26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 300/3910/20
адміністративне провадження № К/9901/44434/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенко М.М.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Дубівської сільської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та нечинним рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021, ухвалене у складі головуючого судді Микитин Н.М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021, прийняту у складі колегії суддів: Сеника Р.П. (головуючий), Хобор Р.Б., Шинкар Т.І.
І. Суть спору
1. 23.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дубівської сільської ради Івано-Франківської області, в якому просив суд визнати протиправним та нечинним рішення 19 сесії 7 демократичного скликання Цінівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області № 140/19-2019 від 11.07.2019 Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік з урахуванням уточненої позовної заяви (від 13.01.2021).
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржуване спірне рішення є незаконним, так як було прийняте з порушенням законодавства України, є протиправним, порушує особисті права та законні інтереси позивача, як власника нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення загальною площею 907,3 кв. м в селі Цінева, та платника податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а тому є нечинним.
3. Позивач указав, що оскаржуване рішення прийняте з грубими порушеннями ст.ст.1, 4, 6, 8-9, 12, 13, 21, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що свідчить про порушення відповідачем процедури прийняття та погодження оскаржуваного рішення як регуляторного акту.
4. Також уважає, що відповідачем порушено вимоги частини одинадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 6, ч.1, та ч. 2 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно з якими проекти рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 5 робочих днів з дня затвердження. Отже, оскаржуване рішення прийняте з грубими порушенням процедури.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є власником нерухомого майна - нежитлового приміщення (складське приміщення) загальною площею 907,3 кв. м в селі Цінева, Рожнятівського району Івано-Франківської області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.07.2013 № 6300569 (а.с. 38).
6. 11 липня 2019 року проведено дев'ятнадцяту сесію сьомого демократичного скликання Цінівської сільської ради, на якій були присутні 8 депутатів із 13(а.с. 147-148).
7. На засіданні ради прийнято рішення № 140/19-2019 "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік"(а.с. 149) з Додатком 1, де для об'єктів нежитлової нерухомості складів, визначено ставку 1% розміру мінімальної заробітної плати, за 1 квадратний метр(а.с.150-158).
8. Вирішено оприлюднити рішення на інформаційній дошці Цінівської сільської ради в день його прийняття та надати дане рішення для оприлюднення та ознайомлення на офіційному електронному сайті Рожнятівської районної державної адміністрації (пункт 2 рішення № 140/19-2019 від 11.07.2020)
9. За прийняття цього рішення на сесії ради проголосували 8 депутатів із восьми присутніх(а.с. 148).
10. Уважаючи, що оскаржуване рішення є протиправним та нечинним, так як було прийняте з порушенням Конституції України та законів України, порушує особисті права позивача та законні інтереси, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 08.06.2021 у задоволенні позову відмовив.
12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оприлюднення оскаржуваного рішення після його прийняття здійснене шляхом його розміщення на дошці оголошень сільської ради, що не суперечить приписам п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 15, ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI.
13. Розміщення нормативного акту на дошці оголошень сільської ради за відсутності друкованих засобів масової інформації та офіційного сайту, переслідувало мету доведення рішення до найбільш широкого кола мешканців.
14. За таких обставин, з огляду на те, що відповідач оприлюднив оскаржуване рішення у спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці, порядок оприлюднення регуляторного акта не було порушено.
15. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.09.2021 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
16. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2019 році» від 23.11.2018 року № 2628-VIII, установлено, що у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Установлено, що у 2019 році до змін, внесених цим Законом до статті 268, пункту 26-1 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, як виняток не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4 Податкового кодексу України, а також частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України".
17. Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством, оскільки до оспорюваного рішення не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності
IV. Касаційне оскарження
18. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати, позовні вимоги задовольнити.
19. Як підставу касаційного оскарження відповідач указав пункт 3 частини четвертої статті 328 КС України.
20. Відповідач своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судового рішення.
V. Оцінка Верховного Суду
21. Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності прийняття відповідачем рішення Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік.
22. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
23. Згідно з підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
24. Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
25. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
26. За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
27. Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
28. У межах спірних правовідносин прийняті сільською радою рішення змінюють для платників права та обов'язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб'єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України.
29. З матеріалів справи слідує, що доводи позивача полягають у тому, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач, на думку позивача, зобов'язаний був дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
30. Оскаржуване рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об'єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
31. Тобто, встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов'язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.
32. У постанові від 10.12.2021 у справі №0940/2301/18 колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
33. Так, рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", у зв'язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення.
34. Верховний Суд відзначає, що спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії Податкового кодексу України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
35. Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів, якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
36. До того ж судами встановлено, що оскаржуване рішення було оприлюднене на інформаційній дошці Цінівської сільської ради в день його прийняття та надано для оприлюднення та ознайомлення на офіційному електронному сайті Рожнятівської районної державної адміністрації (згідно з пунктом 2 рішення № 140/19-2019 від 11.07.2020).
37. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством.
38. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
40. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
41. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 8 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року справі № 300/3910/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко