справа № 359/7595/21 головуючий у суді І інстанції Семенюта О.Ю.
провадження № 22-ц/824/9646/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
01 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,-
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та посилається на те, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 3500 гривень щомісячно, починаючи з 24 грудня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. Зазначає, що вже звертався до суду у 2020 році з позовом про зміну розміру та способу сплати аліментів, а також скасування заборгованості за аліментами. У задоволенні позову йому було відмовлено. 17 лютого 2021 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Від шлюбу має доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На тепер позивач утримує доньку та свою дружину, яка перебуває у декретній відпустці. Він має офіційну роботу, регулярний та стабільний заробіток, а тому, на його думку, за доцільне буде встановлення аліментів у частці від його заробітку. Його заробітна плата на посаді водія становить 6 782,64 грн., і з урахуванням сплати аліментів за рішенням суду йому на руки залишається 2 730 грн. На тепер він вимушений сплачувати великий борг зі сплати аліментів за минулий час. Також відповідач стягує з нього пеню за несвоєчасну сплату аліментів. Тому позивач просить змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми у розмірі 3 500 гривень на 1/4 частку від його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно від дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що висновки суду першої інстанції щодо того, що з позовом про зміну способу стягнення аліментів може звернутися тільки стягувач, не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 та від 03 вересня 2018 року в справі № 134/192/17. Апелянт вважає, що суд першої інстанції, не врахувавши судову практику щодо даної категорії справ (постанова Київського апеляційного суду від 02 липня 2021 року) дійшов помилкового висновку про те, що платник аліментів не наділений правом змінювати спосіб стягнення і що таке право, на думку суду першої інстанції, має тільки одержувач аліментів.Також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що апелянт має на утриманні малолітніх доньок та дружину, ОСОБА_4 , яка перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Зазначає, що він протягом тривалого часу має постійний дохід - офіційну заробітну плату на підприємстві та не має заборгованості по її виплаті. Апелянт вказує, що через невисокі доходи, які він отримує, працюючи водієм, відсутня можливість сплачувати аліменти у визначеному судовим рішення розмірі. Окрім того, наголошує, що після сплати місячного розміру аліментів на дитину, розмір доходу позивача є меншим за прожитковий мінімум на одну непрацездатну особу і, відповідно, такого розміру не вистачає на задоволення мінімальних потреб сім'ї апелянта. Також апелянт вказує, що заборгованість зі сплати аліментів залишається нестягнутою, оскільки дохід, з якого може бути здійснено таке стягнення, у нього відсутній. При цьому просить враховувати, що він несе витрати по оплаті житлово-комунальних послуг та по утриманню новонародженої доньки й дружини. Апелянт наполягає на необхідності доказування факту достатності заробітку у платника аліментів та вважає, що існують законні підстави для зміни способу стягнення аліментів на утримання дитини з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу).
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
13 вересня 2022 року до суду надійшов відзив відповідачки, надісланий засобами поштового зв'язку 07 вересня 2022 року, на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві зазначала, що ОСОБА_6 безвідповідально відноситься до виконання своїх батьківських обов'язків щодо належного утримання свого малолітнього сина, з вини позивача виник борг зі сплати аліментів на дитину та матір дитини. Наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати аліментів, на думку відповідачки, не є правовою підставою для зміни способу стягнення аліментів або зменшення їх розміру. Також відповідачка зазначає, що свідомі дії позивача ОСОБА_1 , які призвели до зменшення його доходу, не звільняють від обов'язку сплачувати аліменти на утримання спільного сина у визначеному судом розмірі, а, отже, є доказом порушення батьком прав малолітньої дитини, та матері дитини, є доказом вини батька дитини у виникненні боргу зі сплати аліментів. Вважає, що таким обставинам була надана належна та відповідна оцінка судом першої інстанції по даній цивільній справі. Окрім того, відповідачка наголошує, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження в нього дитини від нового шлюбу, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Вказує, що, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його матеріального становища чи стану свого здоров'я порівняно з тим, які були в нього на час ухвалення рішення судом. На думку відповідачки, зменшення розміру аліментів на утримання їх з позивачем спільної дитини, призведе до порушення прав дитини. Також зазначає, що позивач не подав до суду жодного доказу на підтвердження того, що він дійсно проживає із ОСОБА_4 та докази того, що ОСОБА_1 дійсно утримує малолітню ОСОБА_7 . Наголошує, що дитина позивача народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто вже під час розгляду справи в суді першої інстанції. Враховуючи викладене, відповідачка просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява № 64336/01).
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанціїв межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року (а.с.10-11), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 2 жовтня 2020 року (а.с.135-136), зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 3500 гривень щомісячно, починаючи з 24 грудня 2018 року до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1500 гривень щомісячно, починаючи з 24 грудня 2018 року до досягнення дитиною трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
9 грудня 2019 року старший державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Сорока В.І. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №60828367 з виконання виконавчого листа №2/753/3456/19, виданого 6 грудня 2019 року Дарницьким районним судом м. Києва, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 3500 гривень щомісячно, починаючи з 24 грудня 2018 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.28).
Зі змісту довідки-розрахунку заборгованості з аліментів №3837 за період з 24 грудня 2018 року по 31 грудня 2021 року, складеної 13 січня 2022 року державним виконавцем Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Курилко І.О. (а.с.130-131), вбачається, що у ОСОБА_1 виникла заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 79 321 гривень 89 копійок.
10 грудня 2019 року старший державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Супрун Л.Ю. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №608303313 з виконання виконавчого листа №753/25015/18, виданого 6 грудня 2019 року Дарницьким районним судом м. Києва, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання в розмірі 1500 гривень щомісячно, починаючи з 24 грудня 2018 року до досягнення дитиною трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.29). Зі змісту довідки-розрахунку заборгованості з аліментів №3840 за період з 24 грудня 2018 року по 31 грудня 2021 року, складеної 13 січня 2022 року державним виконавцем Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Курилко І.О. (а.с.132-133), вбачається, що у ОСОБА_1 виникла також заборгованість по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_2 в розмірі 37 451 гривні 60 копійок.
17 лютого 2021 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 17 лютого 2021 року (а.с.20).
Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народились доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.21,172).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 23 лютого 2021 року (а.с.13-14) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу сплати аліментів, а також скасування заборгованості за аліментами було відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 2 липня 2021 (а.с.15-18) рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2021 року було змінено в мотивувальній частині, в іншій частині рішення залишено без змін.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 11 січня 2021 року (а.с.32-36) було частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та стягнуто з нього неустойку (пеню) за період прострочення сплати аліментів на утримання дитини та коштів на утримання матері дитини з 24 грудня 2018 року по 18 березня 2020 року у розмірі 15 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року (а.с.137-139) було частково змінено рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 21 липня 2021 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 19 березня 2020 року по 22 березня 2021 року у розмірі 30 000,00 грн.
Як вбачається з довідки про доходи позивача від 21 липня 2021 року (а.с.22) ОСОБА_1 працює у ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" з 11 листопада 2020 року та його сума доходу з 01.01.2021 по 30.06.2021 склала 38 160,34 грн.
Зі змісту додатку №4ДФ Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого ОСОБА_1 (а.с.159-161) вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 у ТОВ "ВП Роганський м'ясокомбінат" у липні, серпні, вересні, листопаді 2021 року склала 6 270,00 грн., у жовтні 2021 року - 6 518,51 грн., у грудні 2021 року - 6 770,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правом подати заяву, якою визначено спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, наділений одержувач аліментів, а не платник аліментів. І так само платник аліментів не наділений правом змінювати цей спосіб отримання аліментів, визначений отримувачем аліментів, в даному випадку - матір'ю дитини ОСОБА_2 . Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач, як платник аліментів, має право звертатися з позовом про зміну розміру стягнутих рішенням суду аліментів, але в межах визначеного таким рішенням способу їх стягнення. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зміна сімейного стану - народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, позивачем не надано жодного доказу, що дружина ОСОБА_4 та дочки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 перебувають на його утриманні.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, зважаючи на таке.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У відповідності до статті 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини) - держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст.51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно зі ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Відповідно до положення частин першої та другої статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до абзацу 2 частини 3 ст. 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За положеннями ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку
В силу ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Положеннями ч.1 ст.184 СК України визначено право суду за заявою одержувача визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
В порядку ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України (постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справа № 152/100/18).
Отже, враховуючи вищевикладені положення діючого законодавства, при розгляді цієї справи необхідно керуватись частиною 3 статті 181 СК України, якою унормовано, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина 3 статті 181 СК України в редакції Закону №2037-V-ІІІ від 17 травня 2017 року) .
Таким чином слід розуміти, що право вибору способу стягнення аліментів, у твердій сумі або в частині від заробітку (доходу), та право зміни способу стягнення аліментів, визначеного рішенням суду, Закон закріпив виключно за одержувачем аліментів, при цьому законом не встановлено підстав, за яких це право одержувача може бути обмежено.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач-платник аліментів у серпні 2021 року (частина 3 статті 181 СК України в редакції Закону №2037-V-ІІІ від 17 травня 2017 року набрала чинності 08 червня 2017 року) пред'явив позов щодо зміни способу стягнення аліментів, а не зменшення розміру аліментів, що унормовано положеннями статті 192 СК України, згідно якої розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Платник аліментів, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилався на позицію Верховного Суду України, що міститься в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13: «З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження».
Утім, вказаний правовий висновок, з огляду на дату його постановлення, не враховував ч. 3 ст. 181 СК України, редакція якої змінилась після 08 липня 2017 року.
Окрім того, апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта на необхідність застосування в даній справі правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постанові від 03 вересня 2018 року в справі № 134/192/17 (провадження № 61-21739св18), оскільки в справі № 134/192/17 позов було подано в лютому 2017 року, а частина 3 статті 181 СК України в редакції Закону №2037-V-ІІІ від 17 травня 2017 року набрала чинності 08 червня 2017 року. Окрім того, позивачем в тій справі була одержувач аліментів, а не їх платник, предметом позову була зміна розміру аліментів. Тому, відповідно, висновки Верховного Суду щодо можливості зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження стосувалися безпосередньо одержувача аліментів та викладені в редакції Сімейного кодексу України до змін, внесених Законом №2037-V-ІІІ від 17 травня 2017 року, яка, відповідно, недостатньою мірою розкривала питання зміни способу стягнення аліментів.
Вказана правова позиція, яка стосувалася норм Сімейного кодексу України в попередній редакції, не узгоджується з нормами ст. 181 Сімейного кодексу України в новій редакції, якою передбачено, що вибір способу стягнення аліментів є виключною прерогативою отримувача аліментів.
Також апелянтом в обґрунтування наявності підстав для задоволення позову в апеляційній скарзі зазначено судову практику Київського апеляційного суду.
Утім, проаналізувавши вказані апелянтом судові рішення, колегія суддів зазначає про таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Апеляційний суд не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Київського апеляційного суду в справі № 359/3247/19 (провадження №22-ц/824/10482/2019, викладені в постанові від 10 жовтня 2019 року, оскільки вони стосуються позову про зменшення розміру аліментів, а відтак, висновки у справі № 359/3247/19 і в справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі №755/10896/18 (провадження 22-ц/824/8941/2019) висновки Київського апеляційного суду в постанові від 06 серпня 2019 року стосуються позову одержувача аліментів про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини. А відтак, вказані висновки не можуть бути застосовані в даній справі, оскільки правовідносини не є подібними.
Натомість в постанові Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року в справі № 356/588/19 (апеляційне провадження: № 22-ц/824/4586/2020), яку також зазначав апелянт, зроблено висновок про те, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що Сімейний кодекс України вказує на можливість зміни способу стягнення аліментів лише на вимогу одержувача аліментів, а не платника.
Аналогічно й в справі № 757/6283/19 (апеляційне провадження №22-ц/824/609/2020 ) Київський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що право визначити, а також змінювати спосіб стягнення аліментів - у частці від доходу платника аліментів або у твердій грошовій сумі - законом надано виключно одержувачу аліментів, а відповідач є платником аліментів.
Таким чином, проаналізувавши наведену апелянтом судову практику, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про можливість звернення платника аліментів до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, визначеного рішенням суду.
А відтак, враховуючи, що національне законодавство містить спеціальну норму, яка закріплює виключне право одержувача аліментів на звернення до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, визначеного рішенням суду, суд першої інстанції, правильно застосувавши положення частини 3 статті 181 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що платник аліментів не наділений правом звернення до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів.
Додатково слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.184 СК України право на звернення до суду з заявою про визначення способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, надано одержувачу аліментів, а не платнику аліментів.
Разом з тим, згідно зі ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, діючим законодавством чітко визначено, що правом ініціювати спір про зміну способу стягнення аліментів наділений лише одержувач аліментів, тоді як платник аліментів наділений лише правом на зменшення (збільшення) розміру аліментів, які з нього стягуються у спосіб, що обраний одержувачем.
З такими позовними вимогами у даній справі позивач - платник аліментів не звертався.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За таких обставин, інші доводи апеляційної скарги, зокрема, що стосуються зміни матеріального та сімейного стану апелянта, існування заборгованості зі сплати аліментів, яка залишається нестягнутою, оскільки дохід, з якого може бути здійснено таке стягнення, у апелянта відсутній, розцінюються судом критично і до уваги не приймаються, оскільки не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, за обраним позивачем способом захисту своїх інтересів, що виключає можливість апеляційного суду робити висновки стосовно обставин, які не входять до предмета доказування у даній справі.
Ухвалюючи рішення, колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, оскільки вони зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2022 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова