31 жовтня 2022 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/12668/21
Апеляційне провадження 22-ц/824/9224/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Немировської О.В, Ящук Т.І.
при секретарі Кролівець О.В.
сторони
позивач Акціонерне товариство «Альфа - Банк»
відповідач
ОСОБА_1 ,
який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа - Банк», подану через представника Зелену Наталію Юріївну, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , за участю третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,
у липні 2021 року АТ «Альфа - Банк» звернулося до суду з позовом до відповідачів, в якому просило визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку.
В обґрунтування позову зазначав, що 20.09.2007 між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії, квартиру АДРЕСА_2 .
06.10.2020 ПН КМНО Юдіним М.А. на підставі іпотечного договору в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору за банком зареєстровано право приватної власності на вищезазначену квартиру.
13.11.2020 на адресу відповідачів направлено вимогу про добровільне виселення зі зняттям з реєстраційного обліку всіх мешканців житла, проте ця вимога залишена без виконання.
Подальше проживання відповідачів у квартирі та відмова добровільно звільнити помешкання перешкоджає банку, як власнику майна, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02.06.2022 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, АТ «Альфа - Банк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом не враховано, висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа - Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження у договорі іпотеки, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Суд не звернув уваги на те, що предметом спору є визнання колишніх власників такими, що втратили право користування приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, а не є виселення з предмету іпотеки, а отже ст. 109 ЖК України не може бути застосована до спірних правовідносин.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.09.2007 між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 013/528-1, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку банку у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 40.29-48/426 від 20.09.2007, квартиру АДРЕСА_2 . Квартира належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 27.09.2000, зареєстрованого в реєстрі за № 1-3411.
06.10.2020 ПН КМНО Юдіним М.А. на підставі іпотечного договору № 013/528-1, посвідченого ПН КМНО Кравченко І.С. в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, зареєстровано право приватної власності АТ «Альфа-Банк» на вищевказану квартиру.
13.11.2020 АТ «Альфа-Банк» на адресу відповідачів направило вимогу про добровільне виселення зі зняттям з реєстраційного обліку всіх мешканців спірної квартири, яка залишена без виконання.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з відсутності правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло у разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК).
Такий правовий висновок міститься у постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15-ц.
З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , яка передана в іпотеку, належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто ця квартира придбана не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного нерухомого майна.
Позивач зареєстрував за собою право власті на спірну квартиру у позасудовому порядку на підставі застереження в іпотечному договорі.
Позивач не надав доказів про те, що іпотекодавець був повідомлений про реєстрацію права власності на квартиру за банком у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, надав на це свою згоду, а також надав згоду на виселення усіх мешканців квартири та зняття їх з реєстрації.
Вимога про виселення відповідачам направлена банком уже після реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки.
У такому разі банк достовірно знав та розумів про обтяження квартири у вигляді проживання та реєстрації у ній відповідачів, а тому мав би знати усі ризики придбання такої квартири.
Права колишнього власника житла та членів його сім'ї також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідачів.
Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_5 є членами сім'ї іпотекодавця ОСОБА_3 та набули право користування спірним майном як члени сім'ї попереднього власника і з цих підстав зареєстровані у спірній квартирі. При цьому дитина зареєстрована у квартирі з часу народження, а ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі ще до укладення договору іпотеки.
Відтак реєструючи за собою право власності на квартиру банк знав про обтяження квартири у вигляді реєстрації у ній відповідачів та розумів усі ризики придбання такої квартири, що відповідає висновку, наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц, який зводиться до того, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім'ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.
Судом першої інстанції правильно застосовано вимоги Закону України «Про іпотеку» та ЖК.
Доводи апеляційної скарги про те, що предметом спору є не виселення відповідачів, а визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою не можна визнати обгрунтованими.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відтак суд має розглядати спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.
Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
Позивач після реєстрації права власності на спірну квартиру за собою звернувся з вимогою до відповідачів про виселення з квартири.
Позовна заява також обґрунтована тим, що проживання відповідачів у спірній квартирі позбавляє права нового власника житла використовувати квартиру за призначенням та розпоряджатися нею.
Відтак належним способом захисту є виселення відповідачів із квартири за наявності для того правових підстав, оскільки саме по собі вирішення спору про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням не є підставою для виселення їх жилого приміщення. Наслідком визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою спірного житла, а не виселення. Проте зняття з реєстрації не вичерпує пору між сторонами.
Відтак вирішення спору про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням не поновить права та інтереси позивача, про порушення яких заявлено у позові, а лише призведе до вирішення іншого спору про виселення за позовом банку або іншої особи, у разі відчуження спірної квартири банком.
Суд першої інстанції також правильно зазначено, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв'язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
Судом першої інстанції правильно застосовано норми законодавства та правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, а тому доводи апелянта про те, що судом не враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц не можна визнати обгрунтованими.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа - Банк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Постанова складена 31.10.2022.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді О. В. Немировська
Т. І. Ящук