25 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 918/1131/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Титечко О.П., Лавренюк В.М.,
відповідача - Атаманюк В.Д., Януль В.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" в особі ОСОБА_2
на рішення Господарського суду Рівненської області
у складі судді Горплюка А.М.
від 17.02.2022 та
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р., Грязнов В.В.
від 29.06.2022
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" в особі ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 4 954 604,30 грн.
Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.10.2022 № 29.3-02/1794 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 918/1131/20 у зв'язку з запланованою відпусткою судді Вронської Г.О.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2022 для розгляду справи № 918/1131/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 4 954 604,30 грн, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (новою назвою товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО"), заподіяв товариству збитки (у формі упущеної вигоди), оскільки під час виконання своїх повноважень 01.12.2015 достроково припинив право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" на 52 земельні ділянки, а вже 02.12.2015 зазначені 52 земельні ділянки були передані в оренду Фермерському господарству "Ім. Шевченка", керівником якого також був ОСОБА_1 . В результаті вказаних умисних протиправних (неправомірних) дій відповідач позбавив Товариство з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" можливості продовжувати діяльність, відповідно до статуту, з обробітку землі та одержання доходів із використання 122,2446 га площі орендованих земель, які могли б бути отримані в 2016-2019 роках.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (код ЄДРПОУ 38809507), затвердженого протоколом № 01/14 від 23.04.2014 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" та зареєстрованого державним реєстратором Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області 12.06.2014 (надалі - Статут ТОВ "Ім. Шевченка") товариство створене шляхом об'єднання засновниками власних матеріальних цінностей та грошових вкладів з метою одержання прибутку та здійснення підприємницької діяльності, реалізації економічних інтересів засновників та працівників товариства, а також створене з метою задоволення суспільних потреб у продукції виробничо-технічного та іншого призначення, товарах народного споживання, роботах і послугах. Предметом діяльності товариства є, серед іншого, розведення великої рогатої худоби молочних порід; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних; оптова та роздрібна торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; ведення товарного сільськогосподарського виробництва; вирощування, виробництво, заготівля, переробка, фасування, реалізація сільськогосподарських культур.
Пунктом 7.1.2 Статуту ТОВ "Ім. Шевченка" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників належать питання, зокрема: прийняття рішення про відчуження об'єктів нерухомості, сума яких перевищує 10 млн. грн, що є у власності товариства та визначення умов їх відчуження; затвердження будь-яких правочинів, сума яких перевищує 10 млн. грн; у випадку відсутності особи, яка обіймає таку посаду виконавчого директора товариства погодження (визначення умов) правочинів щодо придбання, відчуження, передачі в найм, управління нерухомого майна, а також інших основних засобів балансовою вартістю більше 20 000,00 грн, укладення договорів застави, поруки, гарантії або будь-яких інших правочинів на суму більше 20 000,00 грн.
Відповідно до пункту 8.2 Статуту ТОВ "Ім. Шевченка" генеральний директор, зокрема: затверджує поточні плани діяльності товариства і заходи, необхідні для вирішення його завдань; забезпечує виконання поточних і перспективних планів, управляє виробництвом; розпоряджається майном, грошовими коштами в межах, визначених статутом; представляє товариство у відносинах з організаціями, підприємствами, установами, державними органами, приватними та посадовими особами з усіх питань діяльності товариства як на території України, так і за кордоном; приймає рішення з усіх питань діяльності товариства, що відносяться до його компетенції; самостійно вчиняє від імені товариства будь-які правочини з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 7.1.2 цього статуту та забезпечує їх виконання. Правочини, які вчинені без погодження загальних зборів учасників товариства відповідно до положень підпункту 7.1.2 статуту можуть бути визнані недійсними у встановленому законодавством порядку. Вчинення правочинів щодо придбання, відчуження, передачі в найм, управління нерухомого майна, а також інших основних засобів балансовою вартістю більше 20 000,00 грн, укладення договорів застави, поруки, гарантії або будь-яких інших правочинів на суму більше 20 000,00 грн потребує обов'язкової попередньої письмової згоди виконавчого директора товариства. У випадку відсутності особи, яка обіймає таку посаду у товаристві, перераховані правочини підлягають попередньому погодженню загальними зборами учасників товариства. Перераховані правочини, які вчинені без попередньої згоди виконавчого директора (загальних зборів учасників товариства) можуть бути визнані недійсними у встановленому законодавством порядку; здійснює інші дії, спрямовані на досягнення цілей товариства в межах його повноважень.
Згідно з пунктами 8.1, 8.2 Статуту ТОВ "Ім. Шевченка" виконавчим органом є генеральний директор, який підзвітний загальним зборам учасників і відповідає за діяльність товариства та покладені на нього обов'язки. Генеральний директор вирішує всі питання поточної діяльності товариства за виключенням тих, які належать до компетенції загальних зборів учасників. Генеральний директор має право без доручення діяти від імені товариства.
Статутом ТОВ "Ім. Шевченка" передбачено, що засновниками і учасниками товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" № 1 від 22.07.2013 "Про вступ на посаду Генерального директора", керуючись нормою пункту 8.1 Статуту ТОВ "Ім. Шевченка", протоколом № 01/13 Установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" від 22.07.2013, ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" з 15.08.2013.
Відповідно до статуту ФГ "Ім. Шевченка", затвердженого рішенням засновника ФГ "Ім. Шевченка" № 15 від 13.06.2016, зареєстрованого розпорядженням голови Здолбунівської райдержадміністрації № 137 від 17.03.1998 засновником ФГ "Ім. Шевченка" є ОСОБА_1 , який є його головою.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія ААБ № 298743 від 13 червня 2012 року ОСОБА_1 є керівником ФГ "Ім. Шевченка".
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування довідки 01.06.2016) була проведена державна реєстрація 52 договорів оренди землі, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (орендарем) та фізичними особами (орендодавцями) стосовно земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби тощо) та переданих за відповідними актами приймання-передачі земельних ділянок в оренду.
01 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (орендарем) в особі генерального директора ОСОБА_1 та фізичними особами (орендодавцями) були укладені договори про розірвання договорів оренди землі за взаємною згодою сторін на підставі пунктів 12.03 договорів оренди землі, за якими як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування довідки 01.06.2016) була проведена державна реєстрація.
02 грудня 2015 року між ФГ "Ім. Шевченка" в особі голови ОСОБА_1 та фізичними особами (орендодавцями) укладено договори оренди землі та акти приймання-передачі земельних ділянок в оренду (та проведена їх державна реєстрація), за якими орендодавець передає, а орендар приймає в оренду 52 земельні ділянки, попередні договори щодо оренди яких було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка".
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24.11.2016 у справі № 562/1257/16-ц позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Шевченка" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Шевченка" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 7808 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" є новим найменуванням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" відповідно до рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім."Шевченка", що оформленого протоколом № 3 від 27.06.2016.
ОСОБА_2 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" із часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 99,61%.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО-ЗЕРНО" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Книга Сіті", в якому просило визнати за ним право власності на врожай 2017 року.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.09.2017 у справі № 918/625/17 позов задоволено. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 було скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 18.09.2017 у справі № 918/625/17, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
В матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 23.11.2020 № 22/2020, який підготовлений судовим експертом Гершманом Ю.В. На вирішення експертизи було поставлене питання: Чи підтверджується документально неодержання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" доходів у період 2016-2019 роки внаслідок дострокового припинення користування 52 земельними ділянками загальною площею 122,2446 га.
Експерт, дослідивши надані позивачем документи, дійшов висновку, що неодержані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" доходи у період 2016-2019 років внаслідок дострокового припинення користування 52 земельними ділянками загальною площею 122,2446 га складають 4 954 604,30 грн, зокрема:
- у 2016 році неодержані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" доходи внаслідок дострокового припинення користування 52 земельними ділянками загальною площею 122,2446 га підтверджуються у сумі 464 179,63 грн;
- у 2017 році неодержані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" доходи внаслідок дострокового припинення користування 52 земельними ділянками загальною площею 122,2446 га підтверджуються у сумі 1 589 867,91 грн;
- у 2018 році неодержані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" доходи внаслідок дострокового припинення користування 52 земельними ділянками загальною площею 122,2446 га підтверджуються у сумі 1 292 229,62 грн;
- у 2019 році неодержані Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" доходи внаслідок дострокового припинення користування 52 земельними ділянками загальною площею 122,2446 га підтверджуються у сумі 1 608 327,14 грн.
В даному висновку вказано, що він підготовлений для подання до Господарського суду Рівненської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" до ОСОБА_1 про стягнення збитків. Проведений на замовлення позивача висновок експертизи складено експертом Гершманом Ю.В., якого було попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку експерта за статтею 384 Кримінального кодексу України, що узгоджується з вимогами частин 1, 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України. Експерт має вищу економічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст за спеціальністю "Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності", має право займатися експертною діяльністю, що стверджується свідоцтвом № 769 від 31.05.2013, яке дійсне до 07.06.2022 та має стаж експертної роботи з 1996 року.
17 лютого 2021 на адресу Господарського суду Рівненської області від представника позивача долучено документи, які були надані експерту для проведення судової експертизи, а саме документи продажу Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" продукції контрагентам, що підтверджують реальність розрахунку експертом розміру шкоди (упущеної вигоди). Позивачем долучена довідка Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" № 535/2020 від 19.10.2020 про урожайність, собівартість та середню ціну реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" (Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка") в розрізі культур та років збору урожаю за 2015- 2019 роки, договори поставки і видаткові накладні на реалізацію сільськогосподарської продукції за період 2015 - 2019 роки.
На виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 від позивача надійшли належним чином завірені докази та розрахунки на підтвердження інформації щодо урожайності, собівартості та середньої ціни реалізації сільськогосподарських культур, яка відображена у довідці № 535/2020 від 19.10.2020.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.02.2022 у справі № 918/1131/20 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" є новим найменуванням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" відповідно до рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім."Шевченка", що вбачається з протоколу № 3 від 27.06.2016;
- на підтвердження статусу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" ОСОБА_2 надано витяг із ЄДР, з якого вбачається, що його частка у статутному капіталі товариства становить 99, 61%. З огляду на викладене, також встановлено, що ОСОБА_2 підтвердив у встановленому порядку статус учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО"та наявність у нього права діяти в інтересах даного товариства;
- ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" був зобов'язаний діяти виключно в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства;
- право користування земельними ділянками, що отримане Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО") на підставі договорів оренди землі з власниками цих ділянок, є приналежним позивачеві майновим правом, у зв'язку з чим дії відповідача спрямовані на його відчудження повинні здійснюватися з урахуванням вимог статуту товариства, зокрема пункту 7.1.2, яким передбачено погодження укладення таких правочинів загальними зборами. Матеріали справи не містять доказів скликання загальних зборів з питання розірвання договорів оренди земельних ділянок чи надання погодження на укладення таких правочинів;
- відповідач не заперечує факту розірвання договорів оренди земельних ділянок від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" та подальше укладення договорів оренди з ФГ "Ім. Шевченка" по суті в своїх інтересах, не спростовує аргументи позивача щодо загальної площі земельних ділянок, які вибули з користування позивача. Водночас відповідач жодними доказами не довів, як укладаючи такі правочини, він діяв в інтересах товариства, виходячи з мети його діяльності;
- тому дострокове розірвання ОСОБА_1 , як генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" договорів оренди з подальшим на наступний день їх переоформленням на ФГ "Ім. Шевченка", керівником та засновником якого був відповідач, суд оцінює як протиправні дії, що проявилися в усвідомленому неналежному та недобросовісному виконанні службових (посадових) обов'язків, всупереч інтересам та основній меті діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" без дотримання меж нормального господарювання та керування товариством, з особистою заінтересованістю та за рахунок прийняття очевидно марнотратних та збиткових для товариства рішень;
- суд вважає висновок експертизи від 23.11.2020 № 22/2020 належним доказом у даній справі, з огляду на те, що на підставі даного висновку можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у даній справі;
- позовні вимоги ОСОБА_2, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" до ОСОБА_1 про стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 4 954 604,30 грн за період з 2016 - 2019 роки підтверджені належними та допустимими доказами, підставні та обґрунтовані;
- матеріалами справи підтверджується, що 01.12.2015 між Товариством з обмеженолю відповідальністю "Ім. Шевченка" (орендарем) в особі генерального директора ОСОБА_1 та фізичними особами (орендодавцями) були укладені договори про розірвання договору оренди землі і, за якими як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно була проведена державна реєстрація;
- з огляду на викладене, приймаючи до уваги можливість та обов'язок позивача (його учасника) знати про стан своїх майнових прав, суд дійшов висновку про те, що позивач довідався (міг довідатись) про порушення свого права, та про особу яка його порушила під час укладення 01.12.2015 року договорів про розірвання договорів оренди землі;
- суд стверджує, що перебіг трирічного строку позовної давності розпочався з 02.12.2015 року, а позов у даній справі подано 03.12.2020, тобто поза межами вказаного строку, про застосування наслідків пропуску якого заявлено відповідачем;
- з огляду на викладене слід дійти висновку, що термін позовної давності про стягнення збитків (упущеної вигоди) закінчився ще в грудні 2018 року. А тому, суд вважає відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача 4 954 604, 30 грн збитків (упущеної вигоди) за період з 2016 по 2019 років у зв'язку зі спливом позовної давності;
- при цьому суд вказує, що позивачем у даній справі не доведено обставин, які з об'єктивних, незалежних від нього причин унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, а також не доведено обставин зупинення або переривання перебігу позовної давності.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2022 у справі № 918/1131/20, шляхом викладення її в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача із розірвання договорів оренди землі були протиправними та полягали в усвідомленому неналежному та недобросовісному виконанні своїх посадових обов'язків, всупереч інтересам та основній меті діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка", без дотримання меж нормального господарювання та керування товариством;
- при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків;
- вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення;
- саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості;
- на підтвердження розміру понесених збитків позивач надає висновок судового експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 22.11.2020 № 22/2020;
- дослідивши наявний висновок колегія суддів не вважає його достатнім доказом для задоволення позовних вимог щодо стягнення збитків у формі упущеної вигоди у зв'язку з наступним;
- враховуючи нормативні положення щодо економічних експертиз, таке питання, яке вирішувалось експертом, не може бути предметом судово-економічної експертизи. У межах експертного дослідження можливе вирішення експертом питань відносно обґрунтованості розрахунку упущеної вигоди, чого зроблено не було;
- щодо проведених експертом розрахунків суд зазначає, що згідно з ескпертним висновком, для вирішення поставленого на експертизу питання, експерт оперує наступними поняттями: недоотриманий урожай, урожайність, собівартість недоотриманого урожаю; планова площа посіву. Дані, для обрахунку неодержаного доходу, ескперт використовує з довідки про урожайність, собівартість та середню ціну реалізації, яка надана безпосереднього позивачем (№ 535/2020 від 19.10.2020). При цьому експерт у висновку не зазначає, чи здійснювалася перевірка в ході проведення дослідження вихідних даних, зазначених у довідці позивача, зокрема, що стосується собівартості недоотриманого урожаю;
- щодо розподілу земельних ділянок за планами посіву сільськогосподарських культур, то суд звертає увагу на те, що план посіву формувався позивачем на 2016-2019 року, дати формування такого розподілу матеріали справи не містять, а тому неможливо достовірно встановити чи таке формування відбувалося до дати розірвання договору чи після грудня 2015 року, у зв'язку з чим використані експертом дані слід вважати лише припущенням про можливість саме такого розподілу площ земельних ділянок для посіву, що відповідно вплинуло й на розрахунок неотриманого доходу;
- позивачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував реальність його намірів щодо обробітку земельних ділянок, які вибули з його користування (закупівля посівного матеріалу, залучення техніки та робочої сили і т.ін.), можливість збору урожаю в заявленому обсязі, а також можливості реалізації недоотриманого урожаю (попередні контракти на продаж заявлених об'ємів сільськогосподарських культур);
- суд також звертає увагу на те, що згідно з відомостями про наявність земельних ділянок позивача за 2016 році, у розпорядженні позивача перебуває 1 145,4714 га ріллі, неправомірно вибуло з користування позивача 122 га, у відповідності до фінансового звіту позивача чистий прибуток товариства за 2016 рік складає 792 400 грн, а розмір неотриманого доходу, як встановленого експертом складає 464 179,63 грн, що становить більше 58% чистого прибутку товариства, у 2017 році це 17%, у 2018 році - 9,3%, а у 2019 році це 116,30% чистого доходу товариства;
- на позивача покладається обов'язок довести, що впродовж часу, що він ніс збитки, ним вживалися дії для зменшення їх розміру, факти вжиття заходів щодо одержання неотриманих доходів. З матеріалів справи не вбачається того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро Зерно" керуючись загальними засадами цивільного судочинства вчиняло дії задля зменшення розміру упущеної вигоди, зокрема, позивач не вживав заходів щодо визнання недійсними угод про розірвання договорів оренди з підстави перевищення керівником (директором) своїх повноважень, визначених статутом, позивачем не надано доказів вжиття дій щодо звернення з пропозицією до фізичних осіб (власників земельних ділянок) про укладення нових договорів оренди та повернення неправомірно вибувших з користування земельних ділянок;
- суд доходить до висновку, що виключно економічна експертиза не може бути достатнім та достовірним доказом понесених позивачем збитків у формі упущеної вигоди, а її висновок можна розцінювати виключно як абстрактний математичний розрахунок можливих доходів, виходячи з вихідних даних, наданих позивачем, без врахування реальної можливості отримання ним таких доходів;
- таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру упущеної вигоди та правових підстав для її стягнення;
- оцінивши наявні у справі докази в сукупності, з урахуванням правового регулювання спірних відносин та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність;
- оскільки, суд відмовляє у задоволенні позову, враховуючи недоведеність вимог, відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності з огляду на вимоги частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 17.02.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови застосував частину 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, статтю 89 Господарського кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16 та у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 16.02.2022 у справі № 905/1575/20;
- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 89 Господарського кодексу України, частини 3 статті 92, частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України щодо надання висновків в контексті задоволення позовних вимог з підстав належності наданих документів первинної бухгалтерської звітності, експертного висновку, що підтверджують та відповідають критерію вірогідності та допустимості даних документів як доказів, що приймаються судом до уваги при дослідженні такого елементу складу цивільного правопорушення як збитки (втрачена вигода).
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2).
Тобто суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і не має право здійснювати додаткову перевірку доказів.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (див. ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет). А під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:
- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб'єктами права щодо об'єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов'язках цих суб'єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));
- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);
- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).
Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб'єктного, об'єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
За змістом доводів касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 89 Господарського кодексу України та без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 16.02.2022 у справі № 905/1575/20 щодо застосування наведених норм.
Так, предметам та підставами у вказаних справах були вимоги товариств до їх посадових осіб про стягнення шкоди, заподіяних такими посадовими особами господарським товариствам.
У вказаних постановах викладено, зокрема, такі висновки: "За змістом приписів частини четвертої статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ним господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з якою вбачається, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга цієї ж статті).".
Разом з тим, Суд констатує, що правовідносини у наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається. Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.
Так, у справі № 910/20261/16 Велика Палата Верховного Суду залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Газ ресурс" до посадової особи товариства (стягнуто із посадової особи товариства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Газ ресурс" 1 509 600 грн збитків, що складають вартість дозволу) вважала обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями посадової особи товариства, які не відповідають статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Газ ресурс", і заподіянням цьому товариству майнової шкоди у розмірі 1 509 600 грн, оскільки ці висновки зроблені з урахуванням положень статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.
Тобто, господарські суди у справі № 910/20261/16 виходили з доведеності позивачем заподіянням товариству її посадовою особою майнової шкоди у визначеному розмірі.
У справі № 910/1895/20 за позовом Ligion Trading Limited (Ліджин Трейдінг Лімітед) (в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Хот-Сток") до посадової особи товариства, Верховний Суд скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 про відмову у задоволенні позову, зазначив, що висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди (1) не дослідили усіх обставин справи, які входять у предмет доказування (щодо: перебування посадової особи товариства на посаді директора ТОВ "Хот-Сток" у відповідний період часу; вчинення відповідачем правочинів (укладення договорів) з перевищенням повноважень; виконання правочинів, вчинених з перевищенням повноважень, (перерахування/отримання коштів); протиправної поведінки відповідача (порушення фідуціарних обов'язків відповідачем, дії відповідача усупереч інтересам ТОВ "Хот-Сток", економічної доцільність (мети) укладення таких правочинів тощо); збитків ТОВ "Хот-Сток" від конкретних правочинів та їх причини) у цьому правовому конфлікті, з наданням оцінки наявним у ній доказам та аргументам сторін, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, (2) порушили принцип змагальності та стандарти доказування, а тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
У справі № 905/1575/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський ринок" до посадової особи товариства, Верховний Суд скасовуючи рішення Господарського суду Донецької області від 02.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 про відмову у задоволенні позову, зазначив, що в порушення приписів законодавства, суди попередніх інстанцій у судових рішеннях (1) не дослідили усіх обставин справи, які входять у предмет доказування у цьому правовому конфлікті, з наданням оцінки наявним у ній доказам та аргументам сторін, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, (2) порушили принцип змагальності та стандарти доказування, а тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, оскільки суди дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій припустились порушень норм процесуального права, дійшовши передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків в частині встановлення відсутності підстав для стягнення збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою.
Тобто, у справах № 910/1895/20, № 905/1575/20 рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що у наведеному випадку не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду.
Натомість у даній справі № 918/1131/20 змінюючи рішення суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем розміру упущеної вигоди та правових підстав для її стягнення.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених постановах Верховного Суду у справах № 910/20261/16, № 910/1895/20, № 905/1575/20, не знайшли свого підтвердження.
Згідно із приписами пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, посилання скаржника на постанови Верховного Суду в підтвердження наявності підстави для касаційного оскарження судового рішення, що визначена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження, відтак касаційне провадження за касаційною скаргою у цій частині підлягає закриттю відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, скаржник підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій зазначив приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
На обґрунтування пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 89 Господарського кодексу України, частини 3 статті 92, частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України щодо надання висновків в контексті задоволення позовних вимог з підстав належності наданих документів первинної бухгалтерської звітності, експертного висновку, що підтверджують та відповідають критерію вірогідності та допустимості даних документів як доказів, що приймаються судом до уваги при дослідженні такого елементу складу цивільного правопорушення як збитки (втрачена вигода).
Проаналізувавши доводи скаржника щодо підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов'язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред'явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі.
Згідно з частиною 2 статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи.
За приписами статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;
- вину заподіювача шкоди.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Отже при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/13118/21 та яка підлягає врахуванню Судом згідно з приписами частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування довідки 01.06.2016) була проведена державна реєстрація 52 договорів оренди землі, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (орендарем) та фізичними особами (орендодавцями) стосовно земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби тощо) та переданих за відповідними актами приймання-передачі земельних ділянок в оренду.
01 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (орендарем) в особі генерального директора ОСОБА_1 та фізичними особами (орендодавцями) були укладені договори про розірвання договорів оренди землі за взаємною згодою сторін на підставі пунктів 12.03 договорів оренди землі, за якими як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування довідки 01.06.2016) була проведена державна реєстрація.
02 грудня 2015 року між ФГ "Ім. Шевченка" в особі голови ОСОБА_1 та фізичними особами (орендодавцями) укладено договори оренди землі та акти приймання-передачі земельних ділянок в оренду (та проведена їх державна реєстрація), за якими орендодавець передає, а орендар приймає в оренду 52 земельні ділянки, попередні договори щодо оренди яких було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка".
Судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" був зобов'язаний діяти виключно в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства.
Отже, право користування земельними ділянками, що отримане Товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО") на підставі 52 договорів оренди землі з власниками цих ділянок, є приналежним позивачеві майновим правом, у зв'язку з чим дії ОСОБА_1 спрямовані на його відчудження повинні здійснюватися з урахуванням вимог Статуту ТОВ "Ім. Шевченка", зокрема пункту 7.1.2, яким передбачено погодження укладення таких правочинів загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка".
Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" з питання розірвання зазначених 52 договорів оренди земельних ділянок чи надання погодження на укладення таких правочинів. Крім того, ОСОБА_1 не заперечував факт розірвання 52 договорів оренди земельних ділянок від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" та подальше укладення відповідних договорів оренди з ФГ "Ім. Шевченка" по суті в своїх інтересах, не спростовував аргументи позивача щодо загальної площі земельних ділянок, які вибули з користування позивача. Водночас відповідач жодними доказами не довів, як укладаючи такі правочини (про розірвання договорів оренди землі), він діяв в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка", виходячи з мети його діяльності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що дострокове розірвання ОСОБА_1 , як генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" 52 договорів оренди з подальшим, на наступний день, їх переоформленням на ФГ "Ім. Шевченка", керівником та засновником якого був ОСОБА_1 , слід вважати протиправними діями, що проявилися в усвідомленому неналежному та недобросовісному виконанні службових (посадових) обов'язків, всупереч інтересам та основній меті діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" без дотримання меж нормального господарювання та керування товариством, з особистою заінтересованістю та за рахунок прийняття очевидно марнотратних та збиткових для товариства рішень.
Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" до ОСОБА_1 про стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 4 954 604,30 грн за період з 2016 - 2019 роки є підставні, обґрунтовані та підтвердженні належними та допустимими доказами, зокрема висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 23.11.2020 № 22/2020.
Натомість суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції.
Так, суд апеляційної інстанції дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, у тому числі висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 23.11.2020 № 22/2020, дійшов висновку про те, що виключно економічна експертиза не може бути достатнім та достовірним доказом понесених (заявлених) позивачем збитків у формі упущеної вигоди, а її висновок можна розцінювати виключно як абстрактний математичний розрахунок можливих доходів, виходячи з вихідних даних, наданих позивачем, без врахування реальної можливості отримання ним таких доходів, оскільки: дані, для обрахунку неодержаного доходу, експерт використовує з довідки про урожайність, собівартість та середню ціну реалізації, яка надана безпосереднь позивачем (№ 535/2020 від 19.10.2020), при цьому експерт у висновку не зазначає, чи здійснювалася перевірка в ході проведення дослідження вихідних даних, зазначених у довідці позивача, зокрема, що стосується собівартості недоотриманого урожаю; використані експертом дані щодо розподілу земельних ділянок за планами посіву сільськогосподарських культур слід вважати лише припущенням про можливість саме такого розподілу площ земельних ділянок для посіву, що відповідно вплинуло й на розрахунок неотриманого доходу. Позивачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував реальність його намірів щодо обробітку земельних ділянок, які вибули з його користування (закупівля посівного матеріалу, залучення техніки та робочої сили тощо), можливість збору урожаю в заявленому обсязі, а також можливість реалізації недоотриманого урожаю (попередні контракти на продаж заявлених об'ємів сільськогосподарських культур).
Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не довів обставин того, що впродовж часу, що він ніс збитки, ним вживалися дії для зменшення їх розміру, факти вжиття заходів щодо одержання неотриманих доходів. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що: з матеріалів справи не вбачається того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" керуючись загальними засадами цивільного судочинства вчиняло дії задля зменшення розміру упущеної вигоди, зокрема, позивач не вживав заходів щодо визнання недійсними угод про розірвання договорів оренди з підстави перевищення керівником (директором) своїх повножень, визначених статутом; позивачем не надано доказів вжиття дій щодо звернення з пропозицією до фізичних осіб (власників земельних ділянок) про укладення нових договорів оренди та повернення неправомірно вибувших з користування земельних ділянок.
Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено обставини недоведеності позивачем розміру заявлених до стягнення збитків (упущеної вигоди).
Отже судом апеляційної інстанції встановлено недоведеність позивачем наявності усіх загальних умов відповідальності, що виключає можливість стягнення з відповідача заявленої суми збитків (упущеної вигоди).
Таким чином встановивши відсутність повного складу цивільного правопорушення суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення збитків (упущеної вигоди).
Отже, підстав для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах немає, оскільки судом апеляційної інстанції встановлені у цій справі обставини недоведеності позивачем розміру збитків (упущеної вигоди), а усі доводи скаржника фактично зводяться до встановлення обставин справи та надання іншої оцінки доказам, наявним у матеріалах справи (висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 23.11.2020 № 22/2020, фінансові документи позивача тощо), на підставі яких суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, що з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
Зважаючи на встановлені господарським судом апеляційної інстанції обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права з питань, заявлених заявником касаційної скарги.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 918/1131/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" в особі ОСОБА_2 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 у справі № 918/1131/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.
7. Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 918/1131/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" в особі ОСОБА_2 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО" в особі ОСОБА_2 в частині оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 у справі № 918/1131/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 у справі № 918/1131/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді І.Д. Кондратова
Л.В. Стратієнко