ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 жовтня 2022 року м. Київ № 640/19529/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2018 року по 09.06.2020 року у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2018 року по 09.06.2020 року в сумі 268 246 грн (двісті шістдесят вісім тисяч двісті сорок шість гривень) 00 коп. із урахуванням сплати всіх обов'язкових платежів.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що з червня 2008 року по 04 вересня 2018 року він проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . 29 січня 2015 року він отримав статус учасника бойових дій. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 17 серпня 2018 року № 446, наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 вересня 2018 року № 187 його звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 із подальшим направленням для зарахування на військовий облік до Дніпровського районного у місті Києві військового комісаріату.
Разом з тим, при звільненні з військової служби, відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за за період з 04 вересня 2018 року по 09 червня 2020 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року у справі 640/400/20 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 належної грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04 вересня 2018 року по 09 червня 2020 року.
На виконання рішення суду, 09 червня 2020 року відповідач здійснив розрахунок з позивачем за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 04 вересня 2018 року по 09 червня 2020 року у розмірі 35 085,44 грн.
Таким чином, позивач вважає, що відповідно до приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2015-2018 роки року в сумі 268 246 грн (двісті шістдесят вісім тисяч двісті сорок шість гривень) 00 коп. із урахуванням сплати всіх обов'язкових платежів.
Ухвалою від 26 серпня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.
30 вересня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
01 жовтня 2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що станом на день його звільнення з військової служби відповідач здійснив протиправну бездіяльність, не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Таким чином, саме з вини відповідача позивач не отримав при звільненні всі належні йому до виплати грошові кошти, а тому доводи відповідача щодо неможливості застосування до даних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України є помилковими.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 з червня 2008 року по 04 вересня 2018 року.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 17 серпня 2018 року № 446 позивача звільнено з військової служби у запас.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 вересня 2018 року № 187 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 із подальшим направленням для зарахування на військовий облік до Дніпровського районного у місті Києві військового комісаріату.
29 січня 2015 року позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .
У зв'язку з тим, що відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 04 вересня 2018 року по 09 червня 2020 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням від 25 березня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у кількості 56 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04 вересня 2018 року; зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період з 2015 року по 2018 рік у кількості 56 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04 вересня 2018 року.
На виконання зазначеного рішення суду, відповідач перерахував позивачу на рахунок у АТ "УКРСИББАНК" компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік у розмірі 35, 085,44 грн.
Оскільки відповідач відповідно до вимог чинного законодавства не провів з позивачем повного розрахунку в день звільнення, а такий розрахунок проведено лише 09 червня 2020 року, вважаючи що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва за захистом своїх порушених прав.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 2015-2018 роки зумовила позивача звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з військової служби 04 вересня 2018 року, а виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2018 роки, відповідачем здійснена 09.06.2020 року, строк затримки розрахунку при виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки складає 644 календарних днів, з них 440 робочих днів (з урахуванням святкових та неробочих днів).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2020 року за №305/580 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місяця перед звільненням, якими є липень 2018 року та серпень 2018 року, розмір грошового забезпечення становить: за липень 2018 року - 18 716,87 грн; за серпень 2018 року - 19 082,00 грн. Таким чином середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить (18 716,87 грн+ 19 082,00 грн):62 дні = 609,65 грн/календарний день.
Поряд із цим, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Щодо доводів відповідача, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як УБД не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, та членів їх сімей», відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та ст. 116, 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.
З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору ті відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року.
Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, згідно яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Матеріалами справи встановлено, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним з 2015 по 2018 роки додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, проте в/ч НОМЕР_1 не виплатила позивачу спірну компенсацію.
Отже, право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2020 року, а обов'язок здійснити таку виплату покладено на в/ч НОМЕР_1 .
Вказані обставини, відповідно до положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають доказуванню у межах даного спору.
При цьому, суд вважає не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
З огляду на викладене, позовна вимога в частині визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2018 року по 09.06.2020 року у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас, підлягає до задоволення.
У свою чергу, вимога позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.09.2018 року по 09.06.2020 року також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від попередньої.
Разом з тим, розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Відповідно до пункту 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресами https://bank.gov.ua/ua/markets/interest-rates та https://bank.gov.ua/ua/monetary/stages/archive-rish, середньозважена облікова ставка за кредитами: з 04 вересня 2018 року по 06 вересня 2018 року (3 дні) становила 17,5% річних; з 07 вересня 2018 року по 25 квітня 2019 року (231 день) становила 18% річних, з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року (84 дні) становила 17,5% річних, з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року (48 днів) становила 17% річних, з 06 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року (49 днів) становила 16,5% річних, з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року (49 днів) становила 15,5% річних, з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року (49 днів) становила 13,5% річних, з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року (42 дні) становила 11% річних, з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року (42 дні) становила 10% річних, з 24 квітня 2020 року по 09 червня 2020 року (47 днів) становила 8% річних.
Відтак період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить 644 дні прострочення.
Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченої грошової компенсації 35 085, 44 грн, приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 9 481,44 грн, тобто:
1) 17,5% річних/365 днів року=0,047% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,047 %) х 3 = 49,47 грн.;
2) 18% річних/365 днів року=0,049% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,049 %) х 231 = 3971,32 грн.;
3) 17,5% річних/365 днів року=0,047% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,047 %) х 84 = 1385,17 грн.;
4) 17% річних/365 днів року=0,046% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,046 %) х 48 = 774,68 грн.;
5) 16,5% річних/365 днів року=0,045% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,045 %) х 49 = 773,63 грн.;
6) 15,5% річних/365 днів року=0,042% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,042 %) х 49 = 722,05 грн.;
7) 13,5% річних/365 днів року=0,036% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,036 %) х 19 = 239,98 грн.;
8) 13,5% річних/366 днів року=0,036% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,036 %) х 30 = 378,92 грн.;
9) 11% річних/366 днів року=0,030% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,030 %) х 42 = 442,07 грн.;
10) 10% річних/366 днів року=0,027% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,027 %) х 42 = 397,86 грн.;
11) 8% річних/366 днів року=0,021% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 35 085, 44 х 0,021 %) х 47 = 346,29 грн.
Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 9 481,44 грн.
Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2018 року по 09.06.2020 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2018 року по 09.06.2020 року в сумі 9 481,44 грн (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят одна гривні) 44 коп.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко