Постанова
Іменем України
06 липня 2009 року Справа № 2-27/11973-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: Бортних Зінаїда Петрівна, довіреність № 48 від 03.12.08, Коваль Олександр Васильович (повноваження перевірені), наказ № 10-К від 29.02.08, директор, товариство з обмеженою відповідальністю "ІМВАР";
відповідача: Тітух Ігор Борисович, довіреність № б/н від 08.12.08, товариство з обмеженою відповідальністю "Гидрострой-91-Тур";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІМВАР" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 12.03.2009 у справі № 2-27/11973-2008
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІМВАР" (вул. Леніна, 41, с.Стуфчинці, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 31323)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Гидрострой-91-Тур" (вул. Меліораторів, 1, місто Феодосія, 98100)
про стягнення 144078,35 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ІМВАР", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Гидрострой-91-Тур", про стягнення 130000,00 грн. заборгованості за договором, 13845,00 грн. штрафних санкцій, 1000,00 грн. моральної шкоди, всього 144845,00 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 625 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору купівлі-продажу обладнання від 24.04.2007, укладеного між сторонами, не здійснив у повному обсязі оплату за отриманий товар, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість в сумі 130000,00 грн.
Заявою про уточнення позовних вимог від 22.01.2009 позивач просив суд стягнути з відповідача 130000,00 грн. основного боргу, 13078,35 грн. штрафних санкцій та 1000,00 грн. моральної шкоди (а.с.34).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2009 (суддя Воронцова Н.В.) у справі № 2-27/11973-2008 у позові товариству з обмеженою відповідальністю "ІМВАР" відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.
Підставами для задоволення апеляційних вимог позивач зазначив те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно тих обставин, що на продавця за договором купівлі-продажу від 24.04.2007 покладався обов'язок проведення монтажу лінії та її запуску, адже умовами договору встановлений його обов'язок лише щодо передачі товару не пізніше 20 днів з моменту підписання договору. При цьому, на думку скаржника, є також хибним висновок суду, що момент виконання продавцем зобов'язань відносно належної передачі у розпорядження покупця товару був пов'язаний з виконанням певних дій.
У зв'язку з хворобою головуючого судді Лисенко В.А., на підставі розпорядження в.о. заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2009 здійснено заміну судді Лисенко В.А. на суддю Борисову Ю.В., яку призначено головуючим у справі.
У судовому засіданні 06.07.2009 представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення у повному обсязі.
При повторному перегляді справи в апеляційному порядку на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Звертаючись до суду з позовом, товариство з обмеженою відповідальністю “ІМВАР“ у якості підстав для його задоволення зазначало, що 24.04.2007 між ним (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Гидрострой-91-Тур“ (покупець) був укладений договір купівлі-продажу обладнання, відповідно до пункту 1.1 якого, продавець зобов'язується на умовах Франко-склад продавця передати у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку на умовах, визначених цим договором, оплатити товар на загальну суму 380000,00 грн. (установка видуву пляшок -100000,00 грн., лінія з розливу води -280000,00 грн.) (а.с. 5).
Продавець згідно з пунктом 2.1 договору зобов'язаний передати покупцю товар не пізніше 20 днів з моменту підписання договору та забезпечити його інструкцією з експлуатації (використання) товару та видати йому документи на товар. Покупець в свою чергу зобов'язаний прийняти товар і розрахуватися за нього відповідно до розділу 4 цього договору.
Так, за умовами п.п. 4.1.1-4.1.3 пункту 4.1 договору оплата вартості товару відбувається поетапно:
- 100000,00 грн. протягом трьох днів після отримання;
- 150000,00 грн. протягом п'ятнадцяти днів після монтажу лінії;
- 130000,00 грн. протягом трьох днів після запуску лінії.
На виконання умов договору позивач на підставі накладної №16 від 24.04.2007 передав відповідачу товар, передбачений договором, а саме - установка видуву пляшок та лінія з розливу води на загальну суму 380000,00 грн.
Дві перші частини, як стверджує позивач, були сплачені відповідачем протягом квітня-червня 2007 року в сумі 250000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та накладною №22 від 30.06.2007 (а.с. 6-14, 54).
Однак, відповідач в порушення умов договору, в подальшому повну оплату за отриманий товар не здійснив, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість в сумі 130000,00 грн.
Вимогу по сплаті виниклого боргу було направлено позивачем відповідачу у формі претензії 08.08.2008, яка отримана боржником 15.08.2008 (а.с. 16-17).
Несплата заборгованості з'явилась підставою для звернення позивача до суду з вимогою сплати основного боргу, пені за кожен день прострочення, штрафних санкцій та моральної шкоди.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам у справі, тому підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення відсутні, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що за своїми ознаками укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.
Укладення договорів купівлі-продажу регулюється нормами параграфу 1 розділу III Цивільного кодексу України.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (частина перша статті 664 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підтвердження виконання своїх зобов'язань щодо передачі обладнання, в порушення вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, не надав жодного документа, який свідчив про факт передачі товару від продавця покупцю, а надані суду банківські виписки про сплату відповідачем товару на суму 208333,33 грн. не є тими документами, які містять відомості про господарську операцію.
При цьому, судом також зазначено, що за умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, обов'язок покупця щодо сплати вартості товару пов'язаний з настанням певної події.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Дійсно, відповідно до пункту 2.2 договору купівлі-продажу від 24.04.2007 покупець зобов'язаний прийняти товар і розрахуватися за нього відповідно до розділу 4 цього договору, яким в свою чергу передбачено, що оплата вартості товару відбувається поетапно, а саме - 100000,00 грн. протягом трьох днів після отримання; 150000,00 грн. протягом п'ятнадцяти днів після монтажу лінії; 130000,00 грн. протягом трьох днів після запуску лінії.
Таким чином, оскільки умовами договору на позивача був покладений обов'язок щодо монтажу лінії з розливу води та її запуску, відповідно на нього й покладається обов'язок щодо надання доказів здійснення такого монтажу.
Однак, доказів виконання позивачем вищезазначених зобов'язань, у відповідності до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, суду надано не було.
Незважаючи на те, що фактично умови договору позивачем були виконані не у повному обсязі, відповідачем була сплачена вартість лінії з розливу води на суму 250000,00 грн. (а.с. 71-81). Втім, оплату третього етапу -130000,00 грн. позивач не здійснював у зв'язку з невиконанням позивачем взятих на себе зобов'язань в частині установки лінії з розливу води та її запуску.
При цьому, судова колегія не може погодитися з твердженням представників позивача, що частковою проплатою покупця за отриманий товар підтверджується факт належного виконання продавцем своїх обов'язків за договором. З цього приводу слід зазначити, що судом першої інстанції, виходячи із встановленого законодавством розподілу обов'язків доказування сторін та умов договору, правомірно вимагалося від товариства з обмеженою відповідальністю "ІМВАР" надання доказів монтажу лінії розливу води та її запуску і цілком обґрунтовано не прийнято до уваги в якості доказу пояснення головного інженера позивача Бойчук С.Д., оскільки такі пояснення не є належним і допустимим доказом у справі, адже наявність чи відсутність зобов'язань сторін, їх належне виконання підтверджуються первинними документами, зокрема, актами прийняття-виконання робіт тощо.
Оскільки при розгляді справи встановлена безпідставність позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості, позовні вимоги відносно стягнення з відповідача суми штрафних санкцій задоволенню також не підлягають.
Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 1000,00 грн., то слід зауважити, що такі вимоги не поширюється на зобов'язання, які виникають з угод (договорів), оскільки відповідальність особи, винної у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, обмежується обов'язком відшкодувати завдані цим збитки та сплатою неустойки, тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають, як безпідставні.
Висловлюючи свої заперечення проти відмови у задоволенні позову, позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на продавця за договором купівлі-продажу від 24.04.2007 покладався обов'язок з проведення монтажу лінії та її запуску, оскільки умовами договору встановлений обов'язок лише щодо передачі товару не пізніше 20 днів з моменту підписання договору.
Однак, такі доводи є необґрунтованими та такими, що спростовуються пунктом 2.2 та розділом 4 “Порядок розрахунків“ договору купівлі-продажу від 24.04.2007, про що зазначалось вище.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. За цих обставин, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги непереконливими.
Твердження заявника скарги стосовно тих обставин, що лінія з розливу води вже перепродана відповідачем третім особам, судова колегія визнає такими, що не спростовують вищенаведених висновків і не звільняють позивача від обов'язку виконати умови договору належним чином. У іншому випадку, позивач не позбавлений можливості вимагати у відповідача розірвання договору й повернення майна.
Викладені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв судове рішення з додержанням норм матеріального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ІМВАР" відсутні.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІМВАР" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2009 у справі № 2-27/11973-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді