26 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/1470/22 пров. № А/857/9625/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.05.2022р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визнання бездіяльності протиправною та спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Комшелюк Т.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 19.05.2022р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 19.05.2022р.),-
26.01.2022р (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача Головного управління /ГУ/ ДПС у Рівненській обл. № Ф-23518-17 від 19.11.2019р. про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 26539 грн. 26 коп.; визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Рівненській обл. щодо несписання заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску /ЄСВ/ відповідно до Закону України № 592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне врахування» щодо усунення дискримінації за колом платників»; зобов'язати відповідача внести коригування до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 до ІС «Податковий блок» шляхом виключення суми заборгованості з ЄСВ в розмірі 26539 грн. 26 коп.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Рівненській обл. на користь позивача понесені судові витрати (а.с.1-3).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с.19-21).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.05.2022р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Рівненській обл., яка полягає у нерозгляді заяви-скарги ОСОБА_1 від 07.08.2020р. в частині списання заборгованості по ЄСВ, з урахуванням штрафних санкцій та пені відповідно до п.9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464-VI від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; зобов'язано ГУ ДПС у Рівненській обл. розглянути заяву-скаргу ОСОБА_1 від 07.08.2020р. в частині списання заборгованості по ЄСВ, з урахуванням штрафних санкцій та пені у відповідності до п.9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464-VI від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.53-63).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДПС у Рівненській обл., який фактично покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити в повному обсязі (а.с.63-64).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно фактичних обставин справи позивач ОСОБА_1 перебував на обліку у контролюючому органі як фізична особа-підприємець /ФОП/ з 22.05.2006р.; 26.12.2019р. останній припинив свою діяльність як ФОП, однак не знявся з обліку в контролюючому органі.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (ч.4 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно з даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 загальна сума заборгованості на 30.04.2019р. становить 26539 грн. 26 коп., через що відповідачем сформовано вимогу № Ф-23518-17 від 19.11.2019р. про сплату боргу (недоїмки).
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою-скаргою від 07.08.2020р., у якій просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) та списати заборгованість (недоїмку) зі сплати ЄСВ, нарахованої йому як ФОПу та платнику єдиного соціального внеску, а також скасувати штраф та пеню, нараховані на цю суму недоїмки.
Розглянувши вказану заяву-скаргу, відповідач листом № 9483/ФОП/17-00-50-07 від 21.08.2020р. повідомив позивача про те, що відповідно до розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р. (у редакції наказу Міністерства фінансів України № 790 від 21.12.2020р.), у разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
Таким чином, фактично позивачем не було подано до ГУ ДПС у Рівненській обл. передбаченої п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI заяви про списання недоїмки.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП в період часу з 22.05.2006р. по 26.12.2019р., здійснював підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 60.22.0. діяльність таксі (основний); перебував на обліку як платник єдиного внеску з 23.05.2006р.
Починаючи з 26.12.2019р., позивач припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням (а.с.4).
Доказів про те, що ФОП ОСОБА_1 у період здійснення підприємницької діяльності перебував на спрощеній системі оподаткування, відповідачем не надано і судом не встановлено.
14.07.2020р. представником позивача направлений до відповідача адвокатський запит (вих. № 52/2020) щодо надання інформації та підтверджуючих документів про наявність чи відсутність заборгованості у ОСОБА_1 зі сплати ЄСВ (а.с.7).
28.07.2020р. відповідачем надано відповідь на вказаний запит, відповідно до якого згідно даних інформаційно-телекомунікаційної системи ГУ ДПС у Рівненській обл. за ОСОБА_1 станом на 28.07.2020р. рахується борг (недоїмка) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 26539 грн. 26 коп.; до цієї відповіді додані копії вимог № Ф-23518-17 від 14.05.2019р. на суму 21030 грн. 90 коп., № Ф-23518-17 від 14.08.2019р. на суму 23785 грн. 08 коп., № Ф-23518-17 від 19.11.2019р. на суму 26539 грн. 26 коп. (а.с.8-11).
Не погоджуючись із вимогою № Ф-23518-17 від 19.11.2019р. на суму 26539 грн. 26 коп. позивачем подано до відповідача заяву-скаргу від 07.08.2020р. з проханням скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) та списати заборгованість зі сплати ЄСВ у повному обсязі, з урахуванням штрафних санкцій та пені (а.с.12).
21.08.2020р. відповідачем наданий лист-відповідь № 9483/ФОП/17-00-50-07 на заяву-скаргу, в якому роз'яснено можливість та порядок оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) (а.с.16).
При цьому, доказів направлення наведеного листа суду відповідачем не надано.
24.12.2021р. представником позивача направлений адвокатський запит № 173/2021 щодо розгляду заяви-скарги позивача від 07.08.2020р. (а.с.14).
04.01.2022р. відповідачем надано відповідь на запит, до якої долучено копію листа-відповіді № 9483/ФОП/17-00-50-07 від 21.08.2020р. щодо розгляду заяви-скарги позивача (а.с.15-16).
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що діюче законодавство дає підстави для висновку про те, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як ФОПи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність, не отримують доходів від такої, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлено обов'язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як ФОП, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Із викладеного слідує, що навіть у разі відсутності доходу від підприємницької діяльності, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Тобто у разі відсутності доходу, обов'язок зі сплати єдиного внеску не припиняється.
Вказане спростовує доводи позивача про відсутність обов'язку сплати ЄСВ у зв'язку із відсутністю доходу від підприємницької діяльності.
Як вбачається з інтегрованої картки платника, у позивача виникла заборгованість з єдиного внеску, починаючи з 2017 року, оскільки станом на 31.12.2018р. існувала недоїмка у розмірі 15819 грн. 54 коп., а станом на 31.12.2019р. остання збільшилась до 26539 грн. 26 коп.
Доказів того, що єдиний внесок сплачувався, позивач не надав.
Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Спірна вимога № Ф-23518-17 від 19.11.2019р. прийнята відповідачем з підстав наявності у позивача недоїмки з єдиного соціального внеску в загальній сумі 26539 грн. 26 коп.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що оскаржувана вимога сформована контролюючим органом правомірно.
Разом з тим, подана заява-скарга до відповідача, в якій позивач просив, у тому числі, списати заборгованість по ЄСВ, підлягала розгляду згідно із п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI та із прийняттям відповідного рішення.
Натомість, відповідачем допущено надмірний формалізм у прийнятті цієї заяви до розгляду, вказану заяву в частині списання заборгованості по ЄСВ не розглянуто, тобто проігноровано, чим допущено протиправну бездіяльність.
Позовну вимогу про зобов'язання відповідача внести коригування до інтегрованої картки платника до ІС «Податковий блок» шляхом виключення суми заборгованості з ЄСВ в розмірі 26539 грн. 26 коп. суд визнав передчасною.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимогах, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Спір в оскарженій частині фактично стосується допущеної протиправної бездіяльності податкового органу, що полягала у відсутності розгляду заяви позивача стосовно списання заборгованості по ЄСВ.
При цьому, висновки суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог є такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015р., Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затв. наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015р. (втратив чинність з 01.01.2022р.).
Так, частиною 2 ст.2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Отже, нормами вказаного закону регламентується база оподаткування як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з ч.11 ст.8 наведеного Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка (з 01.01.2016р. у розмірі 22 відсотка) визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.ч.2, 3 ст.9 цього Закону).
Частиною 8 ст.9 вказаного Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Аналіз наведених норм вказує на те, що в разі якщо платником внеску не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Приписи абз.1 п.2 ч.1 ст.7 зазначеного Закону змінені згідно із Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016p. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який зобов'язав платника єдиного внеску визначити базу нарахування ЄСВ не менше мінімальної величини, при цьому факт неотримання доходу не впливає на мінімальну величину ЄСВ, що підлягає нарахуванню та сплаті.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; (п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до ч.5 ст.8 цього Закону єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до вимог ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом.
Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов'язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Разом з тим, 03.06.2020р. набрав чинності п.5 розділу І Закону України № 592-ІХ від 13.05.2020р. «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників», відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464-VI від 07.08.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-15.
Відповідно до п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників», а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників»:
а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників». Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;
б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників». Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:
1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників»;
2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.
Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються.
Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Закону не підлягають поверненню.
Як стверджує відповідач, подана позивачем заява-скарга стосувалася лише скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки). Водночас, така не може одночасно бути заявою, яка подана в п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI з метою списання заборгованості по ЄСВ.
Із змісту заяви-скарги від 07.08.2020р. слідує, що в такій позивач просив скасувати вимогу № Ф-23518-17 про сплату боргу (недоїмки), а також списати заборгованість зі сплати ЄСВ у повному обсязі, з урахуванням штрафних санкцій та пені відповідно до п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI (а.с.12).
Приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» або інших нормативно-правових актів не встановлено спеціальної форми до заяви про списання заборгованість зі сплати ЄСВ відповідно до п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, порядку її подання тощо.
За таких обставин подання такої заяви в довільній формі є допустимим, через що подана заява-скарга в частині вимог про списання заборгованість по ЄСВ підлягала розгляду згідно із п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI та прийняттям відповідного рішення.
Натомість, відповідачем допущено надмірний формалізм у прийнятті цієї заяви до розгляду, вказану заяву в частині списання заборгованості по ЄСВ не розглянуто, тобто проігноровано, чим допущено протиправну бездіяльність.
Згідно усталеної судової практики як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Отже, в розглядуваному випадку відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у відсутності розгляду заяви-скарги позивача про списання заборгованості по ЄСВ, а тому, для ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та відновив порушене право шляхом визнання спірної бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача розглянути заяву-скаргу позивача від 07.08.2020р. в частині списання заборгованість по ЄСВ відповідно до п.9-15 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, зазначені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений судом спосіб.
За таких умов колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги частково підставними та обґрунтованими, а тому такі підлягають до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДПС у Рівненській обл., утворене як відокремлений підрозділ ДПС.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.05.2022р. в адміністративній справі № 460/1470/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління ДПС у Рівненській обл., утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 28.10.2022р.