Номер провадження: 22-ц/813/3541/22
Справа № 522/5995/18
Головуючий у першій інстанції Середа І. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
27.10.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
в порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
05 квітня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.2017 року приблизно о 16 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ВМW 530», держаний номер НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі по вул. Проценко в м. Одесі, не надала дорогу автомобілю «ВАЗ 211540-110-30», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по головній дорозі по вул. Сергія Ядова, в результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобілю «ВАЗ 211540-110-30», державний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_4 отримав легкі тілесні ушкодження. Позивач ОСОБА_2 , посилаючись на завдання йому, як власнику майна, матеріальної шкоди при ДТП та додаткових витрат, просив стягнути з ОСОБА_1 суму у розмірі 6 458,12 грн., а на відшкодування моральної шкоди, яка полягала у неможливості користуватися майном, що вплинуло на звичайний ритм його життя, - суму у розмірі 6 458,12 грн., а також судові витрати.
Позивач ОСОБА_3 після уточнення вимог просив стягнути на свою користь на відшкодування матеріальної шкоди 3 650 грн., що складає вартість дитячої коляски, в рахунок відшкодування моральної шкоди - 20 000 грн., яку він отримав за моральні переживання за стан здоров'я своєї дитини, а також судові витрати. Крім того, позивач ОСОБА_3 діючи в інтересах дитини ОСОБА_4 , просив стягнути з відповідача моральну шкоду за моральні переживання дитини, отримані в результаті стресу та травми, яку він оцінив у розмірі 30 000 грн..
Сторони, належним чином були повідомлені про дату, місце та час судового засідання, до зали судових засідань не з'явились, позивач ОСОБА_3 підтримав заявлені вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, просив їх задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 звернувся із заявою про слухання справи у його відсутність, в якій позовні вимоги просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, викликалася до суду належним чином відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України за адресою, вказаною в заяві про перегляд заочного рішення, що підтверджується підписами у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 214 - 28.11.2020р, а.с. 215 - 28.01.2021р.). Заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному, подану від імені ОСОБА_1 , суд не приймає до уваги, оскільки вона не підписана, та до неї не додано належних доказів. При цьому, суд враховує, що після скасування судом заочного рішення відповідач жодного разу не з'являлася, хоча неодноразово викликалася. Відзив на позов також не подавала.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Тому суд вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності позивача, відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із вимогами ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Суд стягнув з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 6 458,12 грн. та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн., судові витрати у розмірі 1 410 грн..
Позовні вимоги ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 задоволено частково.
Суд стягнув ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., судові витрати у розмірі 1 410 грн.;
стягнув з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , моральну шкоду у розмірі 19 369,01 грн.;
В іншій частині вимог позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 27 жовтня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статей 3, 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно зі статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів
Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття нею вчинених стосовно неї самої або членів її сім'ї чи близьких родичів протиправних дій (бездіяльності), що досягло певних психотравмуючих факторів: відчуття фізичного болю чи душевних страждань (відчуття хвилювання, занепокоєння, пригнічення, зміна життєвого укладу тощо).
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Суд визначає розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 серпня 2017 року приблизно о 16 годині 30 хвилин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «ВМW 530», держаний номер НОМЕР_1 , в м. Одесі, на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі по вул. Проценко, не надала дорогу автомобілю «ВАЗ 211540-110-30», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по головній дорозі по вул. Сергія Ядова, в результаті чого, вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобілю «ВАЗ 211540-110-30», державний номер НОМЕР_2 - малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав легкі тілесні ушкодження.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2017 року по справі №523/13282/17 визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень на користь держави.
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , належить автомобіль марки ВАЗ модель 211540-110-30, 2011 року випуску, з правом керування ОСОБА_3 .
На день скоєння відповідачем ДТП її відповідальність перед третіми особами була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/4493141.
27 серпня 2017 року був складений акт огляду транспортного засобу марки ВАЗ модель 211540-110-30, 2011 року випуску, представником страхової компанії.
03 грудня 2017 року, на підставі письмової заяви ОСОБА_3 , судовий експерт Федотов Федір Васильович, свідоцтво №851 про присвоєння кваліфікації судового експерта з правом проведення товарознавчих експертиз за спеціальністю п.12.2 - визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу, дійне до 07 жовтня 2019 року виданого Центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Міністерстві юстиції України, надав експертний висновок №6093. Згідно вказаного висновку, складеного 03.12.2017 року, вартість відновлювального ремонту автомобілю «ВАЗ 211540-110-30», державний номер НОМЕР_2 складає 19 748 (дев'ятнадцять тисяч сімсот сорок вісім) гривень 84 копійки, а вартість матеріальної шкоди складає 17 928 (сімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 93 копійки.
22 листопада 2017 року ОСОБА_3 сплатив 1 000 (одну тисячу) гривень на користь ФОП ОСОБА_5 за проведення експертизи матеріального збитку, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» №0.0.900442376.1 від 22.11.2017 року, а за повідомлення що були направлені поштою на ім'я страхової компанії та на ім'я відповідачки ОСОБА_1 було сплачено по 74, 40 гривень, відповідно до квитанції 0000774 0000440 та 0000775 0000441 від 22.11.2017 року.
12 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся із двома письмовими заявами до глави правління ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» з вимогами провести розрахунок страхової виплати згідно експертного висновку №6093, складеного судовим експертом Федотовим Ф.В. 03.12.2017 року, та видати копію експертизи проведеної з боку страхової компанії.
06 лютого 2018 року ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» надала відповідь за №5589/09/13, з якої вбачається, що у страховика відсутні підстави для перерахування суми страхового відшкодування на підставі наданої копії звіту про розмір матеріального збитку №6093 ФОП ОСОБА_6 , сума страхового відшкодування була визначена на підставі звіту №31129170 від 30.11.2017 року ТОВ «ХАВК ХОЛДИНГ», згідно якої вартість відновлювального ремонту становить 14 260,48 грн., а розмір матеріального збитку з урахуванням коефіцієнта зносу складає 12 619,61 грн., та було відмовлено у видачі копії звіту №31129170 від 30.11.2017 року ТОВ «ХАВК ХОЛДИНГ» у зв'язку з тим, що такого роду обов'язку страховика законодавством не передбачено (т. 1, а.с. 8).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині вимог про відшкодування майнової шкоди частково, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті протиправних дій відповідачки, які полягали в порушенні ПДР, позивачу ОСОБА_2 , були завдані збитки у розмірі 17 928 (сімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 93 копійки.
ОСОБА_2 отримав від ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» суму страхової виплати - 12 619 гривень 61 копійку. При цьому, необхідно звернути увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів для спростування доводів позивачів.
Отже, враховуючи встановлені обставини та надані докази, стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 підлягає 5 309,32 грн. (17 928,93 - 12 619,61 = 5 309,32) в рахунок відшкодування вартості матеріальної шкоди завданої пошкодженням автомобіля позивача в результаті ДТП, а також 1 148,80 грн, збитки понесені позивачем для проведення експертизи визначення матеріальної шкоди та повідомлення зацікавлених сторін, що в сумі складає 6 458,12 гривень (шість тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень дванадцять копійок) (5 309,32 + 1 148,80 = 6 458,12).
В задоволенні вимоги позивача ОСОБА_3 про стягнення 3 650 грн. вартості коляски необхідно відмовити, оскільки суду не було надано належного доказу, який би підтверджував її купівлю позивачем та сплачену вартість.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що розмір моральної шкоди завданої позивачу ОСОБА_2 в розмірі 1 000 грн. буде достатньою компенсацією за моральні переживання, перенесені позивачем в результаті пошкодження його транспортного засобу та порушення звичайного укладу життя.
Судом першої інстанції встановлено, що під час ДТП в автомобілі знаходився малолітній син позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 виданим 22 березня 2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
В результаті ДТП, постраждала дитина, на фото вбачається яку травму було завдана дитині, що також підтверджується довідкою №22351 від 27.08.2017 року виданою КУ «Одеська обласна клінічна лікарня», оскільки під час огляду лікарем нейрохірургом, та проведеної ТУС, виявлені забій і садна.
Згідно з нормами ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю потерпілих, не застосовується.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
За вимогами ст. 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 в частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я під час ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що, зважаючи на характер переживань батька за дитину суд оцінив моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., а вимоги заявлені в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , яка під час пригоди отримала легкі тілесні ушкодження, суд оцінив у розмірі 20 000 грн.. Разом з тим, враховуючи вимоги Закону, а саме, що 5% страхової виплати за шкоду мала бути сплачена страховою компанією, суд вважає, що з відповідачки необхідно стягнути моральну шкоду завдану малолітній дитині у розмірі 19 369,01 грн. (20 000 - 630,98 (12 619,61 х 5% / 100%).
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Проте, позивачем ОСОБА_2 не доведено належним чином підстави позову, а саме, правові підстави для притягнення відповідача до відповідальності про сплату потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Також позивачем ОСОБА_3 не доведено підстави притягнення відповідача до відповідальності про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок тілесних ушкоджень дитини під час ДТП.
Так, пунктом 36.1. статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно із пунктом 36.2. статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
У абзаці другому пункту 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що «відшкодування
шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних
засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про
обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового
відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої
шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг
відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром
завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду
вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового
відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і
сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової
відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок
виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового
відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому
страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового
страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги,
передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом
звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою
цивільно-правову відповідальність».
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/5996/16.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Відповідно до вимог ч.1 ст.23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
За вимогами ст. 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Отже, обов'язок з відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок ушкодження здоров'я малолітнього пасажиру під час ДТП у межах страхового відшкодування також покладається на страховика.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092).
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де:
С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу та ПДВ.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно звіту №31129170 від 30 листопада 2017 року ТОВ «ХАВК ХОЛДИНГ», оціненого у встановленому законом порядку сума страхового відшкодування з урахування коефіцієнту фізичного зносу становить 12 619,61 грн. без врахування ПДВ на складові частини, оскільки потерпілою стороною не надано документального підтвердження факту оплати замінених частин запчастин, ремонту ТЗ, виконаних особою, що є платником ПДВ, яку власник пошкодженого ТЗ отримав у повному обсязі (т. 1, а.с. 18).
На підтвердження збільшення суми відновлювального ремонту свого автомобілю, пошкодженого в наслідок ДТП, позивач ОСОБА_2 надав суду висновок, складений 03.12.2017 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобілю «ВАЗ 211540-110-30», державний номер НОМЕР_2 складає 19 748 (дев'ятнадцять тисяч сімсот сорок вісім) гривень 84 копійки, а вартість матеріальної шкоди складає 17 928 (сімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 93 копійки (т. 1, а.с. 29-52).
Вирішуючи аналогічну справу при застосування до спірних правовідносин, статті 1194 ЦК України, Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16 (провадження №61-3416св18) дійшов правового висновку про те, що «за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Автомобіль позивача до ДТП було пошкоджено і для відновлення його стану, що передував ДТП, експертом визначено вартість відновлювального ремонту в розмірі 41 913 грн. 13 коп. (розмір реального матеріального збитку), чому надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій при розгляді справи. Та обставина, що позивачем було сплачено більшу суму за ремонтні роботи її автомобіля, не свідчить, що усі виконані ремонтні роботи були пов'язані саме з вказаною вище ДТП і відповідальність за їх оплату в повному обсязі має нести відповідач у справі».
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі №520/10265/16 (провадження №61-15695св18) Верховний Суд дійшов наступного правового висновку: «враховуючи той факт, що позивач погодився з розміром страхового відшкодування, визначеним страховою компанією відповідача, що підтверджується фактом отримання ним грошових коштів у визначеній страховиком сумі та відсутністю належних і допустимих доказів незгоди з такою сумою, а чинне законодавство передбачає право потерпілого на звернення до винної у ДТП особи у разі, коли розмір завданої майнової шкоди перевищує ліміт відповідальності страхової компанії, висновок апеляційного суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, є обґрунтованим».
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз'яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з'ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_2 погодилася з розміром страхового відшкодування в розмірі 12 619,61 грн., оцінену страховою компанією у встановленим законом порядку, що підтверджується фактом отримання позивачем грошових коштів у визначеній страховиком сумі та відсутністю належних і допустимих доказів незгоди з такою сумою. Тому, страховиком у повному обсязі виплачено позивачу страхове відшкодування відповідно до розміру оціненої шкоди, а позивач в всупереч п. 36.2. ст. 36 Закону 1961 не надав суду документального підтвердження ні фактично понесених витрат на придбання запчастин, ні факту придбання нових запчастин у платника ПДВ та ні проведення відновленого ремонту автомобіля, виконаних особою, що є платником ПДВ, в розмірі 17 927,93 грн..
Позивач ОСОБА_3 не звертався до страхувальника ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» у встановленому законом порядку з вимогами в порядку ст. 26-1 Закону 1961 про відшкодування моральної шкоди, яка має бути відшкодована потерпілому - пасажиру, малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, отже у даному випадку у страховика не виник обов'язок з виплати моральної шкоди в розмірі 19 369,01 грн..
За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля під час ДТП, та позовні вимоги ОСОБА_3 , який дії в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди, яка має бути відшкодована потерпілому - пасажиру, малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 1194 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням ДТП та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , який дії в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди, яка має бути відшкодована потерпілому - пасажиру, малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди й ухвалення в цій частині позовних вимог нового рішення про відмову у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП, в розмірі 1 000 грн., відшкодування ОСОБА_3 моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я малолітньому сину під час ДТП, в розмірі 10 000 грн., та розподілу судових витрат, слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», про відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням ДТП та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , який дії в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_1 , третя особа, ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», про відшкодування моральної шкоди, яка має бути відшкодована малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, скасувати й ухвалення в цій частині позовних вимог нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП, в розмірі 1 000 грн., відшкодування ОСОБА_3 моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я малолітньому сину під час ДТП, в розмірі 10 000 грн., та розподілу судових витрат, підлягає залишенню без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 27 жовтня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк