21 жовтня 2022 рокум. Ужгород№ 807/2322/15
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ващиліна Р.О., суддів Дору Ю.Ю., Плеханової З.Б.,
при секретарі судового засідання Неміш Т.В.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача 1: представник - не з'явився,
відповідача 2: представник - Гончарук В.В.,
відповідача 3: представник - не з'явився,
відповідача 4: представник - Сапсай С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці Державної служби України з питань праці, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К "Про звільнення ОСОБА_1 "; 2) поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та зобов'язати відповідача внести до його трудової книжки запис, що відповідає прийнятому судом рішенню; 3) стягнути з Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці або їх правонаступників на користь ОСОБА_1 середній заробіток з врахуванням індексації нарахованої суми за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує його неправомірним звільнення із займаної посади. З огляду на що вважає, що має право на встановлену нормами трудового законодавства компенсацію у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скоригованого на коефіцієнт підвищення посадового окладу за час такого вимушеного прогулу.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, визнання протиправними дій та бездіяльності задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 року за №262-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі №807/2322/15 змінено в частині мотивів. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі №807/2322/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та ухвалено в цій частині нове рішення. Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року та зобов'язано Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 807/2322/15 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 касаційні скарги ОСОБА_1 , Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області задоволено частково. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року та зобов'язання Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В цій частині ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. В цій частині направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року залишено без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021, справу №807/2322/15 передано на розгляд судді Ващиліну Р.О.
Розпорядженням керівника апарату Закарпатського окружного адміністративного суду №11 від 23.10.2021 для розгляду адміністративної справи №807/2322/15 у складі колегії суддів допризначено суддів ОСОБА_2 та Плеханову З.Б.
28 січня 2022 року позивач подав до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про збільшення/уточнення позовних вимог, в якій заявлені позовні вимоги виклав в наступній редакції:
«Стягнути з Державної служби України з питань праці або її правонаступника на користь ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у зв'язку з набранням чинності постановами Кабінету Міністрів України:
- від 6 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році»;
- від 20 квітня 2016 року №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями»;
- від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» ;
- від 25 січня 2018 року №24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році»;
- від 06 лютого 2019 року №102 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році»;
- від 15 січня 2020 року №16 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15»;
- від 13 січня 2021 року №15 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15».
18 листопада 2021 року Управління Держпраці у Закарпатській області подало до суду відзив на позовну заяву №07-11/6283 від 18.11.2021, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити, обґрунтовуючи нормами ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України. Звертає увагу суду на те, що дана справа розглядалась судом більше 5 років без будь-яких об'єктивних причин, в тому числі через затягування судового процесу позивачем, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню не більше, як за 1 рік. Окрім того, зазначив, що з метою виконання рішення суду на адресу ОСОБА_1 неодноразово скеровувались пропозиції щодо наявних вакантних посад, однак будь-якої відповіді від позивача не надходило. Тому вважає, що період ухилення позивача від працевлаштування не може розглядатися вимушеним прогулом. Стверджує, що саме Державна служба з питань праці є роботодавцем позивача, який повинен відшкодовувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому зазначає, що при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, визначеного за нормами постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, без застосування п. 10, оскільки такий було виключено з 12 грудня 2020 року.
25 листопада 2021 року Державна служба України з питань праці надіслала до суду відзив на позовну заяву №7887/1/7.2-21 від 19.11.2021, в якому заявлені позовні вимоги вважає безпідставними. Звернула увагу суду на те, що розрахунок середньої заробітної плати проводиться з урахуванням займаної посади, відповідно до штатного розпису, органом, в якому працівник одержував заробітну плату. Зазначає, що Державна служба України з питань праці не наділена повноваженнями щодо проведення обліку та нарахування заробітної плати керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
03 грудня 2021 року позивач подав до суду відповідь на відзив Державної служби України з питань праці, в якій доводи останньої вважає надуманими. Так, зазначає, що з 30 жовтня 2015 року по теперішній час він перебуває у вимушеному прогулі внаслідок незаконного звільнення. Впродовж такого періоду Кабінет Міністрів України ухвалив 7 постанов, якими підвищив посадові оклади та надбавки до них для різних категорій державних службовців, в тому числі прирівняних (рівноцінних) до посади, з якої позивача було звільнено. Тому вважає, що наявні підстави для коригування розміру середнього заробітку на відповідний коефіцієнт.
03 грудня 2021 року позивач подав до суду відповідь на відзив Управління Держпраці у Закарпатській області, в якій вважає безпідставними доводи відповідача про затягування розгляду справи, оскільки такі вже були спростовані в ході апеляційного розгляду даної справи. Окрім того, він неодноразово звертався до суду касаційної інстанції для прискорення розгляду справи. Стосовно твердження відповідача 2 про ухилення від працевлаштування зазначає, що запропоновані посади не були аналогічними та рівнозначними посаді, з якої його було звільнено. Більше того, суб'єктом його призначення має виступати Державна служба України з питань праці, а не відповідач 2. При цьому в частині суб'єкта, з якого підлягає стягненню середній заробіток, погодився з висновками Верховного Суду в частині стягнення такого саме з Управління Держпраці у Закарпатській області, як суб'єкта, яким проводилось нарахування та виплата заробітної плати під час проходження служби. Звертає окрему увагу суду на те, що положення п. 10 постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 були діючими до 09 грудня 2020 року, а тому саме до цієї дати середній заробіток підлягає коригуванню з урахуванням коефіцієнта підвищення.
09 грудня 2021 року Державна служба України з питань праці надіслала до суду заперечення на відповідь на відзив №8225/1/7.2-21 від 02.12.2021, в яких звертає увагу суду на те, що Державна служба України з питань праці та її територіальний орган є окремими юридичними особами публічного права. Посада, на яку має бути поновлений позивач, перебуває у штатному розписі саме Управління, яким також здійснювався облік та нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому підстави для стягнення середнього заробітку з відповідача 4 відсутні.
Позивач у судовому засіданні 21 жовтня 2022 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві та відповідях на відзив, та просив суд їх задовольнити.
Представники відповідачів 2, 4 у засіданні суду 21 жовтня 2022 року проти позовних вимог, направлених до Закарпатського окружного адміністративного суду судом касаційної інстанції на новий розгляд, заперечили, обґрунтовуючи обставинами, наведеними у поданих відзивах та запереченнях.
Представники відповідачів 1 та 3 в судове засідання 21 жовтня 2022 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином проінформовані про дату, час та місце судового розгляду.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів 2, 4, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Колегією суддів встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Державної інспекції України з питань праці від 22 листопада 2011 року №29/1-К ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) призначений на посаду начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.
З метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до пунктів 9 і 91 статті 116 Конституції України Кабінетом Міністрів України 10 вересня 2014 року видано постанову №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», відповідно до пункту 1 якої, крім іншого, вирішено утворити Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.
Так, з огляду на проведення такої оптимізації та реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, в якій працював позивач, наказом Державної інспекції України з питань праці № 262-К від 28 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року, відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Вважаючи, що вказаний наказ прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, з метою захисту гарантованого законодавством права на працю, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 №807/2322/15, серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 року за № 262-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».
В цій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 №807/2322/15 залишено без змін постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 та Верховного Суду від 23.09.2021.
Поряд з цим, постановою Верховного Суду від 23.09.2021 було скасовано судові рішення судів попередніх інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в цій частині ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К.
Окрім того, постановою Верховного Суду від 23.09.2021 було скасовано судові рішення судів попередніх інстанції в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн., а справу в цій частині направлено на новий розгляд.
Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справ на новий розгляд, Верховний Суд вказав на необхідності дослідження питання підвищення посадового окладу позивача в розрахунковий період та наявності підстав для застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі пункту 10 Порядку №100. Окрім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що обов'язок по працевлаштуванню позивача покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.
При цьому при касаційному розгляді даної адміністративної справи Верховний Суд встановив, що 18 січня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, в якій працював позивач.
Відповідно до матеріалів справи у цьому випадку відбулась реорганізація органів Державної інспекції з питань праці із створення інших територіальних органів, які є правонаступниками територіальних органів Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.
Тобто правонаступником Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області є Управління Держпраці у Закарпатській області (арк. спр. 166, т. 9).
Отже, під час нового розгляду даної адміністративної справи Закарпатським окружним адміністративним судом вирішується питання стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Частинами 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Слід зазначити, що КЗпП України, який підлягає субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин, передбачає засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним.
Так, за змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, метою передбаченої нормами ст. 235 КЗпП України відповідальності роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є забезпечення компенсації втрат працівника від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, пов'язаних з незаконним звільненням з роботи.
При цьому вимушеним прогулом, у розумінні статті 235 КЗпП України, є період часу, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.
Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі №820/1446/17 та інших сформулював правову позицію, згідно з якою суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами.
Відповідно до ч. 3 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно ст. 27 Закону «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок).
Так, відповідно до пп. «з» п. 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
П. 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до відомостей наявних в матеріалах справи довідки Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 05 жовтня 2015 року №01-12/798 та довідки Управління Держпраці у Закарпатській області від 27 квітня 2016 року №07-13/965 про середньомісячний заробіток позивача за два місяці, які передували звільненню, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 288,68 грн. (арк. спр. 105, т. 1; арк. спр. 7, т. 2). Вказаний розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 був застосований судом першої та апеляційної інстанції при попередньому розгляді даної справи. Жодних зауважень щодо правильності такого, як базового показника для визначення середнього заробітку ОСОБА_1 , Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2021 року не висловив.
Отже, суд вважає за можливе здійснити обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням базової величини середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за показниками заробітку за серпень - вересень 2015 року у розмірі 288,68 грн.
Поряд з цим суд враховує ту обставину, що дана справа перебувала на розгляді в судових органах протягом тривалого періоду часу, впродовж якого посадовий оклад державних службовців, в тому числі, в органах Держпраці, куди позивача було поновлено, неодноразово збільшувався.
Станом на момент звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та до 11 грудня 2020 року включно Порядок був чинний в редакції, яка передбачала коригування середнього заробітку, розрахованого в порядку, передбаченому даною законодавчою нормою, на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів у разі їх підвищення.
Так, відповідно до п. 10 Порядку (в редакції чинній до 11 грудня 2020 року), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
В позовних вимогах позивач просить суд здійснити обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з урахуванням коефіцієнта підвищення посадових окладів, оскільки вважає, що за час розгляду питання щодо його поновлення в судових органах розмір посадового окладу начальника Управління Держпраці у Закарпатській області, що, на його думку, рівнозначна посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, неодноразово підвищувався.
Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд також вказав на необхідність дослідження питання наявності підстав для застосування вказаного показника коригування.
Таким чином, для з'ясування наявності підстав застосування при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 п. 10 Порядку колегія суддів вважає за необхідне дослідити питання підвищення в спірному періоді посадового окладу за посадою, на яку позивача було поновлено постановою Верховного Суду від 23.09.2021, а саме: на посаду в Управлінні Держпраці в Закарпатській області рівнозначну тій, з якої ОСОБА_1 було звільнено.
В ході розгляду даної адміністративної справи, колегією суддів було встановлено, що до звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області. Однак постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 вирішено утворити Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з питань праці та Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворені як юридичні особи публічного права Територіальні органи Державної служби з питань праці та реорганізовані шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Установлено, що територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.
18 січня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, в якій працював позивач.
Отже, територіальні органи Державної служби з питань праці після злиття являють собою орган, що виконує функції одразу двох реорганізованих територіальних органів виконавчої влади - Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки та Державної інспекції з питань праці, начальником якої працював ОСОБА_1 до звільнення.
Суттєвим при вирішенні питання щодо розрахунку середнього заробітку в даній справі є питання щодо посади, на яку позивач повинен бути поновлений в новоутвореному органі - Управлінні Держпраці у Закарпатській області.
Верховний Суд в постанові від 23.09.2021 вказав, що така повинна бути рівнозначною тій, з якої позивача було звільнено.
На думку ОСОБА_1 , рівнозначною посадою в даному випадку є посада начальника Управління Держпраці у Закарпатській області.
В свою чергу відповідач 2 проти таких доводів заперечує та вважає, що у зв'язку з тим, що новоутворений орган виконує функції одразу двох реорганізованих органів, то посада начальника одного з таких не може бути рівнозначною посаді начальника об'єднаного органу.
З метою уникнення ймовірності неправильного виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2021 в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді 07 жовтня 2021 року Державна служба України з питань праці звернулася до суду касаційної інстанції із заявою про роз'яснення судового рішення. Однак ухвалою від 16 листопада 2021 року Верховний Суд у задоволенні такого клопотання відмовив та зазначив, що постанова є чіткою та зрозумілою за змістом, а тому будь-якого роз'яснення не потребує.
Так, в ході нового розгляду даної адміністративної справи відповідачем 2 було повідомлено, що з метою виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді Управлінням Держпраці у Закарпатській області неодноразово надсилались на адресу позивача пропозиції вакантних посад з проханням повідомити про прийняте останнім рішення. Працівники Управління також для вирішення такого питання неодноразово намагалися зв'язатися з ОСОБА_1 засобами телефонного зв'язку, однак будь-якого результату такі спроби не принесли.
Зокрема з метою виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2021 №807/2322/15 листом №834/1/7.2-ЗВ-22 від 10.02.2022 Державна служба України з питань праці запропонувала ОСОБА_1 посаду начальника відділу з питань гігієни праці та експертизи умов праці в Управлінні Держпраці у Закарпатській області. Вказаний лист був скерований на електронну пошту позивача та отриманий ним, що особисто підтверджено ОСОБА_1 в судовому засіданні (акр. спр. 47 - 48, т. 11).
Проте ОСОБА_1 відповіді на вказаного листа не надав, своїх заперечень щодо нерівнозначності такої посади не висловлював.
На думку Управління Держпраці у Закарпатській області, рівнозначною посадою в даному випадку слід вважати саме посаду начальника відділу в новоутвореному Управлінні, пропозиції щодо зайняття якої надавались ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що в межах розгляду даної адміністративної справи в частині, що направлена до Закарпатського окружного адміністративного суду на новий розгляд, не підлягає вирішенню питання, яку посаду слід в даному випадку вважати рівнозначною тій, що займав ОСОБА_1 до звільнення, оскільки таке вже було вирішено Верховний Судом. Більше того, у своїй ухвалі від 16 листопада 2021 року Верховний Суд наголосив на зрозумілості та чіткості резолютивної частини постанови від 23 вересня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_1 .
Тому при вирішенні питання наявності підстав для застосування п. 10 Порядку колегія суддів виходить з відомостей, наданих органом, на який було покладено обов'язок поновлення позивача на посаді - Управління Держпраці у Закарпатській області.
При цьому суд звертає увагу позивача на те, що він, як особа, яку було поновлено на посаді, повинен вчиняти активні дії щодо участі у відновленні своїх порушених прав, зокрема, шляхом прийняття або відхилення наданих роботодавцем пропозицій, а у разі незгоди з такими звертатися до відповідних державних органів з метою примусового виконання рішення суду.
Разом з тим, ОСОБА_1 у вирішенні питання стосовно його поновлення в Управлінні Держпраці у Закарпатській області участі не брав, на надіслані йому пропозиції вакантних посад не реагував.
Більше того, отримавши в Закарпатському окружному адміністративному суді 04 січня 2022 року виконавчий лист щодо поновлення на посаді (арк. спр. 45, т. 10), ОСОБА_1 будь-яких активних дій, спрямованих на відновлення своєї трудової діяльності, не вчиняв.
Тому при здійсненні порівняння посадових окладів у спірний період колегія суддів виходить з посадового окладу начальника відділу територіального управління Державної служби з питань праці.
Так, колегією суддів встановлено, що у період з моменту звільнення ОСОБА_1 із займаної посади - 30 жовтня 2015 року по 11 грудня 2020 року посадовий оклад, з якого в даному випадку слід обраховувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, неодноразово підвищувався.
Зокрема, на момент звільнення ОСОБА_1 посадовий оклад за займаною ним посадою становив 2482,00 грн. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 (з наступними змінами) розмір посадового окладу начальника відділу становив:
- за період з 01 травня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 4308,00 грн.;
- за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 4500,00 грн.;
- за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 6000,00 грн.;
- за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 6480,00 грн.;
- з 01 січня 2020 року - 7050,00 грн.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово висловив свою позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
Вказані правові висновки щодо застосування положень Порядку для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлено Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року у справі №572/2429/15-ц, від 06 серпня 2019 року у справі №0640/4691/18, від15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі №2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року у справі №814/197/15.
Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що наявні підстави для коригування середнього заробітку ОСОБА_1 на коефіцієнт підвищення.
Поряд з цим колегія суддів враховує те, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 (яка набула чинності з 12 грудня 2020 року) вказані законодавчі норми були виключені з Порядку, а тому таке коригування слід здійснювати виключно до 11 грудня 2020 року.
Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення. Такий коефіцієнт має розраховуватися окремо в кожному випадку підвищення посадового окладу. Розрахований коефіцієнт слід множити на суми виплат за період до підвищення.
Таким чином, коефіцієнт підвищення ОСОБА_1 становить:
- у період з 01 травня 2016 року по 31 грудня 2016 року: 4308,00 грн. / 2482,00 грн. = 1,74;
- у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року: 4500,00 грн. / 2482,00 грн. = 1,81;
- у період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року: 6000,00 грн. / 2482,00 грн. = 2,42;
- у період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року: 6480,00 грн. / 2482,00 грн. = 2,61;
- у період з 01 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року: 7050,00 грн. / 2482,00 грн. = 2,84.
З огляду на вищенаведене розрахований колегією суддів середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з врахуванням коефіцієнту підвищення та середньоденного заробітку в розмірі 288,68 грн. становить 864430,93 грн., а саме:
- за період з 30.10.2015 по 31.04.2016: 288,68 грн. * 128 днів = 36951,04 грн.;
- за період з 01.05.2016 по 31.12.2016: 288,68 грн. * 1,74 * 168 днів = 84386,40 грн.;
- за період з 01.01.2017 по 31.12.2017: 288,68 грн. * 1,81 * 249 днів = 130104,99 грн.;
- за період з 01.01.2018 по 31.12.2018: 288,68 грн. * 2,42 * 250 днів = 174652,50 грн.;
- за період з 01.01.2019 по 31.12.2019: 288,68 грн. * 2,61 * 250 днів = 188362,50 грн.;
- за період з 01.01.2020 по 11.12.2020: 288,68 грн. * 2,84 * 238 днів = 195124,30 грн.;
- за період з 12.12.2020 по 23.09.2021: 288,68 грн. * 190 днів = 54849,20 грн.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Розрахована колегією суддів сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області, як правонаступника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, та органу, в який позивача було поновлено постановою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року. Такий орган є окремою юридичною особою публічного права, а посада позивача перебуває у штатному розписі саме Управління Держпраці у Закарпатській області.
При цьому суд відхиляє посилання відповідача 2 на те, що період ухилення позивача від працевлаштування в Управлінні Держпраці в Закарпатській області не може вважатися вимушеним прогулом, оскільки фактично ОСОБА_1 було поновлено на посаді постановою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року. Саме до вказаної дати колегією суддів проведено нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , що повністю відповідає нормам ст. 235 КЗпП України та практиці Верховного Суду.
Окрім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача 2 про необхідність стягнення середнього заробітку в межах 1 року, оскільки відповідна правова норма, якою встановлено таке обмеження, застосовується виключно у разі розгляду справи про поновлення більше одного року саме з вини працівника.
Проте в даному випадку будь-якої вини ОСОБА_1 щодо безпідставного затягування розгляду справи не було.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволення частково.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008), Управління Держпраці у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Минайська, буд. 16, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДРПОУ - 39795035), Державної інспекції України з питань праці (місцезнаходження: вул. Еспланадна, буд. 8/10, м. Київ, 01030), Державної служби України з питань праці (місцезнаходження: вул. Десятинна, буд. 14, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 39472148) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.
2. Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Минайська, буд. 16, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДРПОУ - 39795035) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у розмірі 864430,93 грн. (Вісімсот шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять гривень 93 коп.).
3. В решті позову відмовити.
4. Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 6062,35 грн. (шість тисяч шістдесят дві гривні 35 копійок) підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2022 року.
Головуючий суддяР.О. Ващилін
Судді Ю.Ю. Дору
З.Б. Плеханова