Постанова
Іменем України
7 липня 2009 року Справа № 2-3/2426.1-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
Заплави Л.М.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився (ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „Кримське регіональне управління”)
відповідача - не з'явився (ПП АПК „Голдсборо”)
відповідача - Грімайло В.А., довіреність № 1/д-19/5/09 від 19 травня 2009 року (ТОВ „Алафітон”)
третьої особи - не з'явився (ВАТ „Виробниче монтажно-будівельне підприємство „Електрон”)
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Алафітон” на рішення господарського суду АР Крим (суддя Соколова І.О.) від 10 березня 2009 року у справі № 2-3/2426.1-2008
за позовом Закритого акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк”
(вулиця Набережна Перемоги, 50, місто Дніпропетровськ, 49094)
в особі філії „Кримське регіональне управління”
(вулиця Героїв Аджимушкая, 1, місто Сімферополь, АРК, 95005)
до Приватного підприємства АПК „Голдсборо”
(вулиця Дзержинського, 22, смт Красногвардійське, АРК, 97000)
Товариства з обмеженою відповідальністю „Алафітон”
(вулиця Леніна, 21, місто Алушта, АРК, 98516)
за участю третьої особи Відкритого акціонерного товариства „Виробниче монтажно-будівельне підприємство „Електрон”
(вулиця Танкова, 72, місто Новосибірськ, Російська Федерація, 630075)
(вулиця Леніна, 22, місто Алушта, АРК, 98516)
про стягнення 31729,62 грн.;
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Алафітон” до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” в особі філії „Кримське регіональне управління”, Приватного підприємства АПК "Голдсборо"
про визнання недійсним договору поруки № 057 від 28 березня 2005 року
В квітні 2005 року позивач - Закритого акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” в особі філії „Кримське регіональне управління” (далі ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” звернулося з позовом до відповідачів -Приватного підприємства АПК „Голдсборо” (далі ПП АПК „Голдсборо”) Товариства з обмеженою відповідальністю „Алафітон” (далі ТОВ „Алафітон”) про стягнення 31729,62 грн. солідарно згідно кредитного договору № 001-05 від 20 січня 2005 року і договору поруки № 057 від 28 березня 2005 року, у тому числі заборгованості по процентам по кредитному договору № 001-05 від 20 січня 2005 року у розмірі 31545,95 грн. і 186,76 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
У процесі розгляду справи позивач по первісному позову уточнив позовні вимоги та просить стягнути солідарно з відповідачів 2632265,81 грн., у тому числі 2572134,12 грн. заборгованості по кредиту, 59758,05 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредиту, 373,64 грн. пені за не своєчасну сплату процентів по договору.
ТОВ „Алафітон” звернулося з зустрічною позовною заявою про визнання договору поруки № 057 від 28 березня 2005 року недійсним з підстав підписання цього договору з боку поручителя не уповноваженою особою та за відсутності згоди вищого органу управління товариства.
Рішенням господарського суду АР Крим від 7-16 червня 2005 року по справі № 2-3/7127-2005 частково задоволено первісний позов ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ”.
З приватного підприємства ПП АПК „Голдсборо” на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 2 572134,12 грн., проценті за користування кредитними коштами в сумі 59758,05 грн., пеня у сумі 373,64 грн., разом 2632265,81 грн. У задоволенні позову про стягнення з ТОВ „Алафітон” суми 2632265,81 грн. відмовлено.
Зустрічний позов ТОВ „Алафітон” задоволено. Визнаний недійсним договір поруки № 057 від 28 березня 2005 року, укладений між ТОВ „Алафітон” і ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ”.
ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” звернулось з апеляційної скаргою, в якій просило рішення суду в частині задоволення зустрічного позову скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити вимогу про стягнення заборгованості в сумі 2632265,81 грн. з ТОВ „Алафітон”.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 травня 2006 року апеляційна скарга ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” була залишена без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 2 листопада 2006 року рішення та постанова по справі змінені шляхом скасування їх в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору поруки, відмовивши у задоволенні цих вимог та присуджено до стягнення заявлених за первісним позовом грошових вимог з боржника та поручителя як солідарних відповідачів.
ТОВ „Алафітон” звернулося до Вищого господарського суду України з заявою про перегляд постанови за нововиявленими обставинами. При цьому заявник, посилався на вирок Залізничного районного суду міста Сімферополя від 23 квітня 2007 року по справі № 1-/28/2007.
Постановою Вищого Господарського суду України від 20 грудня 2007 року по справі № 2-3/7127-07 заяву ТОВ „Алафітон” про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення задоволено в частині визнання обставини нововиявленою, що має істотне значення для справи. Рішення господарського суду АР Крим від 7-16 червня 2005 року, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 травня 2006 року та постанова Вищого господарського суду України від 2 листопада 2006 року по справі № 2-3/7127-05 скасовані, а справа спрямована до господарського суду АР Крим для вирішення по суті з урахуванням нововиявлених обставин.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 3 березня 2008 року справа була прийнята суддею до розгляду з привласненням їй № 2-3/2426.1-2008 та призначена слуханням на 24 квітня 2008 року.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 24 квітня 2008 року провадження по справі було зупинено до розгляду в господарському суді АР Крим справи № 2-8/2328.1-2008.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 8 грудня 2008 року провадження по справі було поновлено.
Рішенням господарського суду АР Крим від 10 березня 2009 року по справі № 2-3/2426.1-2008 (суддя Соколова І.О.) первісний позов задоволено.
Судом стягнуто з ТОВ „Алафітон” на користь ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” 2572134,12 грн. - заборгованості за кредитом, 59758,05 грн. - суму відсотків за користування кредитом, 373,64 грн. суму пені.
Провадження по справі відносно відповідача - ПП АПК „Голдсборо” провадження припинено.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, директор ТОВ „Алафітон” звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову. Постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову в частині вимог до ТОВ „Алафітон” відмовити у повному обсязі, зустрічний позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку апелянта судом першої інстанції при винесення постанови були порушені норми матеріального і процесуального права а також тим, що виводи суду викладені в постанові не відповідають обставинам справи.
Розпорядженням керівництва суду від 9 червня 2009 року у зв'язку з відпусткою суддів Антонової І.В. і Остапової К.А. було здійснено їх заміну на суддів Заплаву Л.М. та Градову О.Г.
У судове засідання, яке призначено на 7 липня 2009 року представник позивача - ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „Кримське регіональне управління”, відповідача - ПП АПК „Голдсборо” та третьої особи ВАТ „Виробниче монтажно-будівельне підприємство „Електрон” не з'явився.
До початку судового засідання 7 липня 2009 року на адресу суду від заступника директора ВАТ „Виробниче монтажно-будівельне підприємство „Електрон” надійшла телеграма в який він підтримав апеляційну скаргу ТОВ „Алафітон” та просив розглянути справу без участі їх представника.
Також до початку судового засідання 7 липня 2009 року на адресу суду від директора філії „Кримське регіональне управління” ЗАТ КБ „ПриватБанк” надійшла телеграма в який він просить відкласти розгляд справи у зв'язку з хворобою їх представника.
Судова колегія вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки ніяких доказів, підтверджуючих поважність причин відсутності представника позивача у судовому засіданні судовій колегії надано не було.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що позивач, який є юридичною особою, повинен на свій розсуд вирішувати питання реалізації наданих йому процесуальних прав.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 28 листопада 2006 року по справі № 20-2/015-7/146.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав:
20 січня 2005 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” та ПП АПК „Голдсборо” був укладений кредитний договір № 001-05 про надання кредиту у вигляді не відновлюваної кредитної лінії із загальним лімітом 380 000 євро.
Згідно пункту 1.1. зазначеного договору, позивач прийняв на себе зобов'язання дати кредит в обмін на зобов'язання ПП АПК „Голдсборо” по поверненню кредиту, сплаті відсотків і комісійної винагороди.
Відповідно до розділу 3 кредитного договору від 20 січня 2005 року, зобов'язання позичальника забезпечувалися заставою зерна пшениці 3-го класу урожаю 2003 року в кількості 3214,474 тонн та 1004,578 тон, що належить ПП АПК „Голдсборо” та перебуває на відповідальному зберіганні на елеваторі ВАТ „Азовське ХПП”.
Надання кредиту було зроблено шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів відповідача в межах суми, обговореної в пунктом 1.1. договору.
Процентна ставка для розрахунку відсотків за користування кредитом визначена в пункті 4.1. договору й становила 16 % річних.
Відповідно до пунктів 2.2.2., 4.3. договору ПП АПК „Голдсборо” зобов'язався провадити сплату відсотків за користування наданим кредитом 25-го числа кожного поточного місяця.
Однак, ПП АПК „Голдсборо” порушив умови кредитного договору та станом на 25 березня 2005 року відсотки за кредитним договором сплачені не були, а тому, відповідно до пункту 4.3. кредитного договору, вони вважаються простроченими.
28 березня 2005 року між ТОВ „Алафітон” і ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” був підписаний договір поручительства № 057.
Предметом цього договору було надання поручительства поручителем - ТОВ „Алафітон” перед кредитором - ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” за виконання ПП АПК „Голдсборо” - боржником своїх зобов'язань за кредитним договором № 001-05 від 20 січня 2005 року, відповідно до якого кредитор надав боржникові кредит у розмірі 380 000 євро, а боржник повинен повернути зазначений кредит у строк -16 травня 2005 року, а також сплатити за його користування 16 % річних, а у випадку порушення строків повернення кредиту - платити 32 % річних на дату сплати відсотків, а також виплатити винагороду, штрафи, пені й інші платежі, відшкодувати збитки, у порядку та строки, зазначені в кредитному договорі.
Відповідно до пункту 5 договору поручительства № 057, у випадку невиконання боржником зобов'язань, передбачених пункті 1 цього договору, кредитор спрямовує на адресу поручителя письмову вимогу з вказанням невиконаних зобов'язань.
У випадку невиконання боржником ПП АПК „Голдсборо” зобов'язань за кредитним договором, боржник - ПП АПК „Голдсборо” і поручитель - ТОВ „Алафітон” відповідають перед кредитором - ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” як солідарні боржники.
Згідно частини 2 статті 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків.
Згідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарної відповідальності боржників, кредитор вправі вимагати виконання зобов'язання частково або у повному обсязі як з усіх боржників разом, так й з кожного з них окремо. При цьому, солідарні боржники залишаються зобов'язаними до тих пір, доки зобов'язання не буде виконано у повному обсязі.
Під час розгляду апеляційної скарги судовою колегією була витребувана із господарського суду АР Крим справа № 2-26/14804-2005 за заявою Акціонерного поштово-пенсійного банку „АВАЛЬ” в особі Кримської республіканської дирекції про визнання ПП АПК „Голдсборо” банкрутом.
Дослідженням справи під час судового засідання встановлено наступне. Акціонерний поштово-пенсійний банк „АВАЛЬ” в особі Кримської республіканської дирекції звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до ПП АПК „Голдсборо” про стягнення 1031561,64 грн. заборгованості по кредиту та процентів за його користування.
Рішенням господарського суду АР Крим від 19 липня 2005 року по справі 22-6/9789-2005 позов задоволений повному обсязі і стягнуто з ПП АПК „Голдсборо” 1031561,64 грн. та судові витрати.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 7 жовтня 2005 року порушено проводження по справі № 2-26/14804-2005 за заявою Акціонерного поштово-пенсійного банку „АВАЛЬ” в особі Кримської республіканської дирекції про визнання ПП АПК „Голдсборо” банкрутом на підставі статті 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом”.
Постановою господарського суду АР Крим від 10 листопада 2005 року ПП АПК „Голдсборо” визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура.
28 лютого 2006 року ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” звернулося до ліквідатора з заявою про визнання вимог кредитора та включення їх до реєстру кредиторів на суму 3016364,61 грн. - заборгованості що виникла на підставі невиконання ПП АПК „Голдсборо” умов кредитного договору № 001-05 від 20 січня 2005 року.
Вимоги ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” були включені до реєстру вимог кредиторів ПП АПК „Голдсборо”.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 4 травня 2006 року був затверджений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс. Банкрут ПП АПК „Голдсборо” ліквідовано, виключено з Єдиного державного реєстру підприємств й організацій України. Вимоги кредиторів, незадоволені у зв'язку з недостатністю майна суд визнав погашеними. Суд також припинив провадження по справі.
Вищезазначена ухвала господарського суду АР Крим ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” не оскаржувалась.
Вироком Залізничного районного суду міста Сімферополя від 23 квітня 2007 року по справі №1-28/2007 визнано Кіселя Дмитра Миколайовича, 9 травня 1978 року народження, директора ПП АПК „Голдсборо” винним в скоєні злочинів передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209, частиною 2 статті 222, частиною 2 статті 358, частиною3 статті 358, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки.
Згідно вироку суд Кісель Д.Н., являючись директором і засновником ПП АПК „Голдсборо” шляхом обману та шахрайства вкрав в липні 2004 року вкрав у ТОВ ”Трейдагро” 590 000 грн., в вересні 2004 року у ТОВ ”Табл. Ю Агро” 972500 і 1201760 грн., в другій половині вересня 2004 року у ТОВ ”Т-Агро” 1181570 грн., в жовтні 2004 року у ТОВ „Хліб Києва” 1650000 грн., в листопаді ТОВ „Екотранс” 1705000 грн.
Вироком суду встановлено, що Кісель Д.М. увівши в оману посадових осіб ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” відносно залогового майна -зерна пшениці в кількості 13 619 052 кг. Загальною вартістю 6639287,85 грн. необхідного для забезпечення виконання зобов'язань ПП АПК „Голдсборо” перед ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ”, надав до зазначеного банку документи, в які містили невірні відомості, відносно заставного майна, як засобу забезпечення кредиту,, а саме: подвійні складські посвідчення серії АБ № 009250 та серії АБ № 007963 без дати складення, які підтверджували наявність на складах ТОВ „Азовське ХПП” зерна пшениці 3 класу урожаю 2003 року в кількості 3214474 кг., зерна пшениці урожаю 2004 року в кількості 10404578 кг. Яке як роби належало ПП АПК „Голдсборо”.
В встановлений по кредитному договору № 001-05 від 20 січня 2005 року строк кредитні кошти та проценти користуванням кредитом ПП АПК „Голдсборо” повернуті та сплачені не були, в наслідок чого ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” були причинені збитки на загальну суму 2627786,47 грн.
Цивільний позов ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” судом при розгляді справи відносно Киселя Д.М. був залишений без розгляду.
ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі філії „КРУ” вищевказаний вирок суду в части залишення цивільного позову без розгляду не оскаржувало.
Відповідно до частини 5 статті 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність банк при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Стаття 559 Цивільного кодексу України встановлює спеціальні підстави для припинення договору поруки. Основною з таких підстав є припинення основного зобов'язання забезпеченого порукою. Це означає, що порука припиняється у випадках, коли припиняється забезпечене порукою зобов'язання. Причому необхідно звернути увагу на формулювання зазначеної підстави, адже нею є не просто ”виконання” забезпечення порукою зобов'язання, а також й інші підстави, за яких основне зобов'язання може бути припинене. Їх перелік наведений у статтях 598-609 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуємого правого результату, тому числі призвести до визнання його недійсним.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Як було встановлено судом і підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, від імені поручителя - ТОВ „Алафітон” договір поруки за № 057 від 28 березня 2005 року підписано генеральним директором Медведєвим О.Б.
Однак, відповідно до протоколу зборів № 12 учасниками ТОВ „Алафітон” від 18 лютого 2005 року було прийнято рішення про звільнення Медведєва О.В. з посади генерального директора товариства за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів України про працю.
Факт того, що з 18 лютого 2005 року Медведєв О.В. в товаристві не працював і не займав посаду генерального директора встановлений рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 3 квітня 2006 року.
Згідно зазначеного рішення днем звільнення Медведєва О.В з посади генерального директора вважається дата - 18 лютого 2005 року.
Докази того, що Медведєв О.В. на дату укладення договору поруки -28 березня 2005 року знаходився в трудових відносинах з ТОВ „Алафітон” (табель обліку робочого часу, кошториси на виплату заробітної плати та інші документи) в матеріалах справи відсутні.
Рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя від 20 березня 2006 року, яким визнаний недійсним протокол № 12 від 18 лютого 2005 року загальних зборів учасників ТОВ „Алафітон” про звільнення Медведєва О.В. з посади генерального директора товариства з від 18 лютого 2005 року та призначення генеральним директором з 19 лютого 2005 року Міхальської Л.А. Однак, зазначене рішення районного суду також не спростовує факту відсутності трудових відносин Медведєва О.В. з ТОВ „Алафітон” на дату укладення спірного договору поруки..
Виходячи із викладеного, судова колегія вважає, що Медведєв О.В. не мав права на підписання договору поруки, як керівник ТОВ „Алафітон”.
Крім того, частиною 2 статті 98 Цивільного кодексу України і абзацом 3 пункту 4.5 статуту ТОВ „Алафітон” передбачено, що рішення про відчуження майна товариства на суму, що складає 50 і більш відсотків майна товариства приймаються зборами учасників товариства більшістю не менш ніж у 3/4 голосів.
Таким чином, укладеним спірним договором поруки, повинне було передати рішення вищого органу товариства - зборів учасників ТОВ „Алафітон” щодо майнової поруки по кредитним зобов'язанням третіх осіб.
Під час розгляду справи було встановлено, що такого рішення зборами учасників ТОВ „Алафітон” взагалі не приймалось.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У зв'язку з викладеним, апеляційна інстанція вважає, що договір поруки за № 057 від 28 березня 2005 року від імені ТОВ „Алафітон” був укладений не уповноваженою на це особою, за відсутністю наступного схвалення укладення такого договору загальними зборами учасників ТОВ „Алафітон”, і визнає вказаний договір недійсним на підставі пункту 2 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів.
Рішення по справі № 2-3/7127-2005 було винесено суддею Соколовою І.О. 7-16 червня 2005 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 2 листопада 2006 року рішення та постанова по справі № 2-3/7127-2005 змінені шляхом скасування їх в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору поруки, відмовивши у задоволенні цих вимог та присуджено до стягнення заявлених за первісним позовом грошових вимог з боржника та поручителя як солідарних відповідачів.
Постановою Вищого Господарського суду України від 20 грудня 2007 року по справі № 2-3/7127-07 заяву ТОВ „Алафітон” про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення задоволено в частині визнання обставини нововиявленою, що має істотне значення для справи. Рішення господарського суду АР Крим від 7-16 червня 2005 року, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 травня 2006 року та постанова Вищого господарського суду України від 2 листопада 2006 року по справі № 2-3/7127-05 скасовані, а справа спрямована до господарського суду АР Крим для вирішення по суті з урахуванням нововиявлених обставин.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 3 березня 2008 року справа була прийнята суддею Соколовою І.О. до розгляду з привласненням їй № 2-3/2426.1-2008.
10 березня 2009 року в порушення вимог статті 20 Господарського процесуального кодексу України Соколовою І.О. було ухвалено рішення по справі № 2-3/2426.1-2008.
За такими обставинами судова колегія скасовує судове рішення.
При прийнятті нового рішення судова колегія в задоволенні позовних вимог Закритим акціонерним товариством Комерційний банк „ПриватБанк” в особі філії „Кримське регіональне управління” відмовляє в у повному обсязі та задовольняє зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Алафітон” у повному обсязі.
Керуючись статтями 46, 101, 103 (пункт 2), 104 (пункт 3 частини 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Алафітон” задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 березня 2009 року у справі № 2-3/2426.1-2008 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні первісного позову відмовити.
Зустрічний позов задовольнити.
Визнати недійсним договір поруки № 057 від 28 березня 2005 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Алафітон”, Приватним підприємством АПК „Голдсборо” та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк „ПриватБанк” в особі філії „Кримське регіональне управління”.
Провадження по справі відносно відповідача - Приватного підприємства АПК „Голдсборо” припинити на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя
Судді