Рішення від 02.11.2022 по справі 320/6969/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року м. Київ справа №320/6969/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення відповідача № 661 від 21 лютого 2020 року про відмову в призначені позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням частини 2 статті 55 та статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, набутого станом на 1 квітня 2015 року;

- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу з 21 лютого 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням частини 2 статті 55 та статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України» Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зауважила, що після визнанняРішеннямКонституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020неконституційноюстатті 13 Закону №1788-XIIзі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 р. №213-VIII, ця стаття підлягає застосуванню у редакції, яка діяла до внесення таких змін та передбачає право на призначення пенсії за віком, зокрема, жінок після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. З урахуванням викладеного, позивач стверджує, що після досягнення 45-річного віку має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1статті 13 Закону №1788-XII.

Крім того, позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем рішення, оскільки разом із заявою про призначення пенсію ним було надано відповідачу трудову книжку, яка є основним документом, який підтверджує пільговий стаж.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

17 вересня 2020 р. до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що з 11 жовтня 2017 р. порядок призначення пенсії за віком (у тому числі на пільгових умовах за Списком № 1) регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV. Вважає помилковим посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 р. № 1-р/2020, позаяк порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначено безпосередньо Законом №1058-IV, а стаття 114 Закону №1058-IVнеконституційною не визнавалась. У призначенні пенсії позивачці відмовлено та надано роз'яснення, що позивачка матиме право на пенсійну виплату згідно з наданими документами після досягнення 50 років. Відповідач не вбачає у своїх діях порушення пенсійного законодавства.

24 вересня 2020 р. до суду від представника відповідача надійшла відповідь на відзив. Стверджує, що до осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІпісля 23 січня 2020 р. (набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 1 квітня 2015 р., були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, що діяла до 1 квітня 2015 р., та на момент звернення до пенсійного фонду за призначенням пенсії досягли визначеного даною статтею віку. Позивач відповідає цим критеріям. Доводи, наведені у відзиві на позовну заяву, вважає безпідставними та такими, що не спростовують обґрунтованість заявлених позовних вимог.

28 квітня 2021 р. до суду від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (провадження №Пз/9901/32/20).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 р. у цій справі зупинено провадження до набрання чинності рішенням Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від7 грудня 2021 р. поновлено провадження в цій адміністративній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення віку 44-ри роки у 2020 р. звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як особі, що працювала за Списком №1 відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач є громадянином, який евакуйований із зони відчуження у 1986 році (категорії 2), що підтверджується посвідченням від 14 січня 2003 р. Серії НОМЕР_1 .

21 лютого 2020 р. позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як особі, що працювала за Списком №1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», як застрахованій особі, яка досягла віку 43 роки, із додатковим зменшенням віку на 2 роки на підставі частини 2 статті 55 та статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, набутого станом на 1 квітня 2015 року.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №661 від 21 лютого 2020 р., яке мотивовано тим, що підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відсутні, а основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці є наказ по підприємству, організації, який відсутній.

Крім того, зазначено, що позивач 21 лютого 2020 р. звернулася за призначенням пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 розділу XIV Закону №1058. Для призначення пенсії заявниця надала довідки про підтвердження періодів пільгової роботи по Списку №1, виданих: ДСП "Чорнобильська АЕС" від 14 лютого 2020 року №47-31016 за період роботи з 1 березня 1996 р. по 31 грудня 2009 р., та від 17 лютого 2020 року №47-6740 за період роботи з 1 січня 2010 р. по 2 серпня 2016 р., з3 серпня 2016 р. по 31 січня 2020 р.

У зв'язку з цим, за наданими документами позивач має загального страхового стажу 43 роки 02 місяці 22 дні, в тому числі робота за Списком №1 - 20 років 9 місяців. Ураховуючи вищезазначене, підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 розділу XIV Закону №1058 відсутні. Право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 21 лютого 2020 року заявниця матиме після досягнення 50 років.

6 липня 2020 р. позивач звернувся до відповідача за роз'ясненням щодо застосування щодо нього зменшення віку виходу на пенсію на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2 роки.

Відповідач листом від 24 липня 2020 р. надав відповідь позивачу, в якій підтвердив застосування щодо нього зменшення віку виходу на пенсію на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2 роки, проте вказав, що цей вік для позивача настає не у 50 років, а у 48 років.

Уважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Із 1 січня 2004 р. таким законом є Закон №1058, який був прийнятий на зміну положенням Закону № 1788.

Отже, оскільки і Закон №1058, і Закон № 1788регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058.

Згідно з вимогами п. «а» частини першої статті 13 Закону №1788 (в редакції до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 р. № 213-VІІІ, далі - Закону №213) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

Законом № 213раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок з 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки 1975 року народження і старші мають право на пенсію за віком на пільгових після досягнення ними такого віку:

- 45 років - по 31 березня 1970 року включно;

- 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

- 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

- 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

- 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

- 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

- 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

- 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

- 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

- 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

- 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Відповідно до вимог пункту 2розділу XV Закону №1058пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" час роботи, служби (в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зоні відчуження зараховується до стажу роботи, стажу державної служби, вислуги років, яка надає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб": до 1 січня 1988 року - у потрійному, а з 1 січня 1988 року до 1 січня 1993 року - у полуторному розмірі (у тому числі за Списком №1). З 1 січня 1993 року та в наступні роки пільги з обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з 1 січня 1993 року відповідними постановами, в тому числі і постановою від 27 квітня 2006 р. №571 (зі змінами, внесеними постановами від 4 квітня 2007 р. №610, від 11 вересня 2007 р. №1121, від 5 грудня 2007 р. №1400) обумовлювалось зарахування в полуторному розмірі періодів роботи (служби) в зоні відчуження для визначення права на пенсію на пільгових умовах.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Законув разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону № 1788, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2015 р. - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону № 1058правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом "а" статті 13 Закону № 1788.

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону № 2148 (11 жовтня 2017 р.), яким текст Закону № 1058був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому Законом №2148у новій редакції був викладений пункт 2розділу XV Закону № 1058, де вказувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з вимогами п. 1 частини другої статті 114 Закону №1058у редакції Закону №2148на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

- 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;

- 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

- 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

- 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

- 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

- 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

- 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

- 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

- 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

- 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

- 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі № 2148 наведені вище норми закону почали застосовуватись з 1 жовтня 2017 р.

Таким чином, з 1 жовтня 2017 р. правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції Закону № 213та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058у редакції Закону № 2148.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020"У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 213.

Відповідно до вимог пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до вимог пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213для осіб, які працювали до1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".

Отже, з 23 січня 2020 р. в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції до прийняття Закону № 213та частина 2статті 114 Закону № 1058у редакції Закону № 2148.

Таким чином, вимоги вищевказаних законів містять розбіжність відносно позивачки щодо вікового цензу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції до прийняття Закону № 213та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058у редакції Закону №2148.

За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 р. №1-р/2020у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Так, суд зауважує,що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 р.) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 р.) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Ураховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 2011 р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2021 р. у зразковій справі №360/3611/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 101211541), в якій вказано, що оскільки норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020, та Закону №1058-ІVрегулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Отже, суд дійшов висновку, що на підставі вказаних законів віковий ценз для виходу позивача на пенсію на пільгових умовах встановлений у віці 45 років.

На час звернення до відповідача позивач не досягнув віку 45 років. Разом з тим, в обґрунтування свого права на отримання пенсії на пільгових умовах позивач зазначив норми частини 2 статті 55 та статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, за приписами ч.2 ст.55 вказаного Закону потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 (чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на два роки понад передбачений цією статтею. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Тому суд погоджується з наведеними доводами та аргументами позивача. Це означає, що позивач отримав право на пенсію, оскільки до нього дійсно мають бути застосовані приписи статей 55-56 вказаного Закону щодо зменшення віку виходу на пенсію та порядку обчислення стажу роботи і пенсії.

У зв'язку з викладеним суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 р. №1/-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, позивачка, яка на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, досягла 44 річного віку, мала необхідний стаж роботи (у тому числі пільговий стаж за Списком № 1), мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечує наявність у позивачки необхідного страхового та пільгового стажу, оскільки відмова у призначенні пенсії була заснована виключно на твердженні про недосягнення позивачкою 50-річного віку.

Вирішуючи спір по суті, судом взято до уваги, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пільгової пенсії за Списком №1 після досягнення віку, який визначено положеннями пункту «а» статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року.

Крім того, судом встановлено, що в рішенні відповідачем зазначено про відсутність документа щодо проведення атестації робочих місць, що основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умовами праці є наказ по підприємству, у зв'язку з цим, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 20 Порядку встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Судом встановлено, що позивачем для призначення пільгової пенсії була надана копія трудової книжки, в якій чітко зазначені періоди роботи, які відносяться до пільгового періоду.

Відповідно до вимог п.20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.

Відповідно до зазначених норм підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.

Також, згідно з вимогами п.3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 р. № 383(далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 р..

Відповідно до вимог п.4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з вимогами п.4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку № 637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

За таких обставин, підтвердження періодів роботи на даному підприємстві, що зараховуються до стажу для призначення пенсії на пільгових умовах здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, які створені відповідачем відповідно до положень абз.8 п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 р., пунктів 3, 11 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 10 листопада 2006 р. №18-1 на підставі наступних документів: трудової книжки; документів (за наявності), виданих архівними установами, зокрема: довідки про заробітну плату; копії документів про проведення атестації робочих місць; копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати.

Як визначеност.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогамист.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення'основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

В силу п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 р. основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, перелічені норми однозначно встановлюють пріоритет трудової книжки перед іншими документами у тому числі і для визначення пільгового стажу.

Крім того, суд зазначає, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з вимогами п.4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом п.8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та у зарахуванні таких періодів до пільгового стажу. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Зазначена позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 р. по справі №520/15025/16-а.

Суд зазначає, що відповідач не заперечує наявність у позивача необхідного віку 44 роки, право на зменшення віку виходу на пенсію (хоча і передбачає це право у віці 50 років), а також наявність загального та пільгового стажу роботи за Списком №1.

Про помилковість такого висновку відповідача судом зазначено вище.

Це означає, що для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виконано всі умови, визначені законом: позивач досяг 44-річного віку, має більше 15 років загального стажу (43 роки 2 місяці 22 дні), з яких більше 7 років та 6 місяців пільгового стажу (робота за Списком №1 - 20 років 9 місяців).

Відповідач листом від 24.07.20 надав відповідь позивачу, в якій підтвердив застосування щодо нього зменшення віку виходу на пенсію на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2 роки.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Слід зазначити, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3ст.245 КАС України).

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями2,5 КАС Українисвідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

У спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, дійшов висновку, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачеві пенсії.

Тобто, відповідачем було реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскаржуваного рішення.

Крім цього у даному рішенні відповідачем чітко вказані підстави такої відмови.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання призначити пенсію, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскаржуваного рішення, яке були предметом судового контролю у межах цієї справи.

Наявний у позивача страховий та пільговий стаж роботи відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.

Згідно з частиною 2 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

З урахуванням наведеного суд визнає, що Рішення відповідача № 661 від 21 лютого 2020 року, ґрунтується на помилкових висновках пенсійного органу, є протиправним.

При цьому суд також бере до уваги таке. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві. Вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивачем не заявлено позовної вимоги про скасування рішення відповідача № 661 від 21 лютого 2020 року. З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог і не тільки визнати протиправним, але й скасувати зазначене Рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах з дня звернення з заявою до відповідача відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зведена до мінімуму і передбачає прийняття лише одного рішення - про призначення позивачу такої пенсії.

Оскільки судом встановлено, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням віку виходу на пенсію, відповідач не заперечує наявність у позивача необхідного віку 44 роки, право на зменшення віку виходу на пенсію (хоча і передбачає це право у віці 50 років), а також наявність загального та пільгового стажу роботи за Списком №1, інших підстав для відмови в призначенні пенсії відповідачем не зазначено, то належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію згідно з поданою заявою.

Тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу з 21 лютого 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням частини 2 статті 55 та статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи позивача з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, отже порушено права позивача на призначення пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то і підстав для вирішення витання щодо повернення/стягнення судового збору у суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Київській області № 661 від 21 лютого 2020 року щодо відмови у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням частини 2 статті 55 та статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, набутого станом на 1 квітня 2015 року, на підставі заяви від 21 лютого 2020 р.

Зобов'язати Головне управління ПФУ у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 21 лютого 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням частини 2 статті 55 та статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до проведеного розрахунку страхового стажу та періоду роботи позивача з особливо шкідливими умовами праці у пільговому обчисленні у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ - 22933548.

Суддя Журавель В.О.

Попередній документ
107079557
Наступний документ
107079559
Інформація про рішення:
№ рішення: 107079558
№ справи: 320/6969/20
Дата рішення: 02.11.2022
Дата публікації: 04.11.2022
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Залишено без руху (27.01.2023)
Дата надходження: 07.12.2022
Предмет позову: про визнання протиправними дій