Провадження № 22-ц/803/1974/22 Справа № 198/226/20 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
26 жовтня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2021 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , третя особа - Державний реєстратор виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Побережний Сергій Євгенійович, про скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок, визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та витребування майна з незаконного володіння, -
У травні 2020 року заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області з позовною заявою про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування майна з незаконного володіння.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 15 листопада 2011 року між Юр'ївською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства площею 16,000 га, кадастровий номер 1225982800:01:002:0627, розташованої на території Новоіванівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області. Речове право оренди за договором зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 травня 2019 року.
Заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2011 року, кадастровий номер 1225982800:01:002:0627, укладений між Юр'ївською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , зобов'язати останню повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області об'єкт оренди, скасувати запис про державну реєстрацію права оренди за договором та стягнути з відповідачки судові витрати.
Ухвалою Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_1 та об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Юр'ївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування майна з незаконного володіння (справа №198/226/20, провадження №2/0198/160/20) та цивільну справу за позовом заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Юр'ївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району, про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування майна з незаконного володіння (справа №198/227/20, провадження №2/0198/161/20).
Так, виходячи з об'єднаних позовних вимог, заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області просив суд визнати недійсними договори оренди від 15 листопада 2011 року земельних ділянок, кадастрові номери 1225982800:01:002:0627 та 1225982800:01:002:0626, укладені між Юр'ївською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , зобов'язати останню повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області об'єкти оренди, скасувати записи про державну реєстрацію права оренди за договорами та стягнути з відповідачки судові витрати.
Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог заступника керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Побережний С.Є., про скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок, визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та витребування майна з незаконного володіння - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, Дніпропетровська обласна прокуратура подала в інтересах держави в особі Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, відповідно до ст.360 ЦПК України, подала відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що розпорядженням голови Юр'ївської РДА Дніпропетровської області від 08 листопада 2011 року №532-р-11 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 25,0 га, розташованої на території Новоіванівської сільради, в оренду громадянці ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, та передано землю в оренду строком на 10 років (том 1, а.с.27).
15 листопада 2011 року між Юр'ївською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982800:01:002:0627, площею 16,0 га, розташованої на території Новоіванівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, за умовами якого орендодавець передав в оренду відповідачці земельну ділянку строком на 10 років для ведення селянського (фермерського) господарства, встановивши орендну плату в розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки в розмірі 3 348,48 грн (том 1, а.с.22-26).
В той же день між Юр'ївською РДА та ОСОБА_1 укладено інший договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982800:01:002:0626, площею 9,0 га, розташованої на території Новоіванівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, за умовами якого орендодавець передав в оренду відповідачці земельну ділянку строком на 10 років для ведення селянського (фермерського) господарства, встановивши орендну плату в розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки в розмірі 1 883,52 грн (том 2, а.с.22-26).
23 травня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району здійснено державну реєстрацію речового права оренди зазначених земельних ділянок (том 1, а.с.21, том 2, а.с.21).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що факту прийняття Юр'ївською РДА Дніпропетровської області рішення про передачу в оренду землі з порушенням визначеного законодавством порядку або компетенції з розпорядження земельними ділянками не встановлено, також прокурором не доведено, а судом не виявлено підстав для визнання недійсними спірних договорів через відсутність в них істотних умов, що могли б призвести до порушення інтересів держави, тому дійшов висновку, що даний позов задоволенню не підлягає. При цьому, вказав, що інші позовні вимоги, які є похідними від вимоги про визнання недійсними договорів, також задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Згідно зі ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин - це такий юридичний факт, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним в той момент (з тієї дати), коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Тобто, моментом укладення угоди є скріплення підписами сторін істотних умов договору оренди. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору, тому саме на момент укладення договору з'ясовується його відповідність вимогам закону.
Так, колегія суддів в оцінці обставин справи погоджується із висновком районного суду, що для правильного вирішення даного спору про визнання договорів оренди, укладених між Юр'ївською РДА та ОСОБА_1 , недійсними та з'ясування питання, чи дотримано порядок передачі землі в оренду, чи досягли сторони згоди з істотних умов договорів оренди землі та чи взагалі наявні в договорах всі такі умови, застосуванню підлягає законодавство, яким врегульовано правовідносини з оренди землі в редакції, що діяла не на момент державної реєстрації договорів, як стверджує прокурор, а на момент їх укладення - станом на 15 листопада 2011 року.
У своїй скарзі апелянт посилається на те, що станом на 2019 рік (тобто, на дату реєстрації речового права за договорами) орендодавець Юр'ївська РДА не мала повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, розташованими за межами населених пунктів, а права на земельні ділянки підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні даного позову.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Згідно зі ст.ст.317, 319, 324 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею, а земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянкам. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ч.1 ста.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Як було визначено п.«а» ч.1 ст.17, п.«а» ч.3 ст.122 ЗК України та п.2 ч.1 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування для сільськогосподарського використання за межами населених пунктів.
Абзац 1 п.12 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України визначав, що такі повноваження щодо розпорядження землями державної власності були надані районним державним адміністраціям як органам виконавчої влади до розмежування земель державної та комунальної власності, яке в свою чергу фактично відбулось з 01 січня 2013 року з набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI. До цього часу розмежування земель державної та комунальної власності полягало лише у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності відповідно до положень Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності».
Таким чином, оскільки станом на 15 листопада 2011 року (дату укладення договорів) фактичне розмежування земель державної та комунальної власності проведено не було, а спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення перебувають за межами населених пунктів, що не заперечувалося учасниками справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Юр'ївська РДА Дніпропетровської області в силу вказаних нормативних актів мала право розпоряджатися ними та передавати їх в користування ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ст.134 ЗК України в редакції на момент укладення договорів оренди земельних ділянок містила норму, за якою не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Отже, враховуючи, що за спірними договорами в оренду ОСОБА_1 передавались земельні ділянки державної власності саме для ведення селянського (фермерського) господарства, а проведення земельних торгів в такому випадку не вимагалось, тому не можна стверджувати, що Юр'ївська РДА порушила порядок передачі землі в користування.
Доводи скаржника про те, що акт приймання-передачі спірних земельних ділянок також сторонами не підписувався, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки сам по собі акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки є окремим документом, що лише підтверджує виконання орендодавцем умов договору оренди землі з передачі її в користування орендаря, а його відсутність не може бути підставою для визнання недійсним укладеного договору оренди, який до того ж фактично виконується протягом певного періоду.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру орендної плати, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Як встановлено підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 ст.14 ПК України та ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
За змістом пункту 289.1 ст.289 ПК України, ст.1, ч.5 ст.5 та ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Частиною 1 ст.632 ЦК України (загальні положення про ціну договору) визначено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
З огляду на наведені приписи чинного законодавства нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка повинна бути зазначена в договорі та відповідати цільовому призначенню земельної ділянки, визначається за затвердженими нормативами та є обов'язковою базою (основою) для визначення розміру орендної плати за використання земель державної та комунальної власності, а також підставою для перегляду розміру орендної плати у разі зміни розміру нормативної грошової оцінки.
Так, станом на дату укладення спірних договорів діяли постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213 «Про методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» та спільний наказ міністерств та відомств України від 27 січня 2006 року №18/15/21/11 «Про порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів».
Згідно з пунктами 4, 5, 10 та 13 вказаної постанови НГО земель здійснювалась послідовно по Україні, АРК і областях, кадастрових і адміністративних районах, сільськогосподарських підприємствах, окремих земельних ділянках; в основу розрахунку НГО земель покладався рентний дохід, який створювався при виробництві зернових культур і визначався за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році; НГО гектара орних земель в областях та їх кадастрових і адміністративних районах визначалась за формулою 3, визначеною цим нормативним актом, і вихідними даними регіонів.
Аналогічні правила визначення НГО сільськогосподарських земель в адміністративних районах були встановлені і наказом від 27 січня 2006 року №18/15/21/11.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до пунктів 4 договорів оренди земельних ділянок НГО земельної ділянки становить 223 232,00 грн (ділянка площею 16,0 га) та 125 568,00 грн (ділянка площею 9,0 га), при цьому в Додатку №2 до кожного з договорів приведений розрахунок розміру орендної плати, з якого виходить, що визначення розміру орендної плати проводилось на підставі НГО 1 га ріллі по області станом на 01 липня 1995 року (том 1, а.с.153, 154).
Отже, хоча НГО спірних земельних ділянок не була проведена, однак під час розрахунку розміру орендної плати враховано проведену по області НГО землі.
Також договорами оренди встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, а розмір орендної плати обчислюється у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 8 договорів).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що звернувшись до суду з позовом про визнання недійсними договорів та зазначаючи однією з підстав те, що укладення договорів відбулось без дотримання вимоги щодо проведення НГО конкретних земельних ділянок, прокурор не обґрунтував та не довів, що встановлення в договорі саме такого розміру орендної плати істотно порушувало право держави на отримання належного рівня доходів від передачі землі в оренду.
Натомість, в розумінні ч.3 ст.215 ЦК України для задоволення позову про визнання недійсним договору позивач повинен довести не лише існування формального порушення вимоги закону при укладенні договору, але і порушення таким договором його прав або охоронюваних законом інтересів, а також істотність такого порушення.
Крім того, позивач під час розгляду справи також не довів, що встановлення в спірних договорах такого розміру орендної плати відповідно до вимог ст.16 ЦК України зумовлює застосування саме такого способу захисту, як визнання правочинів недійсними.
Разом з тим, розмір орендної плати визначений сторонами у відсотках від НГО земельних ділянок, а тому зміна розміру нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду розміру орендної плати, тобто, мета суспільного інтересу в цьому випадку може бути досягнута менш радикальними заходами, наприклад, шляхом внесення змін до договорів в частині збільшення розміру орендної плати за передані в користування земельні ділянки.
Доводи апеляційної скарги, зокрема, про те, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Так, згідно з ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).
Зі змісту вказаної норми виходить, що істотною умовою договору оренди землі як в редакції на момент укладення спірних договорів, так і на теперішній час виступає не сам по собі кадастровий номер земельної ділянки, а об'єкт оренди, тобто, земельна ділянка, сформована відповідно до вимог діючого на момент укладення договору законодавства, з зазначенням її наявних ідентифікуючих ознак.
У ст.79 ЗК України приводиться дефініція земельної ділянки як об'єкта права власності - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Разом з тим, ст.791 ЗК України, на яку апелянт посилався у тому числі і в своїй позовній заяві, обґрунтовуючи недійсність укладених з відповідачкою договорів оренди землі, та якою визначено, що земельна ділянка як об'єкт цивільних прав вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, не діяла на момент укладення спірних договорів - 15 листопада 2011 року, а набрала чинності з 01 січня 2013 року.
При цьому, станом на 15 березня 2011 року відповідачкою вже було вжито заходів із розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складовою частиною якого є кадастрові плани земельних ділянок площею 16,0 й 9,0 га, з визначенням їх кадастрового номеру, меж і географічного розташування в натурі (на місцевості) та розпорядження про передачу землі в користування ОСОБА_1 прийнято після затвердження проекту землеустрою (том 1, а.с. 159, 160).
Отже, відсутні підстави вважати, що на дату укладення договорів земельні ділянки не були сформовані як об'єкти цивільних прав, а сторони не досягли згоди щодо однієї з істотних умов договорів (об'єкта оренди), тому сама лише відсутність присвоєних кадастрових номерів не може призвести до визнання договорів недійсними.
Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова