01 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 911/618/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Борзна",
представник позивача - Драгомирецька Г.Є., адвокат (ордер від 24.10.2022 № 1245709),
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Заворичі",
представник відповідача - Ковальчук А.С., адвокат (ордер від 08.08.2022 № 1034654),
розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі"
на рішення господарського суду Київської області від 17.09.2020 (головуючий суддя Бабкіна В.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 (головуючий Шаптала Є.Ю., судді: Яковлєв М.Л. і Куксов В.В.)
у справі № 911/618/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Борзна" (далі - Позивач)
до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі" (далі - Відповідач)
про зобов'язання повернути 135,348 тонни зерна кукурудзи із зберігання.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Відповідача про зобов'язання повернути 135,348 тонни зерна кукурудзи із зберігання.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем за договором складського зберігання від 15.10.2019 № 9 (далі - Договір) зобов'язань щодо повернення Позивачу на вимогу останнього зерна кукурудзи.
Рішенням господарського суду Київської області від 17.09.2020 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано Відповідача повернути Позивачу зерно кукурудзи із зберігання.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- право Відповідача не відвантажувати позивачеві передане останнім на зберігання зерно кукурудзи умовами договору поставлене у безпосередню залежність від несвоєчасного розрахунку за надані послуги. Між тим, строк оплати умовами пункту 4.1 Договору поставлено в залежність від надання Відповідачем позивачеві рахунків. Тому, з огляду на ненастання у Позивача обов'язку з оплати послуг внаслідок невиставлення Відповідачем рахунків на їх оплату, в останнього не виникає право на притримання зерна згідно з укладеним сторонами Договором;
- обов'язок поклажодавця провести оплату за послуги надані зерновим складом виникає відповідно до виставлених рахунків зернового складу. З положень договору зберігання слідує, що у зернового складу є обов'язок надати поклажедавцеві рахунки для оплати та, відповідно, такі рахунки є підставою для оплати, а строк оплати починає обраховуватися з дати отримання таких рахунків;
- Відповідач рахунків на оплату фактично наданих поклажодавцеві послуг не надавав; частина майна, а саме 135,348 тонни зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006, переданого Позивачем на зберігання Відповідачу за Договором, залишилася неповернутою [3 136,708 тонни (після обробки) - 2 886,200 тонни (відвантажено в період з 17.10.2019 по 24.10.2019) - 115,16 тонни (відвантажено 16.01.2020)].
Судом апеляційної інстанції справа розглядалась неодноразово.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих самих підстав.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та на те, що судами при ухвалені рішень в оскаржуваній частині не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що: ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 щодо застосування статей 212, 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 у справі № 910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18 щодо застосування статті 601 ЦК України та статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у подібних правовідносинах; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 538, статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України у подібних правовідносинах; судами не досліджено зібрані у справі докази.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 15.10.2019 Позивачем (поклажодавець) та Відповідачем (зерновий склад) укладено Договір, за умовами якого поклажодавець передає, а зерновий склад приймає на зберігання продукцію зернових та зернобобових (далі - зерно) врожаю 2019 року, та здійснює інші платні роботи (сушіння, очищення та інші роботи), необхідні для запобіганню псуванню і втраті якості зерна, з подальшим поверненням (відвантаженням) зерна поклажодавцю на умовах, визначених цим договором, а поклажодавець сплачує зерновому складу вартість наданих послуг та робіт.
Відповідно до пункту 3.4 Договору зерновий склад зобов'язаний протягом дії договору забезпечити кількісне та якісне збереження зерна та на конкретно виражену вимогу поклажодавця здійснити дії щодо відпуску зерна останньому.
Згідно з пунктом 3.5 Договору зерновий склад видає на першу вимогу поклажодавця складські документи на зерно.
Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що оплата поклажодавцем вартості отриманих послуг (робіт) проводиться у грошовому виразі впродовж 3 банківських днів з моменту отримання ним копій рахунків від зернового складу по електронній пошті, але у будь-якому випадку не пізніше дня отримання оригіналу такого рахунка, при цьому день отримання рахунка визначається відповідними повноважними документами або підписом поклажодавця про отримання рахунка.
Відповідно до пункту 4.2 Договору за послуги з відвантаження зерна поклажодавець перераховує зерновому складу передоплату відповідно до виставленого зерновим складом рахунка.
Згідно з пунктом 3.7 Договору зерновий склад має право не відпускати поклажодавцеві зерно до проведення розрахунків за цим договором у повному обсязі.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного розрахунку поклажодавцем за надані зерновим складом послуги зерновий склад має право не відвантажувати продукцію, передану на зберігання поклажодавцем, до здійснення останнім остаточного розрахунку.
Відповідно до пункту 8.1 Договору при отриманні зерна зі зберігання поклажодавець надає зерновому складу довіреність на отримання зерна, лист-прохання щодо отримання зерна та складські документи (у випадку їх отримання поклажодавцем).
Сторонами 15.10.2019 підписано додаток № 1 (тарифи на послуги зернового складу) до Договору.
Також сторонами 15.10.2019 підписано додаткову угоду до Договору, якою було погоджено тарифи на послуги зернового складу.
У період з 17.10.2019 по 24.10.2019 Позивач здійснив перевезення зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006 на адресу зернового складу та передав Відповідачу на зберігання та обробку (сушіння, очищення) зерна кукурудзи загальною кількістю 3 327,160 тонни. Завезення та приймання зерна зерновим складом підтверджується реєстрами завезення та товарно-транспортними накладними (ТТН), копії яких долучено до матеріалів справи.
У подальшому зазначена кількість зерна оброблялася (сушіння, очищення) зерновим складом. Після обробки розрахункова маса зерна кукурудзи становила 3 136,708 тонни, що підтверджується актом доробки зерна від 31.10.2019 № 5, виданим Відповідачем.
Оброблене зерно кукурудзи відвантажувалося Відповідачем Позивачу відразу в процесі доробки партій зерна в період з 17.10.2019 по 24.10.2019. Всього було відвантажено зерно кукурудзи ДСТУ 4525:2006 із зернового складу в період з 17.10.2019 по 24.10.2019 (відповідно до ТТН та Реєстру відвантаження від 24.10.2019) у загальній кількості 2 886,200 тонни. Залишок на 31.10.2019 становив 250,508 тонни.
Надання послуг зерновим складом підтверджується актом здачі-приймання робіт від 01.11.2019 № 9, який було погоджено та підписано сторонами. За зазначеним актом Відповідач підтвердив приймання на зберігання 3 327,160 тонни кукурудзи від Позивача та надання послуг з приймання, сушіння, очищення та зберігання на суму 849 904,97 грн.
На виконання умов пункту 4.2 Договору 17.10.2019 Позивач здійснив попередню оплату послуг зернового складу з приймання, очищення, сушіння та зберігання в сумі 500 000,00 грн згідно з рахунком від 16.10.2019 № 4.
Решта суми 349 904,97 грн, за твердженням Позивача, була зарахована заявою Позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.12.2019, яка була отримана Відповідачем 21.12.2019.
Як стверджує Позивач, на порушення умов пункту 3.5 Договору Відповідач на неодноразові запити Позивача не видав складську квитанцію на зерно кукурудзи, що знаходилося на зберіганні у Відповідача. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 3.4 та пункту 8.1 Договору 18.12.2019 Позивач передав Відповідачу заяву-вимогу від 16.12.2019 на відвантаження зерна кукурудзи, згідно з якою Позивач заявляв вимогу Відповідачу щодо необхідності відвантажити 24.12.2019 із зернового складу 250,508 тонни зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006, що знаходилося на зберіганні зернового складу, та, крім того, у заяві зазначалось про зарахування однорідних вимог у сумі 349 904,97 грн (заява на зарахування від 13.12.2019) та про відсутність з дати повідомлення за цією заявою заборгованості по оплаті послуг зернового складу на дату вимоги про відвантаження 250,508 тонни зерна кукурудзи.
Заява на відвантаження від 16.12.2019 разом із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.12.2019 та довіреністю на отримання зерна № 152 була надана Позивачем, за його твердженням, директору Відповідача, а також 18.12.2019 відправлена рекомендованим листом з описом вкладення на адресу Відповідача (копії доказів направлення долучено до матеріалів справи). Відповідачем отримано зазначені листи 20.12.2019 (заява про зарахування вимог) та 21.12.2019 (заява-вимога про відвантаження разом з додатками).
За доводами Позивача, Відповідач на порушення умов пунктів 3.4 та 8.1 Договору не підтвердив готовність здійснити відвантаження зерна 24.12.2019, не направив та не надав рахунок на оплату послуг з відвантаження (згідно з умовами пункту 4.1 Договору), відвантаження зерна кукурудзи із зернового складу не здійснив, відповіді на заяву про відвантаження не надав.
На електронну адресу Позивача 09.01.2020 надійшов лист від 09.01.2020 № 1, у якому Відповідач зазначив про те, що Позивач станом на 31.10.2019 має заборгованість за послуги зернового складу в розмірі 349 904,97 грн та, керуючись умовами пунктів 3.7, 4.3 Договору щодо свого права не відпускати поклажодавцю зерно до проведення повних розрахунків, зазначив, що заяви Позивача на відвантаження зерна не підлягають виконанню та задоволенню. У даному листі Відповідач також висловив свої заперечення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відповідач 16.01.2020 частково виконав вимогу Позивача про відвантаження зерна, а саме було відвантажено 115,16 тонни кукурудзи ДСТУ 4525:2006, що підтверджується ТТН та реєстром, копії яких долучено до матеріалів справи, а також актом надання послуг від 31.01.2020 № 5, виданим Відповідачем та частково погодженим Позивачем (погоджено послуги відвантаження та не погоджено послуги із зберігання).
Факт відвантаження зерна кукурудзи Позивачеві у розмірі 115,16 тонни Відповідачем не заперечувався.
Листом від 27.02.2020 № 27 Позивач не погодився із підписанням вказаного акта № 5 та надав зауваження до нього, які полягали у тому, що Позивач не погоджується з переробленими в односторонньому порядку Відповідачем та виставленими Позивачеві іншими актами здачі-приймання робіт та актом на доробку зерна, копії яких долучено до матеріалів справи.
З урахуванням зазначеного Позивач стверджує, що після останнього відвантаження на зберіганні у Відповідача залишилося 135,348 тонни зерна кукурудзи, що належить Позивачу (250,508 тонни - 115,16 тонни).
З матеріалів справи вбачається, що згідно з листом Відповідача від 05.02.2020, він на підставі раніше наданих підписаних документів (акт на доробку від 31.10.2019 № 5) провів інвентаризацію та перерахував кількість зерна, що надійшла на зберігання та кількість після доробки, за результатами якої видав перероблений акт-розрахунок від 17.10.2019 № 2 та акт-розпорядження на доробку від 17.10.2019 № 7.
Позивач наголошував, що за зазначеними документами Відповідач вказує на прийняття від Позивача на зерновий склад в період з 17.10.2019 по 25.10.2019 3 136,220 тонни кукурудзи, після доробки якої її залишок склав 3 073,687 тонни. Зазначені документи та дані не були погоджені Позивачем, не відповідають даним ТТН та вірним даним, зазначеним та підписаним самим Відповідачем у первісному акті на доробку від 31.10.2019 № 5 (лист-зауваження Позивача від 27.02.2020 № 27).
Позивачем на адресу Відповідача 18.02.2020 направлено заяву від 18.02.2020 на проведення звірки взаєморозрахунків, згідно з якою Позивач просив Відповідача провести звірку наявного на зберіганні зерна кукурудзи та видати складську квитанцію; провести з представниками позивача та відповідача 18.02.2020 огляд зерна на зерновому складі; провести звірку взаєморозрахунків за послуги зернового складу станом на 18.02.2020.
За твердженням Позивача, Відповідач 18.02.2020 прийняв представників Позивача на території зернового складу, а також прийняв заяву на проведення звірки, прийняв акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2019 по 18.02.2020 та інвентаризаційну відомість товарів на складі від 18.02.2020 № 1, складену Позивачем, однак відмовився проводити звірку кількості зерна на складі та огляд і не видав складську квитанцію, на порушення умов пункту 3.5 Договору, та не підписав акти звірки взаєморозрахунків, розбіжностей у відповідній графі акта не зазначив. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
На електронну пошту, а також рекомендованим листом 21.02.2020 Відповідачу надіслано заяву на відвантаження № 21/02, згідно з якою Позивач просив здійснити відвантаження 135,348 тонни зерна кукурудзи 25.02.2020, просив підтвердити готовність до відвантаження на 25.02.2020, виставити рахунки на відвантаження та підтвердити оплату послуг зернового складу після надання рахунків в день підтвердження готовності відвантажити зерно. Заява була отримана Відповідачем по електронній пошті 21.02.2020 та поштою 25.02.2020. Проте Відповідач не здійснив відвантаження зерна Позивачу.
Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно із статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз вказаних норм права дає можливість дійти висновку про те, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, які мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог закону.
Правовідносини сторін виникли на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором складського зберігання.
Згідно з частиною першою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 957 ЦК України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктами 10, 24, 27 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.
Статтею 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" передбачено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.
Згідно із статтею 28 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.
Частинами першою та другою статті 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" передбачено, що поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.
Відповідно до статті 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 08.07.2021, апеляційним судом встановлено, що сторонами був погоджений та підписаний акт здачі-приймання робіт № 9 від 01.11.2019, згідно з яким Відповідач підтвердив приймання на зберігання 3 327,160 тонни кукурудзи від Позивача та надання послуг з приймання, сушіння, очищення та зберігання на суму 849 904,97 грн.
Разом з цим, на момент прийняття рішення частина майна, а саме - 135,348 тонни зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006, переданого Позивачем на зберігання Відповідачу за Договором, залишилася неповернутою (3 136,708 тонни (після обробки) - 2 886,200 тонни (відвантажено у період з 17.10.2019 по 24.10.2019) - 115,16 тонни (відвантажено 16.01.2020).
При цьому Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на надане йому статтею 594 ЦК України та пунктами 4.1, 4.3 Договору право притримання зерна кукурудзи, переданого Позивачем на зберігання, з мотивів несплати останнім вартості наданих Відповідачем послуг складського зберігання.
За приписами статті 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Пунктом 4.3 укладеного між сторонами Договору було встановлено, що у випадку несвоєчасного розрахунку поклажодавцем за надані зерновим складом послуги, зерновий склад має право не відвантажувати продукцію, передану на зберігання поклажодавцем, до здійснення остаточного розрахунку.
Тобто право Відповідача не відвантажувати Позивачеві передане останнім на зберігання зерно кукурудзи умовами Договору поставлене у безпосередню залежність від несвоєчасного розрахунку за надані послуги.
Водночас, строк оплати (і, відповідно, своєчасність розрахунків) умовами пункту 4.1 Договору поставлено в залежність від надання Відповідачем Позивачеві рахунків.
Виходячи з наведених обставин, з огляду на ненастання у Позивача обов'язку з оплати послуг внаслідок невиставлення Відповідачем рахунків на їх оплату, в останнього не виникає право на притримання зерна згідно з укладеним між сторонами Договору, тому суди дійшли висновку про те, що у Відповідача відсутні правові підстави для утримання майна.
При цьому судами враховано, що Відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження наявності у зернового складу правових чи фактичних підстав для перегляду та переробки в односторонньому порядку у 2020 році, після надання позивачеві у жовтні-листопаді 2019 року, актів на виконання робіт та актів доробки з картками аналізу зерна, із зазначенням іншої маси прийнятого від Позивача у період з 17.10.2019 по 25.10.2019 на склад зерна у бік її зменшення, а саме - що після доробки залишок зерна склав 3 073,687 тонни, у той час як за наданим Позивачу актом доробки зерна від 31.10.2019 № 5 розрахункова маса зерна кукурудзи становила 3 136,708 тонни.
Також судами враховано ту обставину, що Відповідач на звернення Позивача відмовив у проведенні огляду та звірки кількості зерна на складі, чим порушив приписи частини другої статті 959 ЦК України, за якою товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.
Разом з цим, всупереч умовам пункту 3.5 Договору, Відповідач не видав Позивачеві на вимогу останнього складську квитанцію, а тому суди дійшли висновку про недоведеність та необґрунтованість посилань Відповідача на відсутність на зерновому складі належного Позивачеві зерна кукурудзи в кількості, яку Позивач просить йому повернути.
Оскільки Відповідачем, всупереч вимогам статті 953 ЦК України та умовам Договору, на момент прийняття рішення не повернуто спірне майно, яке безпідставно ним утримується, то суди дійшли висновку, що вимога Позивача про зобов'язання Відповідача повернути прийняте на зберігання майно, а саме - 135,348 тонни зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006, є правомірною та обґрунтованою, відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає задоволенню.
При цьому доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Що ж до заперечень Відповідача щодо відступлення права вимоги ТОВ ?Агро-Регіон Козелець? та зарахування зустрічних однорідних вимог, то судом апеляційної інстанції на виконання вказівок Верховного Суду встановлено, що відповідно до частин першої-третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Частиною п'ятою статті 202 ЦК України передбачено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає з тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
Вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості, суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб'єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї. Наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц Великою Палатою Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 також зазначено, що інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.
У постановах від 28.02.2018 у справі № 910/4312/17, від 04.07.2018 у справі № 910/16430/16, від 05.07.2018 у справі № 914/3013/16, від 19.07.2018 у справі № 910/14503/16, від 26.09.2018 у справі № 910/20105/17, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином. Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявила одна із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. Якщо інша сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 уточнив висновки Верховного Суду щодо застосування норм права (статей 601, 602 ЦК України) таким чином.
Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Апеляційним судом у даній справі № 911/618/20 враховано, що у листі від 09.01.2020 № 1 Відповідач заперечив проти такого зарахування, пославшись на те, що ТОВ ?Регіон-Агро Козелець? (товариство, яке відступило свої вимоги Позивачу) завдало Відповідачу збитків внаслідок постачання на елеватор зерна неналежної якості, і зерновим складом виставлено товариству (ТОВ ?Регіон-Агро Козелець?) претензію на відшкодування вказаних збитків.
Також судом звернуто увагу на доводи Позивача щодо безспірності вимог про зарахування зустрічних однорідних вимог, які, зокрема, обґрунтовані наявністю справи № 911/658/20, у якій господарським судом розглядалися позовні вимоги: за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? до Відповідача про стягнення 406 164,61 грн та за зустрічним позовом Відповідача до товариства з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? про стягнення 582 829,13 грн збитків.
В обґрунтування заявлених первісних вимог у справі № 911/658/20 товариство з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? посилалось на те, що на виконання умов договору складського зберігання від 15.10.2019 № 5 здійснило попередню оплату на суму 1 600 000,00 грн у рахунок надання Відповідачем послуг по зберіганню продукції зернових та зернобобових врожаю 2019 року, виконанню інших платних робіт по сушінню, очищенню тощо, необхідних для запобігання псуванню і втраті якості зерна, однак Відповідач здійснив неповний договірний обсяг робіт лише на суму 843 930,92 грн, заборгувавши товариству з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? 756 069,08 грн. На частину коштів у сумі 349 904,47 грн товариством з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? було відступлено право вимоги третій особі - Позивачу. Таким чином, після відступлення права вимоги сума заборгованості Відповідача перед Позивачем з повернення грошових коштів (авансу) склала 406 164,61 грн.
В обґрунтування зустрічного позову у справі № 911/658/20 Відповідач посилається на те, що внаслідок недобросовісної поведінки товариства з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? у вигляді завантаження у транспортну систему елеватора неякісного зерна в частині невідповідності його ДСТУ 4523:2006, з наявними недопустимими домішками, елеватору було завдано шкоди у вигляді витрат на ремонт пошкодженого, зіпсованого обладнання, вартості додаткових робіт з очищення зерна, а також вартості простою елеватора в розмірі 582 829,13 грн, які складаються з: 406 910,00 грн - вартість ковшового елеватора Е100, 16 471,69 грн - вартість ремонтних робіт, 159 361,04 грн - простій елеватора та 86,40 грн - витрати на додаткове очищення товару.
Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі № 911/658/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020, первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? до Відповідача про стягнення 406 164,61 грн попередньої оплати задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь товариства з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? 406 164,61 грн попередньої оплати та 6 092,47 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову Відповідача до товариства з обмеженою відповідальністю ?Агро-Регіон-Козелець? про стягнення 582 829,13 грн збитків відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 911/658/20 за касаційною скаргою Відповідача на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зі змісту рішення господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі №911/658/20, що залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020, вбачається, що судом було, зокрема, встановлено таке: ?До того ж, поклажодавцем було додано до справи документи, які підтверджують, що частину коштів у сумі 349 904,47 грн поклажодавцем було відступлено ТОВ ?Агро-Регіон Борзна? на підставі укладеного з ним договору про часткове відступлення права вимоги від 12.12.2019, з огляду на що, після відступлення права вимоги сума заборгованості зернового складу перед поклажодавцем по поверненню надлишково сплачених грошових коштів (авансу) в рахунок наданих не в повному обсязі послуг склала 406 164,61 грн?.
З урахуванням правових позицій Верховного Суду щодо зарахування зустрічних однорідних вимог доводи Відповідача про те, що він правомірно не виконує свої обов'язки перед новим кредитором - Позивачем, оскільки, на його думку, взаємозалік зустрічних однорідних вимог не відбувся з урахуванням листа від 09.01.2020 № 1 (у якому Відповідачем було повідомлено, що ТОВ ?Агро-Регіон-Козелець? завдано Відповідачу збитки, які не було компенсовано, тому до вирішення питання щодо відшкодування збитків жодні взаємозаліки є неприйнятними, адже фактично Позивач у випадку не відшкодування збитків також пропорційно відступленої вимоги є відповідальним перед Відповідачем), визнані судом необґрунтованими.
Аналізуючи викладене в сукупності, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що вимога Позивача про зобов'язання Відповідача повернути прийняте на зберігання майно, а саме - 135,348 тонни зерна кукурудзи ДСТУ 4525:2006 є правомірною та обґрунтованою, відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає задоволенню.
Таким чином та враховуючи викладене, слід дійти висновку, що судом апеляційної інстанції було враховано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.07.2021 у даній справі № 911/618/20.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 щодо застосування статей 212, 614 ЦК України та від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 у справі № 910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18 щодо застосування статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України у подібних правовідносинах, то Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому під час підготовки справи до розгляду Верховним Судом було проаналізовано зміст судових рішень, прийнятих у вказаних справах, та встановлено, що у зазначених справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та, порівнюючи зміст правовідносин (права й обов'язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.
Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Як підставу для подання касаційної скарги Відповідачем також визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 538, статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України у подібних правовідносинах .
З приводу цього Верховний Суд зазначає таке.
Взаємовиключними є посилання Відповідача в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування статті 601 ЦК України та статті 203 ГК України у подібних правовідносинах, тобто скаржник в одному випадку стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, а в іншому посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування цих же норми у подібних правовідносинах, що, у свою чергу, свідчить про зловживання Банком своїми процесуальними правами, і такі дії учасника судового процесу є неприпустимими відповідно до статті 43 ГПК України, що виключає можливість для Верховного Суду надати оцінку вказаним доводам касаційної скарги.
Що ж до посилань скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 538 ЦК України, то колегія суддів зазначає, що з аналізу змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди не застосовували вказану норму права до спірних правовідносин.
Як зазначалося, відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження Позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи Відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.
Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм матеріального права у спірних правовідносинах.
Що ж до доводів скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає, що скаржником не зазначено, які саме докази не були досліджені судом, а також, що обов'язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.
Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Заворичі" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 у справі № 911/618/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко