Справа № 461/2514/21 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.
Провадження № 22-ц/811/1145/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
27 жовтня 2022 року м.Львів
Справа № 461/2514/21
Провадження № 22ц/811/1145/22
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3
ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 28 березня 2022 року у складі судді Мисько Х.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання, -
встановив:
31 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 23 жовтня 2008 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання (далі-договір). Відповідно п. 1 договору вона передала у власність ОСОБА_5 (набувач) належну їй (позивачу) на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 прийняла зазначену квартиру та зобов'язалася довічно утримувати та доглядати її (позивача). Відповідно п. 7 договору, за згодою сторін, обов'язок набувача по наданню відчужувачу довічного забезпечення визначається у вигляді: забезпечення житлом шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у цілій відчужуваній квартирі без конкретного визначення частини помешкання; здійснення догляду та необхідної допомоги; надання побутових послуг; забезпечення, згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами, незалежно від їх вартості; у разі виникнення потреби забезпечити іншими видами матеріального забезпечення та доглядом; у разі смерті відчужувача набувач зобов'язана поховати її. Відповідно п. 8 договору, грошова оцінка, зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення на місяць за згодою сторін визначається у розмірі 500 грн., яка в майбутньому підлягає індексації у порядку, встановленому законом. Умови договору позивач виконала в повному обсязі, внаслідок чого відповідач набула право власності на квартиру, але відповідачкою договірні зобов'язання по утриманню та догляду за нею не виконувалися, окрім 1-2 рази на тиждень їй приносили обід. Позивач самостійно сплачувала та сплачує за комунальні послуги та квартплату, ліки, продукти харчування, що підтверджується належними доказами. Бажання розірвати договір виникло у неї на початку 2019 року, заходи позасудового врегулювання спору не призвели до розірвання договору.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 березня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви. Зазначає, що в основу рішення суду першої інстанції покладено припущення про виконання ОСОБА_5 умов договору, яке ґрунтується на твердженнях ОСОБА_5 , які, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами. Стверджує, що матеріали справи містять належні, достовірні докази неналежного виконання ОСОБА_5 своїх договірних зобов'язань по утриманню та догляду за нею та не містять жодних доказів, які б спростували її позовні вимоги, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку та свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Висновки суду першої інстанції не відповідають дослідженим судом обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях.
17 червня 2022 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Усудовому засіданні ОСОБА_6 та її представники ОСОБА_2 і ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви.
Відповідач ОСОБА_5 , її представник ОСОБА_4 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передбачені договором обов'язки по догляду та утриманню ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_5 виконувала, що є підставою для відмови в позові.
Суд зазначив, що позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач належним чином не виконувала свої зобов'язання за договором довічного утримання, у зв'язку з чим вона вирішила розірвати цей договір. Однак позивач не заперечує, що вона безоплатно проживає у квартирі, жодних перешкод у проживанні їй не чиниться, медична допомога їй надавалась, зокрема за супроводу відповідача проходила медичні обстеження та перебувала на лікуванні. З допомогою відповідача та її чоловіка отримала субсидію для оплати житлово-комунальних послуг, кілька разів на тиждень відповідач або її чоловік привозили домашню їжу, за необхідності надавалась допомога по прибиранню квартири та інші побутові послуги, в тому числі придбання ліків за необхідності.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Встановлено, що23 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання.
Згідноп. 1 оспорюваного договору ОСОБА_1 (відчужувач) передала у власність ОСОБА_5 (набувач) належну їй однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 , отримавши цю квартиру у власність, зобов'язувалась забезпечувати позивача утриманням та доглядом довічно.
Відповідно до п. 7 цього договору обов'язок ОСОБА_5 по наданню довічного забезпечення визначається сторонами у вигляді забезпечення житлом шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у цілій відчужуваній квартирі без конкретного визначення частини помешкання; здійснення догляду та необхідної допомоги; надання побутових послуг; забезпечення згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості; у разі виникнення потреби,- іншими видами матеріального забезпечення та доглядом; у разі смерті відчужувача набувач зобов'язана поховати її.
Згідно із п. 8 договору грошова оцінка договірних видів матеріального забезпечення на місяць визначена у розмірі 500 грн., яка в майбутньому підлягає індексації.
З виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрковою О.А. свідоцтва від 23 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_5 із заявою про розірвання договору довічного утримання за згодою сторін у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 зобов'язань та проханням повідомити про дату та час узгодження процедури укладення договору про розірвання цього договору протягом десяти днів з моменту отримання заяви.
На заяву ОСОБА_1 від 15 січня 2021 року, зареєстровану в реєстрі за № 30, ОСОБА_5 повідомила про те, що фактично підстав для розірвання договору немає, нею виконуються усі договірні зобов'язання в повному обсязі, будь-яких обставин, які б вказували на невиконання чи неналежне виконання нею зобов'язань, визначених договором, немає, повідомлення про готовність розглянути пропозиції у разі необхідності додаткової матеріальної та/або соціальної допомоги, іншого характеру підтримки, що виходить за межі укладеного договору та повідомлення про готовність, наявність можливості зустрітися із ОСОБА_1 у приміщенні Першої Львівської нотаріальної контори 22 березня 2021 року о 10 годині.
Сторони визнають факт надання ОСОБА_5 . ОСОБА_1 обідів двічі на тиждень.
Позивач стверджує, що в період дії договору самостійно сплачувала за придбані продукти харчування, ліки, комунальні послуги. Зазначене не спростовано належними і допустимим доказами, частково визнається відповідачем.
Особові рахунки по комунальних платежах за адресою переданої за договором довічного утримання квартири відповідач переоформила на своє ім'я під час розгляду цього спору судом (в червні 2022 року), вважає, що до цього переоформлення вона не мала підстав сплачувати платежі по квартирі. Позивач надалі сплачує ці платежі самостійно, що стверджується наявністю у неї відповідних квитанцій. Це свідчить про відсутність забезпечення позивача житлом безоплатно.
Зазначене дає підстави вважати, що відповідачем не виконувалися умови п. 7 договору, згідно якого вона зобов'язана забезпечити позивача з 23 жовтня 2008 року житлом шляхом збереження за нею права безоплатного пожиттєвого проживання у цілій відчужуваній квартирі без конкретного визначення частини помешкання. Крім цього договірного зобов'язання, тягар утримання майна відповідно до статті 322 ЦК України покладено саме на його власника, яким стала відповідач після укладення договору.
Позивач потребує медичного обслуговування внаслідок свого віку (1932 року народження) та стану здоров'я, що стверджується відповідними медичними документами. Колегія суддів вважає, що надання відповідачем обідів позивачу двічі на тиждень не є достатнім, щоб вважати це належним виконанням умов договору щодо здійснення догляду, необхідної допомоги та матеріального забезпечення.
Встановлено один випадок супроводу відповідачем позивача для медичного обстеження у липні 2018 року, що підтверджено відповідними доказами, однак це не свідчить про належне виконання умов договору довічного утримання, який передбачає регулярне та постійне забезпечення відповідачем утримання та догляду за позивачем.
Предметом договору є квартира, яка складається з однієї кімнати та кухні. Туалет знаходиться на загальному балконі будинку та перебуває у спільному користуванні з іншими мешканцями, ванна кімната відсутня.
Відповідач не заперечила, що за час договірних правовідносин покращень санітарно-побутових умов проживання позивача не здійснювала, не проводила ремонтів житла та не допомагала у побуті, посилаючись на те, що позивач проти цього заперечувала. Однак, п. 7 договору зобов'язує відповідача надавати ОСОБА_1 побутові послуги та необхідну допомогу.
Відповідач не заперечує, що не надавала позивачу побутових послуг, не прибирала у квартирі, оскільки позивач хотіла все контролювати, тому жодних покращень у набутій у власність квартирі вона не проводила.
Відповідач визнає, що не забезпечувала позивача ліками згідно з рецептами лікарів у зв'язку із відсутністю таких рецептів. При цьому, позивач стверджує, що відповідач не цікавилася станом її здоров'я, не пропонувала періодичного медичного обстеження, консультацій лікарів, придбання ліків, що, на її думку, призвело до погіршення стану її здоров'я у липні 2018 року.
Докази про виконання відповідачем умов договору довічного утримання в межах передбачених витрат за весь період дії договору, які з огляду на п. 8 договору, мали бути не менш ніж 500 грн. на місяць з індексацією у майбутньому, відсутні, що свідчить про порушення ОСОБА_5 договірних умов щодо довічного утримання ОСОБА_1 .
Згідно із ст. ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання передбачає співмірність між вартістю переданого стороною цінного майна та отриманого натомість матеріального забезпечення та/або догляду від сторони, що отримала у власність майно значної цінності.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно ізч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК України правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.
Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року (справа № 752/818/17) та від 24 червня 2021 року (справа № 644/1566/19) зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 6 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Норми чинного цивільного законодавства України та правові висновки Верховного Суду покладають саме на відповідача, як набувача відчуженої за договором довічного утримання квартири, обов'язок доведення належного виконання нею договірних зобов'язань за спірним договором по довічному утриманню та догляду за ОСОБА_1 .
Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду у справах № 753/18667/20 від 14 червня 2022 року, № 638/9782/16-ц від 25 березня 2021 року, № 766/22622/18-ц від 25 березня 2021 року, № 206/3112/18 від 9 березня 2021, № 759/10079/19-ц від 18 травня 2022 року є безпідставними, оскільки зазначені висновки ґрунтуються на встановлених судами фактичних обставинах, які формують зміст правовідносин, та є відмінними від досліджених судом обставин цієї справи.
Вказані постанови Верховного Суду (крім справи № 638/9782/16-ц від 25 березня 2021 року) також містять узагальнюючий висновок, який підлягає до застосування у цій справі: відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Колегія суддів виходить з того, що відповідач на підтвердження нею виконання передбачених договором довічного утримання обов'язків не надала належних та допустимих доказів.
Відтак, належить зробити висновок, що відповідач належним чином не виконує своїх зобов'язань за договором довічного утримання та наявність правових підстав для розірвання цього договору.
Зурахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 березня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення.
Позов задовольнити.
Розірвати договір довічного утримання, укладений 23 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської нотаріальної контори Сулимою Н.Б., зареєстрований в реєстрі за № 6-3945.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 31 жовтня 2022 року.
Головуючий
Судді