31 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №361/5198/20
провадження № 51-2393км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4.,
суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7.,
прокурора ОСОБА_8.,
представника потерпілої ОСОБА_9.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, постановлені у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2021 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК, на підставі статті 49 цього Кодексу у зв'язку із закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019110130002214 від 02 серпня 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 закрито.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року ухвалу місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_11. не погоджується із постановленими у кримінальному провадженні ухвалами, просить їх скасувати з підстави істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог стверджує, що місцевий суд, звільняючи ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, не врахував, що вона ухилялася від слідства, у зв'язку з чим постановою від 02 липня 2020 року оголошувалася у розшук. Окрім того, ОСОБА_2 неодноразово ухилялася від участі у розгляді кримінального провадження стосовно неї місцевим судом. А відтак місцевий суд дійшов безпідставних висновків про наявність підстав для застосування статті 49 КК.
Вищезазначені порушення, на які посилалася представник потерпілої у поданій нею апеляційній скарзі, залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції та належно не спростовані, як того вимагає стаття 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілої наполягала на задоволенні касаційної скарги з підстав, викладених у ній.
Прокурор просила відмовити у задоволенні касаційної скарги представника потерпілої, стверджувала про вмотивованість судових рішень.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися, клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду не надійшло.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілої, прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_2 , встановивши обставини, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 49 КК, дійшов висновку про необхідність її закриття у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності, а тому клопотання захисника ОСОБА_12. задовольнив. З вказаними висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
У ході касаційної перевірки встановлено обґрунтованість та вмотивованість висновків суду першої та апеляційної інстанцій, викладених ними у судових рішеннях, враховуючи таке.
Так, ОСОБА_2 обвинувачувалася в умисному заподіянні потерпілій ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, тобто вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 КК. Інкриміновані їй протиправні дії згідно з обвинувального акту були вчиненні 20 липня 2019 року.
Злочин, передбачений частиною 1 статті 125 КК, з огляду на приписи статті 12 КК (у редакції, яка діяла на момент вчинення злочину) є злочином невеликої тяжкості, оскільки найбільш суворим покаранням за його вчинення є виправні роботи, а на момент розгляду справи в суді - кримінальним проступком.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.
За викладених обставин місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано застосував правила пункту 1 частини 2 статті 284 КПК та закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 , оскільки з дня вчинення кримінального проступку закінчилися строки притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги представника потерпілої, аналогічні наведеним нею у поданій касаційній скарзі, дав на них вичерпні, обґрунтовані відповіді, належно вмотивувавши своє рішення, постановлене за наслідками перегляду ухвали місцевого суду, як того вимагають правила статті 419 КПК.
Зокрема, у ході апеляційного провадження суд ретельно перевірив твердження ОСОБА_3 про ухилення ОСОБА_2 від досудового розслідування і не знайшов підстав для визнання вказаного факту. З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає доречним зазначити наступне.
Так, за правилами частини 2 статті 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.
Під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування статті 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду особою, належно повідомленою, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв'язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.
При з'ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущими для встановлення факту ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку.
У той же час відповідно до частини 1 статті 281 КПК якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного.
При цьому оголошення особи у розшук на стадії досудового розслідування з підстави «місцезнаходження підозрюваного не відоме» може відбуватися як у випадку ухилення особи від слідства, так і з інших об'єктивних причин, не пов'язаних із вчинення такою особою дій умисного характеру задля не встановлення її місцезнаходження.
Відтак сама по собі наявність у кримінальному провадженні постанови про оголошення підозрюваного у розшук не свідчить про безальтернативну необхідність застосування положень частини 2 статті 49 КПК. Вказані обставини підлягають з'ясуванню у кожному конкретному кримінальному провадженні.
Реєстр матеріалів досудового розслідування, що міститься у матеріалах кримінального провадження, які перебувають на розгляді Суду, містить посилання на письмове повідомлення ОСОБА_2 про підозру, датоване 15 травня 2020 року, постанови про зупинення досудового розслідування від 02 липня 2020 року, відновлення досудового розслідування від 24 липня 2020 року та письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку від 24 липня 2020 року. Важливо зазначити, що у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 запобіжний захід, порушення якого може свідчити про ухилення особи від досудового розслідування, не обирався.
Вищезазначені документи, як і дані, які підтверджують вчинення ОСОБА_2 будь-яких умисних дій, спрямованих на ухилення від слідства, у справі відсутні. А саме по собі існування постанови про оголошення її в розшук, як вже наголошувалося вище, більше того, з урахуванням відсутності даних про вручення особі до 02 липня 2020 року підозри, не може слугувати підставою для зупинення строків досудового розслідування. А тому доводи представника потерпілої у цій частині є безпідставними.
Окрім того, на переконання ОСОБА_3 , саме ухилення ОСОБА_2 від явки до суду, про яке йдеться у касаційній скарзі, призвело до невиправданого затягування судового розгляду та як наслідок пропуску строку, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 49 КПК. Проте вказані твердження є необґрунтованими.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що після надходження справи до місцевого суду, вперше судовий розгляд фактично відбувся 31 березня 2021 року, на якому, у тому числі, була присутня на той момент обвинувачена. У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався, з причин не залежних від ОСОБА_2 . Після розподілу судової справи судді ОСОБА_13., розгляд справи 02 листопада 2021 року вперше не відбувся через відсутність сторони захисту. Того ж дня ухвалою суду постановлено здійснити привід ОСОБА_2 .
Однак на момент постановлення вищезазначеного судового рішення строки, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 49 КК, сплинули.
Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, установлених законом обмежень її певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК, та у порядку, встановленому КПК.
З моменту закінчення строків притягнення особи до кримінальної відповідальності держава відмовляється від кримінального переслідування винної особи, а відтак покладення на неї негативних правових наслідків, визначених частиною 2 статті 49 КК, поза межами строків притягнення до кримінальної відповідальності було би неприпустимим.
Натомість у період часу з моменту надходження справи на розгляд суду до моменту закінчення строків притягнення особи до кримінальної відповідальності у діях ОСОБА_2 колегія суддів не вбачає ознак умисного затягування судового розгляду, які б давали змогу стверджувати про ухилення цієї особи від суду.
За встановлених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни судових рішень за доводами представника потерпілої, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, постановлені у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 , залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_10 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_14ОСОБА_15ОСОБА_16