ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/26627.07.10
За позовомПриватного підприємства «Віват»
До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
2. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
ПроВизнання договору поруки недійсним
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача Шапілов О.О.
Від відповідача 1. Ліцкевич Р.В.
2. не з'явились
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів -Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»та Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки № 1506/07/2008-П/СПД від 21.07.2008р.
Відповідач-1 позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 08.06.2010р.
Відповідач-2 ухвали суду не виконав. Письмового відзиву та письмових заперечень по суті заявлених вимог не надав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду, про час і місце його проведення.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило
Таким чином, відповідно до ст. 75 ГПК України суд розглядає спір за наявними матеріалами у справі
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
21 липня 2008 року Позивачем та Відповідачем-1 було укладено Договір фінансового лізингу № 1506/07/2008. За вказаним Договором Позивач є лізингоотримувачем, а Відповідач-1 є лізингодавцем.
Згідно з пп. 9.1.1. Основного договору, поручительство за вказаним договором не передбачене.
За твердженням позивача, будь-яких договорів поруки в порядку забезпечення виконання Основного договору станом на дату підписання Основного Договору не передбачалось і не оформлялось.
В березні 2010 року Позивач дізнався про існування Договору поручительства № 1506/07/2008 - П/СПД від 21 липня 2008 року згідно з яким Відповідач-2 як поручитель прийняв на себе зобов'язання відповідати перед Відповідачем-1 як лізингодавцем за виконання Позивачем своїх зобов'язань за Основним договором.
Позивач вважає, що договір поруки не відповідає вимогам закону і має бути визнаний недійсним в судовому порядку з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Враховуючи наведені приписи ЦК України, позивач стверджує, що Відповідачами підписано Договір поруки з грубим порушенням пп. 9.1.1. основного договору де чітко зазначено, що будь-яке поручительство за основним договором не передбачалось.
Підписавши спірний Договір поруки без відома та згоди Позивача, Відповідач-1 по суті в односторонньому порядку змінив умови основного договору, що за приписами ст. 651 ЦК України є неприпустимим.
Таким чином, внаслідок такого укладення Відповідачами спірного Договору поруки допущено порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача як сторони Основного договору.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
21 липня 2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»та Приватне підприємство «Віват»уклали Договір фінансового лізингу №1506/07/2008, згідно якого, Відповідач-1 зобов'язувався передати, а Позивач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - вантажний автомобіль самосвал КАКМАЗ 6520-06006 (дві одиниці), та зобов'язувався здійснювати лізингові платежі.
Додатково між Відповідачем 1 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, було укладено договір поруки №1506/07/2008 - П/СПД від 21.07.08р., відповідно до умов якого, Відповідач-2 прийняв на себе зобов'язання відповідати перед Відповідачем за виконання ПП «Віват»зобов'язань по договору фінансового лізингу №1506/07/2008 від 21.07.08р.
Згідно ст. 627 ЦКУ, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Нормами ст. 553 ЦКУ визначається, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Суд приймає твердження відповідача-1 до уваги щодо тверджень, що Відповідачі є вільними в укладанні договору поруки, будь яких обмежень чинного законодавства щодо укладення договору поруки відносно третіх осіб актами цивільного законодавства не встановлено як і не передбачено вимоги на отримання згоди від боржника щодо укладення такого правочину.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, при підписанні договору поруки, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладання договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому суд не вбачає підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що Позивач посилається у своїй позовній заяві.
Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивачем не наведено доказів порушення будь-яких його прав та охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що договір укладено відповідно до положень чинного законодавства України.
Крім того, в процесі розгляду справи представник Відповідача-1 в судовому засіданні надав суду для огляду оригінал, а належним чином засвідчену копію в справу додаткової угоди від 19.04.2010р. до договору поруки № 1506/07/2008-П/СПД від 21.07.2008р., відповідно до якої сторони розірвали спірний договір поруки № 1506/07/2008-П/СПД від 21.07.2008р. з дати підписання додаткової угоди, тобто з 19.04.2010р.
Таким чином, твердження Позивача щодо неправомірності укладення договору поруки між Відповідачем та Відповідачем-2 є необґрунтованим.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
27.07.2010р. в судовому засіданні закінчено розгляд справи. Суддя за згодою представника позивача, на підставі ст.85 ГПК України, оголосив тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня його підписання.
Суддя І.І.Борисенко
Рішення підписано: 04.08.2010р.