91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
26.07.10 Справа № 11/169пд(15/158пд).
За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ
до 1-го відповідача - Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ
2-го відповідача - Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ
про визнання додаткової угоди частково недійсною
суддя Москаленко М.О.
секретар судового засідання Краснопольська Т.Б.
за участю представників сторін:
від позивача -не прибув;
від 1-го відповідача -Жифарський Є.С., дов. № 01-16/1803 від 08.12.2009;
від 2-го відповідача -не прибув;
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними п. 1 та п. 5 додаткової угоди № 009 від 01.08.06 до договору № 144 від 03.08.04, укладеної між позивачем та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради.
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.07.2009 у даній справі позов задоволено частково: визнано недійсним пункт 1 додаткової угоди від 01.08.2006 № 009 до договору від 03.08.2004 № 144 про тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська (далі за текстом -договір, додаткова угода № 009); у задоволенні вимог про визнання недійсним пункту 5 додаткової угоди № 009 відмовлено.
Постановою судової колегії Вищого господарського суду України від 01.06.2010 у справі № 15/158пд вказане вище рішення місцевого господарського суду скасоване, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
У своїй постанові суд касаційної інстанції звернув увагу на необхідність дослідження при новому розгляді справи питання можливості існування договору без його пункту 4.2 (інакше договір може бути визнано недійсним лише повністю), а також на необхідність встановлення, чи діяв договір у період розгляду справи, оскільки його умовами передбачена можливість пролонгації.
Позовні вимоги мотивовані позивачем невідповідністю вимогам чинного законодавства рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006, на підставі якого було укладено додаткову угоду № 009. Рішенням господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі № 16/637н-ад, яке набрало законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 визнано протиправним та скасовано.
Причиною виникнення даного спору є питання про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів додаткової угоди № 009.
Під час судового розгляду справи позивачем позовні вимоги підтримані у повному обсязі.
Відповідачі проти позовних вимог заперечили з підстав, викладених у відповідних письмових відзивах.
Представники позивача, другого відповідача у справі в судове засідання не прибули, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином шляхом надсилання за їх належними юридичними адресами ухвали господарського суду.
Розглянувши матеріали справи, надані сторонами у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради та позивачем укладено договір №144 від 03.08.2004 тимчасового користування місцем розташування рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Луганська (договір), відповідно до умов якого позивачу надані у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних рекламних конструкцій.
Пунктом 4.2 договору визначено, що плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, визначається відповідно до Порядку, встановленого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради, та складає 229 грн. 50 коп. на місяць.
Розрахунок плати, визначений у п.4.2 договору, здійснювався на підставі Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, встановленого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради від 26.09.2002 № 215.
Відповідно до пункту 7.3 договору у разі продовження строку дії пріоритету на місце розташування рекламного засобу між сторонами договору укладається додаткова угода про продовження терміну дії договору на строк, передбачений Правилами розміщення зовнішньої реклами на території м. Луганська.
Додатковою угодою № 002 від 13.05.2005 до договору його сторони встановили строк дії договору з 03.08.2004 до 13.01.2010.
Доказів продовження строку дії пріоритету на місце розташування рекламного засобу після 13.01.2010 та укладення відповідних додаткових угод сторонами у справі не надано.
01.08.2006 сторони договору підписали додаткову угоду № 009, пунктом 1 якої було внесено зміни до пункту 4.2 договору, вказаний пункт викладено у такій редакції: «Розмір плати за всі надані в користування місця визначаються відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147, та складає 856, 80 грн. на місяць з урахуванням ПДВ».
Пунктом 5 додаткової угоди № 009 внесено зміни до пункту 6.1.1 договору та вказаний пункт викладено у такій редакції: “У випадку несвоєчасної або неповної оплати за місця розташування спеціальних конструкцій, стягується заборгованість та пеня згідно з чинним законодавством”.
Розмір плати за додатковою угодою було визначено на підставі рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.06 “Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у комунальній власності територіальної громади м. Луганська”.
Договором від 20.02.2007 відступлення права вимоги (цесії), укладеним між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Цедент) та Відділом реклами Луганської міської ради (Цесіонарій), Цедент відступив Цесіонарію, а останній набув право вимоги і став кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладеними між Цедентом та суб'єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення реклами. Моментом переходу права вимоги Цедента до Цесіонарія сторони вказаного договору визначили дату укладення договору цесії (пункт 3 договору цесії).
Постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі №16/637н-ад визнане протиправним і скасоване рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.06 “Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у комунальній власності територіальної громади м. Луганська”.
Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 та набрала законної сили.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Правовідносини сторін у даній справі регулюються Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 „Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами”, нормами Цивільного та Господарського кодексів України, а також умовами вказаного вище договору № 353.
Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).
Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.
Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067.
Пунктом 32 Типових правил встановлено порядок визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів і порядок оформлення цих правовідносин (вказане віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування).
Стаття 12 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у даному випадку Законом України „Про рекламу”, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Цивільним та Господарським кодексами України.
Після укладення сторонами у даній справі додаткової угоди № 009 рішення Луганської міської ради, на підставі якого визначалася плата за договором, було визнане протиправним і скасоване.
На час розгляду судом даної справи договір припинений внаслідок закінчення строку його дії.
За приписами частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Зі з'ясованого під час судового розгляду справи змісту договору та додаткової угоди № 009 випливає те, що цей договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, позаяк використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) - "річ" безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі практично неможливо.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 у справі № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними".
Разом з цим з урахуванням факту припинення дії договору (з 14.01.2010) станом на час судового розгляду справи є неможливим визнання недійсною додаткової угоди до нього на майбутнє, оскільки на майбутнє права та обов'язки сторін за договором вже фактично припинені.
Крім того, приписами частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини другої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Підписання сторонами додаткової угоди № 009 є новацією стосовно узгодженої сторонами розміру плати за договором, а тому з настанням цієї події припиняється дія зобов'язання в частині внесення відповідачем плати в сумі 229 грн. 50 коп. на місяць з урахуванням ПДВ (пункт 4.2 Договору).
У свою чергу, чинним законодавством не передбачено можливості автоматичного відновлення попередніх зобов'язань, які припинили дію відповідно до наведених положень статті 604 Цивільного кодексу України, зокрема, у разі визнання недійсною нової угоди.
З урахування викладеного вище у задоволенні вимог позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат у справі на підставі вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати за позовом покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Дата підписання повного тексту рішення: 02.08.2010.
Суддя М.О. Москаленко