27 жовтня 2022 року м. Дніпросправа № 340/4431/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Бишевської Н.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року (суддя Момонт Г.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області, в якому просила:
- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо нарахування та виплати судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 гривень згідно з ч. 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами, внесеними Законом від 13.04.2020, №553-IX) з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити недоотриману суддівську винагороду судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу та 10% за обіймання адміністративної посади з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що належать до виплати, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 Указом Президента України «Про призначення суддів» від 11.11.2003 №1286/2003 призначена строком на п'ять років на посаду судді Олександрійського районного суду Кіровоградської області.
Указом Президента України «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів» від 23.03.2004 №358/2004 ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 08.10.2009 №1632-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області безстроково.
З довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області №323 від 28.09.2020 встановлено, що загальна сума утриманого обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 складає 208 238,18 грн.
Вважаючи обмеження суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позивач вважає, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо виплати суддівської винагороди з урахуванням обмежень є такими, що вчинені всупереч прямим нормам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та порушують її право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд першої інстанції погодившись з такими доводами позивача, дійшов висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту - Закон №553-ІХ, набрав чинності з 18.04.2020), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: - установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами.
Так у п. 4 мотивувальної частини вищезазначеного рішення суд наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Зокрема, 11.03.2020 Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII ( рішення №4-р/2020 від 11.03.2020).
У пункті 4.1. рішення №4-р/2020 від 11.03.2020 зазначається, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України):
- від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002;
- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005;
- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008;
- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018;
- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Та Конституційний Суд України, після аналізу юридичних позиції щодо незалежності суддів, зробив висновок про те, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення №4-р/2020 від 11.03.2020).
Тому обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів, і Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України, при цьому таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже Конституційний Суд України у рішенні №10-р/2020 від 28.08.2020 у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов правового висновку, що, навіть, за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія за демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.20219 №969/2019 (далі Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст. 124 Конституції України).
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року №10-рп/2008); словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцiєю України завдання.
Аналіз термінів «баланс», «збалансувати», «збалансований бюджет» свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
У рішенні Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27.11.2008 зазначено, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами i територіальними громадами, і саме у виконані цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини цього рішення).
З урахуванням вищенаведеного Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особі, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми, колегія суддів вважає, що відповідач, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, діяв всупереч приписів ст. ст. 19, 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України, що призвело до виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі меншому ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», через безпідставне застосування відповідачем під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Щодо доводів відповідача, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету є безпідставними, оскільки, по-перше, ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя Законом № 553-ІХ були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.
Отже, за такого правового регулювання, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірному періоді з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач мав керуватися виключно нормами статті 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до спірних правовідносин застосовуватися не можуть.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 за якою розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції що, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними Законом №553, є протиправними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому судом враховується правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 160/12091/20 та від 05 серпня 2021 року у справі № 160/12182/20.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя Н.А. Бишевська