Справа № 465/147/21 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.
Провадження № 22-ц/811/397/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
27 жовтня 2022 року м.Львів
Справа № 465/147/21
Провадження № 22ц/811/397/22
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 ,
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 23 грудня 2021 року у складі судді Мартинишин М.О., у справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги газопостачання,-
встановив:
11 січня 2021 року ТзОВ «Львівгаз Збут» звернулося з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки №4494, виданої 4 грудня 2019 року ЛКП Затишне, за адресою: АДРЕСА_1 , проживають відповідачі. Зазначає, що відповідачі використовували для побутових потреб газ, який наданий ТОВ «Львівгаз Збут». Вказує, що споживачі не сплачували повністю вартість спожитого газу, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, яка станом на 1 грудня 2020 року становить 8 719,49 грн. Посилається на те, що відповідачі не зверталися до позивача із заявами про припинення подачі газу, а тому зобов'язані сплатити заборгованість за надані послуги. Стверджує, що у видачі судового наказу про стягнення з відповідачів заборгованості за спожитий природний газ ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 14 березня 2020 року відмовлено. Просить позов задовольнити.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь позивача основний борг у розмірі 8 719,42 грн., інфляційні втрати - 1 185,84 грн. та 3% річних у розмірі 566,17 грн., всього: 10 471 грн. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що вінє співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак за цією адресою ніколи не проживав, послугами газопостачання не користувався. Зазначає, що особовий рахунок відкрито на ОСОБА_3 . Стверджує, що заборгованість з газопостачання існувала з 31 травня 2016 року - 4 759,55 грн., з 9 лютого 2017 року - 6 343,12 грн. Вказує, що у травні-червні 2017 року позивачем було припинено подачу газу до вказаного житла, демонтовано прилад обліку через несплату послуг з газопостачання, тоді виникла заборгованість - 8 791,42 грн. Зазначає, що позивачу про борг було відомо ще у 2017 року, тому позов подано з пропуском позовної давності. Вказує, що позивач не надав укладених із боржниками договорів про постачання газу, доказів надання та отримання послуг, застосування тарифів.
20 червня 2022 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що квартира АДРЕСА_2 загальною площею 36,1 кв.м приватизована. Право спільної сумісної власності на цю квартиру набули ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 11 червня 1993 року № НОМЕР_1 , виданим Львівською міською адміністрацією Львівської міської Ради народних депутатів.
Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зареєстрований у АДРЕСА_3 .
З довідки №309 з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданої 15 березня 2021 року ЛКП «Княже місто», вбачається, що ОСОБА_1 з 8 серпня 1989 року проживає за вказаною адресою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 23 січня 2021 року Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №103.
2 липня 2021 року ОСОБА_1 звенувся до П'ятої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Згідно цієї заяви заведено спадкову справу №391/2021. Відповідно до заповіту від 20 березня 2017 року ОСОБА_3 усе своє майно заповів ОСОБА_1
ТОВ «Львівгаз Збут» здійснювало постачання природного газу до квартири АДРЕСА_2 . Для здійснення розрахунків за спожитий природний газ на і'я ОСОБА_3 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 .
Взаємовідносини між газопостачальником, газорозподільним підприємством, газотранспортним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2494, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2496, Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2498, Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2500 та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору №2500 такий договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції постачальником.
Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2496, та є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Цей Договір є договором приєднання, що укладається з врахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк шляхом приєднання споживача до умов цього Договору. Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору є отримання постачальником поданої споживачем заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам та/або сплачений споживачем рахунок (квитанція) Постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника, на якого в установленому чинним законодавством порядку покладені спеціальні обов'язки з постачання природного газу побутовим споживачам, - факт споживання природного газу відповідно до вимог Правил постачання та за умови, що у споживача відсутній інший діючий постачальник.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.5 ст.1268 цього Кодексу незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно із ч.3 ст.1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
С уд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не відмовився від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, тому вважається, що прийняв спадщину так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. ОСОБА_1 набув усі права та обов'язки ОСОБА_3 , що належали останньому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, в тому числі зобов'язання перед позивачем щодо оплати за спожитий природний газ.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 ст. 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно із п. 3 ч.2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Обов'язок з укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з сплати за отримані житлово-комунальних послуги, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 за відсутності оформлених договірних відносин, однак у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Обов'язок власника квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572.
Відсутність між сторонами договірних відносин, за умови існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови у стягненні коштів за надані житлово-комунальні послуги з покладенням відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін.
Згідно із п.п. 1, 2 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ.
Судом встановлено, що відповідачі споживали природний газ, проте своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг не виконували та не сплачували рахунки за спожитий природний газ.
Довідкою «Фінансовий стан», виданою Львівським відділом ТОВ «Львівгаз Збут», підтверджується, що показник лічильника станом на січень 2018 року становив 4281 грн. і станом на грудень 2020 року також становить 4281 грн., що свідчить про відсутність споживання природного газу відповідачами за вказаний період. Станом на січень 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 8 719,42 грн., яка надалі не змінилася. Тобто є встановленим, що зазначена заборгованість утворилася в період до січня 2018 року.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідачі не надали доказів відсутності вини у порушенні зобов'язання з оплати вартості спожитого природного газу, поставленого позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом вірно встановлено, що позивач до січня 2018 року надавав послуги з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачі не надали належних доказів неправильності проведених позивачем розрахунків існуючої заборгованості за надані послуги, враховуючи факт смерті ОСОБА_3 і набуття його прав та обов'язків ОСОБА_1 .
Позов ТОВ «Львівгаз збут» подано до суду 11 січня 2021 року.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ТОВ «Львівгаз Збут».
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.
Докази про вчинення боржниками будь-яких дій щодо визнання боргу або іншого обов'язку поза межами строку позовної давності, що може тягти за собою його переривання, відсутні.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова оплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини боргу (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно з п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлено, що послуги з газопостачання відповідачам не надавалися з травня 2017 року. Відтак, належить зробити висновок, що заборгованість виникла до цієї дати.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Є встановленим, що у вересні 2020 року ТзОВ «Львівгаз збут» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Таку заяву повернуто заявнику згідно ухвали Франківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2020 року.
Подання, заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною, враховуючи ту обставину, що заяву про видачу судового наказу було повернуто у зв'язку із невиконанням вимог суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України переривання строку позовної давності відбувається лише у разі подання позову з дотримання правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором саме позову до одного чи кількох боржників.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається з наступного дня після пред'явлення позову. У цій постанові Верховний Суд відступив від постанов Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6- 214цс14, 13 січня 2016 року у справі №6-931 цс 15, та 23 травня 2018 року у справі №216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу, перериває перебіг позовної давності.
Перебіг загальної позовної давності слід обраховувати від кожного щомісячного платежу за спожиті послуги.
Суд першої інстанції не перевірив дійсного періоду та розміру нарахованої заборгованості, порядку її нарахування, структури тарифу, часу припинення газопостачання ОСОБА_3 . Посилання відповідача ОСОБА_1 на пропуск позовної давності не спростовані.
Рішення суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 не оскаржене і не переглядається.
З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 , яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, не можна визнати законними й обґрунтованим. Відтак, це рішення у зазначеній частині підлягає скасуванню з відмовою в позові.
Керуючись: ст. ст. 141, 367, п. 1, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» основного боргу в розмірі 8 719, 42 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 185, 84 грн. та 3% річних у розмірі 566,17 грн., всього: 10 471, 43 грн., та стягнення з ОСОБА_1 в користь позивача 1051 грн. понесених судових витрат, - скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Ззбут» (м.Львів вул. Шевченка Т., буд. 111 А, Код ЄДРПОУ 39594527) в користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_3 ) 1 576, 50 грн. (одну тисячу п'ятсот сімдесят шість грн. 50 коп.) судового збору, сплаченого відповідачем при подачі апеляційної скарги.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 31 жовтня 2022 року.
Головуючий______________________Т. І. Приколота
Судді: _______________ Ю.Р. Мікуш ______________ Р.В. Савуляк