Провадження № 22-ц/803/6343/22 Справа № 629/3740/21 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
01 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Заворотного К.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, -
У липні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, обґрунтовуючи такі вимоги тим, що 22 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZPО0А757917918, на виконання умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 138054,00 грн. терміном до 21 серпня 2015 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором.
Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому Кредитним договором №ZPО0А757917918 від 22 серпня 2008 року, а відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, тим самим зобов'язання за кредитним договором не виконав, що стало підставою для звернення позивача 08 серпня 2012 року до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2012 року з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто заборгованість за кредитним договором №ZPО0А757917918 від 22 серпня 2008 року у розмірі 217667,47 грн. та стягнуто судові витрати по справі.
Враховуючи, що відповідач тривалий час не виконує рішення суду від 27 серпня 2012 року, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 29 349,19 грн.; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 209 026,80 грн. та судові витрати.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2022 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено (а.с.97-100).
В апеляційній скарзі АТ КБ “ПриватБанк”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ними надано достатньо доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Вказували, що рішення суду не виконане, заборгованість за кредитним договором не погашена, тому вони мають право на стягнення з відповідача заборгованості нарахованої у порядку ст.625 ЦК України, оскільки у відповідача виникло нове грошове зобов'язання на підставі рішення суду про стягнення з останнього заборгованості (а.с. 105-108).
Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , укладено кредитний договір №ZPО0А757917918.
Згідно вказаного договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 138 054,00 грн. терміном до 21 серпня 2015 року, відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором.
Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому Кредитним договором №ZPО0А757917918 від 22 серпня 2008 року.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, тим самим зобов'язання за кредитним договором не виконав.
У зв'язку з чим 08 серпня 2012 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2012 року з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто заборгованість за кредитним договором №ZPО0А757917918 від 22 серпня 2008 року у розмірі 217 667,47 грн. та стягнуто судові витрати по справі.
Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у позовній заяві стверджує, про виникнення у відповідача нового грошового зобов'язання на підставі вказаного рішення суду, а тому у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем такого зобов'язання просить стягнути борг нарахований на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме: 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 29349,19 грн.; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 209026,80 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог та того, що у відповідача перед позивачем не виникало нове зобов'язання на підставі судового рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Згідно із ч.ч. 1-2 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних, індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язання нарахованих за період невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення від 27 серпня 2012 року, яке набрало законної сили, про стягнення грошових коштів, з чим повністю погоджується і колегія суддів, враховуючи вірно визначений судом першої інстанції предмет спору та спірні правовідносини.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлених актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто, відповідно до положень статті 11 ЦК України, рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі, як установлено, наприклад, ч. 4 ст. 36, ст.ст. 43, 46, частиною третьою статті 334, ч. 1 ст. 401, ч. 3 ст. 653 ЦК України. У таких випадках рішення суду дійсно породжує нові зобов'язання, які до його ухвалення не існували.
Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що у випадку існування між сторонами договірних відносин до ухвалення судового рішення, таке рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує іншого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Колегія суддів також відзначає, що право на нарахування збитків, у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, існувало у позивача і на час пред'явлення позову про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яким встановлювався факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, однак таким правом позивач на той час не скористався.
Рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов'язання грошового характеру, тому що зобов'язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов'язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов'язання.
Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 308/8645/15цс, від 05.12.2018 у справі № 589/2800/15-ц, від 14.09.2021 року у справі № 902/1023/19 щодо підстав виникнення зобов'язальних правовідносин, відповідно до яких:
- за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду;
- за змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність підстави для задоволення вимог позивача у повному обсязі, оскільки у відповідача не виникало нове зобов'язання перед позивачем на підставі рішення суду, а порядок виконання рішення суду врегульовується Законом України «Про виконавче провадження».
Крім того, суд вірно врахував те, що у випадку задоволення позовних вимог позивача про стягнення річних відсотків, індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, може призвести до подвійної відповідальності відповідача перед кредитором з підстав, визначених ст. 625 ЦК України. В той же час, відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів погоджується також з висновками суду першої інстанції, що доказування, в силу ч.6 ст. 81 ЦПК України, не може ґрунтуватись на припущеннях, при цьому інших доказів, які не були досліджені судом першої інстанції апелянт не надав.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров