28 вересня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/6931/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Канигіної Т.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Рибальченко О.І.,
представника позивача - Мільгевської Я.В.,
представника відповідача - Роман А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними та стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України), Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (надалі - ГУ ДФС у Полтавській області), Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі - ГУ ДПС у Полтавській області) (з урахуванням заяви від 01.04.2021):
- визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України та ГУ ДФС у Полтавській області щодо затримки виконання рішення суду та несвоєчасного поновлення ОСОБА_1 на роботі;
- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 08.08.2017 по 05.02.2018 в розмірі 80034,75 грн;
- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 08.08.2017 по 31.01.2018 у зв'язку з порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в розмірі 18782,71 грн;
- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними та скасовано пункт 1 наказу ДФС України №636 від 21.08.2015, наказ ДФС України №559-о від 25.02.2016, наказ ГУ ДФС у Полтавській області №29-о від 26.02.2016; поновлено на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області з 27.02.2016; зобов'язано ГУ ДФС у Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 по 15.11.2016. За результатом апеляційного оскарження постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 змінено постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу. Так, суд апеляційної інстанції зобов'язав ГУ ДФС у Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 по 15.11.2016 у розмірі 31164,65 грн. Проте, ГУ ДФС у Полтавській області не виконано рішення суду в частині поновлення на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області, у зв'язку із чим позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 позовну заяву залишено без руху /а.с.51, том 1/.
04.12.2020 позивачем усунені недоліки, зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху /а.с. 53, том 1/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/6931/20; вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 13.01.2021 /а.с. 56, том 1/.
21.12.2020 Головним управлінням ДФС у Полтавській області подано відзив на позовну заяву, у якій просив суд відмовити в його задоволенні. Управління зазначило, що позивач звільнений з державної служби та з 09.12.2020 не є працівником ГУ ДФС у Полтавській області. На офіційному сайті ГУ ДФС у Полтавській області 02.09.2019 розміщено офіційне повідомлення, у якому наведено, що Головне управління ДПС у Полтавській області розпочало виконання функцій і повноважень ГУ ДФС у Полтавській області, що припиняє свою діяльність /а.с.60-63, том 1/.
04.01.2021 Державною фіскальною службою України подано відзив на позовну заяву, у якій відповідач просив суд відмовити в його задоволенні, з огляду на необґрунтованість /а.с.72-74, том 1/.
Протокольною ухвалою суду від 13.01.2021 відкладено підготовче засідання на 02.02.2021 за клопотанням представника позивача /а.с. 84, том 1/. Протокольною ухвалою суду від 02.02.2021 відкладено підготовче засідання на 24.02.2021 за клопотанням представника позивача /а.с. 89, том 1/.
Протокольною ухвалою суду від 24.02.2021 задоволено клопотання представника позивача про заміну відповідача з ГУ ДФС у Полтавській області на ГУ ДПС у Полтавській області; відкладено підготовче засідання на 04.03.2021 для залучення до участі у справі уповноваженого представника ГУ ДПС у Полтавській області /а.с. 135, том 1/.
Протокольною ухвалою суду від 04.03.2021 відкладено підготовче засідання на 29.03.2021 за клопотанням представника відповідача /а.с. 154, том 1/. Протокольною ухвалою суду від 29.03.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 07.04.2021 /а.с. 163, том 1/. Протокольною ухвалою суду від 07.04.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 28.04.2021 за клопотанням представника відповідача /а.с.21, том 2/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 заяву представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено. Залучено Головне управління ДФС у Полтавській області у якості другого відповідача у цій справі. Розгляд справи №440/6931/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДПС у Полтавській, Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення розпочато спочатку /а.с.22-23, том 2/.
28.04.2021 підготовче засідання у справі не відбулося з огляду на перебуванні судді на лікарняному; підготовче засідання відкладено на 16.06.2021 /а.с.42, том 2/.
Протокольною ухвалою суду від 16.06.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 06.07.2021 для надання пояснень /а.с.47, том 2/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 залучено у справу в якості співвідповідача Головне управління ДПС у Полтавській області /а.с.48, 52-53, том 2/.
Протокольною ухвалою суду від 06.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2021 /а.с.76, том 2/.
Протокольною ухвалою суду від 21.07.2021 відкладено судове засідання на 11.08.2021, з огляду на задоволення клопотання представника позивача /а.с.82, том 2/. Протокольною ухвалою суду від 11.08.2021 відкладено розгляд справи до 26.08.2021 для надання часу позивачу скористатись правом на правову допомогу /а.с.87, том 2/. Протокольною ухвалою суду від 26.08.2021 оголошено перерву на 13.10.2021 для надання доказів /а.с.92, том 2/. Протокольною ухвалою суду від 13.10.2021 відкладено засідання до 03.11.2021 за клопотанням представника позивача /а.с. 176, том 2/. Протокольною ухвалою суду від 03.11.2021 оголошено перерву до 17.11.2021 для надання доказів /а.с. 182, том 2/. Протокольною ухвалою суду від 17.11.2021 відкладено судове засідання до 14.12.2021 для надання сторонами додаткових доказів /а.с.197-198, том 2/. Протокольною ухвалою суду від 14.12.2021 відкладено судове засідання до 02.02.2022, з огляду на задоволення клопотання позивача /а.с. 208, том 2/.
Відповідно до довідки від 02.02.2022 судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Канигіної Т.С. у відпустці, судове засідання відкладено на 02.03.2022.
У зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану, відповідно до наказу голови суду від 24.02.2022 №18/13 (зі змінами, внесеними наказом від 27.02.2022 №19/13) "Про організацію роботи суду у зв'язку із запровадженням воєнного стану", судове засідання у справі №440/693120 02.03.2022 не проводилось, судове засідання призначено на 01.06.2022.
Відповідно до довідки від 01.06.2022 у судове засідання учасники справи не з'явились, судове засідання відкладено на 22.06.2022. Протокольною ухвалою суду від 22.06.2022 відкладено судове засідання до 27.07.2022. з огляду на задоволення клопотання представника позивача. Протокольною ухвалою суду від 27.07.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 17.08.2022 для надання додаткових пояснень у справі. Протокольною ухвалою суду від 17.08.2022 відкладено судове засідання на 07.09.2022, з огляду на задоволення клопотання представника позивача. Протокольною ухвалою суду від 07.09.2022 відкладено судове засідання на 28.09.2022 у зв'язку з відсутністю доказів повідомлення.
У судове засідання не прибули представники відповідачів - Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 28.09.2022 представник позивача позов підтримала та просила суд його задовольнити. Представник відповідача - ГУ ДПС у Полтавській області заперечувала проти позову, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу ДФС України № 636 від 21.08.2015. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України № 559-о від 25.02.2016. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС в Полтавській області № 29-о від 26.02.2016. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС в Полтавській області з 27.02.2016. Зобов'язано ГУ ДФС в Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 по 15.11.2016 з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Полтавській області витрати на правову допомогу в розмірі 4593,33 грн. Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допущено до негайного виконання.
Наведене судове рішення змінено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017. Так, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16 змінено, виклавши абзаци шостий та сьомий резолютивної частини постанови в такій редакції: зобов'язати ГУ ДФС у Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 по 15.11.2016 у розмірі 31164,65 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Полтавській області в розмірі 854,36 грн та за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України в розмірі 854,36 грн. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816364/16 залишено без змін.
Відповідачами - ДФС України, ГУ ДФС у Полтавській області не виконано рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з позовом про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, починаючи з 16.11.2016 по день постановляння рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 у справі №816/943/17 стягнуто з ГУ ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення в розмірі 31251,60 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Сторонами не заперечується, що на виконання постанови суду від 07.07.2017 у справі №816/943/17 зазначена сума сплачена ГУ ДФС у Полтавській області, тобто за період з 16.11.2016 по 07.08.2017 (прийняття постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 у справі №816/943/17).
Відповідно до наказу Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.02.2018 №19-о "Про поновлення ОСОБА_1 " позивача поновлено на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області.
Позивач, вважаючи, що за період з 08.08.2017 по 05.02.2018 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду не сплачено, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії ДФС України та ГУ ДФС у Полтавській області щодо затримки виконання рішення суду та несвоєчасного поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд зазначає таке.
Як зазначено вище, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16 (постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 залишено без змін у цій частині), зокрема, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу ДФС України № 636 від 21.08.2015; визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України № 559-о від 25.02.2016; визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС в Полтавській області № 29-о від 26.02.2016; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС в Полтавській області з 27.02.2016.
Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, усі судові рішення, які набрали законної сили, підлягають виконанню усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, у тому числі й відповідачем у справі.
Відповідно до положень статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, процесуальним законом передбачено певну послідовність дій, які позивачу необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Отже, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
Підставою зазначеної позовної вимоги є незгода ОСОБА_1 з діями відповідачів, які полягають у неналежному виконанні (не в повній мірі) постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16.
Суд, звертає увагу, що відповідно до наказу Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.02.2018 №19-о "Про поновлення ОСОБА_1 " позивача поновлено на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області.
При цьому, чинне законодавство не передбачає такого способу захисту права, як звернення до суду з позовною вимогою про визнання дії протиправною, тобто ухвалити судове рішення, яке спрямоване на виконання іншого рішення суду, що в свою чергу, не призводить до ефективного захисту прав осіб.
Обов'язок виконання рішення суду, яке набрало законної сили, прямо передбачено Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 "Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою", а тому не потребує додаткового врегулювання в судовому порядку.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з приписами статей 382, 383 КАС України визначено два окремі способи судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого не на користь суб'єкта владних повноважень: зобов'язання останнього подати звіт про виконання судового рішення та можливість накладення штрафу за результатами розгляду поданого звіту, а також визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання судового рішення, що здійснюється за ініціативою позивача після розгляду справи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у цьому випадку вимоги позивача слід розглядати не в порядку позовного провадження, а в порядку, визначеному статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто в особливому порядку судового контролю, оскільки в позовній заяві йдеться про дії відповідача, вчинені в ході виконання постанови суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16.
З огляду на вищенаведене у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 08.08.2017 по 05.02.2018 в розмірі 80034,75 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до наказу ДФС України від 02.02.2018 №198-о "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 " на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16, залишеної без змін в частині поновлення на посаді постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, скасовано пункт 1 наказу Державної фіскальної служби України від 21.08.2015 №636 "Про результати перевірки територіальних органів ДФС у Полтавській області"; скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 25.02.2016 №559-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Полтавській області з 27.02.2016 /а.с. 28, том 1/.
Згідно з наказом ГУ ДФС у Полтавській області від 06.02.2018 №19-о "Про поновлення ОСОБА_1 " на виконання наказу ДФС України від 02.02.2018 № 198-0 "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 " (вхідна реєстрація у ГУ ДФС за №381/8 від 05.02.2018) наказано оголосити наказ ДФС України від 02.02.2018 №198-о "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 "; скасувати пункт 1 наказу Головного управління ДФС у Полтавській області від 26.02.2016 №29-о "Про оголошення наказу ДФС України від 25.02.2016 №559-о"; відділу по роботі з персоналом ( ОСОБА_2 ) у встановленому порядку забезпечити ознайомлення ОСОБА_1 з наказом ДФС України від 02.02.2018 №198-о "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 " та цим наказом; у зв'язку зі змінами у штатному розписі щодо скорочення посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Полтавській області, які відбулися після видання наказу ДФС України від 25.02.2016 №559-о "Про звільнення ОСОБА_1 ": відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ( ОСОБА_3 ) забезпечити оплату праці ОСОБА_1 за посадою першого заступника начальника Головного управління ДФС у Полтавській області; відділу по роботі з персоналом ( ОСОБА_2 ) забезпечити вжиття заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства /а.с. 27, том 1/.
Згідно з частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З огляду на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16 була допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць, у ГУ ДФС у Полтавській області виник обов'язок негайного вжиття дій щодо поновлення позивача на посаді.
Як вбачається з матеріалів справи, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16 за позовом ОСОБА_1 до ДФС України, ГУ ДФС у Полтавській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування витрат на правову допомогу змінена постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 шляхом викладення абзацу шостого та сьомого у новій редакції. При цьому, постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі змінена чи скасована не була.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 34 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 23.06.2015 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 46047528), у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №524/9275/17.
Як встановлено судом, видано наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС в Полтавській області 06.02.2018, у зв'язку з чим підтвердженим є факт затримки виконання відповідачем постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №816/364/16.
За приписами статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №524/9275/17: стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є встановлений судом факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.
Згідно з вимогами статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 вказаного Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.
Відповідно пункту 4 Порядку № 100 коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність виконання роботодавцем рішення суду про поновлення на роботі, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до позиції Верховного суду у справі №826/2778/14 від 21.10.2021 справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
За змістом пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Отже, пунктом 10 Порядку № 100, який був чинним у періоді вимушеного прогулу позивача та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, передбачено коригування середнього заробітку при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком № 100, зокрема й за час вимушеного прогулу.
Так, у разі підвищення тарифних ставок i посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так i у періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.
Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Аналогічним чином Верховний Суд застосував положення Порядку № 100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у постановах у постановах від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц, від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 11.02.2021 у справі № 814/197/15, від 21.04.2021 у справі № 640/6398/19.
Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про можливість застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу стосовно позивача за правилами пункту 10 Постанови № 100, який був чинним у періоді спірних правовідносин.
Суд дослідив надані сторонами у справі розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зазначає наступні здійснені розрахунки та їх правові підстави.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не відпрацював перед звільненням у лютому 2016 року протягом 4 місяців, обчислення середньоденної заробітної плати проводиться з встановленого йому штатному розписі посадового окладу.
Відповідно до довідки ГУ ДФС у Полтавській області від 24.11.2021 №240/16-97-08-25 оклад першого заступника начальника згідно із затвердженим штатним розписом ГУ ДФС у Полтавській області станом на 01.02.2016 складав 3646,00 грн.
Як вбачається зі змісту постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 у справі №816/364/16, середньоденна заробітна плата (середньоденне грошове забезпечення) ОСОБА_1 складає 173,62 грн.
Згідно з довідкою ГУ ДФС у Полтавській області від 24.11.2021 №240/16-97-08-25 розмір посадового окладу по посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 відповідно до штатних розписів становив: на 01.01.2016 - 3646,00 грн; на 01.05.2016 - 6220,00 грн; на 01.01.2017 - 6800,00 грн; на 01.11.2017 - 6887,00 грн; на 13.12.2017 - 7760,00 грн; на 01.01.2018 - 10088,00 грн; на 01.03.2018 - 10088,00 грн (наведене не оспорюється позивачем).
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 08.08.2017 по 05.02.2018 складає 44914,98 грн:
- середній заробіток позивача за серпень 2017 року складає 5504,62 грн (1,865*173,62*17), де 1,865 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (6800,00 грн /3646,00 грн); 173,62 грн - середньоденний заробіток; 17 - кількість робочих днів;
- середній заробіток позивача за вересень 2017 року складає 6799,83 грн (1,865*173,62*21), де 1,865 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (6800,00 грн /3646,00 грн); 173,62 - середньоденний заробіток; 21 - кількість робочих днів;
- середній заробіток позивача за жовтень 2017 року складає 6799,83 грн (1,865*173,62*21), де
1,865 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (6800,00 грн/3646,00 грн); 173,62 грн - середньоденний заробіток; 21 - кількість робочих днів;
- середній заробіток позивача за листопад 2017 року складає 7215,30 грн (1,889*173,62*22), де 1,889 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (6887,00 грн /3646,00 грн ); 173,62 грн - середньоденний заробіток; 22 - кількість робочих днів;
- середній заробіток позивача за грудень 2017 року (до підвищення посадового окладу) складає 2623,75 грн (1,889*173,62*8), де 1,889 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (6887,00 грн/3646,00 грн); 173,62 грн - середньоденний заробіток; 8 - кількість робочих днів;
- середній заробіток позивача за грудень 2017 року (після підвищення посадового окладу) складає 4433,56 грн (2,128*173,62*12), де 2,128 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (7760,00 грн /3646,00 грн); 173,62 грн - середньоденний заробіток; 12 - кількість робочих днів;
- середній заробіток позивача за січень 2018 року складає 10095,83 грн (2,769*173,62*21), де 2,769 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (10088 грн/3646,00 грн); 173,62 грн - середньоденний заробіток; 21 - кількість робочих днів;
- середній заробіток позивача за лютий 2018 року складає 1442,26 грн (2,769*173,62*3), де 2,769 - коефіцієнт підвищення посадових окладів (10088 грн /3646,00 грн); 173,62 грн- середньоденний заробіток; 3 - кількість робочих днів.
При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду саме з ГУ ДПС у Полтавській області.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Установлено, що ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р "Питання Державної податкової служби" Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до наказу ДПС України "Про початок діяльності Державної податкової служби України" від 28.08.2019 №36 розпочато виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" реорганізовані територіальні органи ДФС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДПС, зокрема, ГУ ДФС у Полтавській області реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДПС у Полтавській області. Проте, територіальні органи ДФС, які реорганізуються, продовжували здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам ДПС та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
05.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про внесення рішення засновників (учасників) ГУ ДФС у Полтавській області щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації.
30.09.2020 зареєстровано відокремлений підрозділ ДПС України - ГУ ДПС у Полтавській області.
Проте запис про припинення ГУ ДФС у Полтавській області у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент вирішення судом питання про заміну боржника у виконавчому провадженні відсутній.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 826/9815/18 та від 26.05.2022 у справі № 807/3591/14.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Враховуючи, що не був унесений запис про припинення ГУ ДФС у Полтавській області, то стягнення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 08.08.2017 по 05.02.2018 підлягає саме з ГУ ДФС у Полтавській області.
З огляду на вищенаведене, суд зазначає про наявність підстав у задоволенні зазначеної позовної вимоги частково.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 08.08.2017 по 31.01.2018 у зв'язку з порушенням строків нарахування та виплати заробітної плати в розмірі 18782,71 грн, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктами 2 та 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати (грошового забезпечення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у тому числі заробітна плата грошове забезпечення), у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №521/940/17.
При цьому, компенсація, передбачена вищезазначеним Законом, виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не порушення строків виконання рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16, від 08.06.2022 у справі №200/5213/20-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми заробітної плати, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
З урахуванням наведеного, позовна вимога позивача в цій частині є передчасною та необґрунтованою. Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у позові у частині вказаної позовної вимоги.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн, суд зазначає таке.
За приписами частин першої-третьої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 57).
Водночас, відповідно до частини п'ятої стаття 21 Кодексу адміністративного судочинства вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями ГУ ДПС у Полтавській області і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 21.02.2020 у справах № 363/3520/16-а та №628/3028/16-а.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Позивач від сплати судового збору звільнений.
При цьому, під час судових дебатів, представник позивача заявила про намір надати клопотання про стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197), Головного управління Державної фіскальної служби в Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 39461339), Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 44057192) про визнання дій протиправними та стягнення задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення за період з 08.08.2017 по 05.02.2018 в розмірі 44914,98 грн (сорок чотири тисячі дев'ятсот чотирнадцять гривень дев'яносто вісім копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
У задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.10.2022.
Cуддя Т.С. Канигіна