ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 жовтня 2022 року Справа №902/1274/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
позивача - Пунько І.В.;
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022, повний текст складено 06.06.2022, у справі №902/1274/21 (суддя Маслій І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ ФУДЗ КОМПАНІ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ"
про стягнення 600 882, 29 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21 провадження в частині стягнення 55 000, 00 грн. основного боргу закрито. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ ФУДЗ КОМПАНІ" 375 288, 72 грн - основного боргу, 42 313, 35 грн. - пені, 87 976, 07 грн. - штрафу, 9 299, 18 грн - 3% річних, 26 470, 89 грн. - інфляційних втрат, 8 945, 23 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору та 4 466, 04 грн - витрат пов'язаних із наданням правової допомоги. У частині стягнення 4 105, 50 грн - пені, 343, 04 грн. - 3% річних та 85, 54 грн - інфляційних втрат відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ ФУДЗ КОМПАНІ" 375 288, 72 грн - основного боргу, 42 313, 35 грн. - пені, 87 976, 07 грн. - штрафу, 9 299, 18 грн - 3% річних, 26 470, 89 грн. - інфляційних втрат, 8 945, 23 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору та 44 66, 04 грн - витрат пов'язаних із наданням правової допомоги та відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що відповідач в повній мірі не володів і не володіє інформацією щодо договірних відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ ФУДЗ КОМПАНІ", оскільки договір дистриб'юції №58-1020-д на отримання товару заключала самостійно Філія №4 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ". Жодних оригіналів або копій документів, що стосуються самого договору дистриб'юції та видаткових накладних Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНВ" у своїй бухгалтерській документації в офісі у м. Вінниці не містить.
Фактично, про вказані договірні зобов'язання відповідач вперше дізнався лише зі змісту позовної заяви.
Філія та її керівник самостійно брали на себе зобов'язання здійснювати розрахунки за поставлену продукцію. Підписання договору дистриб'юції №58-1020-д 12 жовтня 2020 року філією №4 ТОВ "ТНВ" відбувалось без узгодження із головним офісом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ".
А тому вказує, що саме з Філії №4 ТОВ "ТНВ" має стягуватись заборгованість та нараховані штрафні санкції.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/1274/21/4550/22 від 16.08.2022 матеріали справи №902/1274/21 витребувано з Господарського суду Житомирської області. 30.08.2022 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/1274/21.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/1274/21 у складі: головуючий суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є.
Розпорядженням керівника апарату суду №01-05/418 від 16.08.2022, у зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Мельника О.В., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №902/1274/21.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/1274/21 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В, суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.10.2022 об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду.
Запропоновано позивачу у строк до 30.09.2022 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
Роз'яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
Копію ухвали направлено сторонам на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи (а.с. 209).
05.10.2022 від позивача на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21 в якому, з підстав, висвітлених в ньому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21 - без змін (а.с. 220-224).
В судове засідання 20.10.2022 з'явилась представник позивача - адвокат Пунько І.В., яка заперечила доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та надала пояснення щодо суті спору. Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив.
Відповідно до норм ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
12 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ ФУДЗ КОМПАНІ" (позивач, в договорі Постачальник) та Філією №4 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" (відповідач, за договором Дистриб'ютор) було укладено договір дистриб'юції №58-1020-д, відповідно до п 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Дистриб'ютора Товар для його подальшого поширення на Території на умовах і в порядку, визначених Договором, а Дистриб'ютор зобов'язується прийняти Товар у власність і оплатити його вартість, а також виконати дії, необхідні для поширення і просування Товару на Території на умовах і в порядку, визначених Договором (а.с. 12-17).
Найменування, асортимент, кількість Товару визначаються у видаткових та товарно-транспортних накладних. Перелік Товару та його ціна для Дистриб'ютора визначаються в Протоколі погодження цін до цього Договору (Додаток №1) (п. 1.2. Договору).
Постачальник має право, а Дистриб'ютор зобов'язаний проводити тільки оптову закупку/продаж товару в порядку та на умовах, передбачених цим Договором. Поставка здійснюється протягом дії цього Договору на підставі письмового Замовлення Дистриб'ютора. До письмового Замовлення прирівнюється Замовлення надіслані за допомогою засобів електронної пошти, інших засобів електронного документообігу (п. 2.1 та 2.2. Договору).
Постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року) на визначену у Замовленні адресу Дистриб'ютора. Строк поставки Товару складає 7 (сім) календарних днів з моменту прийняття Замовлення до виконання (п. 3.2. та п. 3.3. Договору).
Прийняття Товару (розвантаження автомобільного транспортного засобу) здійснюється силами і за рахунок Дистриб'ютора. Разом з Товаром Постачальник повинен передати Дистриб'ютору видаткову накладну, товарно-транспортну накладну та інші супроводжувальні документи згідно чинного законодавства. У випадку відсутності будь-якого з документів Дистриб'ютор повинен негайно повідомити про це Постачальника та зробити відповідну відмітку у видатковій накладній та товарно-транспортній накладній зазначивши який саме документ відсутній. У випадку якщо у видатковій накладній та товарно-транспортній накладній буде відсутня відмітка Дистриб'ютора або не буде вказано який саме документ відсутній, то вважається, що Постачальник належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов'язання з поставки Товару за цим Договором (п. 4.1. та п. 4.3 Договору).
Прийнявши Товар Дистриб'ютор повинен повернути Постачальнику видаткову накладну та товарно-транспортну накладну, які повинні містити печатку (штамп тощо) Дистриб'ютора та/або бути підписані уповноваженим представником Дистриб'ютора, повноваження якого підтверджуються: довіреністю на прийняття товару або відтиском печатки (штампу тощо) Дистриб'ютора на видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній або наданим Дистриб'ютором переліком осіб уповноважених приймати Товар згідно Додатку № 2 до цього Договору. Сторони у Договорі погодили, що представник Дистриб'ютора, який підписав видаткову накладну та товарно-транспортну накладну, є уповноваженою особою на підписання накладних з урахуванням погодження асортименту, кількості, якості та ціни Товару що поставляється. Датою поставки Товару є дата підписання накладної представником Дистриб'ютора (п. 4.6. - 4.8. Договору).
Сума Договору складається з суми вартості партій Товару, поставленого Постачальником протягом строку дії цього Договору, і визначається шляхом додавання вартості Товару, вказаного у видаткових накладних, що були підписані уповноваженими представниками Сторін протягом строку дії цього Договору. Ціна Товару визначається Сторонами у Протоколі погодження цін (Додаток №1), який діє на момент здійснення Замовлення Дистриб'ютором, та є невід'ємною частиною цього Договору (п. 5.1. Договору).
Товар повинен бути оплачений протягом 30 (тридцять) календарних днів з моменту поставки. Оплата Товару здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Днем оплати Товару є день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника (п. 5.3. Договору).
У випадку порушення Дистриб'ютором умов п.5.3., строків розрахунків визначених п.5.2., 11.6. цього Договору, Постачальник має право вимагати сплати Дистриб'ютором пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє Дистриб'ютора від сплати основної суми заборгованості (п. 8.2. Договору).
В разі прострочення Дистриб'ютором строків оплати більш ніж на 15 (п'ятнадцять) календарних днів Постачальник додатково має право вимагати сплати Дистриб'ютором штрафу в розмірі 10 (десять) відсотків від суми заборгованості (п. 8.3. Договору).
До вимог про стягнення пені, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами застосовується трирічний строк позовної давності (п. 8.8. Договору).
Цей Договір набирає юридичної сили з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін (у випадку їх наявності) і діє до 31.12.2021 (п. 11.1. Договору).
На виконання умов Договору позивач на підставі видаткових накладних, скріплених підписами та печатками сторін, передав філії №4 відповідача товар на загальну суму 879 759, 96 грн., а саме:
№ИФ-0000131 від 18.01.21 на суму 102 403, 01 грн;
№ИФ-0000132 від 18.01.21 на суму 164 542 ,97 грн;
№ИФ-0000133 від 18.01.21 на суму 15 069, 89 грн;
№ИФ-0000134 від 18.01.21 на суму 43 320, 84 грн;
№ИФ-0000142 від 19.01.21 на суму 47 926, 37 грн;
№ИФ-0000143 від 19.01.21 на суму 57 417, 84 грн;
№ИФ-0000144 від 19.01.21 на суму 129 844, 44 грн;
№ИФ-0000145 від 19.01.21 на суму 67 865, 76 грн;
№ИФ-0000258 від 29.01.21 на суму 30 310, 99 грн;
№ИФ-0000259 від 29.01.21 на суму 17 139, 02 грн;
№ИФ-0000842 від 02.04.21 на суму 9 849, 60 грн;
№ИФ-0000856 від 05.04.21 на суму 66 051, 79 грн;
№ИФ-0001721 від 30.06.21 на суму 49 805, 71 грн;
№ИФ-0001720 від 30.06.21 на суму 78 211, 73 грн (а.с. 24-41)
Філія №4 відповідача за переданий товар частково розрахувалася та здійснила повернення товару на загальну суму 449 471, 24 грн, а саме:
23.07.2021 розрахувалася на суму 50 325, 83 грн та повернула товар на суму 30 235, 20 грн за видатковою накладною №ИФ-0000131 від 18.01.21 на суму 102 403, 01 грн;
07.06.2021 повернула товар на суму 100 629, 16 грн за видатковою накладною №ИФ-0000132 від 18.01.21 на суму 164 542, 97 грн;
15.03.2021 та 07.06.2021 повернула товар на суму 3 101, 76 грн та 7691,04 грн за видатковою накладною №ИФ-0000133 від 18.01.21 на суму 15 069, 89 грн;
07.06.2021 повернула товар на загальну суму 14 457,73 грн за видатковою накладною №ИФ-0000134 від 18.01.21 на суму 43 320, 84 грн;
07.06.2021 повернула товар на суму 38 112, 96 грн за видатковою накладною №ИФ-0000142 від 19.01.21 на суму 47 926, 37 грн;
07.06.2021 повернула товар на суму 47 172, 64 грн за видатковою накладною №ИФ-0000143 від 19.01.21 на суму 57 417, 84 грн;
07.06.2021 повернула товар на суму 98 147, 88 грн за видатковою накладною №ИФ-0000144 від 19.01.21 на суму 129 844,44 грн;
07.06.2021 повернула товар на суму 25 728, 19 грн за видатковою накладною №ИФ-0000258 від 29.01.21 на суму 17 139, 02 грн;
07.06.2021 повернула товар на суму 32 672, 21 грн за видатковою накладною №ИФ-0000856 від 05.04.21 на суму 66 051,79 грн.
Станом на день подачі позовної заяви до суду неоплаченим залишився товар в сумі 430 288, 72 грн.
В зв'язку з не проведенням філією №4 відповідача оплати за отриманий товар в строки, визначені договором та не повернення нереалізованого товару, позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з відповідача 430 288, 72 грн. - основного боргу, 9 642, 22 грн. - 3% річних, 26 556, 43 грн. - інфляційних нарахувань, 46 418, 85 грн. - пені, 87 976, 07 грн. - штрафу.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21 провадження в частині стягнення 55 000, 00 грн. основного боргу закрито. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ ФУДЗ КОМПАНІ" 375 288, 72 грн - основного боргу, 42 313, 35 грн. - пені, 87 976, 07 грн. - штрафу, 9 299, 18 грн - 3% річних, 26 470, 89 грн. - інфляційних втрат, 8 945, 23 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору та 4 466, 04 грн - витрат пов'язаних із наданням правової допомоги. У частині стягнення 4 105, 50 грн - пені, 343, 04 грн. - 3% річних та 85, 54 грн - інфляційних втрат відмовлено.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
В розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Нормами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
До договору дистрибуції застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів, переглядаючи рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги щодо зобов'язаної особи по договору і як наслідок боржника по грошових зобов'язаннях, приймає до уваги наступне.
Згідно з частинами 1 та 6 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єкти господарювання, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Відповідно до частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Статтею 95 Цивільного кодексу України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч 1). Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч. 3). Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (ч. 4). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до
єдиного державного реєстру (ч. 5).
Відповідно до п.п. 3.1. Положення про Філію № 4 ТОВ "ТНВ", затвердженого рішенням №4 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" від 28.07.2020, філія є відокремленим структурним підрозділом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" без статусу юридичної особи, самостійно вступає в господарські, договірні, розрахункові та інші відносини, а також здійснює діяльність в межах своєї компетенції, коштів і майна.
Згідно п.п. 3.2 даного положення Філія має свій власний розрахунковий рахунок, свою головну печатку, яка вказує на належність її до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" як структурного підрозділу.
Пунктом 3.5. визначено, що Філія має право власними коштами і майном розраховуватись за борги Філії, що виникли у процесі господарсько-фінансової діяльності.
Відповідно до п.п. 4.6 Положення про Філію № 4 ТОВ "ТНВ" збитки Філії покриваються за рахунок отриманих Філією доходів, а в разі нестачі коштів, за рахунок майна Філії.
Згідно п.п. 4.7. вищевказаного положення Філія відповідає по зобов'язаннях Філії майном Філії, на яке відповідно до чинного законодавства може бути звернене стягнення.
Згідно ст. 15 Закон України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення. Статтею 52 даного Закону передбачено, що виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (ч.ч.1.2). У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч.5).
З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем по справі та одночасно боржником за рішенням суду є передусім юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНВ", в той час як Філія №4 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" не є суб'єктом із самостійною цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, а тому не може нести самостійно цивільну відповідальність. В той же час усе майно філії, у тому числі кошти, належать юридичній особі. Отже, рішенням суду стягуються кошти з юридичної особи, але це не виключає під час примусового виконання рішення суду звернення стягнення на кошти та майно філії цієї юридичної особи.
За таких обставин, твердження відповідача про необхідність залучення Філії № 4 ТОВ "ТНВ" в якості співвідповідача чи третьої особи не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України, адже як вже зазначалось вище, філія не має статусу юридичної особи і не має самостійної правосуб'єктності.
У п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанці" (із змінами) роз'яснено, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".
Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.
З огляду на вищевикладене, юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. При цьому, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи.
В даному випадку, за приписами ст. 29 ГПК України, позивачу надано право вибору підсудності справи: або за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи), або за місцезнаходженням філії відповідача, за наслідками діяльності якої виник спір (ч.ч.1,2,3).
Спір був правомірно розглянутий Господарським судом Вінницької області за місцезнаходженням юридичної особи.
Переглядаючи рішення місцевого суду в частині правомірності заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості та додаткових нарахувань по договору, колегією суддів враховується наступне.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п. 3ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 8.2. та п. 8.3. договору у випадку порушення Дистриб'ютором умов п.5.3., строків розрахунків визначених п.5.2., 11.6. цього Договору, Постачальник має право вимагати сплати Дистриб'ютором пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє Дистриб'ютора від сплати основної суми заборгованості. В разі прострочення Дистриб'ютором строків оплати більш ніж на 15 (п'ятнадцять) календарних днів Постачальник додатково має право вимагати сплати Дистриб'ютором штрафу в розмірі 10 (десять) відсотків від суми заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем здійснено нарахування пені по кожній видатковій накладній з моменту виникнення заборгованості по 10.09.2021, однак місцевий господарський суд правомірно зауважив, що до нарахування пені застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, згідно якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Тобто законодавець надав можливість сторонам договору самостійно встановити інший строк нарахування пені у більші або менші строки.
Суд першої інстанції зазначив, що умовами договору сторони визначили, що пеня нараховується за кожен день прострочення, разом з тим в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд прийшов до переконання, що оскільки інший строк нарахування пені договором не встановлено, то підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме нарахування пені повинно бути припинено через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Місцевим господарським судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат в системі "Ліга Закон" по кожній видатковій накладній окремо, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України та проведених проплат і повернення товару, з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане та зазначено, що арифметично вірний загальний розмір пені становить 42 313, 35 грн. (а не 46 418, 85 грн.); 3% річних - 9 299, 18 грн (а не 9 642, 22 грн.); інфляційних втрат - 26 470, 89 грн. (а не 26 556,43 грн.), а тому дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних нарахувань підлягає частковому задоволенню у розмірі, визначеному судом.
Апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку проведених перерахунків заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат погоджується з висновками місцевого суду, вважає їх юридично і арифметично вірними.
Щодо заявленого позивачем до стягнення штрафу в сумі 87 976, 07 грн. апеляційним судом помилок не виявлено, тому колегія суддів також вважає, що дана вимога підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Після відкриття провадження у справі філія №4 відповідача здійснила оплату за отриманий товар в сумі 55 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.01.2022 по 12.05.2022, відповідно до якої філія здійснила оплати: 10.01.2022 на суму 1 000,00 грн, 19.01.2022 на суму 1 000,00 грн, 21.01.2022 на суму 1 000, 00 грн, 25.01.2022 на суму 1 000, 00 грн, 27.01.2022 на суму 1 000,00 грн та 18.02.2022 на суму 50 000, 00 грн. Дана виписка додана позивачем до клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 25.05.2022.
За наведених обставин місцевий господарський суд правомірно дійшов до висновку про відсутність предмету спору у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 55 000, 00 грн., у зв'язку із чим закрив провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України з покладенням витрат на сплату судового збору на відповідача.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 4 466 грн 04 коп. колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).
Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
На обґрунтування заявленого розміру витрат на правову допомогу у розмірі 4 500 грн 00 коп. представником позивача подано: Договір про надання послуг в галузі права №218 від 02.01.2020, Акт приймання-передачі наданих послуг від 10.09.2021 до договору про надання послуг в галузі права №218 від 02.01.2020 з детальним описом робіт на суму 4 500, 00 грн
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У даному випадку суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, відповідач заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу не подав, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 4 466, 04 грн.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі в частині стягнення 55 000, 00 грн. основного боргу, задоволивши позовні вимоги частково, однак в частині стягнення боргу саме з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21 в цій частині підлягає зміні з викладенням резолютивної частини рішення у зміненій редакції.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2022 у справі №902/1274/21 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
"1. Провадження у частині стягнення 55 000, 00 грн. основного боргу закрити.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" (вул. Чехова, буд. 6, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43657669) в особі Філії №4 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" (вул. Садова, 1 оф. 201, м. Миколаїв, 540001, код ЄДРПОУ 43731134) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ ФУДЗ КОМПАНІ" (вул. Електротехнічна, 47, м. Київ, 02660; пр. Григоренка, 43, м. Київ, 02140, код ЄДРПОУ 38371712) 375 288, 72 грн - основного боргу, 42 313, 35 грн. - пені, 87 976, 07 грн. - штрафу, 9 299, 18 грн - 3% річних, 26 470, 89 грн. - інфляційних втрат, 8 945, 23 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору та 4 466, 04 грн - витрат пов'язаних із наданням правової допомоги.
4. У частині стягнення 4105, 50 грн - пені, 343, 04 грн. - 3% річних та 85, 54 грн - інфляційних втрат відмовити".
3. Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до суду касаційної інстанції, окрім випадків, передбачених статтями 287-289 ГПК України.
5. Справу №902/1274/21 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "31" жовтня 2022 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.