Справа № 640/26194/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
26 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
за участю секретаря: Керімова К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року у справі за позовом Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування постанов, -
Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, в якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченка А.П. від 03.09.2021 ВП №66696673;
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченка А.П. від 03.09.2021 ВП №66696673.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) правомірно винесено одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору, оскільки законодавством стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження він повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору, крім того, резолютивною частиною рішення, яке підлягало виконанню у рамках виконавчого провадження на предмет того, чи можна його вважати рішенням «майнового характеру», суд зважає на те, що у вказаному рішенні суду суб'єкта владних повноважень лише зобов'язано вчинити певні дії, внаслідок чого спір є немайнового характеру.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі №320/12472/20 визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу до 5 травня з урахуванням норм Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2020 рік.
16.08.2021 року Київським окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №320/12472/20.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченка А.П. від 03.09.2021 року ВП №66696673 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду №320/12472/20 від 16.08.2021 року.
Пунктом 3 вказаної постанови постановлено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 24000,00 грн.
03.09.2021 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченком А.П. винесена постанова про стягнення виконавчого збору ВП №66696673, якою постановлено стягнути з Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн.
Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.
Згідно статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (абзаци перший, другий частини п'ятої). За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (абзац перший частини шостої).
Отже, у разі надходження до державного виконавця виконавчого документа у вигляді виконавчого листа, який відповідає вимогам, встановленим Законом №1404-VIII до виконавчого документа, державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження та вживати заходи з примусового виконання такого виконавчого листа.
Відповідно до статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша).
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина тертя).
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац перший частини четвертої).
Згідно приписів пункту 8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Системний аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення. Примусове виконання виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження він зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору.
Зі змісту постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Костюченка А.П. від 03.09.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66696673 вбачається, що виконавче провадження відкрито з метою примусового виконання виконавчого документу а саме виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року №320/12472/20 про зобов'язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу до 5 травня за 2020 рік.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що відповідачем правомірно винесено одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору, оскільки законодавством стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження він повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Щодо розміру виконавчого збору, визначено відповідачем у п. 3 спірної постанови, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Розмір виконавчого збору згідно положень частини другої-третьої статті 27 Закону № 1404-VIII визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення та яке підлягає виконанню за виконавчим документом.
Тобто, якщо це рішення «майнового характеру», то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Апелянт вважає необґрунтованим віднесення застосування в межах спірних правовідносин відповідачем ч.3 ст. 27 Закону № 1404-VIII, з огляду на те, що вимога ОСОБА_1 повинна інтерпретуватися як майнова та може вважатися «активом» на який може розраховувати громадянин, як на свою власність, проте колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на те, що у резолютивній частині рішення № 320/12472/20 суб'єкта владних повноважень лише зобов'язано вчинити певні дії, що кореспондується з положеннями статті 63 Закону № 1404-VIII, за змістом якої немайновими рішеннями є рішення, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, отже вказаний спір є спором немайнового характеру, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Резолютивна частина рішення № 320/12472/20 не містить числового виразу суми недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 , судом було виключно зобов'язано нарахувати і виплатити вказану допомогу.
Розмір мінімальної заробітної плати на 2021 рік встановлений Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 01.01.2021 року по 30.11.2021 року становить 6000,00 грн. на місяць.
Оскаржуваною постановою вирішено стягнути з позивача виконавчий збір в сумі 24000,00 грн., тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6000 грн.,) як за виконання рішення немайнового характеру, що підтверджує правомірність розрахунку та відсутність у діях відповідача протиправного характеру.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 287, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.