Справа № 620/11058/21 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є.
27 жовтня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Шелест С.Б., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач), в якому просив суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області при проведенні ОСОБА_1 перерахунку та обчислення пенсії з 01.04.2019 за розмірами грошового забезпечення визначеними у оновленій довідці від 15.12.2020 №ФЧ57380 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1, з обмеженням максимального розміру пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок, обчислення і виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019 в розмірі 80% грошового забезпечення на підставі та розмірами грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії визначеними в оновленій довідці від 15.12.2020 № ФЧ57380 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1, без обмеження виплати пенсії максимальним розміром - 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з врахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ГУ ПФУ в Чернігівській області протиправно, без урахування рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII), безпідставно обмежило розмір перерахованої пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року позов задоволено:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01.04.2019 з обмеженням максимального розміру;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.04.2019 виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром виходячи з 80 % грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.У поданій апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області із посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
У поданій апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області із посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, справу розглянуто у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до положень Закону №2262-XII.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі №620/147/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 15.12.2020 №ФЧ57380 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 05.03.2019, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 15.12.2020 №ФЧ57380 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 05.03.2019, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №620/4324/21 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 , з 80% до 70% при проведенні перерахунку пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 15.12.2020 № ФЧ57380 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 05.03.2019, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.04.2019 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% від відповідних сум грошового забезпечення, зазначених в оновленій довідці від 15.12.2020 № ФЧ57380 про розмір грошового забезпечення, складеній ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 05.03.2019, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, враховуючи уже виплачені суми пенсії.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі №620/147/21 ГУПФ України в Чернігівській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019. Загальний розмір пенсії з надбавками внаслідок перерахунку склав 20468,37 грн; до виплати визначено 18540,00 грн.
Позивач звернувся до ГУПФ України в Чернігівській області із заявою про виплату пенсії з 01.04.2019 без обмеження її максимального розміру, виходячи з 80 % грошового забезпечення.
Листом ГУПФ України в Чернігівській області від 20.08.2021 №11762-13981/Л-02/8-2500/21 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати йому пенсії з 01.04.2019 без обмеження її максимального розміру.
Вказуючи на протиправність зазначеної відмови, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дій ГУПФУ в Чернігівській області щодо обмеження позивачеві максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначена позиція суду першої інстанції ґрунтується на тому, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Судом першої інстанції також зазначено, що чинність положень Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI) щодо обмеження максимального розміру пенсії, які є ідентичними положенням частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, що визнані неконституційними на підставі рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, не спростовує неконституційність обмеження розміру пенсій, призначених особам на підставі Закону №2262-XII, в цілому.
Апеляційна скарга ГУ ПФУ в Чернігівській області мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянтом наголошено, що судом не враховано чинність на момент виникнення спірних правовідносин положень статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), якими передбачено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до <…> Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначено, що вказані положення є чинними, поширюють свою дію на всю територію України та, відповідно, обов'язковими до виконання.
Колегія суддів апеляційного суду, виходячи з меж апеляційного перегляду, встановлених статтею 308 КАС України, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності відмови органу Пенсійного фонду у здійсненні перерахунку пенсії позивача без її обмеження максимальним розміром, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність
Законом №3668-VI також внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 та у постанові від 17.02.2022 у справі №640/11168/20.
За вказаних обставин обмеження відповідачем максимального розміру пенсії ОСОБА_1 , право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
З урахуванням викладеного, зважаючи на обґрунтованість позиції суду першої інстанції щодо протиправності обмеження відповідачем максимального розміру перерахованої позивачеві пенсії, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі №620/11058/21- без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Cуддя-доповідач С.Б. Шелест
Судді О.В. Епель
О.В. Карпушова