12 жовтня 2022 року Справа № 160/13620/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
05.09.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області від 17.09.2021 року № 045750010838 про відмову в призначенні пенсії щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі заяви від 10.09.2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 10.09.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.) та прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020р.), з 10 вересня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.09.2021 №045750010838, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.09.2021 року, їй було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 в зв'язку з не досягненням пенсійного віку (55 років) та необхідного страхового стажу 25 років. Позивач вважає, що відповідач-1, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив її права на пенсійне забезпечення.
Позивачем наголошено, що за призначенням пенсії вона звернулась 10.09.2021, тобто після прийняття Конституційним Судом Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020, враховуючи те, що до 01.04.2015 року вона працювала на посадах, визначених пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, загальний стаж її роботи становить 23 роки днів (при необхідних 20 роках), стаж пільгової роботи за Списком № 2, складає 17 років (при необхідних 10 роках), а тому на її думку, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Рішення Конституційного Суду № 1 -р/2020 від 23.01.2020р.).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідачів додаткові докази та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.
13.09.2022 копію ухвали про відкриття провадження по даній справі, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок на 2022 рік через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, позивачу направлено засобами електронного зв'язку на адресу електронної пошти, зазначену останнім в позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи. За даними КП «ДСС» копію адміністративного позову 07.09.2022 надіслано одержувачам - Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в їх електронні кабінети, а копію ухвали про відкриття провадження - 12.09.2022, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 27.09.2022.
05.10.2022 від Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив, в якому відповідач 1 позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.09.2021 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України „Пре загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон 1058). Заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. Вік позивача - 51 рік. До страхового та пільгового стажу за Списком №2 зараховано всі періоди трудової діяльності. Належними документами підтверджено страховий стаж - 23 роки 10 днів, в тому числі стаж із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, підтверджений в порядку визначеному законодавством, становить 17 років 7 місяців 28 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону. Оскільки ОСОБА_1 не досягла віку, визначеного законодавством, а саме 55 років та відсутній необхідний страховий стаж 25 років, рішенням Головного управління Пенсійного фронду України у Житомирській області від 17.09.2021 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону. Отже, дії Управління є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.
До відзиву на виконання ухвали відповідачем 1 були надані додаткові докази по справі.
Суд зазначає, що ані у встановлений судом строк, ані станом на 12.10.2022 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзиву на позов та витребуваних документів не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постанова КМУ від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 19.03.2022 № 318, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928) з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України встановлений карантин.
Проте, суд звертає увагу, що від відповідача 2 станом на 12.10.2022 жодних повідомлень про неможливість подання витребуваних ухвалою від 12.09.2022 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв'язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача 2 також не надходило, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачеві 2 процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 25.06.2002 Самарським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області.
10.09.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням Головного управління в Житомирській області від 27.09.2021 №045750010838 за результатами повторного розгляду заяви від 10.09.2021 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що заявниця не досягла встановленого віку (55 років) та відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.
У рішенні вказано, що вік заявниці 51 рік 9 місяців 20 днів. Пільговий стаж особи становить 17 років 7 місяців 28 днів. Зниження пенсійного віку відповідно до пункту 21 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на 5 років. Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 5 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Страховий стаж особи становить 23 роки 10 днів. Не працює. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 21.11.2024 при набутті страхового стажу 25 боків.
Відповідачами в порушення обов'язку доказування до матеріалів справи доказів направлення та/або вручення вказаного рішення позивачеві надано не було.
З матеріалів справи вбачається, що на день звернення із відповідною заявою, позивачці виповнилося 51 рік 09 місяців 21 день.
Не погоджуючись з відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 після досягнення нею 50-річного віку, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
У вказаному пункті також, зокрема, визначено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року народження досягнення ними віку 55 років.
Крім того, за відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 51 року, мала страховий стаж роботи 23 роки 10 днів (достатній в розумінні приписів п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII), у тому числі на роботах за Списком № 2 - 17 років 7 місяців 28 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею пенсійного віку у 55 років та відсутності страхового стажу у 25 років, визначених пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Суд звертає увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
При цьому, суд не вважає можливим надавати оцінку положенням Закону № 1058-IV щодо їх відповідності чи невідповідності Конституції України в межах цієї справи, оскільки, як зазначено вище, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду в рішенні від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 (№Пз/9901/32/20). При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, є: а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
За приписами пункту 22 частини 1 статті 4 КАС України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам викладеним у рішенні Верховного суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (ч. 3 ст. 291 КАС України).
З огляду на викладене суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку з чим, враховуючи вищенаведене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури винесення рішення.
Зважаючи на наведене вище, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області від 17.09.2021 №045750010838 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим у суду наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.
Оскільки відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, то порушені позивачем права підлягають відновленню судом.
Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 23 роки 10 днів, у тому числі на роботах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 17 років 7 місяців 28 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, суд прийшов до висновку про те, що належним способом порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 10 вересня 2021 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у зв'язку з чим на підставі положень ч.2 ст.9 КАС України вважає за необхідне скоригувати заявлені позивачем позовні вимоги.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 05.09.2022 №59, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача (по 496,2 грн з кожного з відповідачів).
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. Ольжича, буд. 7; код ЄДРПОУ 13559341), відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області від 17.09.2021 №045750010838 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 10 вересня 2021 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно