01 листопада 2022 року м.Суми
Справа №585/3121/21
Номер провадження 22-ц/816/1012/22
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 серпня 2022 року у складі судді Євтюшенкової В.І., ухвалене у м. Ромни Сумської області, повне судове рішення складено 10 серпня 2022 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду позов про визначення місця проживання дитини. Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась донька ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу у 2015 році донька залишилася проживати разом з позивачкою.
Судовим наказом від 11 серпня 2017 року з відповідача стягуються аліменти на утримання доньки у розмірі ј частини заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Аліменти ОСОБА_2 своєчасно не сплачує, тому виникла заборгованість у розмірі 10658,65 грн.
Останнім часом відповідач висловлював думку, що забере доньку жити до себе, оскільки не бажає сплачувати аліменти на утримання дитини. Через постійні непорозуміння з різних питань (навчання, відпочинку, виховання), сторони не можуть знайти спільної мови щодо місця проживання дитини, а тому виникла необхідність встановити місце проживання доньки за рішенням суду.
Позивачка має всі умови для виховання, навчання, проживання дитини, донька прив'язана до неї. Відповідач не піклується про дитину, не дбає про її здоров'я та розвиток, хоча позивачка не чинить перешкод у їхньому спілкуванні.
Вважаючи, що проживання дитини з матір'ю максимальною мірою відповідає інтересам дитини, просила позов задовольнити, визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що під час судового розгляду, у якості свідка була допитана неповнолітня ОСОБА_3 , але в супереч вимогам чинного процесуального закону під час допиту не був присутній ані психолог, ані педагог, що є грубим порушенням прав дитини. При цьому думка дитини про те з ким із батьків вона хотіла б проживати судом з'ясована не була. Також заявниця незгодна з викладом її пояснень у рішенні суду та пояснень доньки, звертає увагу на їх неповноту, викривлення та внесення судом відповідей на питання, які фактично не ставились під час судового розгляду. Звертає увагу на ту обставину, що суд не врахував позицію по справі органу опіки та піклування. Вважає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував інтереси дитини, її право на гармонійний розвиток та належне виховання, не дотримався балансу між інтересами дитини та правами і обов'язками батьків, а тому ухвалив рішення, яке не відповідає інтересам дитини.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в установлений судом строк не подав.
Учасники справи в судове засідання не з'явились , про день та час слухання попереджені належним чином, позивач та її представник просять слухати справу в їх відсутність, апеляцію підтримують, тому колегія суддів вважає за необхідне слухати справу у відсутність учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3 (а.с.4).
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2015 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.5).
Судовим наказом від 11 серпня 2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 02 серпня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.6).
Станом на 01 вересня 2021 року ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 10658,65 грн (а.с.8).
В судовому засіданні позивачка зазначила, що заборгованість по аліментам погашена відповідачем.
Місце проживання доньки сторін ОСОБА_5 зареєстроване за адресою реєстрації матері ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с.7).
При обстеженні умов проживання позивачки, було встановлено, що житлові умови задовільні. У квартирі зроблено ремонт, підлога вкрита килимовим покриттям, речі складені та лежать на своїх місцях. Всі кімнати мебльовані, є побутова техніка. Продуктами харчування родина забезпечена (а.с.11).
ОСОБА_6 навчається в Роменському ліцеї №1, у 6-А класі з поглибленим вивченням англійської мови, має високий рівень навчальних досягнень. Мати приділяє належну увагу вихованню доньки, вдома створені всі необхідні умови для її проживання та виховання (а.с.9).
Позивачка працює, за місцем роботи характеризується позитивно, є відповідальним працівником, принципова, старанна. Доброзичлива і стримана, не має шкідливих звичок (а.с.12).
За період з березня 2021 року по серпень 2021 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 53174,43 грн (а.с.13).
Зі змісту довідки Роменського ліцею №1 від 22 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні доньки, не відвідує навчальний заклад, не спілкується з учителями, не бере участі у батьківських зборах, не підтримує зв'язок з класним керівником (а.с.10).
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю - ОСОБА_1 (а.с.14-15).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, оскільки ОСОБА_1 не довела, що відповідач виявляє реальні наміри (вчиняє дії), спрямовані на те, щоб забрати дочку до себе на постійне місце проживання.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано: тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлено, що батьки малолітньої ОСОБА_6 : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не досягли згоди щодо місця проживання доньки, між ними наявний спір.
Під час судового розгляду ОСОБА_7 пояснила суду, що протягом останніх двох років батько спілкувався з нею лише по телефону, при цьому висловлював бажання забрати її на проживання до себе. Реалізація відповідачем таких своїх намірів, на думку доньки є цілком реальною. Своєї згоди на зміну місця проживання вона не надавала.
Позивачка в обґрунтування позову також зазначила про заяви з боку ОСОБА_2 про те, що він не бажає сплачувати аліменти, тому забере доньку на проживання до себе.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини суд має керуватися в першу чергу найвищими інтересами дитини.
Матеріалами справи підтверджується, що після розірвання сторонами шлюбу у 2015 році протягом останніх шести років донька сторін ОСОБА_6 , 2009 року народження, проживає разом з матір'ю, яка піклується про її фізичний, духовний, моральний розвиток, виховання, створює належні умови для навчання, розвитку її природних здібностей та відпочинку.
Зазначені обставини підтверджують досліджені в судовому засіданні докази: акт обстеження умов проживання, висновок органу опіки і піклування, характеристика доньки з місця навчання (а.с. 9, 11, 14-15).
Відповідач ОСОБА_2 перешкод для спілкування з донькою та участі у її вихованні не має, проте зі слів доньки та позивачки протягом останніх двох років спілкується з ОСОБА_5 виключно по телефону.
Аліменти на утримання доньки відповідач сплачує не систематично, так станом на 01 вересня 2021 року заборгованість зі сплати аліментів на доньку становила 10658 грн 65 коп.(а.с. 8).
Із зазначеного вбачається, що мати приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, створила належні умови для проживання дитини. Так, весь цей час вона постійно піклується про свою дитину, забезпечує її одягом, харчуванням, засобами для розвитку, дитина перебуває на вихованні матері.
Вбачається, що за час окремого проживання батьків і відповідно проживання малолітньої дитини з матір'ю в дитини сформувалося звичне для неї комфортне оточуюче середовище, між матір'ю та дитиною спостерігається міцний двосторонній контакт, взаємне розуміння, підтримка та любов. ОСОБА_5 відвідує навчальний заклад, має високий рівень навчальних досягнень. В дитини сформоване коло спілкування серед однолітків.
Відповідач ОСОБА_2 , отримавши копію позовної заяви та будучи належним чином повідомленим про дату і час судових засідань у місцевому суді не виявив бажання висловитись щодо суті спору, в судові засідання як до місцевого суду так і до суду апеляційної інстанції жодного разу не з'явився і така поведінка відповідача свідчить про його байдуже ставлення до предмету спору, а саме визначення місця проживання його малолітньої доньки .
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Оцінивши наявні у справі докази, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, враховуючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, маючи за мету забезпечення найкращих інтересів дитини, її впевненості у майбутньому та недопущення емоційних втрат через зміну звичного для дитини комфортного оточуючого середовища, суд апеляційної інстанції визнає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, як такий, що не відповідає встановленим у справі обставинам, а тому скасовує оскаржуване рішення.
Установивши, що малолітня ОСОБА_6 постійно проживає з матір'ю, остання приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, створює належні умови для повноцінного розвитку та проживання дитини, піклується про неї, виявляє зацікавленість її повсякденним життям та потребами, місце проживання дитини слід визначити з матір'ю, що забезпечить якнайкращі інтереси дитини.
Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд вирішує питання про розподіл судових витрат. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню відшкодування судового збору, сплаченого у суді першої інстанції у розмірі 908 грн.
Враховуючи, що ухвалою Сумського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та відстрочено сплату судового збору у розмірі 1362 грн до ухвалення судового рішення, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційний перегляд справи.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 908 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за апеляційний перегляд справи у розмірі 1362 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: О. Ю. Кононенко
С. С. Ткачук