03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 357/7348/21 Головуючий у суді першої інстанції - Бондаренко О.В.
Номер провадження № 22-ц/824/8437/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
24 жовтня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2022 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки, -
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СВК «Розаліївський» та просив суд стягнути з відповідача на його користі 53468 грн як заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою за період з 2016 року по 2020 рік.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у лютому 2020 року йому було надано копію договору оренди землі від 20 серпня 2016 року, який начебто було укладено його покійною матір'ю та копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №82332606 від 14.03.2017, відповідно до якого право оренди земельної ділянки кадастровий номер 3220485800:01:004:0058 було зареєстровано за СВК «Розаліївський».
Ознайомившись з договором оренди землі у нього виникли сумніви у тому, що договір підписано не його покійною матір'ю ОСОБА_3 , оскільки підпис в розділі 15 спірного договору оренди землі різниться з підписами в документах, які його покійна мати підписувала за свого життя (підпис у паспортному документі, посвідченнях, заповіті), що послугувало для звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (справа № 357/3378/20 головуючий суддя Цуранов А.Ю.). В процесі розгляду даної справи, 01 вересня 2020 року представником відповідача були подані письмові докази, зі змісту яких випливало, що ним - ОСОБА_3 було підписано додаткову угоду до спірного Договору оренди та належним чином отримано орендну плату за всі роки оренди, що начебто підтверджує правомірність використання земельної ділянки та факт схвалення правочину.
Однак, ознайомившись з поданими відповідачем документами він встановив, що не отримував орендної плати від СВК «Розаліївський» за період з 2016 по 2020 роки та не підписував жодних додаткових угод до спірного договору оренди землі. Більше того, підписи в бухгалтерських документах йому не належать, а тому просив у судовому порядку вирішити вказаний спір, задовольнивши поданий ним позов про стягнення орендної плати на його користь з відповідача у загальному розмірі 53468,00 грн та судові витрати у розмірі 908,00 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2022 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 відмовлено.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2022 року заяву представника відповідача, адвоката Івченко Вікторії Петрівни задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18000 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсягу та винести нове судове рішення про задоволення поданого позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначив, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального законодавства. Зокрема, суд ухвалив рішення 10 травня 2022 року за відсутності позивача та його представника й при цьому не дотримався вимог ст. 223 ч.3 п.2 ЦПК України та не відклав розгляд справи у зв'язку з першою неявкою позивача у судове засідання.
Крім того, апелянт зазначає, що суд допустив порушення норм процесуального законодавства прийнявши від відповідача у справі відзив поза межами процесуального строку оформивши їх як заперечення на позовну заяву та задовольнивши клопотання представника позивача про повторний допит свідка у справі ОСОБА_4 , суд вказану процесуальну дію так і не виконав не допитавши даного свідка ні 31 березня, ні 10 травня 2022 року.
Також апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, представник апелянта зазначає те, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір, не врахував що додаткова угода від 10 серпня 2017 року, яка укладена від імені позивача у вказаній справі ОСОБА_3 , спадкоємця орендодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем не підписував, вказана додаткова угода не зареєстрована у державному реєстрі речових прав у відповідності до положень ст. 18,20 Закону України «Про оренду землі», а тому у сторін вказаної угоди не виникають права та обов'язки, які нею визначені. Крім того, вказана угода не містить предмета оренди, тобто в ній не зазначено конкретну земельну ділянку та не вказано кадастровий номер вказаної земельної ділянки.
Також на думку апелянта суд безпідставно прийняв до розгляду письмові докази на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті орендної плати на користь позивача, оскільки за своїм змістом подані відповідачем документи не відповідали вимогам ст.78, 79 ЦПК України. Зокрема подані відповідачем бухгалтерські документи не відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також «Положенню про ведення касових операцій в національній валюті».
З врахуванням викладеного вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та повинно бути скасовано у зв'язку з не доведенням відповідачем своїх заперечень щодо належної виплати позивачу орендної плати.
Також представник позивача подав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду в частині розподілу судових витрат та покладення на позивача обов'язку компенсувати відповідачу витрат пов'язаних із оплатою послуг правничої допомоги. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник позивача у справі - Волощенко В.І. зазначив, що представник відповідача у справі належним чином і у строки, визначені ЦПК України, відзив на позовну заяву до суду не направив, про можливі витрати відповідача при розгляді справи у вказаному відзиві не зазначив і лише при розгляді справи на звернення суду повідомив про те, що відповідачем понесені судові витрати на правничу допомогу, розмір якої буде додатково обґрунтований у додатковій заяві.
Крім апелянт зазначає, що визначена судом першої інстанції сума витрат на правничу допомогу в розмірі 18000 грн є не співмірною при тому, що загальний розмір позовних вимог становить 53468 грн, тобто складає 34% ціни позову. Також звертає увагу на те, що робота відповідача по збиранню доказів не була складною оскільки всі документи по вказаних правовідносинах були саме у відповідача, що не потребувало вживання додаткових зусиль для їх витребування.
Також просить врахувати, що вказаний спір по суті відноситься до справ малозначних та не потребують значних зусиль для підготовки процесуальних документів. Просив додаткове рішення скасувати та відмовити у задоволенні поданої заяви.
Представник відповідача у справі СВК «Розаліївський» Івченко В.П., заперечуючи щодо доводів викладених в апеляційних скаргах представника позивача у справі Шишакова Г.В., Волощенко В.І. направила до суду відзив на апеляційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2022 року та відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2022 року.
В своїх відзивах представник відповідача зазначила, що суд першої інстанції з дотриманням норм процесуального законодавства розглянув вказану справу, заслухав пояснення всіх учасників в тому числі і позивача у справі, який в судовому засіданні, що відбулося 08 лютого 2022 року давав пояснення особисто, дослідив надані сторонами письмові докази та ухвалив законне судове рішення у справі. Зазначене рішення суду, на думку відповідача, відповідає нормам матеріального права, оскільки в рішення суду міститься відповідне посилання на відповідні норми матеріального права, надані сторонами та досліджені судом докази.
Зокрема, факт сплати відповідачем позивачу орендної плати підтверджується дослідженими судом письмовими доказами: видатковими касовими ордерами від 17 серпня 2017 року, 10 вересня 2018 року , відомостями на виплату готівки від 30 серпня 2019 року, а також видатковим касовим ордером від 28 грудня 2021 року. Вказані докази судом оцінені з врахуванням положень ст. 77, 78 ЦПК України щодо їх належності та допустимості. Крім того, факти отримання позивачем орендної плати за 2020 та 2021 роки у грудні 2021 року не заперечувалося і представником позивача при розгляді справи. Таким чином вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішення суду першої інстанції.
Також вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат дотримався норм матеріального права та процесуального законодавства та визначив розмір витрат в розмірі 18000 грн., що є співмірним розміром витрат понесених відповідачем на оплату послуг правничої допомоги обсягу виконаної правником роботи. Просила залишити додаткове рішення суду без змін.
Крім зазначених заперечень, представник відповідача у справі також просила суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду вирішити питання про стягнення із позивача на користь відповідача 30000 гривень, як витрати відповідача на правничу допомогу при апеляційному розгляді справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, щопозивач у вказаній справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є власником земельної ділянки загальною площею 3,580 га з кадастровим номером 3220485800:01:004:0058, що розташована у межах Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Малькевич Л.В. після смерті ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за №2299 від 20 червня 2017 року, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 11, 15 та звороті, 16, 17, 18).
З матеріалів справи, вбачається, що 20 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та СВК «Розаліївський» було укладено договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_3 передала СВК «Розаліївський» в оренду земельну ділянку площею 3,580 га з кадастровим номером 3220485800:01:004:0058, що розташована у межах Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та яка належить орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КВ №068096, строком на 10 років (а.с.19-23).
14 березня 2017 року державний реєстратор Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Ярмола Ігор Іванович прийняв рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 34244286, яким зареєстрував строкове платне користування (право оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером: 3220485800:01:004:0058 строком на 10 років за СВК «Розаліївський», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 24).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Виконавчого комітету Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області серії НОМЕР_1 від 06 жовтня 2016 року (а.с. 12).
З довідок, що видані виконкомом Розаліївської сільської ради 31 жовтня 2016 року №02-21-456 та 02 листопада 2016 року №02-21-468 (а.с. 13, 14) вбачається, що померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 до дня смерті. За вищевказаною адресою на день смерті спадкодавця був зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та вів з померлою спільне господарство.
Також, встановлено, що 10 серпня 2017 року між СВК «Розаліївський» та ОСОБА_1 , який є спадкоємцем ОСОБА_3 і власником земельної ділянки площею 3,580 га з кадастровим номером 3220485800:01:004:0058, було укладено додаткову угоду про заміну сторони до договору оренди земельної ділянки №б/н від 20.08.2016 (а.с. 83-84), відповідно до якої сторони домовились внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 20 серпня 2016 року в частині заміни орендодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкоємця належного їй майна - ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №2299 від 20 червня 2017 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 червня 2017 року .
Крім того, судом враховано, що 05 липня 2021 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/3378/20, яке набрало законної сили 13 серпня 2021 року (відомості з ЄДРСР), у задоволенні позову ОСОБА_1 до СВК «Розаліївський», треті особи: Комунальне підприємство «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району», нотаріус Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Малькевич Леся Вікторівна, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, було відмовлено та, зокрема, встановлено, що правонаступником померлої ОСОБА_3 - позивачем ОСОБА_1 акцептовано пропозицію орендаря по заміні сторони спірного договору оренди від 20 серпня 2016 року, тобто сторонами договору з урахуванням внесених змін є ОСОБА_1 та СВК «Розаліївський».
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що при розгляді вказаної справи відповідач належними та допустимими доказав довів факт сплати позивачу орендної плати за період з 2016-2020 роки, а тому визнав позовні вимоги не обґрунтованими.
Вирішуючи подану представником відповідача заяву про ухвалення додаткового рішення та частково задовольняючи її в розмірі 18000 грн. суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що відповідач у справі надав суду достатньо доказів щодо висловлених ним заперечень на позов, подав на підтвердження цих заперечень відповідні належні та допустимі докази, тобто спростував позовні вимоги у повному обсязі, а тому він має право на компенсації понесених ним витрат по оплаті правничої допомоги та з врахуванням принципу доведеності та співмірності визнав такі вимоги частково доведеними.
Колегія суддів вважає законними та обґрунтованими рішення суду першої інстанції від 10 травня 2022 року та додаткове рішення від 20 червня 2022 року.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухваленні у справі судом першої інстанції рішення суду відповідають виходячи із наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.1,ч.2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлених судом обставин між відповідачем у справі СВК «Розаліївський» та матір'ю позивача у справі ОСОБА_3 - ОСОБА_3 20 серпня 2016 року був укладений договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_3 передала СВК «Розаліївський» в оренду земельну ділянку площею 3,580 га з кадастровим номером 3220485800:01:004:0058, що розташована у межах Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та яка належить орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КВ №068096, строком на 10 років (а.с.19-23).
В подальшому у зв'язку із смертю орендодавця ОСОБА_3 10 серпня 2017 року у вказаний договір оренди було внесено зміни в частині заміни сторони договору шляхом укладення додаткового договору між позивачем та відповідачем у вказаній справі згідно умов якого замінено орендодавця на позивача у справі (а.с.33, 34 т.1) .
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом першої інстанції при вирішенні вказаного спору встановлено, що між позивачем та відповідачем у вказаний справі раніше вирішувався судом спір про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між його матір'ю ОСОБА_3 та СВК «Розаліївський» від 20 серпня 2016 року. Разом із тим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2021 року у справі № 357/3378/20 в задоволенні вимог позивача було відмовлено. Належних та допустимих доказів того, що додаткова угода до вказаного договору між сторонами у вказаній справі від 10 серпня 2017 року була предметом спору чи визнавалася недійсною у порядку, визначеному законом, позивачем суду не надано, тому з врахуванням положень ст. 204 ЦК України та ст. 82 ч. 4 ЦПК України колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо дійсності правовідносин між сторонами, які випливають із договору оренди землі від 20 серпня 2016 року із змінами, внесеними сторонами додатковою угодою від 10 серпня 2017 року. Доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.
Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.3, 4.4. Договору оренди землі від 20 серпня 2016 року розмір орендної плати становить 10693,60 грн від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п. 2.4. договору. Орендна плата виплачується орендарем один раз на рік у грошовій формі через касу орендаря. Орендна плата виплачується орендарем до 31 грудня поточного року.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Перевіряючи вимоги позивача та доводи, викладені у запереченнях відповідача щодо виконання останнім своїх зобов'язань за вказаним договором в частині виплати орендної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність відповідачем своїх заперечень в частині виконання ним зобов'язань по сплаті позивачу орендної плати у 2017-2019 роки, що підтверджено письмовими доказами: видатковими касовими ордерами від 17 серпня 2017 року, 10 вересня 2018 року та відомістю на виплату готівки №8 від 30 серпня 2019 року (а.с.85-87 т.1).
Щодо нарахування позивачу орендної плати за 2020 рік відповідачем було направлено ОСОБА_3 відповідний лист №55 від 02 грудня 2020 року та повідомлено про необхідність явки останнього в контору СВК «Розаліївський» для отримання вказаної плати (а.с. 109 т.1). Отримавши даний лист 8 грудня 2020 року за вказаними коштами позивач у 2020 році не з'являвся та отримав вказані кошти лише у 2021 році, що ним було визнано у судовому засіданні при розгляді справи у суді першої інстанції.
Таким чином колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції в частині належного виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті орендної плати за користування земельної ділянки, яка належить позивачу за період з 2017 по 2020 роки обґрунтованим, а доводи апелянта в цій частині безпідставними і такими, що не спростовують висновків суду в цій частині.
Що стосується доводів апелянта про не сплату відповідачем орендної плати за 2016 рік та неправильну оцінку судом першої інстанції обставини справи, то колегія суддів виходить із наступного.
За правилом частини п'ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Укладаючи договір оренди земельної ділянки 20 серпня 2016 року сторони правочину погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації - пункт 14.1 Договору (т.1 а.с.12, 31).
Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 14 березня 2017 року вбачається, що вказаний договір оренди був зареєстрований державним реєстратором Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Ярмолою І.І. був зареєстрований в ДРРПНМ 07 березня 2017 року в 14:51:15 та саме з цього часу набрав чинності і саме із вказаного періоду у відповідача виник обов'язок сплати орендної плати за орендовану земельну ділянку. Тому висновок суду першої інстанції щодо права позивача отримувати орендну плату починаючи саме із 2017 року є правильним.
Доводи апелянта в цій частині не спростовують висновок суду першої інстанції в цій частині та не мають наслідком його скасування.
Перевіряючи інші доводи апелянта в частині, що стосується не виконання відповідачем взятих на себе обов'язків по оплаті орендної плати за користування земельної ділянки, то суд апеляційної інстанції також враховує висновки, викладені в постанові Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 року у справі №357/693/21 ухваленого між ОСОБА_3 та СВК «Розаліївський» щодо відсутності підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав систематичної несплати орендної плати.
Таким чином колегія суддів доходить висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення із відповідача на його користь орендної плати за 2017-2020 роки.
Перевіряючи доводи апелянта в частині незаконності ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення від 20 червня 2022 року, колегія суддів враховує наступні норми матеріального права та процесуального законодавства.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів СВК «Розаліївський» в суді здійснювалося адвокатом Івченко В.П., що підтверджується ордером від 09 вересня 2021 року (а.с.68 т.1).
Із матеріалів справи вбачається, що представник відповідача у справі відповідно до договору №17/05 від 17 травня 2021 року про надання правової допомоги та виданого ним ордеру представляв інтереси СВК «Розаліївський» в суді першої інстанції у зв'язку з чим вчиняв відповідні процесуальні дії: вивчав матеріали справи (позовної заяви та їх додатків); аналізував норми матеріального права та процесуального законодавства; здійснював представництво відповідача у судових засіданнях, у зв'язку з чим у СВК «Розаліївський» виник обов'язок оплати вказаних послуг.
Із матеріалів справи вбачається, що представником відповідача Івченко В.П. при розгляді справи 10 травня 2022 року у відповідності до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про майбутнє звернення із заявою про вирішення судових витрат у справі.
16 травня 2022 року представником відповідача Івченко В.П. було направлено відповідну заяву. З врахуванням положень ст. 124 ч.3 ЦПК України зазначена заява вважається поданою своєчасно. Тому доводи апелянта про не дотримання відповідачем вказаного процесуального строку є безпідставними та обґрунтовано відхилено судом першої інстанції.
Визначаючи обґрунтованість заявленого позивачем розміру правничої допомоги та зменшуючи її розмір до 18000 грн, суд першої інстанції правомірно врахував обсяг виконаних представником відповідача обов'язків за договором про надання правової допомоги, вказаний розмір є співмірним із складністю справи та її обсягом.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи викладені представником позивача в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду є не обґрунтованими і такими, що не спростовують висновків суду, викладених в даному рішенні.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги представника позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
З урахуванням того, що апеляційні скарги подані представником позивача на рішення суду та додаткове рішення суду, судом апеляційної інстанції визнанні не обґрунтованими, тому з урахуванням положень п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України відповідач у справі - СВК «Розаліївський» має право на компенсацію витрат понесених ним при апеляційному розгляді справи.
Так, представник відповідача у справі СВК «Розаліївський» - Івченко В.П., подаючи відзив на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 , адвоката Волощенка В.І. на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2022 року, виклав вимогу про стягнення за результатами апеляційного розгляду із позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 30000 грн (а.с. 64 т.2).
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 13 червня 2018 року по справі № 757/47925/15-ц та від 19 вересня 2018 року по справі № 361/6253/16-ц.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Оскільки зазначена справа відповідно до положень п.1 ч.6 ст. 19 та ч.1 ст. 369 ЦПК України підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), тому стягненню підлягає лише сума понесення витрат на правничу допомогу за вчинення процесуальних дій представником відповідача в межах даного провадження.
Однак відповідач, подаючи до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та заявляючи вимогу про стягнення із позивача понесених чи можливого понесення в майбутньому витрат на правничу допомогу не подав до суду відповідних доказів щодо обґрунтованості визначеного ним розміру витрат в сумі 30000 грн.
Так, в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги між відповідачем у справі СВК «Розаліївський» та адвокатом Івченко В.П., в якому передбачені повноваження адвоката вчиняти процесуальні дії в інтересах відповідача у судах усіх інстанції ( п. 1.2 Договору від 17 травня 2021 року). Разом із тим, порядок розрахунків між сторонами договору, визначений п. 3.1 вказаного Договору за яким розмір винагороди визначається додатком №1 до цього Договору.
Згідно до Додатку №1 укладеного 12 травня 2022 року до вказаного договору, сторонами погодженні умови оплати адвоката лише в межах суду першої інстанції і будь яких умов оплати за послуги в межах апеляційного розгляду справи, як то подача відзиву, складання інших процесуальних документів, сторонами у вказаному додатку не визначено.
З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги відповідача, викладеної у відзиві на апеляційну скаргу про стягнення з позивача на його користь судових витрат - витрат на правову допомогу у розмірі 30000 грн.
Керуючись статтями 141, 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2022 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2022 року, залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2022 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2022 року залишити без змін.
В задоволенні заяви Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» про стягнення витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв