П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/21435/21
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Одеса, 13 січня 2022 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Бітова А.І., Градовського Ю.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у справі за в'язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Євгенії Олексіївни про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державного бюро розслідувань, тимчасово виконуючого обов'язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Євгенії Олексіївни, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність тимчасово виконуючої обов'язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Євгенії Олексіївни по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_2 від 21 вересня 2021 року про надання копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику;
- зобов'язати Державне бюро розслідувань надати копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику.
В обґрунтування позову вказував, що 21 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Державного бюро розслідувань із запитом на інформацію, у якому просив копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику. Втім, на своє звернення отримав відповідь №559ПІ/1016-06-588/21 від 27.09.2021 за підписом тимчасово виконуючої обов'язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Євгенії Олексіївни у якій повідомлено, що за результатами запиту на інформацію відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» надається копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач вважає, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») та саме такі документи запитувалися позивачем, однак не були надані відповідачем. За вказаного, на думку позивача мала місце відповідь не по суті запиту. При цьому, умисне ненадання відповідачем інформації на запит через незастосування норм Закону № 2939-VI порушує конституційне право позивача на вільне збирання та використання інформації. Відновленням цього права позивач вважає зобов'язання Державного бюро розслідувань надати інформацію згідно запиту позивача від 21 вересня 2021 року.
Відповідач проти задоволення позову заперечував мотивуючи зокрема тим, що розглянувши запит про надання публічної інформації по суті вимог, ДБР правомірно надало саме виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Представником позивача до суду подано відповідь на відзив, в якому, зокрема зазначив, що доводи викладені у відзиві є необґрунтованими, з огляду на те, що розуміючи різницю між документами Державного бюро розслідувань і документами Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань які не запитувалися, позивач обґрунтовано вважає, що запитувана інформація ним не отримана.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність тимчасово виконуючої обов'язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Євгенії Олексіївни по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_2 від 21 вересня 2021 року про надання копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику.
Зобов'язано Державне бюро розслідувань розглянути інформаційний запит на публічну інформацію від 21.09.2021 року з урахуванням висновків суду.
Вказане рішення суду першої інстанції було оскаржено до апеляційного суду сторонами кожним у відповідних частинах.
Державне бюро розслідувань, обґрунтовувало вимоги своєї апеляційної скарги тим, що запит позивача містить загальний опис запитуваної інформації щодо документів, на підставі яких надано право на самопредставництво ДБР Олійнику А.Д., без конкретизації (статут, положення, закон, тощо). З огляду на таке формулювання у запиті про надання публічної інформації, ДБР листом від 27.09.2021р. № 559ПІ/1016-06-588/21 надало копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої вбачається, що інформація про ОСОБА_3 внесена до зазначеного реєстру, як особи уповноваженої вчиняти дії від імені ДБР без довіреності, у тому числі підписувати договори, та наявність повноважень щодо представництва від імені ДБР. В той же час, у позові ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги тим, що нібито в запиті на інформацію просив надати саме документи, які надаються державному реєстратору для проведення відповідних реєстраційних дій. Зазначене на думку скаржника, свідчить про маніпуляцію фактичними обставинами справи за сторони позивача. В свою чергу, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення вийшов за межі спірних правовідносин, оскільки досліджуючи документи, які можуть підтверджувати повноваження на самопредставництво інтересів юридичної особи в адміністративному судочинстві, залишив поза увагою запит про надання публічної інформації, запитувані відомості, а також відповідь ДБР.
Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначав, що рішення суду у даній справі підлягає зміні шляхом доповнення резолютивної частини абзацом щодо стягнення на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 5434,00 грн. Тобто, позивачем судове рішення оскаржувалось лише в частині судових витрат.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022р.:
-апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань - залишено без задоволення,
-апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково,
-резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2022р. по справі № 420/21435/21 змінено та доповнено її абзацом наступного змісту:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28) на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп.».
Після закінчення апеляційного розгляду даної справи, 02.08.2022р. засобами поштового зв'язку, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2022р. в порядку ст. 323 КАС України.
В обґрунтування скарги, посилаючись на приписи ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Наказ Міністерства юстиції України від 18.11.2016р. №3268/5 «Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зазначив, що у випадку надання документів, на підставі яких внесені державним реєстратором відомості до державного реєстру щодо осіб, які мають право діяти в порядку самопредставництва ДБР, будуть розголошені персональні дані його - скаржника ( ОСОБА_1 а саме: дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, унікальний номер в Єдиному демографічному реєстрі, паспортні дані). Відтак, апелянт наголошує, що копії документів, які на переконання суду необхідно надати ОСОБА_2 , є інформацією, що містить персональні дані скаржника - ОСОБА_1 , та розголошення такої інформації може вплинути як на роботу в ДБР, так і на його особисте життя, а отже, є інформацією з обмеженим доступом та її поширення обмежене відповідно до приписів Конституції України та чинного законодавства. При цьому, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , судом не було встановлено в чому полягає суспільний інтерес розповсюдити персональні дані відносно ОСОБА_1 , тим більше як працівника правоохоронного органу. На думку апелянта, позивач отримав мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, з посиланням на те, що запитувана ним інформація віднесена до інформації для службового користування. За таких умова, як далі вказує скаржник, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про зобов'язання ДБР надати документи на підставі яких вносяться державним реєстратором відомості до реєстру щодо осіб, які мають право діяти в порядку самопредставництва ДБР не врахували, що такі дії призведуть до розголошення персональних даних апелянта - ОСОБА_1 та негативних наслідків щодо його професійного, особистого та сімейного життя. Так само, не було враховано наявність підстав у запитувача інформації отримати такі дані, використовувати їх у своїй діяльності та поширювати серед громадськості.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2022р., враховуючи приписи ст. ст. 293, 323 КАС України було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі та звернулась із апеляційною скаргою зазначивши доводи відмінні від тих, з яких судове рішення у даній справі вже переглядалось апеляційним судом.
20.09.2022р. (вхід. № 15198/22) від відповідача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якій відповідач підтримав доводи апелянта, просив задовольнити його скаргу.
20.09.2022р. (вхід.№ 15173/22) від позивача у справі за підписом представника - адвоката Єрмолатіна В.І. до суду надійшла заява про стягнення судових витрат та письмові пояснення на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у яких вказуючи про необґрунтованість доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні скарги мотивуючи зокрема тим, що із змісту позовних вимог та судових рішень у даній справі вбачається, що йшлося про надання копій документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво інтересів ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику. Конкретна особа до судового розгляду була ідентифікована, а потреба отримати її персональні дані у відповідача взагалі не була та не могла бути заявлена позивачем, адже така ніяким чином не впливає на обсяг повноважень заінтересованої особи - ОСОБА_1
26.09.2022р. (вхід.№ 15623/22) від позивача, за підписом представника - адвоката Єрмолатіна В.І. до суду надійшли письмові міркування щодо відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони про розгляд справи були належним чином повідомлені, у зв'язку із чим, з огляду на приписи ст.313 КАС України та наявність передбачених ст. 311 КАС України підстав, колегія суддів вважає, що справу можливо розглянути в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у справі письмовими доказами, позивач звернувся до Державного бюро розслідувань з інформаційним запитом про отримання публічної інформації від 21.09.2021 року. (а.с.4).
У запиті позивач просив надати копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику.
Листом від 27.09.2021 року за №559ПІ/10-16-06-588/21 позивачу надана відповідь, що за результатами розгляду запиту відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» надається копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.07.2021. (а.с.5)
Представник позивача вважає, що відповідь відповідача від 27.09.2021 року №559ПІ/10-16-06-588/21 на запит позивача від 21.09.2021 року є відповіддю не по суті запиту, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав позивачу документи по суті заяви позивача, у зв'язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність тимчасово виконуючої обов'язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Євгенії Олексіївни по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_2 від 21 вересня 2021 року про надання копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику, а також зобов'язано Державне бюро розслідувань розглянути інформаційний запит на публічну інформацію від 21.09.2021 року з урахуванням висновків суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції у межах вимог і доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено ч. 2 ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Публічна інформація за визначенням ч.1 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Приписами ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
У відповідності до статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
В свою чергу, статтею 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно з пунктом 6 ч. 1 ст.14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
В силу вимог ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 статті 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» передбачено випадки, за яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, серед яких: 1 ) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»).
Перш за все, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що спірним питанням, яке підлягало дослідженню судами у межах спору у цій справі є те, що відповідач неналежним чином розглянув запит позивача та надав документ, який на думку позивача не стосується суті звернення.
Апеляційний суд зазначає, що у своєму запиті на інформацію, надісланому до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 просив надати на його адресу копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику (а.с. 4).
За результатами розгляду вказаного запиту позивача на інформацію, ДБР у відповідь, на адресу позивача надіслало копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.07.2021р.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначав, що наявність відомостей в реєстрі є результатом внесення запису на підставі певних документів, які дають законні підстави для реєстрації певних даних, та саме такі і є документами, на підставі яких особі надані повноваження здійснювати самопредставництво.
Твердження апелянта - ОСОБА_1 з приводу того, що судом у даній справі було зобов'язано відповідача надати документи, на підставі яких вносяться державним реєстратором відомості до реєстру осіб, які мають право діяти в порядку самопредставництва ДБР, а також що на виконання рішення суду у даній справі, на запит позивача будуть надані документи, що містять персональні дані ОСОБА_1 , апеляційний суд оцінює критично, адже у запиті ОСОБА_2 містилась вимога щодо надання копій документів, на підставі яких саме надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику.
Колегія суддів враховує, що в силу приписів ст.131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Як визначено пп.11 п.16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Отже, з 01 січня 2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Питання самопредставництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2020 року у справі №9901/39/20 зазначила, що з урахуванням положень статті 55 КАС України, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції вірно зауважив, що витяг з реєстру є документом створеним, по-перше, не Державним бюро розслідувань, тобто не розпорядником інформації, а по-друге, є документом який відображає інформацію, яка створена розпорядником, та є загальнодоступною для усіх осіб, проте не є тим, документом на підставі якого особі надані повноваження на самопредставництво.
Виходячи із аналізу норм чинного законодавства, яке регулює спірне у цій справі питання щодо самопредставництва, судова колегія зазначає, що самопредставництво надається певній особі внутрішніми документи відповідної юридичної особи (державного органу), зокрема трудовим договором, положенням про відповідний структурний підрозділ органу, повноваженнями якого є здійснення самопредставництва, посадова інструкція, наказ про призначення тощо.
Такими документами може бути положення, трудовий договір, наказ про призначення, тощо.
Тобто, самопредставництво передбачає залучення особи, яка має безпосереднє відношення до органу якого буде представляти та її повноваження вже передбачені внутрішніми документами цього органу.
Враховуючи викладене, оскільки позивач у своєму запиті на інформацію просив Державне бюро розслідувань надати копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику, однак відповідач не надав позивачу документи по суті його запиту, а надав документ який поза розумним сумнівом, не стосується запиту по суті, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а також зокрема зобов'язання Державне бюро розслідувань розглянути інформаційний запит на публічну інформацію від 21.09.2021 року з урахуванням висновків суду.
З урахуванням встановлених обставин та наведеного вище, апеляційний суд підтримує висновок суду першої інстанції про наявності підстав для визнання протиправною бездіяльність тимчасово виконуючої обов'язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Євгенії Олексіївни по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_2 від 21 вересня 2021 року про надання копії документів, на підставі яких надані повноваження здійснювати самопредставництво ДБР головному спеціалісту відділу представництва та судово-аналітичної роботи Управління правового забезпечення Андрію Олійнику.
Отже у суду першої інстанції за встановлених спірних обставин справи були наявні підстави для задоволення позову.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги Державного бюро розслідувань колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими,
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Підсумовуючи усе наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Стосовно заяви позивача, поданої за підписом представника адвоката Єрмолатіна В.І. про стягнення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, апеляційний суд виходить з наступного.
У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, під час апеляційного перегляду судового рішення у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до матеріалів справи надано наступні документи:
Договір №14 від 20.06.2021р. про надання правничої (правової) допомоги, сканкопія сайту НБУ, додаткова угода до Договору від 06.06.2022р., акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору №14 від 20.06.2021р., укладений ОСОБА_2 та адвокатом Єрмолатіним В.І. 18.09.2022р..
Відповідно до вказаного вище акту про надання правничої (правової) допомоги: «В рамках адміністративного судового провадження Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/21435/21 (суддя Марин П.П.) при виконанні Договору про надання правничої (правової) допомоги від 20 червня 2021 року Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконані всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи. Згідно з пунктами 4.1, 4.1.2, 4.2, 4.3 Договору, розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 36,5686 х 100 = 3657 гривні.».
Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням зокрема розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 КАС України ).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, у випадку задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Опираючись на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 19.09.2019 року у справі № 810/2760/17, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У додатковій постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року по справі №926/1795/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на певних критеріях, які суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як слідує з матеріалів справи, під час апеляційного розгляду справи представником позивача було подано пояснення на апеляційну скарну ОСОБА_1 , розмір витрат на правничу допомогу - 3657грн.
Дослідивши документи, надані представником позивача до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у взаємозв'язку із обставинами справи, колегія суддів звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, подання відзиву, письмових пояснень, тощо, є правом учасників справи, а відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (стаття 304 КАС України).
Представник позивача не приймав участі у судовому засіданні, а надав клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача. Позов має немайнові вимоги.
До того ж, з наданих документів не можливо встановити які саме послуги були надані адвокатом, їх обсяг, час витрачений на надання таких послуг, тощо.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не було змінено чи скасовано рішення суду першої інстанції, а апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції понесених позивачем.
Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 243, 308, 311, 315-317, 321-322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у справі №420 /21435/21 - залишити без змін.
У задоволенні заяви, яка надійшла до суду за підписом представника позивача - адвоката Єрмолатіна В.І. (вхід.№ 15173/22 від 20.09.2022р.) про стягнення судових витрат - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено та підписано 26 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Бітов А.І. Градовського Ю.М.