віком, яка становить 2100 грн. Пенсія не забезпечує йому задоволення мінімальних життєвих потреб, її не вистачає на харчування та придбання ліків.
Його син - відповідач ОСОБА_3 , допомоги йому не надає, хоча має таку можливість.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що місцевим судом не в повному обсязі досліджено долучені до матеріалів справи докази та не в достатній мірі проаналізовано його пояснення, що як наслідок призвело до прийняття незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Вказував, що він не погоджується із висновком місцевого суду про те, що він отримує пенсію за віком у розмірі 2300,00 грн, що є більшою за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який з 01 липня 2021 року становить 1854,00 грн, а також отримує утримання від трьох повнолітніх дітей.
Зазначав, що розмір його щомісячної пенсії більший від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність всього на 256,00 грн, тому не може розцінюватись судом, як достатній рівень доходу, який забезпечує нормальне функціонування організму та життєздатності.
Крім того зазначав, що не згоден з висновком суду про те, що ним не надано доказів про щомісячний розмір понесених витрат на лікування, а також про те, що він має скрутне матеріальне становище.
Зауважує, що ним до суду надано достовірні та належні докази про розмір його пенсії, який є недостатнім для задоволення його мінімальних життєвих потреб та придбання ліків.
Вважає, що його син ОСОБА_3 може надавати йому допомогу та сплачувати 1000,00 грн щомісячно, оскільки він знаходиться в працездатному стані та є повнолітнім.
Щодо заборгованості по сплаті аліментів зазначав, що він регулярно сплачував аліменти та заборгованість відсутня.
Ураховуючи викладене, прохав скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі і стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на його утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з моменту подання позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 є непрацездатною особою, має другу групу інвалідності з загального захворювання, з 01 листопада 2013 року безтерміново.
Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком. За період з листопада 2020 року по грудень 2020 року позивачу виплачено пенсію за віком на загальну суму 4200,00 гривень. При цьому розмір щомісячної пенсії становить 2100,00 гривень.
Крім того, позивач має ще трьох дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які надають йому матеріальну допомогу, що визнається ним.
ОСОБА_3 є повнолітньою особою, має третю групу інвалідності з 01 червня 2020 року, причина інвалідності - інвалід з дитинства, інвалідність встановлена на строк до 01 червня 2022 року.
Встановлено, що ОСОБА_3 є студентом 3 курсу денної форми навчання філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 172 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Положеннями ст. 205 Сімейного кодексу України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Відтак, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду України у справі №212/1055/18-ц від 05 вересня 2019 року.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час судового розгляду у суді першої інстанції позивач заявив, що отримує пенсію за віком в розмірі 2300,00 гривень щомісячно, що є більшими за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який з 01 липня 2021 року становить 1854,00 гривні.
Крім того ОСОБА_1 визнав, що отримує утримання від трьох повнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що позивачем не надано суду доказів про щомісячний розмір понесених ним витрат на лікування, а також про те, що він має скрутне матеріальне становище, місцевий суд правильно зазначив, що факт потреби матеріальної допомоги позивачем не доведений, що виключає можливість застосування ч.1 ст. 202 Сімейного кодексу України та обов'язок відповідача утримувати свого непрацездатного батька.
При цьому апелянтом не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо незгоди на посилання суду, що він отримує пенсію за віком у розмірі 2300,00 грн, а також те що він отримує утримання від трьох повнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , оскільки цей факт визнається самим ОСОБА_1 та підтверджується прослуханим аудіозаписом судового засідання суду першої інстанції.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ОСОБА_1 отримає пенсію за віком у розмірі 2100,00 грн.
За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.
Щодо доводів апелянта про відсутність заборгованості по сплаті аліментів слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
Разом з тим ОСОБА_7 до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, станом на 01 лютого 2017 року сума заборгованості складає 19140,14 грн, а станом на повноліття дитини на ІНФОРМАЦІЯ_1 23489,78. (а.с. 58-61)
При цьому ОСОБА_1 на підтвердження відсутності у нього заборгованості по сплаті аліментів, не надав жодних доказів.
Тлумачення ст. 204 Сімейного кодексу свідчить, що вона може застосовуватися, якщо встановлено у сукупності такі обставини: непрацездатність матері, батька; потреба матері, батька в матеріальній допомозі; ухилення матері, батька від виконання батьківських обов'язків; не сплата матір'ю, батьком аліментів на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
Тобто, звільнення від обов'язку утримувати матір, батька може мати місце лише у випадку, якщо такий обов'язок у дочки, сина виник.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивач ОСОБА_1 не довів факту потреби матеріальної допомоги, у відповідача ОСОБА_7 обов'язок утримувати батька не виник, а тому ч.1 ст. 204 Сімейного кодексу України у даному випадку застосуванню не підлягає.
Також колегією суддів враховано, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили фінансову платоспроможність відповідача ОСОБА_7 надавати допомогу на утримання непрацездатного батька.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя : Л.М. Хіль
Судді: О.Ю. Кузнєцова
Л.І. Пиипчук