Постанова
Іменем України
09 липня 2009 року Справа № 5020-11/350-2/352-11/384-9/119
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
06.07.09:
представник позивача: ОСОБА_1, довіреність № 2712 від 20.08.07, фізична особа - підприємець ОСОБА_2;
представник відповідача: Таратуткіна Віта Володимирівна, довіреність № 185 від 03.11.08, комунальне підприємство "Орбіта";
09.07.09:
представники сторін у судове засідання не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 22 квітня 2009 року у справі № 5020-11/350-2/352-11/384-9/119
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) (АДРЕСА_2) (адреса представника: ОСОБА_1: АДРЕСА_3)
до комунального підприємства "Орбіта" (пр. Жовтневої революції, 52-36а, місто Севастополь, 99038)
про визнання недійсним договору ;
за зустрічним позовом комунального підприємства "Орбіта"
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
про стягнення заборгованості у сумі 8 119, 2 грн,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до комунального підприємства "Орбіта" про визнання недійсним договору на господарське обслуговування №64 від 01 вересня 2005 року в частині калькуляції-розрахунку вартості експлуатаційних витрат для торгівельних павільйонів на ринку "Юмашевський" на 01 лютого 2007 року, спонукання затвердити нову калькуляцію, яку буде розраховано судовим експертом, виходячи з послуг, які надаються, та їх собівартості.
Комунальне підприємство "Орбіта" заявило зустрічний позов до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у сумі 8 119, 2 грн з посиланням на правові положення статті 629 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Заявою від 06 квітня 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги та просить визнати недійсним договір на господарське обслуговування №64 від 01 вересня 2005 року, укладений між сторонами, в цілому.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, по-перше, торговельний павільйон, який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, не підпадає під ознаки торговельного місця, а є нерухомим майном з окремою юридичною адресою, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин Правил торгівлі на ринках, а відносини, що склалися між сторонами, на думку позивача, підлягають регулюванню Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до цього закону між сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору, у зв'язку з чим він вважається неукладеним.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22 квітня 2009 року у справі № 5020-11/350-2/352-11/384-9/119 у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь комунального підприємства "Орбіта" заборгованість у сумі 8 119, 2 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини, що склалися між сторонами не підпадають під дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а спірний договір відповідає вимогам законодавства, що є підтвердженням обґрунтованості вимог зустрічного позову, і підставою для відмови у первісному позові про визнання договору на господарське обслуговування недійсним.
Не погодившись з рішенням суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відновити пропущений строк для подання апеляційної скарги, зазначене рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити первісний позов, у задоволенні зустрічного позову відмовити. Пропуск строку заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення господарського суду він отримав несвоєчасно.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час вирішення спору не було встановлено характер правовідносин, що склались між сторонами та не було надано належної оцінки всім обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 06 липня 2009 року у складі колегії було замінено суддю Прокопанич Г.К. на суддю Ткаченка М.І.
У судовому засіданні, призначеному на 06 липня 2009 року, представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача проти вимог скарги заперечував та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні, призначеному на 06 липня 2009 року, було оголошено перерву до 09 липня 2009 року.
Після оголошеної перерви представники сторін у судове засідання не з'явились.
Розглянувши повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва про право власності, виданого 27 грудня 2005 року Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, громадянину ОСОБА_2 на праві приватної власності належить торговельний павільйон №16/5 (в літ. «Б») площею 23,7 кв. м, розташований за адресою: м. Севастополь, пр. Жовтневої революції, 61/12 (том 1, аркуш справи 137).
01 вересня 2005 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (замовник) та комунальним підприємством "Орбіта" (виконавець) укладений договір №64 на господарське обслуговування (том 1, аркуш справи 8).
Договір регулює на добровільній основі взаємовідносини сторін з надання господарських послуг у зв'язку з розміщенням павільйону позивача на території ринку, розташованого за адресою: місто Севастополь, пр-кт Жовтневої революції, 61 (розділ 1 договору).
Згідно розділу 2 договору підприємство взяло на себе зобов'язання, зокрема: здійснювати контроль за дотриманням санітарних та протипожежних норм та правил; здійснювати регулярне прибирання прилеглої до павільйону замовника території, обладнувати місця збору сміття, організовувати його вивезення.
Відповідно до пункту 2.2.3 договору фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зобов'язався щомісячно, до 10-го числа чергового місяця, перераховувати на розрахунковий рахунок Виконавця або вносити до його каси плату за послуги з господарського обслуговування згідно з затвердженою калькуляцією (з урахуванням змін цін та витрат), про що виконавець повідомляє замовника за 30 днів.
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди земельної ділянки під ринок (пункт 3.1 Договору).
Протягом дії Договору відповідачем було затверджено декілька калькуляцій, які визначали ціну Договору. Останнім листом від 05 лютого 2007 року відповідач за первісним позовом повідомив позивача, що у зв'язку зі збільшенням з січня 2007 року оплати за обслуговування ринку іншими організаціями та збільшення вартості оренди землі на ринку з 01 лютого 2007 року, збільшується вартість господарського обслуговування за Договором - до 58,60 грн за 1 торгове місце (том 1, аркуші справи 12-13).
До витрат, вказаних у статтях калькуляції (а. с. 13, т.1) - розрахунку вартості господарського обслуговування для торгових павільйонів на Юмашевському ринку з 01 лютого 2007 року, відносяться: прямі матеріальні витрати; витрати на оплату праці (крім управлінського персоналу); нарахування на заробітну плату; амортизація; загальновиробничі витрати; виробнича собівартість; адміністративні витрати: інші витрати; рентабельність та податок на додану вартість.
На думку позивача, у договорі та калькуляції - розрахунку вартості господарського обслуговування відсутні всі істотні умови договору, встановлені статтею 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що стало підставою для звернення з позовом про визнання договору недійсним в цілому.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
А згідно частинам 1-3, 5 та 6 статті 203 вказаного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Проте, позивач в уточненні позову обґрунтовує власні вимоги тим, що під час укладення спірної угоди сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, обов'язковість яких визначена Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
А відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Також згідно частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, аналізуючи зазначені норми законодавства, судова колегія дійшла висновку, що такі підстави позову, як відсутність згоди сторін стосовно всіх істотних умов договору під час його укладення, є необхідною умовою для висновку про те, що договір є неукладеним, а не підставою для визнання такого договору недійсним.
Отже, враховуючі викладене, колегія суддів вважає неможливим задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору на господарське обслуговування №64 від 01 вересня 2005 року з підстав, заявлених позивачем в заяві про уточнення позову (том 1, аркуші справи 134).
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 1997 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та комунальним підприємством "Орбіта" укладений договір №148 про право користування землею на умовах оренди (том 2, аркуші справи 28-30).
Згідно розділу 1 договору Севастопольська міська державна адміністрація розпорядженням №451-р від 17 березня 1997 року надає, а комунальне підприємство "Орбіта" приймає у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,7339 га, розташовану в районі вул. Юмашева у м. Севастополі. Земельна ділянка надається на умовах оренди строком на 10 років для реконструкції та обслуговування будівель та споруд торгового ринку.
При цьому договір на господарське обслуговування №64 від 01 вересня 2005 року, укладений між сторонами у справі, вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди земельної ділянки під ринок (пункт 3.1 договору).
Отже, на момент укладення спірного договору у комунального підприємства "Орбіта" були правові підстави для надання торгових місць на ринку "Юмашевський" для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до пункту 1 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року N57/188/84/105 (надалі - Правила), ці Правила визначають вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства.
Пунктами 31-35 Правил, зокрема, встановлено, що адміністрація ринку зобов'язана: забезпечити постійне вивезення відходів і сміття; забезпечити регулярне проведення спеціальних санітарних заходів за щомісячним графіком: знищення комах, гризунів, шкідників (дезінфекція, дезінсекція, дератизація); створити на ринку необхідні умови для здійснення правоохоронними і контрольними органами діяльності згідно з їх повноваженнями; підтримувати територію ринку в належному санітарно-технічному і протипожежному стані, забезпечувати розвиток матеріально-технічної бази ринку, оснащувати його необхідним обладнанням та інвентарем, засобами вимірювальної техніки; справляти ринковий збір, контролювати його оплату продавцями та перераховувати цей збір до місцевого бюджету в терміни та в обсягах, передбачених чинним законодавством.
Згідно абзацу другого пуншу 19 Правил тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.
Поняття торгового місця визначено в абзаці третьому пункту 13 Правил та у пункті 1.8 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження N12-торг "Про наявність і використання торгової мережі на ринках та реалізацію сільськогосподарської продукції на них", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 26 липня 2005 року N209 (далі - Інструкція). Торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 44 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься вирішення питань щодо встановлення відповідно до законодавства правил торгівлі на ринках.
Згідно з абзацом третім пункту 13 Правил торгівлі на ринках міста Севастополя, затверджених рішенням Севастопольської міської Ради від 06.04.2004 року №1879, одне торговельне місце на прилавках (столах) дорівнює одному погонному метру, при продажі продукції (товарів) з транспортного засобу, причепа, візків, у тому числі ручної, в контенейрах, кіосках, палатках та ін. -двом повним або неповним квадратним метрам площі, яка займається.
Також згідно з Інструкцією до торгових місць на ринках не належать магазини та об'єкти ресторанного господарства.
Національні стандарти України ДСТУ 4303:2004 "Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять" розділяють поняття таких видів торговельних об'єктів як "магазин" та "павільйон". Відмінність павільйону від магазину полягає у тому, що павільйон розміщений в окремій споруді полегшеної конструкції.
Таким чином, обов'язок продавців на ринках зі сплати ринкового збору, плати за утримання торговельного місця в належному стані й інших послуг ринку розповсюджується і на продавців, павільйони яких розташовані на території ринку.
Крім того, торговельне місце для павільйонів (інших стаціонарних малих архітектурних форм), що знаходяться у власності таких підприємців, визначається не за принципом рухомості об'єкту, а за принципом займаної ними площі на ринку залежно від розмірів торгових місць.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу на праві власності належить саме павільйон №16/5 (свідоцтво про право власності (том 1 аркуш справи 137), який відповідно до спірного договору знаходиться на території ринку за адресою: місто Севастополь, пр-кт Жовтневої революції, 61.
При цьому, як вважає позивач, послуги, що надаються відповідачем за договором на господарське обслуговування №64 від 01 вересня 2005 року, є саме житлово-комунальними послугами, надання та споживання яких регулюється Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Проте, зміст господарських послуг, що надаються відповідачем за спірним договором, не відповідає суті житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на спірні правовідносини не розповсюджуються.
Більш того статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що спірний договір відповідає вимогам законодавства та волевиявленню сторін у справі, у зв'язку з чим підстав для визнання його недійсним під час апеляційного перегляду встановлено не було.
Відповідно до статті 60 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.
Перевіривши зміст, ґрунтовність і підстави матеріально-правових вимог первісного і зустрічного позовів у даній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці вимоги є однорідними і взаємозв'язаними між собою підставами виникнення і поданими доказами.
Колегія суддів вважає, що зустрічний позов за своєю сутністю є самостійною матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача і має на меті захист від первісного позову.
Враховуючи те, що підставою зустрічного позову є невиконання замовником послуг за спірним договором умов щодо сплати за послуги з господарського обслуговування, а також відсутність підстав для визнання цього правочину недійсним, судова колегія беручи до уваги положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України дійшла висновку щодо правомірності та обґрунтованості вимог зустрічного позову про стягнення суми заборгованості, яка підтверджується розрахунком, виконаним головним бухгалтером на підставі затвердженої калькуляції від 01 лютого 2007 року до договору № 64 від 01 вересня 2005 року.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.
За результатами повторного перегляду справи, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим господарським судом вирішено спір без порушень норм процесуального та матеріального права України з правильним встановленням всіх обставин справи.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 22 квітня 2009 року у справі № 5020-11/350-2/352-11/384-9/119 залишити без змін. Головуючий суддя
Судді