17.10.2022
Справа № 497/1251/22
Провадження № 2-о/497/57/22
17.10.2022 року Болградський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді Кравцової А.В., секретар судового засідання Ільєва Д.Д., розглянувши за відсутністю сторін в порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Болград цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області,
12.07.2022р. заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту, та просить встановити і визнати факт того, що він постійно проживав на території України на момент проголошення незалежності України - 24.08.1991року та станом на 13.11.1991р., в обґрунтування вимог заяви повідомляючи, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Болград Одеської області, де у 1986р. закінчив Болградську середню школу №2. З 1988 до 1989рік служив в армії, після демобілізації намагався навчатися в м.Ізмаїл Одеської області, але навчання не закінчив. З 01.09.1991р. - працював педагогом-організатором у Болградській середній школі №4 до 14.03.1994 року та в декількох організаціях в місті Болград. Потім поїхав працювати до Росії. У 1996р. він, заявник, повернувся до Болграду, влаштувався на роботу і більше не виїжджав з України. Після закінчення строкової військової служби у 1989р. він встав на військовій облік у Болградському райвійськкоматі, з військового обліку він знявся у 1994р., коли поїхав до Росії, але у 1996р., після повернення з Росії, він знову встав на військовій облік у Болградському райвійськкоматі.
У 2022 р. він, заявник, звернувся до Головного Управління ДМС України в Одеській області з заявою про отримання паспорта громадянина України, оскільки досі мав паспорт громадянина СРСР, але отримав відповідь, що він має у судовому порядку спочатку встановити факт свого проживання на території України станом на 24.08.1991року. Тому, для захисту свого права на отримання паспорту громадянина, він змушений звернутися до суду.
Заявник у судове засідання не прибув, у заяві просив задовольнити його вимоги та розглянути справу за його відсутністю. Представник заінтересованої особи - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, до суду не прибув, надав суду відзив, згідно якого просив заяву заявника ОСОБА_1 залишите без розгляду, надавши заперечення щодо доводів заяви, вважаючи, що у заяві наявний спір про право, але не зазначивши, що за право може бути предметом спору і між ким.
Вивчивши у судовому засіданні доводи заяви, розглянувши надані заявником документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення питання щодо вимог заяви по суті, а також врахувавши думку представника заінтересованої особи, суд дійшов висновку, що вимоги заяви підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Згідно положень ст.ст.4 і 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, що встановлений цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1ст.3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24.08.1991року чи на 13.11.1991 року.
Суд, дослідженням наданих доказів, що містяться в матеріалах справи, встановив наступне:
- згідно атестату про середню освіту (серії П№875106, що був виданий 28.06.1986р., р.№67, а.с.5) гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м.Болград Одеської області, закінчив у 1986 році повний курс Болградської середньої школи №2 м.Болграда в Одеській області;
- відповідно до запису у військовому квитку ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , що був виданий Ізмаїльським міським райвійськкоматом 13.05.1988р.), на арк.26-27, згідно печаток про військовий облік заявника, зазначено, що він був взятий на облік Болградським РВК 20.09.1989р. і знятий з обліку 20.04.1994р., взятий на облік 15.11.1994р. ВУС Березовський, знятий з обліку - 07.02.1996р. та 26.02.1996р. - взятий на облік Болградським РВК і знятий з обліку 30.01.2000р.;
- а, відповідно до трудової книжки (серії НОМЕР_2 , дата заповнення - 01.09.1991р., а.с.6), заявник ОСОБА_1 працював педагогом-організатором Болградської середньої школи №4, оскільки був прийнятий на роботу 01.09.1991року;
- згідно відповіді Болградського районного відділу державної РАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), - заявнику було відмовлено у підтвердженні належності до громадянства України, у зв'язку з тим, що не можливо підтвердити його місце реєстрації на території України станом на 24.08.1991р., було рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання в Україні станом на 24.08.1991р.
Статтями 55,124,129-1 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або невизнаних прав, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч.1ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.2ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1 Постанови №5 від 31.03.1995р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Верховний суд України листом від 01.01.2012р. про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснював, що у порядку ч.2 ст.315 ЦПК України суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст.315 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення юридичних фактів, у тому числі, й постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991р., який має юридичне значення.
Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися з фактом постійного проживання на території України в певний час.
У пункті 44 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, встановлено, що в разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. А згідно п.7 зазначеного «Порядку», громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках, одним з документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року.
Відповідно п.3ч.2 ст.9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України. Стаття 1 цього ж Закону дає неоднозначне визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України та проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік 180 днів; Проживання на території України на законних підставах проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 не має можливості отримати паспорт громадянина України, оскільки не може підтвердити належність до громадянства України через те, що в нього відсутній паспортний документ, який підтверджує його реєстрацію на території України станом на 24.08.1991року через те, що йому, як військовому, він не був потрібен - його особа за чинним на той час законодавством підтверджувалася військовим квитком. Проте, факт його постійного безперервного проживання на території України станом на 24.08.1991р. та на 13.11.1991р. - підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які досліджені судом, та які ніким і нічим не спростовані.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги заявника є обґрунтованими і підлягають задоволенню, тому підлягає визнанню факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності - 24.08.1991р. та станом на 13.11.1991р.
Керуючись ст.ст.55,124,129-1 Конституції України, ст.ст.2-11,13,76-83,89,90, 95, 247, 259ч.6, 263-265, 268,293ч.1п.5,294, 315ч.2,319,352,354-356 ЦПК України, ст.ст.3ч.1, 9ч.2п.3 Закону України «Про громадянство України», суд
ухвалив:
Задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області.
Встановити наступний юридичний факт, та визнати, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживав на території України на момент проголошення незалежності України - 24.08.1991року та станом на 13.11.1991 року.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії, після чого набирає законної сили. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.
Вступна та резолютивна частини даного рішення були складені 17.10.2022р., а повний текст - складений 27.10.2022 року.
Суддя А.В. Кравцова