27 жовтня 2022 року м. Ужгород№ 260/307/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), яким просить суд:
1) адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 - задовольнити;
2) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України "Про відпустки" за період з 2013 по 2021 роки;
3) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової (соціальної) відпустки, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України "Про відпустки" за період з 2013 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
4) стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати (а.с.1-7).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день звільнення з нею не був проведений повний розрахунок, а саме їй не виплачена компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2013-2021 роки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та одинокій матері, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Такі дії відповідача вважає протиправними, оскільки вони порушують її права передбачені Конституцією України та Законами України, у зв'язку з чим і звернулася до суду.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.24, 25).
Представником відповідача подано до суду письмовий відзив, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема зазначив, що відповідно до п. 5. ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий замісі військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Також п.8 ст.10-1 цього ж Закону зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Проте, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, надання військовослужбовцям інших вплив відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово - лікарської комісії, припиняється. За визначенням статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України; свою конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення і про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Тобто, особливий період настає, зокрема, з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується з виданням Президентом України відповідно Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни про до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу. Особливий період діє з 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014р. № 303-2014 «Про часткову мобілізацію», а відповідне рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймалось. Отож, додаткові відпустки, як військовослужбовцю, яка має двох дітей віком до 15 років за період з 2013 року по 2021 рік ОСОБА_1 не надавались. Оскільки позивач не подавала рапорту відносно надання їй додаткової відпустки за період з 2013-2021 рр., або надання їй грошової компенсації за ці відпустки, відтак такі їй не надалися, а компенсація не здійснювалась. (а.с.29-31).
Представник позивача скористався своїм правом та надав до суду відповідь на відзив (а.с.36, 37).
18 травня 2022 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було задоволено клопотання представника ІНФОРМАЦІЯ_2 та зупинено провадження в адміністративній справі за №260/307/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - до припинення в Україні воєнного стану (а.с.40, 41).
27 жовтня 2022 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було поновлено провадження в даній адміністративній справі.
Частиною 5 статті 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Як встановлено судом в ході судового розгляду позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18 січня 2011 року по 09 листопада 2021 року проходила військову службу у Збройних Силах України, що пітверджується довідкою Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 202/4 від 26 листопада 2021 року (а.с.20).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) є матір'ю трьох дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданого повторно серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (а.с.14-16).
Починаючи з квітня 2007 року, протягом періоду проходження служби, позивач набула право на отримання додаткової оплачуваної відпустки як жінка - військовослужбовець, яка працює та має двох та більше дітей віком до 15 років, тривалістю 10 календарних днів на рік.
За період з 2013 року по 2021 рік ОСОБА_1 не мала можливості скористатись своїм правом на додаткову соціальну відпустку через встановлення особливого періоду в країні.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 21 жовтня 2021 року за №82-РС старшого оператора радіолокаційної станції військової частини НОМЕР_8 молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту). Наказом командира військової частини НОМЕР_7 від 09 листопада 2021 року за № 249 з 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Мукачівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (а.с.21).
За думкою позивача, при звільненні з військової частини з нею було проведено не повний розрахунок, а саме: відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2013 року по 2021 роки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки», як жінці, що працює та має двох та більше дітей віком до 15 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, у зв'язку з не проведенням повного розрахунку при звільненні позивач 22 листопада 2021 року звернулась із рапортом за вхід. №3034 до Військової частини НОМЕР_2 про нарахування та виплату їй грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за час проходження служби, з розрахунку 10 календарних днів за кожен рік.
Однак, Військова частина НОМЕР_2 листом за № 350/416/300/1/1622 від 26 листопада 2021 року позивачеві відмовила у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за відсутності підстав для виплати грошової компенсації за дні невикористаної вказаної додаткової відпустки (а.с.22).
Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують її права передбачені Конституцією України та Законами України, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Щодо відмови відповідача у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як жінці, що працює та має двох та більше дітей віком до 15 років, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки» за спірний період судом встановлено наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні імперативно визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно змісту статтею 1 та 2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-XIІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Статтею 4 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно змісту статті 19 вищевказаного Закону одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону №504/96-ВР передбачено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно- правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
За приписами статті 24 Закону №504/96-ВР встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років, тому окрім основної щорічної відпустки, вона на підставі статті 19 Закону №504/96-ВР має право на додаткову відпустку як матір двох дітей віком до 15 років (тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів).
Відповідно до абзацу другого пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що у особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошовою забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ «Про оборону України».
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Водночас, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку позивач набула за період проходження військової служби. При цьому у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 19 Закону №504/96-ВР.
Вказана позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить переконливого висновку, що позивачеві при звільненні із військової служби, неправомірно невиплачена компенсація за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Згідно з частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень, закріплених статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час наведені відповідачем обставини у відзиві на позов не дають суду підстав вважати, що у відповідача були законні підстави не нараховувати та не виплачувати позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, лише на підставі відсутності рапорту з клопотання про таке нарахування, а тому наведені відповідачем обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні даного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період з 2013 по 2021 роки.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової (соціальної) відпустки, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період з 2013 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
СуддяД.В. Іванчулинець