26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 640/23123/20
адміністративне провадження № К/990/27575/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №640/23123/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора, третя особа: Криворізька місцева прокуратура №3 Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішення і наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 20 серпня 2020 року №194дп-20 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 27 серпня 2020 року №222к про звільнення його з посади керівника Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області у перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 07 вересня 2020 року №238к, яким його вважається звільненим з посади в органах прокуратури з 07 вересня 2020 року;
- поновити його на посаді керівника Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 вересня 2020 року по день постановлення рішення судом;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь 100 000, 00 грн моральної шкоди.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надіславши її 03 жовтня 2022 року засобами поштового зв'язку.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Аналогічно попередньо поданій касаційній скарзі, скаржник як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами під час прийняття оскаржуваних рішень застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права - пунктів 5, 6, 8 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» - у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у справах №9901/721/ 18 від 18 лютого 2019 року, №П/9901/19/17 від 13 листопада 2018 року та №800/549/17 від 03 липня 2018 року.
Скаржник указує на те, суди першої та апеляційної інстанції застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права - пункту 6 частини 1 статті 43, частини 2 статті49 «Закону України про прокуратуру», частини І статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, пунктам 45, 180, 181, 205 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Олександр Волков проти України», пункту 19 розділу ІІІ «Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження», затвердженого Наказом Генерального прокурора від 04 листопада 2019 року №266 - у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2020 року в справі №360/4790/19, адміністративне провадження №К/9901/14287/20.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 та вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно: формулювання комісією вчиненого службового проступку суперечить його законодавчому визначенню - пункту 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру», оскільки нею не зазначено, що грубе порушення правил прокурорської етики було одноразовим; встановлення забороні, запровадженої абзацом четвертого підпункту 8 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року за № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції постанов Кабінету Міністрів України №343 від 04 травня 2020 року, №377 від 14 травня 2020 року для закладів громадського харчуванні може утворювати склад дисціплінарного проступку для відвідувача цього закладу.
Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Втім, подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не обґрунтував у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норм права, та, як на думку заявника, ця норма повинна застосовуватися.
Водночас Суд наголошує, що вказані положення є загальним, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цієї норми саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім цього, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою звернення до Суду із цією скаргою є, також, пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Разом з цим, скаржник вказує на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що за змістом відповідає пункту 2 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України, у редакції на час спірних правовідносин, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає позивач, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
У цій справі суд першої інстанції урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до приписів частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції здійснив розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), що надало суду апеляційної інстанції право на здійснення розгляду скарги також у письмовому провадженні без повідомлення сторін.
Скаржником також вказано, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Втім, скаржник обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження не зазначає коли таке клопотання/заява було заявлено та які саме докази чи обставини не було досліджено судом.
Також заявник зазначає, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.
З огляду на вказане, Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстав касаційного оскарження судових рішень визначених пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що позивач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року була повернута скаржнику, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, у якій Судом надано скаржнику вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Звертаючись вдруге скаржник викладає ті самі підстави касаційного оскарження яким вже надавалась оцінка в попередній ухвалі про повернення касаційної скарги.
Подана повторно касаційна скарга, аналогічна за змістом попередній касаційній скарзі, містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, незгоду з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд не має самостійно визначати підставу для касаційного оскарження судових рішень, а таку підставу має вказувати заявник касаційної скарги з одночасним наведенням підстави касаційного оскарження з огляду на обставини справи та висновки суду апеляційної інстанції.
Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №640/23123/20 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.А. Губська