25 жовтня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 687/1138/21
Провадження № 22-ц/4820/1668/22
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. ( суддя-доповідач), Гринчука Р.С., П'єнти І.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.
з участю позивача, її представника
розглянув у відкритому судовому засіданні справа № 687/1138/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чемеровецького районного суду від 15 серпня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Чемеровецька державна нотаріальна контора про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача, її представника, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу права на земельну частку пай, укладений між нею та ОСОБА_2 10 лютого 2000 року, посвідчений завідуючим Чемеровецької державної нотаріальної контори Пилявським В.Б., зареєстрований в реєстрі за № 434.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилалася, що вона була членом колгоспу «Чемеровецький», наслідок чого отримала право на земельну частку (пай) розміром 2.45 умовних кадастрових одиниць, що підтверджується Сертифікатом серії ХМ № 0340436, виданим Чемеровецькою райдержадміністрацією 04 серпня 1997 року. На час отримання земельної ділянки у власність, вона проживала у смт. Чемерівці, однак згодом переїхала на постійне проживання до м. Кривий Ріг.
Позивачка вказувала, що на початку 2000 року її племінниця ОСОБА_2 попросила оформити довіреність на її ім'я, для можливості розпорядження від її імені належною земельною ділянкою, зокрема для передачі в оренду. Після досягнення згоди, 10 лютого 2000 року обоє звернулися до Чемеровецької державної нотаріальної контори для посвідчення довіреності. Проте, на момент підписання тексту документа вона була впевнена, що йдеться саме про довіреність, але поза її волевиявленням, скориставшись похилим віком та нерозумінням усіх тонкощів законодавства, нотаріус за згодою відповідача склав договір купівлі-продажу, внаслідок чого позивач позбавлена свого майна поза своєю волею.
Також ОСОБА_1 вказувала, що про укладення оспорюваного правочину дізналася у 2001 році від ОСОБА_2 , яка повідомила, що вона набула право власності на спірну земельну частку (пай) на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу і кошти від оренди землі тепер належать їй. Отже, ОСОБА_2 шляхом обману заволоділа належною позивачці земельною часткою (паєм), в зв'язку з такими обставинами, позивач зверталася і до поліції, і до органів прокуратури, проте до теперішнього часу ніякого результату немає, тому вона змушена звертатися до суду з даним позовом для відновлення її порушеного права.
Крім того, ОСОБА_1 просила поновити строку на подання позову, при цьому посилалася, що від дня укладення незаконного правочину, вона перенесла дві операції, має проблеми зі здоров'ям, в зв'язку з чим погано ходить та має слабкий зір. Вказані обставини позбавили її можливості вчасно звернутися за правовою допомогою та подати відповідний позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним в межах строку позовної давності.
Рішенням Чемеровецького районного суду від 15 серпня 2022 року позов задоволено частково, поновлено строк на подання позовної заяви про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відмовлено у задоволенні цього позову.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Зеркін А.С. не погодилися з таким рішенням суду першої інстанції подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду, оскільки висновки, викладені в ньому є помилковими і дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Представник апелянта вказує, що ОСОБА_1 підписала договір купівлі-продажу внаслідок помилки, оскільки позивачка була впевнена, що нотаріус посвідчила доручення на представництво її інтересів, а не договір. Крім того, мало місце обман зі сторона відповідача у частині спонукання до укладення договору, оскільки це відбулося укладення на вкрай невигідних умовах для позивача. Також представник апелянта зазначає, що в ході розгляду справи на запит суду надійшла інформація, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 10 лютого 2000 року зареєстрований за № 434 в Чемеровецькій державній нотаріальній конторі відсутній, оскільки за вказаним номером посвідчено іншу дію, що свідчить про те що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не був нотаріально посвідчений. З урахуванням відсутності підтвердження посвідчення договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай), обману зі сторони відповідача та помилки зі сторони позивача, наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним. Суд прийняв до уваги, пояснення ОСОБА_2 що її чоловік передав ОСОБА_1 гроші за земельну ділянку, проте такі твердження відповідача не були підтверджені жодними доказами.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Сертифікату про право на земельну частку пай серії ХМ № 0340436, виданого Чемеровецькою райдержадміністрацією 04 серпня 1997 року, належало право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колгоспу «Чемеровецький» смт. Чемерівці, розміром 2,45 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості,.
10 лютого 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, який посвідчений завідувачем Чемеровецькою державною нотаріальною конторою Пилявським В.Б., зареєстрований в реєстрі за № 434, за умовами якого позивачка продала, а відповідачка купила право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колгоспу «Чемеровецький» смт. Чемерівці, розміром 2,45 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.
Відповідно до статті 4 ЦК Української РСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.
Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до статті 34 Закону "Про нотаріат" у державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії як посвідчення угод (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.).
У відповідності до п.п. 1, 2, 19, 27, 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом № 18/5 від 14.06.94 Міністерства юстиції України вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
На спеціальних бланках викладаються примірники договорів про відчуження земельних ділянок, а також права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
Усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, реєструються в реєстрах нотаріальних дій.
Нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму.
Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу).
Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних угод вимогам закону і дійсним намірам сторін.
Згідно ст. 56 ЦК Української РСР, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.
Статтею 57 цього Кодексу визначено, що угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала про недійсність правочину посилаючись на ст.ст. 56, 57 ЦК Української РСР.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», судам роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до законного висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний нею договір купівлі-продажу земельної частки (паю) від 10 лютого 2000 року, який було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є недійсним з підстав, визначених у ст.ст. 56, 57 ЦК УРСР.
Адже матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, існування між сторонами домовленості саме на посвідчення доручення з представництва інтересів ОСОБА_1 , а не наміру укладення договору купівлі-продажу, не спростовані пояснення відповідача про передачу коштів позивачці за продану земельну частку (пай).
Крім того, не надано суду доказів того, що в момент укладення правочину у 2000 році, позивачка мала слабкий зір і проблеми зі здоров'ям саме на той час, адже медична документація наявна в матеріалах справи свідчить про наявність проблем із зором та можливістю пересуватися станом на 2006 рік.
Також позивачем не доведено, що нотаріус не роз'яснила сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і не перевірила, чи відповідає зміст посвідчуваних угод вимогам закону і дійсним намірам сторін
Звернення до поліції та органів прокуратури з приводу недійсності укладеного договору купівлі-продажу мали місце лише в 2020 році через 20 років з моменту укладення оспорюваного правочину, позивачка протягом 20 років не оспорювала цей правочин, що свідчить про фактичне погодження з його умовами та змістом.
Посилання представник апелянта, що спірний правочин не був нотаріально посвідчений, так як відсутні дані про реєстрацію цього договору у відповідних нотаріальних реєстрах, що на думку позивача є підставою для визнання його недійсним колегія суддів також не приймає до уваги.
В позовній заяві позивач на вказані обставини як підстави недійсності правочину взагалі не посилався, при цьому оспорювана угода була посвідчена нотаріусом, що не заперечується позивачем, тобто була дотримана нотаріальна форма, а можлива відсутність реєстрації в нотаріальних реєстрах не може слугувати підставою визнання правочину недійсним, оскільки така підстава не передбачена нормами ЦК УРСР як підстава недійсності.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Оскільки в ході розгляду справи не здобуто доказів недійсності укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, відтак відсутні підстави вважати його недійсним.
Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чемеровецького районного суду від 15 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2022 року.
Судді А.М.Костенко
Р.С. Гринчук
І.В. П'єнта