Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8126/2022
03 листопада 2022року місто Київ
справа № 755/281/22
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогосуддіБорисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., повний текст рішення складено 13 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування,-
У грудні 2021 року позивач звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з МТСБУ на її користь заборгованість за договором страхування за період з 04 травня 2015 року по 01 березня 2018 року у розмірі 72158,09 грн., з яких: 17983,15 грн. - інфляційні втрати, 4156,00 грн. - 3% річних, 50018,94 грн.- пеня.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 17 грудня 2014 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті якої пошкоджено належний позивачу автомобіль «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 .
Вказувала, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність винного у ДТП водія автомобіля «Шкода», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0688481 страховою компанією ПрАТ «СК Україна».
Зазначала, що відповідно до висновку №145 автотоварознавчого дослідження від 22 грудня 2014 року, розмір завданого позивачу збитку становить 108826,75 грн.
Позивач 03 лютого 2015 року до ПрАТ «СК Україна» подала заяву про виплату страхового відшкодування, однак, у визначений законом строк ПрАТ «СК Україна» не здійснила виплати страхового відшкодування, тому з 04 травня 2015 року у ПрАТ «СК Україна» окрім обов'язку виплатити страхове відшкодування, також з'явився обов'язок сплатити пеню згідно з п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», інфляційні збитки та 3% річних, що передбачено ст.625 ЦК України.
Посилалася на те, що 02березня 2018 року Господарським судом містаКиєва у справі №910/842/18 було порушено справу про банкрутство ПрАТ «СК Україна».
17 липня 2019 року Господарським судом міста Києва у справі №910/842/18 було вирішено ліквідувати ПрАТ «СК Україна».
Вказувала, що 19листопада 2019 року вона звернулася до відповідача із заявою про виконання зобов'язанняза договором страхування, у якій просила сплатити їй страхове відшкодування в сумі 50500,00 грн.
Зазначала, що відповідач виконав частину зобов'язання на суму 49000,00 грн. та підтвердив наявність обов'язку виконати зобов'язання за договором страхування.
14 грудня 2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила виконати зобов'язання у повному обсязі, а саме здійснити оплату інфляційних втрат, 3% річних та пені, однак своїм листом від 17 грудня 2021 року відповідач МТСБУ відмовив позивачу у задоволенні її заяви посилаючись на те, що не має обов'язку з відшкодування пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Позивач вважає відмову незаконною, що підтверджується, зокрема, правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду в справі №910/14293/19 від 09 липня 2021 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 17983,15 грн. інфляційних втрат, 4156 грн. 3% річних від простроченої суми, 50018,94 грн. пені та судовий збір у розмірі 908 грн.
Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 6000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач МТСБУподав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що МТСБУ не порушувало грошового зобов'язання перед позивачем та не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна», тобто до МТСБУ не переходили всі права та обов'язки страховика, який визнаний банкрутом, а перейшов обов'язок покладений законом з виплати страхового відшкодування передбаченого договором та законом (сингулярне правонаступництво).
Вважає, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними, а тому така відповідальність не входить до зобов'язань МТСБУ передбачених пп. «г» п. 41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вказував, що саме з дати настання страхового випадку починається строк позовної давності та який закінчився 17 грудня 2017 року.
11 липня 2022 року від представника позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував на те, що скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки до МТСБУ перейшли обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону №1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 17 грудня 2014 року о 10.00 год., керуючи автомобілем «Шкода Фабія», д.н.з. НОМЕР_1 на 114 км а/д Канів-Кременчук при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності при розвороті, не дав дороги, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався у попутному напрямку. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Автомобіль «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Постановою Придніпровського районного суду містаЧеркаси від 22грудня 2014 року ОСОБА_2 визнановинним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Шкода Фабія», д.н.з. НОМЕР_1 в момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «СК «Україна» відповідно до полісу №АІ/0688481 від 10 червня 2014 року.
Відповідно до висновку №145 автотоварознавчого дослідження від 22 грудня 2014 року, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля ««Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП 17 грудня 2014 року складає 108826,75 грн. без ПДВ.
03 лютого 2015 року позивач звернулася до ПрАТ «СК «Україна» із заявою про страхове відшкодування, у якій просила здійснити виплату страхового відшкодування за пошкоджений в результаті страхового випадку 17 грудня 2014 року транспортний засіб «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 , на її банківський рахунок у АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
ПрАТ «СК «Україна» в порушення умов договору (полісу) №АІ/0688481 від 10 червня 2014 рокуне здійснило на користь ОСОБА_1 виплату грошового зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02березня 2018 року відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17липня 2019 року по справі №910/842/18 затверджений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року, провадження у справі закрито.
19 листопада 2019 року позивач звернулася до МТСБУ із заявою в якій просила сплатити страхове відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності по полісу №АІ/0688481 від 10 червня 2014 року, виданого ПрАТ «СК «Україна» за шкодою заподіяною майну в розмірі 50500,00 грн. на власний банківський рахунок.
14 грудня 2021 року представник позивача звернувся до МТСБУ із заявою, в якій зазначив, що МТСБУ відшкодувало позивачу шкоду у розмірі 49000,00 грн., однак окрім основної суми боргу МТСБУ також має обов'язок здійснити виплату інфляційних втрат, пені та 3% річних, тому представник позивача просив виконати зобов'язання ПрАТ «СК «Україна» за договором №АІ/0688481 в повному обсязі та здійснити виплату потерпілій ОСОБА_1 у розмірі 72158,09 грн., з яких: 17983,15 грн. - розмір інфляційних втрат; 50018,94 грн. - розмір пені; 4156,00 грн. - 3% річних за користування чужими грошима (а.с. 63-71).
МТСБУ листом від 17 грудня 2021 року відмовило у здійснені доплати із посиланням на положення ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.988 ЦК України.
Отже, спір у даній справі стосується питання стягнення з МТСБУ 72158,09 грн. грошових коштів (3% річних, інфляційних втрат та пені) як відповідальності ліквідованого страховика за порушення грошового зобов'язання, а саме страхового відшкодування (регламентної виплати).
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV.
Закон №1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 статті 9 Закону №1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06 червня 2012 року у справі №303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі №910/17993/15, від 28 лютого 2018 року у справі №149/344/15-ц, від 06 червня 2019 рокуу справі №758/8819/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі №760/2905/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі №280/2625/13-к, від 16 жовтня 2019 року у справі №452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стосовно нарахування пені за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, колегія суддів враховує, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та законодавством про банкрутство.
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону №1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закон №1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закон №1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закон №1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону №1961-IV, а саме не переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього Закону.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Саме такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду в справах №910/14293/19 від 20 липня 2020 року, №910/14293/19 від 07вересня 2021 року.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Ураховуючи наведені норми законодавства України, встановлені судом обставини та вищезазначені правові позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
З метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) суд першої інстанціїправомірно у даному випадку, поклаввідповідальністьза несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.
Правові висновки про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за допущене страховиком прострочення виплати страхового відшкодування містяться також у постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року у справі №910/14293/19.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що у МТСБУ відсутні підстави виконання обов'язків страховика, який визнаний банкрутом спростовуються вищевикладеним.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02березня 2018 року відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна».
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила стягнути з відповідача 3% річних, інфляційні втрати та пеню за період з 04 травня 2015 року (наступний день після закінчення 90-денного строку з дня отримання ПрАТ «СК «Україна» заяви про страхове відшкодування) по 01 березня 2018 року (день що передував дню винесення Господарським судом міста Києва ухвали від 02 березня 2018 року про відкриття провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна»). Нарахування стороною позивача здійснені на суму страхового відшкодування (регламентної виплати) у розмірі 49000,00 грн.
Колегія суддів погоджується та вважає вірним визначений стороною позивача період здійснення нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також суму на яку здійснені відповідні нарахування, таким чином суд першої інстанції перевіривши проведені позивачем розрахунки дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_1 17983,15 грн. інфляційних втрат, 4156 грн. 3% річних від простроченої суми та 50018,94 грн. пені за період з 04 травня 2015 року по 01 березня 2018 року.
Заперечуючи проти позову, МТСБУ на підтвердження своїх доводів надав висновок науково-правової експертизи на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди від 22 лютого 2022 року №126/26-е.
Відповідно до положень ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно з ст.114 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань (ст.115 ЦПК України).
Враховуючи викладені положення цивільного процесуального закону, суд першої інстанції вірно не прийнявдо уваги висновок науково-правової експертизи щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди, оскільки його дослідження стосуються питань права та його застосування, і виходять за межі предмету такого висновку, вказаного у ст.114 ЦПК України.
Натомість питання застосування норм чинного законодавства України є прерогативою та обов'язком суду, що розглядає спір, з урахуванням положень ч.4 ст.263 ЦПК України стосовно того, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно вимог відповідача про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IVсвідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому, з урахуванням положень підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі №910/14293/19 вказано, що правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №521/15071/14-ц (постанова від 25березня 2020року), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти «а», «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV) вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважає відповідач.
Отже, початок перебігу позовної давності у цій справі як щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, так і до вимог про стягнення пені пов'язаний із датою постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію страховика.
При розгляді справи, судом першої інстанції встановлено факт ліквідації ПрАТ «СК «Україна»ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2019 року у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.
Установлена судом обставина щодо ліквідації страховика ухвалою суду 17 липня 2019 року, свідчить, що за вказаних висновків саме ця дата є початком перебігу строку позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду із даним позовом шляхом його пересилання засобами поштового зв'язку 28 грудня 2021 року.
02 лютого 2022 року позивач подала клопотання до суду першої інстанції, в якому просила визнати поважними причини пропуску строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені. Посилалася на те, що початок перебігу строку позовної давності щодо пені розпочався 17 липня 2019 року, а з відповідним позовом позивач звернулася до суду 28грудня 2021 року. Вказувала, що лише постановою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі №910/14293/19 сформовано єдину позицію щодо початку відліку строку позовної давності у відповідній категорії справ, а без єдиного підходу судів щодо моменту з якого слід рахувати початок відліку строку позовної давності позивач не могла звернутися до суду, оскільки не могла би ефективно захистити своє право. Тобто, через об'єктивні причини, а саме відсутність єдності судової практики в аналогічних правовідносинах, позивач була позбавленаефективного судового захисту. Також сторона позивача посилалася на положення п.12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та зазначала, що строки позовної давності щодо пені не пропущено.
За змістом п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлений з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Встановлений на території України карантин неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України й діяв на час звернення позивача до суду.
З огляду на зазначене та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки звернувшись до суду з відповідним позовом позивач не пропустила строків позовної давності.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що саме з дати настання страхового випадку починається строк позовної давності та який закінчився 17 грудня 2017 року, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються вищевикладеним.
Колегією суддів перевірено правильність нарахування витрат на професійну правничу допомогу відповідно до статті 141 ЦПК України. Підстав для її зменшення колегія суддів не знайшла.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: