Ухвала
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 757/34950/14-ц
провадження № 61-1611св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 16 вересня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
За час шлюбу сторони набули таке майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 3 489 000 грн; нежитлове приміщення на АДРЕСА_2 , вартістю 4 250 000 грн; нежитлові приміщення № 1, 2, 3 (групи приміщень № 29), загальною площею 217 кв. м, на АДРЕСА_3 , вартістю 6 030 000 грн та 9 877 000 грн відповідно; земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована на АДРЕСА_4 , вартістю 827 000 грн; житловий будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 446,3 кв. м, вартістю 2 730 000 грн; два нежитлових приміщення на АДРЕСА_5 , площею 493 кв. м та площею 285 кв. м, вартістю 1 114 000 грн та 1 940 000 грн відповідно; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автомобіль марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 ; автомобіль марки «Меrcedes-Benz», модель «ML 350», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «G400CDI», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Земельна ділянка площею 0,25 га на АДРЕСА_4 та житловий будинок за вказаною адресою, нежитлові приміщення 1, 2, 3 (групи приміщень № 29) на АДРЕСА_3 є його особистою власністю, оскільки придбані за його особисті кошти, що отримані ним до шлюбу, а саме від продажу квартири АДРЕСА_6 та двох квартир з гаражними боксами у м. Варна (Республіка Болгарія) на загальну суму 60 000 євро.
До шлюбу з ОСОБА_2 він займався підприємницькою діяльністю на території Республіки Болгарія, був акціонером компанії «Advaced Sales Korporation» та отримав протягом 1994-1995 років від підприємницької діяльності дивіденди на загальну суму 731 000 дол. США. Зазначені кошти отримала його рідна сестра ОСОБА_5 , яка на той час проживала в Болгарії і на його прохання займалася управлінням його активами.
Нежитлові приміщення № 1, 2, 3 (групи приміщень № 29) на АДРЕСА_3 були зареєстровані за ОСОБА_2 і до припинення шлюбних відносин передавались нею у тимчасове користування (найм) юридичним особам, за що остання отримувала дохід.
У зв'язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив: визнати його особистою приватною власністю земельну ділянку площею 0,25 га та житловий будинок, розташовані на АДРЕСА_4 , нежитлові приміщення № 1, 2, 3 (групи приміщень № 29) загальною площею 217 кв. м на АДРЕСА_3 ; провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та виділити йому нежитлові приміщення, площею 493,10 кв. м та площею 285,60 кв. м, на АДРЕСА_5 ; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частини нежитлових приміщень, загальною площею 45,80 кв. м, на АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 ; 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, на АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Меrcedes-Benz», модель «ML 350», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «G400CDI», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 2 970 116 грн, які остання безпідставно отримувала після припинення шлюбних відносин з листопада 2013 року до жовтня 2014 року за оренду нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 .
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в період шлюбу спільною працею та за спільні кошти було придбане майно, яке є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між подружжям, проте ОСОБА_1 заперечує проти його поділу.
З урахуванням збільшених позовних вимог ОСОБА_2 просила провести поділ набутого сторонами за час шлюбу майна в рівних частках, а саме: за кожною із сторін право власності по 1/2 частини майна, зокрема на таке майно: житловий будинок, розташований на двох земельних ділянках, загальною площею 0,2906 га, на АДРЕСА_4 , вартістю 9 297 655 грн; трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 3 378 700 грн; нежитлові приміщення № 1, 2, 3 (групи приміщень № 29), загальною площею 211,10 кв. м, на АДРЕСА_3 , вартістю 12 713 700 грн; нежитлові приміщення (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39) загальною площею 45,80 кв. м, на АДРЕСА_2 , вартістю 2 869 500 грн; нежитлові приміщення 1-го поверху (літ. Б), загальною площею 493,10 кв. м, на АДРЕСА_5 , вартістю 1 940 000 грн; нежитлові приміщення (літ. Б) (перший та третій поверхи) на АДРЕСА_5 , загальною площею 285,60 кв. м, вартістю 1 114 000 грн; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «S 350», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , орієнтовною вартістю 388 500 грн; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , орієнтовною вартістю 1 036 000 грн; автомобіль марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 , орієнтовною вартістю 906 500 грн; елітні предмети інтер'єру, орієнтовною вартістю 1 432 495 грн, а саме: люстра фарфорова «Sitzendorf», орієнтовною вартістю 98 340 грн; торшер дизайнерський «JEAN BOGGIO», орієнтовною вартістю 81 850 грн; ваза фарфорова «HEREND», орієнтовною вартістю 261 920 грн; світильники італійські, 2 шт., орієнтовною вартістю 81 850 грн; шафа та комод «VITTORIO GRIFONI», орієнтовною вартістю 98 220 грн; тумби дизайнерські «Tom Drag», 3 шт., орієнтовною вартістю 40 925 грн; інші меблі, які знаходяться в житловому будинку на АДРЕСА_4 , орієнтовною вартістю 41 100 грн; винний холодильник, орієнтовною вартістю 32 740 грн; колекція елітних вин, 150 пляшок, орієнтовною вартістю 245 550 грн; кошти, які обліковувались в банківських установах України на час припинення шлюбних відносин на ім'я ОСОБА_1 , відповідно, в сумі 169 563,85 дол. США, що в еквівалентні становить 3 858 748,76 грн, та в сумі 130 497,13 грн.
Також просила провести поділ грошових коштів у розмірі 2 382 998,33 грн, з яких: 2 013 999 грн - повернення поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн - кошти, отримані ОСОБА_1 від оренди приміщень, 25 900 грн - дохід, отриманий ОСОБА_1 від реалізації товару.
Посилаючись на те, що після припинення шлюбних відносин вона не має доступу до житлового будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 просила стягнути на її користь вартість придбаних меблів, які залишились в будинку, на суму 825 718,94 грн та вартість купівлі басейну та обладнання на суму 658 378,55 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_4 площею 0,25 га; житловий будинок на АДРЕСА_4 , загальною площею 446,3 кв. м; нежитлові приміщення (групи приміщень № 29) в літ. А на АДРЕСА_3 , загальною площею 217 кв. м.
Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, що є спільною сумісною власністю.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_2 ; на нежитлові приміщення, загальною площею 493,10 кв. м та загальною площею 285,60 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5 ; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 ; 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «ML 350», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_6 та автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «G400DI», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_8 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 970 116,90 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що під час шлюбу ОСОБА_1 за особисті кошти придбав земельну ділянку на АДРЕСА_4 , на якій збудував житловий будинок, погасив кредити, отримані колишньою дружиною на інвестування нежитлових приміщень, розташованих на АДРЕСА_3 , а тому ці об'єкти не є спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , отже, не підлягають поділу між сторонами.
Суд першої інстанції вважав встановленим, що ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу був співвласником Колективного підприємства «Елегант» та Організації орендарів швейного ательє «Елегант», які надалі були реорганізовані в Товариство з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (далі - ТОВ «Альвіс»), у якому ОСОБА_1 мав частку в статутному капіталі та отримував доходи, а тому більшість майна сторін придбавалось саме за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , а заробітна плата та доходи ОСОБА_2 були незначними, що свідчить про її неспроможність набути спірне майна.
Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 970 116,90 грн, суд першої інстанції виходив із того, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_3 , які є особистою власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передавала в оренду та отримувала після припинення шлюбних відносин від цього доходи, а тому ці доходи мають належати ОСОБА_1 .
Суд виходив з того, що під час шлюбу сторони набули спільно квартиру АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 та два нежитлові приміщення на АДРЕСА_5 , а тому вважав, що зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між подружжям у рівних частках.
Також суд першої інстанції, враховуючи встановлений між сторонами порядок користування автомобілями, які придбані сторонами під час шлюбу, дійшов висновку про виділення ОСОБА_1 автомобілів, які перебувають у його користуванні, а саме автомобіля марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63» та автомобіля марки «Land Rover», а автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «ML 350» та автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «G400DI» виділив ОСОБА_2 .
Відмовляючи у поділі автомобіля марки «Mercedes-Benz», модель «S 350», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , суд першої інстанції виходив із того, що цей автомобіль не значиться зареєстрованим за ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ поворотної фінансової допомоги, отриманого ОСОБА_1 доходу від оренди приміщень, доходу від реалізації товару, коштів, які обліковувались на банківських рахунках ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ці кошти отримані ОСОБА_1 після припинення шлюбних відносин, є його особистою приватною власністю і останній був більш матеріально забезпечений порівняно з його колишньою дружиною.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у частині поділу меблів, елітних предметів інтер'єру, колекції елітних вин та вартості басейну, оскільки остання не надала доказів на підтвердження того, що це майно знаходиться особисто у ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
У рахунок поділу спільного майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним із них, право власності по 1/2 частини на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; житловий будинок, розташований на двох земельних ділянках, загальною площею 0,2906 га, на АДРЕСА_4 ; нежитлові приміщення № 1, 2, 3 (групи приміщень № 29), загальною площею 211,10 кв. м на АДРЕСА_3 ; нежитлові приміщення (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення першого поверху (літ. Б), загальною площею 493,10 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5 ; нежитлові приміщення другого та третього поверхів (літ. Б), загальною площею 285,60 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5 .
Виділено ОСОБА_1 автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 1 036 000 грн, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 518 000 грн - компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 452 750 грн грошову компенсацію за відчужений ним автомобіль марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини коштів, які обліковувались на рахунку ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, стягнувши з нього на її користь 65 248,50 грн та 84 781,50 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 485 058 грн - кошти, отримані ОСОБА_2 від оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_4 , земельну ділянку та нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_3 , не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що указане майно придбано за його особисті кошти.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих нею від оренди нежитлового приміщення на АДРЕСА_3 у розмірі 1 485 058 грн, знайшли своє підтвердження, оскільки ґрунтуються на вимогах закону та доведені.
Суд визнав встановленим, що під час перебування у шлюбі та до припинення шлюбних відносин у жовтні 2013 року ОСОБА_1 видав доручення, а у лютому 2014 року відчужив автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «S 350», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 , що є підставою для стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації.
Щодо автомобілів, заявлених до виділу ОСОБА_2 , а саме автомобіля марки «Меrcedes-Benz», модель «ML 350», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та автомобіля марки «Mercedes-Benz», модель «G400CDI», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , то ці автомобілі також відчужено у період шлюбу та до припинення шлюбних відносин, проте ОСОБА_1 не надав належних та достовірних доказів, що кошти від продажу автомобілів були використані не в інтересах сім'ї.
З аналогічних підстав, на думку апеляційного суду, не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь 1/2 частини вартості відчуженого ОСОБА_1 автомобіля марки «Mercedes-Benz», модель «S 350», реєстраційний номер НОМЕР_9 .
Щодо поділу автомобіля марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 , набутого сторонами під час шлюбу, то суд визнав встановленим, що 04 серпня 2017 року ОСОБА_1 його відчужив, у зв'язку з чим на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню з останнього грошова компенсація у розмірі 1/2 частини вартості.
Суд визнав встановленим, що на теперішній час у володінні ОСОБА_1 перебуває лише автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням чого апеляційний суд вважав за правильне залишити зазначений автомобіль у власності ОСОБА_1 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 1/2 частини його вартості, а саме 518 000 грн, виходячи з оцінки вартості за висновком, наданим ОСОБА_2 , - 1 036 000 грн. Автомобіль є неподільною річчю, а тому може бути виділений у власність лише одному із подружжя, таким чином, право власності іншого подружжя на цей автомобіль припиняється.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_1 , житлового будинку, розташованого на двох земельних ділянках, загальною площею 0,2906 га на АДРЕСА_4 , нежилих приміщень, розташованих на АДРЕСА_3 , на АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_5 , апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити ці вимоги, визнавши за кожним з подружжя право власності по 1/2 частини зазначеного майна.
Апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь 57 000 грн, отриманих ОСОБА_1 від оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 та 25 000 грн від реалізації товару, ґрунтуються на доказах та вимогах закону.
Також, виходячи з презумпції спільності майна подружжя, набутого в шлюбі, апеляційний суд вважав за правильне виділити по 1/2 частини кожному із сторін поворотної фінансової допомоги, депозитних вкладів та коштів, які обліковувались на рахунках ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 106 999,50 грн, 65 248,50 грн та 84 781,50 дол. США, що в еквіваленті становить 1 929 374,38 грн.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що депозитні рахунки на ім'я ОСОБА_1 було розміщено після припинення шлюбних відносин, зазначивши, що такі доводи спростовуються встановленими обставинами та матеріалами справи, а факт внесення цих коштів 01 листопада 2014 року (тобто час, коли сторони визначили часом припинення шлюбних стосунків) не свідчить про те, що ці кошти є особистою власністю ОСОБА_1 . Апеляційний суд розцінив цю обставину як таку, що підтверджує, що саме у зазначений період часу між сторонами відносини погіршилися і ОСОБА_1 намагався приховати від поділу майно (кошти), яке є спільними з ОСОБА_2 .
На думку апеляційного суду, не знайшло свого об'єктивного підтвердження також посилання ОСОБА_1 , що частина коштів, які використовувались у шлюбі, належать його сину.
Апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поділ елітних предметів інтер'єру, люстри фарфорової, світильників італійських, шафи, тумб дизайнерських, басейну з обладнанням, інших меблів, винного холодильника, колекції елітних вин, які знаходяться в житловому будинку на АДРЕСА_4 , виходячи з того, що у разі існування цього майна в будинку в майбутньому позивачка не позбавлена за законом права поставити питання про поділ цього майна в натурі з огляду на те, що за нею визнається право власності на половину зазначеного будинку.
Щодо торшеру дизайнерського, вази фарфорової та комодів, то, на думку апеляційного суду, ці предмети згідно з оборотно-сальдовою відомістю знаходяться на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєнта», тому не підлягають поділу як спільне майно подружжя.
Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокатГолубничий О. І., залишено без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишено без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2022 року № 443/0/226-22 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину коштів, які обліковувалися на рахунку ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, та направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, провадження № 61-13953св19, від 26 серпня 2021 року у справі № 431/1499/20, провадження № 61-553св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що 16 березня 2008 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 100 000 доларів США, який останній зобов'язався взяти на зберігання, що підтверджується актом.
Наявність у ОСОБА_3 коштів для надання їх на зберігання ОСОБА_1 підтверджується кредитним договором від 10 грудня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав у кредит 505 000 грн, що станом на отримання коштів дорівнювало 100 000 доларів США.
Заявник вказує, що вказані кошти ОСОБА_3 надав батькові з метою їх зберігання, а за усною домовленістю було погоджено можливість їх розміщення на депозитних рахунках.
В подальшому частину коштів ОСОБА_1 повернув ОСОБА_3 , а грошові кошти у розмірі 84 000 доларів США поклав на депозит, що підтверджується депозитним договором від 15 березня 2013 року № 263/17/394824.
Крім того, 19 січня 2013 року ОСОБА_3 було передано ОСОБА_1 92 000 доларів США, які також надано з ціллю їх зберігання, що підтверджується актом.
Зазначає, що частина вказаних грошових коштів у сумі 70 000 доларів США була покладена на депозит відповідно до договору про відкриття депозитного рахунку від 23 січня 2013 року.
Підтвердженням того, що вказані грошові кошти належать ОСОБА_3 , є довіреність, яка була надана ОСОБА_1 щодо розпорядження його депозитним рахунком.
Заявник вважає, що довіреність, якою надано ОСОБА_3 повний доступ до депозитного рахунку, на якому зберігалися кошти, підтверджує приналежність вказаних коштів останньому.
Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено в повній мірі наявні в матеріалах справи докази, не взято до уваги, що такі підтверджують порушення прав третіх осіб, які не були залучені до розгляду.
Посилається на те, що апеляційним судом всупереч положенням ЦПК України докази, які підтверджують твердження заявника, поставлено під сумнів на підставі власної оцінки без залучення відповідної експертної особи.
При цьому за наявності актів 2008 року та 2013 року зробив хибний висновок, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не укладався договір зберігання грошових коштів.
Отже, апеляційним судом було невірно застосовано положення статті 60 СК України та розділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кошти, які їм не належать та не підлягають поділу як спільне майно.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_4 площею 0,25 га; житловий будинок на АДРЕСА_4 , загальною площею 446,3 кв. м; нежитлові приміщення (групи приміщень № 29) в літ. А на АДРЕСА_3 , загальною площею 217 кв. м.
Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, що є спільною сумісною власністю.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_2 ; на нежитлові приміщення, загальною площею 493,10 кв. м та загальною площею 285,60 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5 ; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», кабріолет, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 ; 1/2 частини нежитлових приміщень (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «ML 350», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_6 , та автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «G400DI», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_8 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 970 116,90 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
У рахунок поділу спільного майна визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним із них, право власності по 1/2 частини на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; житловий будинок, розташований на двох земельних ділянках, загальною площею 0,2906 га, на АДРЕСА_4 ; нежитлові приміщення № 1, 2, 3 (групи приміщень № 29), загальною площею 211,10 кв. м на АДРЕСА_3 ; нежитлові приміщення (літ. В) з № 1 до № 6 (групи приміщень № 39), загальною площею 45,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення першого поверху (літ. Б), загальною площею 493,10 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5 ; нежитлові приміщення другого та третього поверхів (літ. Б), загальною площею 285,60 кв. м, розташовані на АДРЕСА_5 .
Виділено ОСОБА_1 автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «CL 63», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 1 036 000 грн, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 518 000 грн - компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 452 750 грн грошову компенсацію за відчужений ним автомобіль марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини коштів, які обліковувались на рахунку ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, стягнувши з нього на її користь 65 248,50 грн та 84 781,50 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 485 058 грн - кошти, отримані ОСОБА_2 від оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 .
Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокатГолубничий О. І., залишено без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишено без змін.
У січні 2022 року ОСОБА_3 оскаржив у касаційному порядку постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною четвертою статті 389 ЦПК України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Зазначені норми цивільного процесуального права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.
Верховний Суд зауважує, що саме судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов'язків цієї особи або містити судження про права та/чи обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки (права, свободи, інтереси) особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов'язки (права, свободи, інтереси) цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов'язки (права, свободи, інтереси). У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тлумачення частини четвертої статті 389 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що касаційна скарга може бути подана особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки лише після розгляду апеляційною інстанцією її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Водночас ця норма передбачає виняток із загального правила, а саме оскарження до суду касаційної інстанції постанови суду апеляційної інстанції у випадку, якщо ухвалене цієї інстанцією судове рішення стосується безпосередньо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків такої особи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду в частині поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів, які обліковувалися на рахунку ОСОБА_1 на час припинення шлюбних відносин, ОСОБА_8 посилається на те, що вказані кошти, які було поділено між сторонами, були надано ним на зберігання ОСОБА_1 та не є спільною сумісною власністю, а тому не могли бути поділено відповідно до статті 60 СК України.
В касаційній скарзі заявник, як на підставу обґрунтування своїх доводів, посилається на отримання ним 10 грудня 2007 року кредиту у розмірі 505 000 грн, що еквівалентно 100 000 доларів США, акти, які підтверджують передачу грошових коштів ОСОБА_1 , та довіреність, виданою ОСОБА_1 на його ім'я.
Згідно з актом прийняття на зберігання від 16 березня 2008 року ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_3 100 000 доларів США та зобов'язався повернути їх повністю за першою вимогою ОСОБА_3 (а. с. 168-169, т.5).
Також згідно з актом прийняття на зберігання від 19 січня 2013 року ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_3 92 000 доларів США та зобов'язався повернути їх повністю за першою вимогою ОСОБА_3 (а. с. 167, т.5).
В подальшому 23 січня 2013 року ОСОБА_1 відкрив у ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» депозитний рахунок із сумою вкладу 70 100 доларів США строком на 1 рік (а. с. 200, т. 5).
15 березня 2013 року ОСОБА_1 відкрив у ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» депозитний рахунок із сумою вкладу 84 000 доларів США строком на 1 рік (а. с. 203 т.5)
15 березня 2013 року ОСОБА_1 видав довіреність на ім'я ОСОБА_3 , якою уповноважено останнього здійснювати по поточному рахунку № НОМЕР_10 та депозитному рахунку № НОМЕР_11 наступні операції: подавати від імені ОСОБА_1 заяви та інші документи, одержувати необхідні довідки та документи, в т. ч. про наявність та рух грошових коштів, одержувати грошові кошти в межах залишку на рахунку (а. с. 215, т. 5).
Проте, колегія суддів не може погодитись із вищевказаними посиланнями заявника з огляду на таке.
Так, з договору про відкриття депозитного рахунку (вклад «Традиційний») в рамках договору щодо банківського обслуговування від 23 січня 2013 року № 263/17/364151 вбачається, що грошові кошти на депозитний рахунок № НОМЕР_12 у розмірі 70 100 доларів США було перераховано з поточного (мультивалютного) рахунку № НОМЕР_10 .
З договору про відкриття депозитного рахунку (вклад «Традиційний») в рамках договору щодо банківського обслуговування від 15 березня 2013 року № 263/17/394824 вбачається, що грошові кошти на депозитний рахунок № НОМЕР_11 у розмірі 84 000 доларів США було перераховано з поточного (мультивалютного) рахунку № НОМЕР_10 .
Разом із тим, з актів, на які посилається заявник, не вбачається, що грошові кошти, які з його слів було передано ним на зберігання, було перераховано на будь-який із рахунків ОСОБА_1 , що ставить під сумнів їх внесення на вищевказані депозитні рахунки.
Також з довіреності, на яку посилається заявник, як на підставу підтвердження того, що спірні кошти не є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вбачається, що нею уповноважено ОСОБА_8 вчиняти відповідні дії щодо поточного рахунку № НОМЕР_10 та депозитного рахунку № НОМЕР_11 , на який внесено 80 100 доларів США.
При цьому рахунок № НОМЕР_10 не є депозитним, а є рахунком із якого було перераховано кошти на депозитні рахунки № НОМЕР_12 та № НОМЕР_11 . Довіреність не містить жодних посилань щодо можливості ОСОБА_8 вчиняти відповідні дії щодо депозитного рахунку № НОМЕР_12 , на який було внесено 70 100 доларів США.
Крім того, саме по собі укладення такої довіреності та уповноваження ОСОБА_8 вчиняти певні дії щодо поточного рахунку № НОМЕР_10 та депозитного рахунку № НОМЕР_11 не може свідчити про те, що грошові кошти, які розміщені на вказаних рахунках, є власністю ОСОБА_8 .
Посилання заявника на укладення кредитного договору 10 грудня 2007 року та отримання кредиту у розмірі 505 000 грн, що еквівалентно 100 000 доларів США, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутні докази того, що вказані грошові кошти передавались на зберігання ОСОБА_1 .
Крім того, докази, які на думку заявника свідчать, що вищевказані грошові кошти є його особистою власністю, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року, апеляційний суд відповідно до положень статей 81, 89 ЦПК України дав оцінку зазначеним доказам та відхилив їх, дійшовши висновку, що спірні кошти є об'єктом спільної сумісної власності сторін у цій справі.
При цьому постановою Верховного Суду судове рішення апеляційного суду залишено без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судове рішення апеляційного суду не порушує прав заявника, тому відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження підлягає закриттю.
Керуючись статтями 260, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
Г. І. Усик
С. Ф. Хопта