04 листопада 2022 року м. Житомир
справа № 240/5494/22
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 02.02.2022 №918020149081;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та здійснити нарахування й виплату з 27.01.2022 пенсії за віком державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу", взявши до уваги довідку про середній заробіток на аналогічній посаді на 27 січня 2022 року та довідку про складові заробітної плати на аналогічній посаді для призначення пенсії державного службовця на момент звернення, а саме 27 січня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 2014 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу». 27.01.2022 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Однак відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії у зв"язку з тим, що відсутні підстави для переведення на інший вид пенсії.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача щодо не переведення її з одного виду пенсії на інший, звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачами.
Відповідач - Головне управління пенсійного фонду України у Житомирській області у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№22123/22), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" мають особи, які не отримували пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". Однак позивачу з 23.04.2014 вже призначалась пенсія відповідно до положень Закону України "Про державну службу".
Також вказує, що підстав для видачі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії за віком, як державному службовцю, немає.
Саме тому вказує, що відмова позивачу у задоволенні її заяви про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є правомірною.
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у встановлений ч.1 ст.261 КАС України, зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№26371/22), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що позивачу відмовлено у проведенні перерахунку та переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв"язку з відсутністю необхідного стажу державного службовця.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Судом встановлено, що з 05.03.2013 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 23.04.2014 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
27 січня 2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України "Про державну службу" на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», що не заперечується сторонами.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №918020149081 від 02.02.2022 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки положеннями Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон №889-VIII) не передбачено проведення перерахунків пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №0600-0602-8/11961 від 02.02.2022 та №0600-0205-8/15563 від 11.02.2022 повідомило позивача про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», з тих підстав, що позивачу вже призначена пенсія згідно з Законом України "Про державну службу", а проводити перерахунок раніше призначеної пенсії державним службовцям чинним законодавством не передбачено (а.с.18-19, 22-23)
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст.9, ч.1 ст.10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 з 23.04.2014 призначено пенсію по інвалідності згідно з Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), що не заперечується сторонами.
З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України Про державну службу від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VІІІ), відповідно до статті 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п.2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
За змістом пункту 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу від 16 грудня 1993 року №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пункт 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ передбачає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, розділом XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Разом з тим, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на аналіз наведених вище правових норм слідує, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Разом з тим, із набранням чинності Законом №889-VIII державні службовці втратили право на призначення спеціальних пенсії та отримали право на призначення пенсій на загальних підставах, тобто відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, законодавцем передбачено виключення для тих осіб, які станом на 01 травня 2016 року мають не менш як 20 років стажу на посадах державної служби, незалежно від того, чи займали такі особи станом на 01 травня 2016 року посади державної служби. Для такої категорії осіб збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок (страхові внески).
Згідно з абз.1, 2 ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років (абзац 1 частини 1 статті). Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Матеріалами справи свідчать, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення із заявою про перехід на пенсію за віком, а саме: 27 січня 2022 року досягла 60 річного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV.
Окрім того, страховий стаж позивачки становить більше необхідних 29 років, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком органу Пенсійного фонду України, а саме: страховий стаж позивача становить понад 37 років (а.с. 16).
Також суд зауважує, що відповідно до змісту трудової книжки позивача та розрахунку органу Пенсійного фонду України, стаж ОСОБА_1 на посадах державного службовця станом на 01 травня 2016 року становить понад 20 років (а.с. 16, 24-30).
Пункт 1 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб від 14 вересня 2016 року №622 (далі - Порядок), передбачає, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п.2 цього Порядку згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу": мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Згідно з п.3 вищезазначеного Порядку право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII Про державну службу не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Матеріали справи свідчать, що Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у оскаржуваному рішенні від 02 лютого 2022 року відмовило позивачу у переведенні на пенсію за віком, оскільки на переконання відповідача, право на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII мають особи за умови, якщо до набрання чинності Законом (01 травня 2016 року) не призначалась пенсія згідно з Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 ще в 2014 році призначено пенсію по інвалідності згідно з Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, їй відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до вимог Закону України "Про державну службу".
Однак, суд критично ставиться до вказаних доводів відповідачів, зважаючи на те що, станом на момент звернення із заявою про переведення на пенсію за віком - 27.01.2022, ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, встановленого Законом №1058-ІV та має необхідний страховий стаж, в тому числі понад 20 років на посадах державної служби.
З огляду на викладене, з урахуванням положень пункту 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, позивач має право на пенсію за віком на підставі положень статті 37 Закону №3723-XII.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Саме тому, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідачів про те, що особи, яким до набрання чинності Законом №889-VIII призначалася пенсія відповідно до Закону №3723-ХІІ, не мають права на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону. Суд вказує, що ні положеннями статті 37 Закону №3723-ХІІ, ні положеннями Закону №889-VIII зазначені вище обмеження не встановлені, отже тлумачення відповідачами положень закону не відповідає принципу верховенства права.
Також суд враховує, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Законодавець оперує лише поняттям призначення пенсії, яким є первинне її призначення та поняттям переведення пенсії з виду на вид, яким є всі подальші зміни виду пенсії.
Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини стосуються саме переведення ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший, крім того, їй вже призначалася пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №918020149081 від 02.02.2022 щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з одного виду пенсії на інший відповідно до Закону України "Про державну службу, є протиправним.
Щодо вимоги позивача про здійснення перерахунку пенсії з урахуванням довідки про середній заробіток та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Зазначені вимоги, є передчасними, оскільки за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 органом Пенсійного фонду України зроблено висновок, що вона не має права на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", переведення на пенсію державного службовця здійснено не було, а тому спору щодо сум заробітної плати, які мають враховуватися при визначенні розміру пенсії державного службовця на час звернення до суду у цій справі не існувало, тому підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого переведення будуть порушені, відсутні.
З огляду на зазначене та з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог та предмета позову, у межах розгляду даної адміністративної справи, встановлено право позивача на переведення її на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
З метою належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов"язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України на території якого зареєстроване місце проживання позивача, перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» з дня звернення з відповідною заявою, а саме з 27 січня 2022 року та здійснити відповідний перерахунок пенсії.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору з відповідача не стягуються.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем і адвокатом Мартинюк Наталією Вацлавівною укладено Договір про надання правничої допомоги від 21.02.2022.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано договір від 21 лютого 2022 року про надання правничої допомоги та розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, згідно з якими сторонами погоджено, що вартість наданих адвокатом послуг становить 3000 грн (а.с. 5,6,).
Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те що позовні вимоги задоволено частково, що дана справа є справою незначної складності, у даній категорії справ є усталена судова практика Верховного Суду, розгляд справи проводився у порядку письмового провадження без виклику представників сторін у судове засідання, тому за критеріями обґрунтованості її розміру та пропорційності до предмета спору, та враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн решту витрат повинен нести позивач.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул.Бульварно-Кудрявська, 16 м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №918020149081 від 02.02.2022 щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з одного виду пенсії на інший відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», починаючи з 27 січня 2022 року та здійснити відповідний перерахунок пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 (нуль) коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 (нуль) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 04 листопада 2022 року.
Суддя А.В. Горовенко