Справа № 522/11977/22
Провадження № 2/522/4752/22
1 листопада 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого - судді Косіциної В.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», за участю третьої особи: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
09 вересня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», за участю третьої особи: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
09.06.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем було вчинено виконавчий напис № 122257 про стягнення з позивача на користь відповідача 23120,00 грн.
Позивач вважає, що при вчиненні спірного виконавчого напису приватним нотаріусом не дотримано вимоги законодавства, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
12 вересня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та встановлено спрощений порядок розгляду справи без виклику осіб.
Також, ухвалою суду від 12 вересня 2022 року витребувано у приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича (адреса: 65005, м. Одеса, вулиця Бугаївська, 35, офіс 903Б, т. НОМЕР_1 ) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 67510486.
12 вересня 2022 року ухвалою суду задоволено заяву представника позивача ОСОБА_2 адвоката Бабійчук І.В. про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 09 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрованого в реєстрі за № 122257 у виконавчому провадженні № 69629538, що здійснюється приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Хлєбниковим Олександром Володимировичем.
16 вересня 2022 року до суду надійшла заява директора ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» Наваренко В.Г. про визнання позову, в якій також просив повернути 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Також надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
19 вересня 2022 року від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В. надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 69629538.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного висновку:
Верховний Суд в постанові від 27.08.2020 р. у справі № 419/2304/18 зазначив, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм». З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 09.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем вчинено виконавчий напис № 122257 про звернення стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованості в загальному розмірі 23120,00 грн. Вказаний виконавчий напис перебуває на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича (виконавче провадження № 69629538).
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
У частині п'ятій статті 254 КАС України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, -через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
Суд звертає увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.
Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 в частині відображення результату вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині; 2) про зобов'язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині. Отже, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року, якими було передбачено зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду, стосувались лише зупинення виконання обов'язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду.
Судом встановлено, що підставою для вчинення виконавчого напису є договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0681206064 від 25.04.2018 р., укладений між позивачем та ТОВ «Інфінанс» (правонаступник товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»).
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Як передбачено п. 2.11 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Таким чином, вчиняючи 09.06.2021 року виконавчий напис № 122257 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.
Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Зазначене вище дає підстави для визнання спірним виконавчого напису № 122257 таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, аналогічну позицію висловила ВП ВС у постанові від 21.09.2021 року по справі № 910/10374/17.
Враховуючи викладене, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, з урахуванням відзиву, беручи до уваги те, що судом встановлено порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, позов підлягає задоволенню.
У відповідності до вимог ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат суд зазначає наступне:
В порядку ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи встановлені по справі обставини, оцінюючи належність, допустимість, достатність, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на визнання відповідачем даного позову, суд приходить до висновку, що вимога позивача про виключення з актового запису про народження дитини відомості про батька є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність повернення ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме у сумі 496,20 гривні.
Крім того, судом установлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав письмові докази в копіях:
- договір №2308223198 про надання правої допомоги/юридичних послуг від 23.08.2022 між ТОВ «Центр правової допомоги України» та ОСОБА_1 .
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.3, 4, 5 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує правову позицію висловлену у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Позаяк склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
З урахуванням задоволених позовних вимог, розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу підлягає стягненню, а саме, з огляду на заперечення відповідача щодо розміру таких витрат, враховуючи те що справа є типовою, слухалась без виклику учасників, також враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, а саме підготовку позову та клопотання про забезпечення позову, та критерій розумності її розміру, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст.12,13,76,77,141,259,263-265,268,273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», за участю третьої особи: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №122257, вчинений 09.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованості в сумі 23120,00 гривень за договором № 0681206064 від 25.04.2018 р.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03035, Київська область, м. Київ, вул. Солом'янська площа, буд. 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплаченого судового збору в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок та сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 496,20 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України м. Одеси в Одеській області, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Черняховського 6, код ЄДРПОУ: 38016923, згідно положень ч. ст. 142 ЦПК України повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) половину суми судового збору у розмірі 454 гривні, який було сплачено згідно квитанції АТ «Ощадбанк» № 77486 від 22.11.2021 року на загальну суму 496,20 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 коп.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний01.11.2022 року.
Суддя Косіцина В.В.
01.11.22