Провадження № 11-кп/803/2849/22 Справа № 203/933/16-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 жовтня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілого адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст.186, ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України (далі- КК), та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК,-
Оскаржуваною ухвалою місцевого суду було задоволено клопотання сторони захисту та звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.186, ч.2 ст.125 КК, на підставі ст.49 КК, а провадження у справі закрито у зв”язку із закінченням строків давності.
В апеляційній скарзі представник потерпілої- адвокат ОСОБА_7 не погоджується з ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року посилаючись на те, що суд у своїй ухвалі не навів доказів, якими підтверджуються факти скоєння обвинуваченим ОСОБА_8 злочинів за ч1 ст.186, ч.2 ст.125 КК. Переконаний, що суд формально поставився до вимог п.п.2,3 ч.1 ст.49 КК та не врахував надану потерпілою стороною заяву, у якій наводилися факти зловживання обвинуваченим своїми процесуальними обов”язками і проявом неповаги до суду, які виразилися у тому, що обвинувачений ОСОБА_8 на протязі 5 років 3 місяців, з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, як вважає апелянт, ігнорував виклики до суду та не надавав відповідних документів про причини своєї неявки до суду. Отже вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та грубо порушує як процесуальні, так і конституційні й конвенційні права потерпілої та позбавляє її права на справедливу сатисфакцію від злочину. Тому просить скасувати ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 у суді першої інстанції.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_10 не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомила, однак її неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника потерпілої на підтримку доводів поданої апеляційної скарги та який наполягав на її повному задоволенні, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
На думку колегії суддів вказаних вимог закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
За приписами статті 44 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
У відповідности до п.1 ч.2 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Загальний порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності визначений положеннями статей 285 - 289 КПК. Зокрема, у відповідності до ч.ч.1,2,3 ст.285, ч.ч.1,4 ст.286 та ч.3 ст.288 цього Кодексу особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Як зазначено у роз”яснюючих положенням, що містяться у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 року, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Ухвалюючи рішення про закриття даного кримінального провадження та звільняючи обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.186, ч.2 ст.125 КК на підставі ст.49 КК у зв”язку із закінченням строків давності, суд першої інстанції посилався на положення статей 44, 284 КПК та свої висновки мотивував тим, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України, - 12.06.2014 року, а кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.186 КК України, - 07.11.2016 року, тобто на час розгляду клопотання про закриття кримінальних проваджень минуло більш п'яти років.
При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно ч.1 ст.5 КК України, Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
01.07.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року, відповідно до якого діє нова редакція ст.12, ст.49 КК.
Відповідно до діючої редакції ч.4 ст.12 КК кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.186 КК України, є злочином невеликої тяжкості, за яке передбачене найбільш суворе покарання у вигляді позбавленням волі на строк до чотирьох років; ч.2 ст.125 КК України - є кримінальним проступком, за яке передбачене найбільш суворе покарання у вигляді обмеження волі на строк до двох років.
Положеннями п.п.2,3 ч.1 ст.49 КК встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло: три роки, у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання у виді обмеження волі; п'ять років, у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 частини 1 ст.49 КК.
Ця норма кримінального закону, як правильно зазначив місцевий суд, є імперативною, тобто підлягає обов'язковому застосуванню судом за наявності встановлених законом умов, і розширеному тлумаченню не підлягає.
Давність притягнення до кримінальної відповідальності полягає в тому, що, якщо сплинуло відповідні строки з часу вчинення злочину, притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, суд не може притягнути особу до кримінальної відповідальності, якщо особа заявляє клопотання про застосування строків давності.
Водночас суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені з цього питання у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 5 квітня 2021 року (справа № 328/1109/19, провадження №51 - 5464 кмо 20).
Зокрема, як зазначив Суд, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч.1 ст.49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ч.1 ст.49 КК. В цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: п'ятнадцять років з часу вчинення злочину, п'ять років - з часу вчинення кримінального проступку.
Матеріали справи свідчать про те, що дане кримінальні провадження у зв'язку із розшуком обвинуваченого ОСОБА_8 не зупинялося, та відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 за цей час вчиняв інші кримінальні правопорушення, а отже у даному випадку перебіг давності не зупинявся та не переривався. Сторона захисту під час судового розгляду кримінального провадження заявила клопотання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.186, ч.2 ст.125 КК, на підставі ст.49 КК у зв”язку із закінченням строків давності, проти чого не заперечував сам обвинувачений.
Отже колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.186, ч.2 ст.125 КК, на підставі ст.49 КК у зв”язку із закінченням строків давності. При цьому слід визнати неспроможними доводи апелянта та його посилання на неявку обвинуваченого ОСОБА_8 до суду, оскільки це само по собі, без офіційного оголошення особи у розшук, не створює перепон для застосування положень статті 49 КК.
У свою чергу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК у зв”язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою обставиною та не перешкоджає потерпілій стороні отримати належну сатисфакцію від злочину у визначеному законом порядку.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 є безпідставною та задоволенню не підлягає, а ухвала суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року, якою звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.186, ч.2 ст.125 КК, на підставі ст.49 КК у зв”язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4