Справа № 420/12086/22
04 листопада 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.12.2021 №30327/15-32-09-04.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 16.11.2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято наказ №8254-п «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА»», на підставі якого 17.11.2021 року податковим органом проведено перевірку діяльності позивача.
Також позивач зазначив, що за результатами перевірки ГУ ДПС в Одеській області складено акт від 26.11.2021 року №25599/15-32-09-04/39880732 і винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2021 №30327/15-32-09-04 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» штрафних (фінансових) санкції.
Разом з тим, позивач не погоджується із правомірністю податкового органу щодо проведення перевірки та винесення за її результатами податкового повідомлення-рішення, оскільки у наказі на перевірку не зазначено конкретної фактичної підстави для її проведення перевірки, окрім посилання на загальні норми Податкового кодексу України, що регулюють питання її призначення.
Також позивач зазначає, що у нього відсутні та ним не використовуються у господарській діяльності стаціонарні паливні цистерни/ємності або паливні склади для зберігання пального. При цьому відповідачем в акті перевірки та в рішенні про результати розгляду скарги не зафіксовано та не доведено належними та допустимими доказами факт та місце зберігання дизельного пального.
Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» використовує скраплений газ тільки в обладнанні під час виконання відповідних робіт, що виключає його зберігання.
19.09.2022 року через канцелярію суду від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що податковим органом на підставі наказу від 16.11.2021 року №8254-п проведено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА». За результатами проведеної перевірки ГУ ДПС в Одеській області складено акт від 26.11.2021 року №25599/15-32-09-04/39880732 у висновку якого зазначено про порушення позивачем зокрема статі 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР. З огляду на зазначене податковим органом було правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2021 року №30327/15-32-09-04 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції у розмірі 500 000, 00 грн.
Також відповідач зазначає, що наказ від 16.11.2021 року №8254-п «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» був прийнятий у відповідності до вимог пп.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, яким, зокрема, визначено, що фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, у випадку здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. За твердженням представника відповідача у відзиві, функції контролюючих органів визначені у пп.пп.19-1.1.14, п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України та передбачають, зокрема, здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального, а також проведення роботи щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального. Тобто "здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального" є, на думку відповідача, самостійною та достатньою підставою для проведення перевірки, оскільки є функцією податкового органу.
Ухвалою суду від 05.09.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши письмові докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи по суті встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.07.2015 року видами діяльності якого є: 52.10 складське господарство; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів; 33.19 Ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування.
16.11.2021 року з метою здійснення контролю щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу підакцизних товарів, введення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, на підставі пп.пп. 19-1.1.4, 19-1.1.14 п.19-1.1 ст.19-1, ст.20, пп.80.2.5, п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України в.о. начальника Головного управління ДПС в Одеській області Купкою І. видано наказ від 16.11.2021 року №8254-п «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА».
Відповідно до зазначеного наказу від 16.11.2021 року №8254-п передбачено провести фактичну перевірку позивача з 16.11.2021 року за адресою господарської діяльності: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Сухомлинська, 39, тривалістю 10 діб, перевіряємий період з 01.01.2020 року - по дату закінчення фактичної перевірки.
Як було зазначено відповідачем підставою для проведення перевірок слугувала доповідна записка начальника Управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області від 15.11.2021 року №594/15-32-09-04-07. При цьому зазначена доповідна записка містить загальну інформацію, щодо діяльності позивача, зокрема відомості про директора, податкову адресу, вид діяльності та ін. Крім того у зазначеному документі вказано, що інформація щодо порушень норм чинного законодавства у сфері обігу підакцизних товарів від інших структурних підрозділів, а також з відкритих джерел (ЗМІ, Інтернет тощо), щодо діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» не надходила.
На підставі вищезазначеного наказу від 16.11.2021 року №8254-п та направлень на перевірку від 16.11.2021 року фахівцями контролюючого органу 17.11.2021 року здійснено вихід за адресою господарської діяльності позивача: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Сухомлинська, 39.
За результатами перевірки податковим органом був складений акт від 26.11.2021 року №25599/15-32-09-04/39880732, у висновках якого зазначено про порушення позивачем зокрема статі 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 № 481/95-ВР, за що передбачена відповідальність згідно статті 17 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР.
До зазначеного висновку відповідач дійшов з огляну на наступне.
Як зазначено в акті перевірки, відповідно до даних систем «Єдине вікно подання електронної звітності» ТОВ Фірма «Кріогенсервіс» за період з 01.04.2020 року по 17.10.2021 року зареєструвало ряд акцизних податкових накладних на постачання скрапленого газу ТОВ «Рисоіл Руда». Таким чином ТОВ «Рисоіл Руда» отримано скрапленого газу (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази (код УКТ ЗЄД 2711129700) та газу нафтового та інші вуглеводні в газоподібному стані: скраплені (зріджені), бутани, для інших цілей, інші (код УКТЗЕД 2711000000) загальним об'ємом 441 кг (798 літрів, приведених до температури 150 С), в період відсутності ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) з 01.04.2020 року по 17.10.2021 року, за адресою: 68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Шевченка, буд, 7-А. офіс 21.
Враховуючи вищевикладене за твердженням відповідача підприємством не дотримано термінів отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено ст. 15 Закону України від 19.12.1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (Із змінами та доповненнями). При цьому, як вказує податковий орган, визначальним є факт надходження пального в місце зберігання, незалежно від часу такого зберігання та подальшої участі такого отриманого пального (списання, витрачання, тощо).
Не погоджуючись із вищезазначеними висновками акту перевірки від 26.11.2021 року №25599/15-32-09-04/39880732 позивач 10.12.2021 року звернувся до відповідача з відповідними запереченнями.
22.12.2021 року рішенням Головного управління ДПС в Одеській області №17181/КПР/15-32-9-04-08 заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» залишенні без розгляду, а висновки акту перевірки без змін.
Також судом встановлено, що Головним управління ДПС в Одеській області на підставі вищезазначеного акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2021 року №30327/15-32-09-04 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції у розмірі 500 000, 00 грн.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 13.12.2021 року №30327/15-32-09-04 позивачем 29.12.2021 року подано скаргу до Державної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України №7524/6/99-00-06-03-02-06 від 20.07.2022 року скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» залишено без задоволення, а податкове повідомленням-рішенням від 13.12.2021 року №30327/15-32-09-04 без змін.
Не погоджуючись із правомірністю наказу на проведення фактичної перевірки від 16.11.2021 року №8254-п та як наслідок винесеним на його підставі податкового повідомлення-рішення від 13.12.2021 року №30327/15-32-09-04, вважаючи таке податкове повідомлення-рішенням протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок проведення перевірок, права та обов'язки платників податків, адміністративний арешт майна, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).
Відповідно до п. 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Також, підпунктом 62.1.3 п.62.1 статті 62 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
У пункті 75.1 ст.75 ПК України вказано, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункт 75.1статті 75 ПК України).
Відповідно до положень п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Пунктом 81.2 цієї статті встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Суд зазначає, що п. 80.2 ст. 80 ПК України містить чіткий перелік підстав для проведення фактичної перевірки, який складається із семи окремих підпунктів (пп.пп.80.2.1-80.2.7).
Згідно з положеннями підпункту 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Суд зазначає, що підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов'язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів. Натомість, у даному випадку, податковий орган посилався на загальні формулювання, без конкретної підстави для проведення перевірки.
Суд зауважує, що для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.06.2019 року у справі №1440/2045/18.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ не містить жодного посилання ані на інформацію, яка свідчить про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, ані посилання на доповідну записку начальника Управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області від 15.11.2021 року №594/15-32-09-04-07, на яку відповідач посилався у відзиві на адміністративний позов. За таких умов достеменно стверджувати, що саме зазначені відповідачем у відзиві обставини, а не будь-які інші повідомлення чи інформація інших органів, були фактичною підставою для проведення перевірки, суд не може. Крім того, підстава для проведення фактичної перевірки має бути чітко та безумовно вказана у наказі таким чином, щоб унеможливити сумніви у її наявності, та не робити спроб здогадів чи припущень про її існування, що фактично має місце у даній справі.
Більш того, суд зауважує, що у доповідній записці від 15.11.2021 року №594/15-32-09-04-07 міститься лише загальну інформацію, щодо діяльності позивача, зокрема відомості про директора, податкову адресу, вид діяльності та ін. Разом з тим, у зазначеному документі вказано щодо порушень норм чинного законодавства у сфері обігу підакцизних товарів від інших структурних підрозділів, а також з відкритих джерел (ЗМІ, Інтернет тощо), щодо діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» не надходила.
Також суд критично ставиться до посилання податкового органу на постанову Верховного Суду від 04.03.2021 року по справі №803/1171/17, зокрема щодо того, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.
Суд вказує, що з наказу на проведення перевірки жодним чином неможливо ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.
При цьому суд враховує правовий висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Вказані висновки також наведені також постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року по справі №520/8648/18.
Також, у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 зазначено, що судова палата в цій справі відступає від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.
З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом також у постанові від 28.10.2021 року по справі №810/3099/18.
Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.
В даному випадку, судом встановлено, що контролюючим органом було порушено порядок проведення податкової перевірки, а акт перевірки є недопустимим доказом, оскільки складений з порушення порядку, встановленого Податковим кодексом України.
А відтак, висновки акту фактичної перевірки від 26.11.2021 року №25599/15-32-09-04/39880732 не можуть бути покладені в основу жодних рішень контролюючого органу, в тому числі і в основу спірного податкового повідомлення-рішення від 13.12.2021 №30327/15-32-09-04, а тому таке податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо суті правопорушення встановленого відповідача, а саме порушення позивачем статі 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 № 481/95-ВР, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України регулює Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон України №481/95-ВР).
Відповідно до ст. 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Статтею 15 вищевказаного Закону №481/95-ВР безпосередньо регулюються питання щодо порядку отримання та використання дозвільних документів (ліцензій) пов'язаних з імпортом, експортом, оптовою і роздрібною торгівлею алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та його зберіганням.
Зокрема частиною восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР визначено, що суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Так, даною нормою передбачено, що виключно суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального.
За змістом вищезазначених норм Закону №481/95-ВР визначено обов'язок суб'єктів господарювання зберігати пальне у місцях зберігання лише за наявності ліцензії на зберігання пального.
У разі порушення вказаного обов'язку застосовується штраф, передбачений ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР, у сумі 500000 грн.
Згідно з визначеннями, зазначеними у ст.1 Закону №481/95-ВР - місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Згідно з ч. 39 ст.15 Закону №481/95-ВР для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
- акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають.
Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною дев'ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Як було вказано у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 року по справі №540/4291/20 «Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання».
Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:
до акцизного складу;
до акцизного складу пересувного;
для власного споживання чи промислової переробки;
будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:
призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;
належать іншим особам;
виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:
реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;
ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб'єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Як було вказано у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 року по справі №540/4291/20 системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв'язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Таким чином, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Саме такий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 29 червня 2022 року у справі №200/11016/20-а.
Як було зазначено позивачем у позові, у свої виробничій діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» використовує газові різаки для здійснення газорізальних та газозварювальних робіт для ремонту портальних кранів, що орендуються позивачем на підставі договору оренди рухомого майна від 28.03.2019року №19/57-о/д. До складу обладнання газового різака входить зокрема балон з крапленим газом (є невід'ємною його часиною), який використовується в технологічному процесі для забезпечення роботи газового різака. Отже балони є паливними баками в обладнанні, яке за умовності відсутності балонів функціонувати не буде.
Таким чином, за фактичних обставин справи газовий балон що є складовою частиною газового різака є рухомим об'єктом, що за своїми характеристиками та специфікою використання відповідає ознакам винятків, котрі ПК України встановлює для понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний». Зазначене обладнання використовується позивачем в господарській діяльності для потреб власного споживання, а саме заправки газом газового різака.
Позивачем у адміністративному позові зазначено, та відповідачем жодним чином не спростовано, що на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» відсутні та ним не використовуються у господарській діяльності стаціонарні паливні цистерни/ємності або паливні склади для зберігання пального. При цьому відповідачем в акті перевірки та в рішенні про результати розгляду скарги не зафіксовано та не доведено належними та допустимими доказами факт та місце зберігання позивачем газу, чи перебуває у позивача на балансі обладнання для зберігання пального та чи таке обладнання є стаціонарною спорудою.
Більш того, суд вважає слушним посилання позивача на те, що Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» не може зберігати пальне за адресою 68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул, Шевченка, буд, 7-А. офіс 21, як то зазначено у перевірки, оскільки таке приміщенням є офісним, та є виключно податковою адресою позивача, а не адресою здійснення господарської діяльності. Більш того, позивач починаючи з 01.04.2021 року не користується зазначеним приміщенням у зв'язку із припиненням договору оренди №6-20 від 01.01.2020 року.
Єдиним способом, на підставі якого відповідач встановлював наявність зберігання Товариством з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» пального були акцизні (видаткові) накладні про придбання пального. Однак акцизні (видаткові) накладні не є достатнім доказом того, що позивач фактично зберіг пальне. Дані накладні свідчать лише про факт придбання (купівлі) пального, яке воно використовувало у власній господарській діяльності.
За таких обставин, підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення "зберігання пального", яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР відсутні, відповідно, він не мав обов'язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.
Оскільки податковим органом не наведено в акті перевірки, та не підтверджено в суді належними та допустимими доказами факту порушення позивачем вимог ст. 15 Закону України №481/95-ВР, то відповідно винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Та відповідач - як суб'єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваних рішень.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до суду надано платіжне доручення про сплату судового збору за подання адміністративного позову №5391 від 23.08.2022 року у розмірі 7500, 00 грн.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 7500, 00 грн. Головного управління ДПС в Одеській області.
Керуючись ч.2 ст.9, ст.ст. 73, 77, 90, 139, 241-246, 382 КАС України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» до Головного управління ДПС в Одеській області - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 13.12.2021 №30327/15-32-09-04.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» судовий збір у розмірі 7500, 00 грн. сплачений за платіжним дорученням №5391 від 23.08.2022 року.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «РИСОІЛ РУДА» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 23-А, код ЄДРПОУ 39880732).
Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд.5, код ЄДРПОУ ВП 44069166).
Суддя Іванов Е.А.