04 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/15/22 пров. № А/857/13219/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Печерського районного суду міста Києва на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року у справі №380/15/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації,-
суддя в 1-й інстанції Сакалош В.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення не зазначено,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Печерського районного суду міста Києва (далі - апелянт, відповідач), в якій просив:
1) визнати протиправною відмову Печерського районного суду міста Києва надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 25.11.2021 та зобов'язати відповідача негайно (в порядку ч. 1 ст. 371, п. 1 ч. 1 ст. 263 КАС України) надати таку інформацію та документи:
- повідомити чи надіслану 05.10.2021 у Єдиний державний реєстр судових рішень постанову суду у справі №757/15353/21-п з фразою «відправити нахер» було підписано цифровим /електронним підписом судді відповідно до вимог законодавства?;
- повідомити прізвище, ім'я, по-батькові та посаду особи, яка підписала постанову суду у справі №757/15353/21-п з фразою «відправити нахер»;
- повідомити чи можливо, що постанову суду у справі №757/15353/21-п з фразою «відправити нахер» підписала інша особа, а не суддя Білоцерківець О.А.
- повідомити чи можливо, що і інші постанови Печерського районного суду міста Києва підписують не судді, а інші особи;
- надати позивачу електронну копію листа суду від 24.11.2021 за №5600/21 на підставі якого доступ до документу у реєстрі судових рішень було обмежено;
- повідомити, коли було виготовлено оригінал судового рішення, який відрізняється від того, що було надіслано у Реєстр;
- повідомити, яка причина того, що Постанову від 26.07.2021 у справі №757/15353/21-п було надіслано у Єдиний державний реєстр судових рішень лише 05.10.2021;
- повідомити прізвище, ім'я, по-батькові та посаду особи, яка допустила помилку, про яку йдеться у листі суду від 24.11.2021 за №5600/21;
2) судові витрати покласти на Відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач надаючи відповідь на запит позивача на доступ до публічної інформації від 25.11.2021 (скеровано на електронну пошту відповідача) листом від 01.12.2021 за вих.№5693/21, з позиції позивача, фактично проігнорував (не надав відповідь) питання 1-4 та 6-8 та незаконно відмовив у відповіді на питання 5.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є неправомірною відмовою у наданні інформації на запит та порушують його конституційне право на доступ до публічної інформації, що передбачене Законом.
Вказане зумовило звернення до суду з відповідним позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Печерського районного суду міста Києва щодо надання відповіді на запитувану інформацію в запиті від 25.11.2021. Зобов'язано Печерський районний суд міста Києва повторно розглянути запит від 25.11.2021 та надати повну відповідь на запитувану інформацію. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного суду міста Києва судовий збір в сумі 726,40 грн..
Не погодившись із прийнятим рішенням Печерський районний суд міста Києва оскаржив його в апеляційному порядку (апеляційна скарга від 08.09.2022), просив скасувати рішення суду в частині визнання протиправними дій відповідача щодо надання відповіді на запитувану інформацію в запиті від 25.11.2021; зобов'язання повторно розглянути запит та надати повну відповідь на запитувану інформацію, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, зокрема, що обставини викладені у рішенні суду першої інстанції вказують на неповне їх з'ясування, оскільки до уваги не взято той факт, що у наданні частини інформації відмовлено через відсутність її у володінні відповідача, про що у листі від 01.12.2021 чітко зазначено. Факт відсутності у володінні відповідача відповідної інформації не вказаний у судовому рішенні, йому не надано належної оцінки у сукупності із іншими обставинами у справі.
Апелянт також вважає, що судом першої інстанції неналежно оцінено і надану відповідачем інформацію як неповну, оскільки позивачу надано усю наявну інформацію на запит, а у наданні іншої відмовлено саме через її відсутність.
Відповідач надав суду пояснення щодо наданої у відповіді на запит інформації чи такої, у наданні якої відмовлено, по кожному з питань, однак суд першої інстанції не надав оцінки дійсним обставинам справи, фактично обмежившись висновком щодо ненадання відповідачем відповідей на кожне питання запиту окремо, хоча таких формальних вимог Закон не містить.
Також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ненадана інформація мала б бути отримана відповідачем в процесі виконання повноважень щодо організаційного забезпечення роботи суду.
Відповідач вказав, що суд не може відмовити у наданні інформації, пославшись на її відсутність, у тих справах, які перебувають в провадженні суду. В межах своєї компетенції відповідач зобов'язаний володіти інформацією (даними) про судові справи, яка задокументована в матеріалах судових справ та відображена в АСДС Д3 за змістом та формою згідно з процесуальним законодавством. Відповідач законодавством не зобов'язаний фіксувати решту інформації, якої стосувався запит позивача (коли було виготовлено оригінал судового рішення у справі, якщо він відмінний від внесеного в АСДС Д3, хто саме допустив помилку у судовому рішенні, про фактичні обставини та причини тривалості строку направлення копії судового рішення суддею до ЄДРСР та чи доручав суддя відправляти копії судового рішення помічнику судді тощо).
Крім того, апелянт вказав, що доступ до інформації, яка перебуває у володінні суду, регулюється не лише Законом України «Про доступ до публічної інформації», але й процесуальними кодексами та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Підсумовуючи викладене, апелянт вказав, що відповідач на звернення позивача надав відповідь по суті поставлених у запиті позивача питань №№1-4 та №№6-8: надав наявну у володінні відповідача інформацію за наявності законних підстав її надання, відмовивши в наданні за відсутності самої інформації, повідомивши про це позивача. Вважає, що відповідачем у повному обсязі дотримано вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», з неухильним дотриманням вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач надав до суду заяву/клопотання від 01.10.2022 (вх.№К-34688/22 від 03.10.2022), у якій, зокрема, повідомив, що на його переконання апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та свідчили б про незаконність чи необґрунтованість судового рішення. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25.11.2021 ОСОБА_1 надіслав на електронну пошту Печерського районного суду міста Києва inbox@pc.ki.court.gov.ua запит на доступ до публічної інформації щодо рішення у справі №757/15353/21-п, зокрема, стосовно обставин надсилання суддею Білоцерківцем О.А. постанови від 26.07.2021 у вказаній справі для оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР).
У своєму запиті позивач вказав, що на той момент (25.11.2021) цієї постанови немає у ЄДРСР, а за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100092611 вказано таку інформацію: «Доступ до документу обмежено на підставі листа суду від 24.11.2021 №5600/21 (Вх.№13452/03-21 від 24.11.2021), як до такого, що не відповідає оригіналу судового рішення через допущену технічну помилку під час його надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень».
З огляду на викладене просив надати відповідь на запитувану інформацію, а саме:
1. повідомити чи надіслану 05.10.2021 у ЄДРСР постанову суду у справі №757/15353/21-п з фразою «відправити нахер» було підписано цифровим/електронним підписом судді відповідно до вимог законодавства?;
2. повідомити прізвище, ім'я, по-батькові та посаду особи, яка підписала постанову суду у справі №757/15353/21-п з фразою «відправити нахер»;
3. повідомити чи можливо, що постанову суду у справі №757/15353/21-п з фразою «відправити нахер» підписала інша особа, а не суддя Білоцерківець О.А.;
4. повідомити чи можливо, що і інші постанови Печерського районного суду міста Києва підписують не судді, а інші особи;
5. надати позивачу електронну копію листа суду від 24.11.2021 №5600/21 на підставі якого доступ до документу у реєстрі судових рішень було обмежено;
6. повідомити, коли було виготовлено оригінал судового рішення, який відрізняється від того, що було надіслано у Реєстр;
7. повідомити, яка причина того, що Постанову від 26.07.2021 у справі №757/15353/21-п було надіслано у ЄДРСР лише 05.10.2021;
8. повідомити прізвище, ім'я, по-батькові та посаду особи, яка допустила помилку, про яку йдеться у листі суду від 24.11.2021 №5600/21.
У відповідь на запит позивача, відповідач надіслав лист від 01.12.2021 (вих.№5693/21), в якому:
- повідомив, що 04.10.2021 вказана постанова була відправлена до ЄДРСР суддею Білоцерківець О.А.;
- вказав, що відповідно до Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції суддя може уповноважити помічника з використанням його ЕЦП надсилати судові рішення для їх внесення до ЄДРСР;
- відмовив у наданні листа суду від 24.11.2021 № 5600/21, на підставі якого доступ до документа у ЄДРСР було обмежено, оскільки відповідно до процесуального законодавства лише сторони мають право ознайомлюватись із такими документами (позивач не є стороною вказаної справи).
Також у вказаному листі зазначено, що повідомити інформацію на інші питання, які зазначені у запиті суд позбавлений можливості у зв'язку з відсутністю такої інформації у володінні суду.
Задовольняючи позов в частині позовних вимог, суд першої інстанції з'ясував, що позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Так, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що надана на його запит інформація не може вважатися повною, адже є недостатньою, особливо в частині запитуваної інформації у питаннях 1-4 та 6-8 запиту, оскільки на них позивач відповіді не отримав.
З позиції суду першої інстанції, встановлені обставини справи свідчать про те, що: відповідач вважається розпорядником публічної інформації в розумінні вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та несе обов'язки, визначені цим законом; відповідач був зобов'язаний надати позивачу повну та достовірну інформацію, яка запитувалась у запиті від 25.11.2021; відповідач надав неповну інформацію на такий запит, чим порушив законне право позивача на доступ до публічної інформації.
Відповідачем не надано відповіді по кожному питанню в межах наданих йому законом повноважень та у встановленому законом порядку, що в свою чергу суперечить вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації», яким встановлено обов'язок розпорядника інформації, яким є відповідач, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну публічну інформацію.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності своїх дій при розгляді запиту позивача В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.
З огляду на вказане, суд першої інстанції визнав протиправними дії відповідача щодо надання неповної інформації на запит позивача від 25.11.2021.
При цьому суд першої інстанції врахував, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що слід зобов'язати Печерський районний суд міста Києва повторно розглянути запит від 25.11.2021 та надати повну відповідь на запитувану інформацію.
Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині позовних вимог та зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір (ст. 34 Конституції України).
За змістом ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).
У абзаці 3 підпункту 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 №2-рп/2016 Конституційним Судом України вказано, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Конституційний Суд України визначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац 2 п. 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 №5-р(I)/2019).
У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 №1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац 7 п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 22.01.2020 №1-р(I)/2020).
Відповідно ст. 1 Закону України «Про інформацію» №2657-XII від 02.10.1992 інформація є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Частинами 1, 2 ст. 7 Закону №2657-XII встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
У ст. 1 Закону №2939-VI передбачено, що публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону Закон №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
За правилами ст. 5 цього Закону одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації (ст. 12 Закону №2939-VI).
За змістом ч. 1 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ст. 20 Закону №2939-VI).
Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Згідно з приписами ст. 2 Закону України №3262-ІV «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 (далі - Закон №3262-ІV) рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.
Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.
Частиною 1 ст. 3 Закону №3262-IV установлено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №3262-IV загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону №3262-IVу текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу, не можуть бути розголошені такі відомості: інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні.
Проаналізувавши поданий позивачем запит на доступ до публічної інформації від 25.11.2021 та отриману відповідь від 01.12.2021 суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про ненадання відповіді на запит позивача в повному обсязі з огляду на таке.
Апелянт вважає, що позивачу повністю повідомлено публічну інформацію, відображену у автоматизованій системі документообігу суду «Діловолство-3». Своєю чергою, Печерський районний суд міста Києва сам вказує у апеляційній скарзі, що відповідачем надано пояснення суду першої інстанції, про те, що постанова судді від 26.07.2021 у судовій справі відправлена до ЄДРСР суддею Білоцерківець О.А. 04.10.2021 шляхом використання функціоналу «Відправити до ЄДРСР» в АСДС Д3, який і здійснює одночасне підписання документа ЕЦП судді при його відправленні. Тобто такі пояснення надано суду першої інстанції, а не у відповідь на запит від 25.11.2021. У листі від 01.12.2021 інформації стосовно способу надсилання та підписання відповідного рішення не встановлено, незважаючи на конкретне питання у запиті стосовно підписання цифровим електронним підписом судді відповідно до вимог законодавства.
Крім того, з позиції суду апеляційної інстанції, твердження в апеляційній скарзі про те, що позивачу роз'яснено, що в Печерському районному суді міста Києва суддя може уповноважити свого помічника з використанням ЕЦП судді надсилати судові рішення для їх внесення до ЄДРСР не є достеменними. У листі від 01.12.2021 відповідачем лише процитовано п. 21 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції та протлумачено, що оскільки організація розгляду справ включає в себе й надсилання копій судових рішень для внесення до ЄДРСР суддя може уповноважити свого помічника з використанням його ЕЦП надсилати судові рішення для їх внесення до ЄДРСР. Такі формулювання є радше загальними тлумаченнями п. 12 зазначеного Положення, ніж відповіддю на конкретні питання позивача (№№3-4) у справі за його запитом.
Стосовно відмови надати решту запитуваної інформації через її відсутність у володінні суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповіді на запит від 01.12.2021 не конкретизовано які саме питання є такими, стосовно яких відповідач не володіє інформацією, а також не доведено, що стосовно них відповідач не володів і не зобов'язаний був такою володіти.
Щодо відмови надати копію листа від 24.11.2021 за №5600/21, яким обмежено доступ у ЄДРСР в рамках судової справи №757/15353/21-п через те, що позивач не є учасником у відповідній судовій справі, суд апеляційної інстанції, з врахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові у справі № 640/12641/20 від 29.07.2022, вказує наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у ЄДРСР за відповідним посиланням вказано таку інформацію: «Доступ до документу обмежено на підставі листа суду від 24.11.2021 №5600/21 (вх.№13452/03-21 від 24.11.2021), як до такого, що не відповідає оригіналу судового рішення через допущену технічну помилку під час його надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100092611).
Тобто за даним посиланням чітко вказано про лист саме суду, а не судді, як стверджував у своїх поясненнях відповідач. Тобто такий документ є результатом діяльності суду, а не документом, який створено при відправленні правосуддя чи тільки складовою матеріалів справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції критично оцінює відмову у наданні такого листа у відповідь на запит на доступ до публічної інформації з покликанням на те, що позивач не є учасником відповідної справи, навіть якщо такий лист міститься у матеріалах відповідної справи.
Аналіз положень Закону №2939-VI дає підстави для висновку, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. При цьому, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог п. 1-3 ч. 2 ст. 6 цього Закону.
Ці вимоги є «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав.
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Верховний Суд звернув увагу на те, що положення ч. 2 ст. 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
Отже, обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Поряд з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 9901/249/19.
Відповідач не обґрунтував відповідність запитуваної інформації зазначеним вище критеріям, а також не аргументував якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Також у контексті викладеного, суд апеляційної інстанції зауважує про недоречність покликань на необхідність застосування приписів ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.ст. 268-269 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки позивач звертався до відповідача із запитом на доступ до публічної інформації в частині оприлюднення судового рішення в ЄДРСР, а не стосовно розгляду конкретної справи чи доступу до її матеріалів.
Проаналізувавши викладене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідь Печерського районного суду міста Києва не можна вважати належним розглядом запиту на доступ до публічної інформації, а тому суд першої інстанції вірно визнав протиправними дії відповідача щодо надання відповіді на запитувану інформацію в запиті від 25.11.2021.
Окрім того, колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції ефективним способом відновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 25.11.2021 та надати повну відповідь на запитувану інформацію.
Судова колегія вважає за доцільне також зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії, параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Печерського районного суду міста Києва залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №380/15/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 листопада 2022 року