Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 жовтня 2022 року Справа№200/17316/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
2 грудня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з вимогами:
- не виходити за межі позовних вимог - визнати незаконним та скасувати Рішення № 052530002561 від 04 червня 2021 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути повторно заяву від 29 травня 2021 року про призначення пенсії ОСОБА_1 , та зарахувати до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період роботи: з 27 вересня 1997 року по 16 серпня 1998 року, з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
до страхового стажу роботи періодів: з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року, з 04 вересня 1997 року по 16 вересня 1997 року, періоду навчання з 01 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року, період військової служби з 08 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року, здійснивши розрахунок усього пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , із застосуванням роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 травня 2021 року позивач, через веб-портал, звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням відповідача № 052530002561 від 4 червня 2021 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з недостатнім пільговим стажем. Позивач вказав, що основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, при цьому трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про періоди роботи на посадах, що віднесені до пільгової стажу роботи, проте відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю пільгового стажу, пославшись на відсутність документів передбачених для підтвердження пільгового стажу роботу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Вважає рішення позивача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, позов не визнав, 17 січня 2022 року надав відзив на адміністративний позов в якому вказав, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 25 років. Позивачу не зараховано до пільгового стажу періоди роботи: з 27 вересня 1997 року по 16 серпня 1998 року оскільки пільгова довідка не відповідає нормам чинного законодавства; з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду РФ та відсутні первинні документи, що підтверджують пільгові довідки та довідки про заробітну плату. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 1 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року через виправлення по-батькові у дипломі; період військової служби з 8 грудня 1995 року по 27 травня 1997 оскільки відсутній військовий квиток або довідка про підтвердження військової служби; з 4 вересня 1997 року по 16 вересня 1997 року через відсутність дати підстави звільнення. У задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази у справі.
Ухвалою суду від 20 січня 2022 року вирішено повторно витребувати у відповідача докази по справі, адміністративну справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 22 лютого 2022 року.
Ухвалою суду від 22 лютого 2022 року повторно витребувано докази по справі, продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів, відкладено підготовче провадження, призначено підготовче засідання на 17 березня 2022 року.
17 березня 2022 року підготовче засідання у справі не відбулось, у зв'язку з введення воєнного стану, постійними обстрілами території України та введення активних бойових дій на території Донецької області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
Ухвалою суду від 17 червня 2022 року відкладено розгляд справи, вирішено продовжити строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін, встановити учасникам справи строк протягом десяти днів з отримання зазначеної ухвали для надання клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження або надання клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану на території України.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження. Судове засідання по справі призначено на 25 жовтня 2022, про що повідомлено сторін.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID-карточки № НОМЕР_1 виданим 12 травня 2021 року органом №1444. Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання №08-01/8660 від 21 травня 2021 року.
29 травня 2021 року ОСОБА_2 , через веб-портал, звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 052530002561 від 4 червня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Так згідно вказаного рішення, страховий стаж ОСОБА_2 складає 17 років 09 місяців 29 днів, пільговий за Списком №1 - 16 років 07 місяців 08 днів. При цьому до страхового стажу не зараховані періоди роботи: : з 01 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року через виправлення по-батькові у дипломі; період військової служби з 08 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року оскільки відсутній військовий квиток або довідка про підтвердження військової служби; з 04 вересня 1997 року по 16 вересня 1997 року через відсутність дати підстави звільнення, до пільгового стажу - з 27 вересня 1997 року по 16 серпня 1998 року оскільки пільгова довідка не відповідає нормам чинного законодавства, до страхового та пільгового стажу - з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків та довідки про заробітну плату.
Вважаючи неправомірною відмову відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 5 листопада 1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ від 3 жовтня 2017 року було доповнено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розділом XIV-І Пенсійне забезпечення окремих категорія громадян, зокрема, статтею 114 визначені умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Вказані зміни набрали чинності 11 жовтня 2017 року.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Отже, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах з моменту набрання законної сили Законом України № 2148-VІІІ від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій - з 11 жовтня 2017 року.
Відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.
Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 14 Закону № 1788, а саме, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.
Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз вищезазначених положень свідчить, що право особи на призначення пільгової пенсії має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 , щодо спірних періодів, містить записи:
- з 1 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року навчання у СПТУ №105 (запис №1- №2);
- з 08 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року служба в Збройних Силах України (запис №5-№6);
- 04 вересня 1997 року прийнятий учнем гірника підземного з повним робочим днем у шахті;
- 16 вересня 1997 року звільнений за власним бажанням;
- 27 вересня 1997 року прийнятий гірником підземним 3 розряду з повним робочим днем у шахті;
- 16 червня 1998 року звільнений за власним бажанням.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 27 вересня 1997 року по 16 червня 1998 року у ТОВ «Донбасс-ШПУ».
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року .
В період з 11 березня 1994 року по 16 січня 2003 року застосовувався Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162.
Суд зазначає, що професія «гірник підземний» віднесена до Списку №1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162.
Як зазначалось раніше, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області своїм рішенням не зарахувало до пільгового стажу позивачу період роботи з 27 вересня 1997 року по 16 червня 1998 року у зв'язку з тим, що пільгова довідка не відповідає п.20 Порядку затвердженому ПКМУ від 12 серпня 1993 року №63.
Суд не погоджується з висновками, викладеними у рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області оскільки, записи у трудовій книжці позивача серія НОМЕР_2 містять повну інформацію щодо періоду роботи з 27 вересня 1997 року по 16 червня 1998 року на посаді, яка належить до посад за Списком № 1, стаж роботи на яких підлягає зарахуванню до пільгового стажу при вирішенні питання щодо пенсійного забезпечення особи.
Таким чином, при розгляді справи суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно не зараховано до пільгового стажу позивача період роботи з 27 вересня 1997 року по 16 червня 1998 року.
Суд також не погоджується з позицією відповідача, щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 1 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року, оскільки має місце виправлення в по-батькові позивача.
Відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», час навчання в професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учнів, слухачів, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що надає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Так, позивачем, при наданні заяви про призначення пенсії, був наданий диплом серії НОМЕР_3 від 29 червня 1995 року, копія якого міститься в матеріалах справи.
Також, період навчання позивача підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 , з якої вбачається, що протягом місяця після закінчення навчання позивач зарахований на роботу за набутою професією (19 липня 1995 прийнятий муляром 4 розряду).
Суд вважає, що відмовляючи позивачеві у зарахуванні періоду навчання до страхового стажу, відповідачем допущено надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій), а отже, період навчання позивача з 1 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року підлягає задоволенню.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду військової служби з 8 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, у тому числі, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
В матеріалах справи наявна копія тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 , виданого Покровсько-Ясинуватським ОМТЦК-СП 11 травня 2021 року, яким підтверджується, що позивач проходив військову службу у період з 8 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року.
Посилання пенсійного фонду на відсутність військового квитка суд вважає безпідставним, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 травня 2017 року за N 582/30450 військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з п. 1 Порядку виготовлення, видачі та знищення тимчасового посвідчення військовозобов'язаного затвердженого наказом МОУ №610 тимчасове посвідчення військовозобов'язаного (далі - тимчасове посвідчення) є документом, що посвідчує особу військовозобов'язаного, який перебуває у запасі осіб офіцерського складу або осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовозобов'язаний), та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Ураховуючи те, що позивачем отримано тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 , яке видано військовим комісаром Покровсько-Ясинуватського ОМТЦК-СП 11 травня 2021 року замість військового квитка та з урахуванням підтвердження періоду з 8 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , період проходження військової служби має бути зарахований відповідачем.
Стосовно не зарахування до пільгового та страхового стажу періодів роботи позивача з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_5 , позивач працював:
- 12 травня 2015 року машиніст гірничих виїмкових машин з повним робочим днем під землею 6 розряду, вахтовим методом, у ТОВ «ДДС-Плюс», Росія, Ростовська область;
- 15 червня 2015 року звільнений за власним бажанням;
- 16 червня 2016 року прийнятий на посаду машиніст гірничих виїмкових машин 5 розряду з повним робочим днем під землею у ТОВ «Північна алмазна компанія» м. Воркута, район Крайньої Півночі;
- 19 лютого 2016 року розірваний трудовий договір за ініціативою працівника;
- 20 лютого 2016 року прийнятий на посаду машиніст гірничих виїмкових машин з повним робочим днем під землею у ТОВ «Північна алмазна компанія» м. Воркута, район Крайньої Півночі;
- 11 березня 2018 року розірваний трудовий договір за ініціативою працівника;
- 13 березня 2018 року прийнятий на посаду машиніста гірничих виїмкових машин 5 розряду у АО «Воркутауголь» шахта «Комсомольская» (мова ориг.);
Працює по цей час.
Частиною четвертою статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
13 березня 1992 року підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно пунктів першого та другого статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання сили даної Угоди.
Відповідно до частин 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
З вищенаведених норм міжнародних угод, підписаних, зокрема, між Україною та Російською Федерацією, слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно законодавству держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Таким чином, якщо певний період роботи особи на території Російської Федерації згідно з законодавством цієї держави повинен обчислюватися на пільгових підставах, то в такому ж порядку цей же стаж повинен враховуватись щодо цієї людини і в Україні.
При цьому, як вже зазначалось судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі, на території Держави-учасниці вищевказаної Угоди, є трудова книжка. Крім того, для зарахування вказаного стажу роботи можуть надаватись письмовий трудовий договір або відповідна довідка про підтвердження стажу роботи.
Суд зазначає, що записи у вищевказаній трудовій книжці про роботу позивача у вищевказані спірні періоди, містять всі необхідні відомості про пільговий характер роботи позивача на підземних роботах, а тому відповідач повинен був зарахувати вказаний період до пільгового стажу позивача на підземних роботах, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вказані відомості у трудовій книжці позивача також підтверджуються: картою спеціальної оцінки умова праці №50-2018, довідкою ТОВ «Північна алмазна компанія» від 11 лютого 2020 року № 220, довідкою ТОВ «Північна алмазна компанія» від 11 лютого 2020 року № 221, довідкою ТОВ «Північна алмазна компанія» від 11 лютого 2020 року № 222, довідкою ТОВ «Північна алмазна компанія» від 11 лютого 2020 року № 223, довідкою ТОВ «ДДС-Плюс» від 18 лютого 2016 року № 04, довідку АТ «Воркутауголь» від 21 квітня 2021 року №150, довідками про доходи та суми податку за 2021 рік, 2020 рік, 2019 рік, 2018 рік від 21 квітня 2021 року, довідку про підтвердження пільгового характеру роботи від 18 лютого 2020 року №77.
Стосовно посилань на відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду рф, у періоди з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року, суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.
Як вже зазначалось судом вище, з аналізу вищенаведених норм міжнародних угод, підписаних, зокрема, між Україною та Російською Федерацією, слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно законодавства держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Крім того, рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року встановлено, що нормою пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року закріплене правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Згідно статті 3 Федерального Закону російської федерації від 28 грудня 2013 року № 400-ФЗ «Про страхові пенсії», який застосовується після 01 січня 2015 року, страховий стаж - облікована при визначенні права на страхову пенсію та її розміру сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, за які нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, а також інших періодів, що зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до частини першої статті 11 Федерального Закону російської федерації від 28 грудня 2013 року № 400-ФЗ «Про страхові пенсії» до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Закону, за умови, що за ці періоди нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Згідно частин першої та другої статті 14 Федерального Закону Російської Федерації від 28 грудня 2013 року № 400-ФЗ «Про страхові пенсії» при підрахунку страхового стажу періоди, передбачені статтями 11 і 12 цього Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 1 квітня 1996 року № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік у системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за зазначений період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами у порядку, встановленому законодавством Російської Федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди, передбачені статтями 11 і 12 цього Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 1 квітня 1996 року № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік у системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджуються виходячи з відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.
Крім того, відповідно до частини першої та другої статті 10 Федерального закону Російської Федерації від 15 грудня 2001 року № 167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації» суми страхових внесків, що надійшли за застраховану особу до Пенсійного фонду Російської Федерації, враховуються на його індивідуальному особовому рахунку за нормативами, передбаченими цим Федеральним законом та Федеральним законом «Про індивідуальний (персоніфікований) облік у системі обов'язкового пенсійного страхування».
Об'єкт оподаткування страховими внесками, база для нарахування страхових внесків, суми, що не підлягають оподаткуванню страховими внесками, порядок обчислення, порядок та строки сплати страхових внесків, порядок забезпечення виконання обов'язку зі сплати страхових внесків регулюються законодавством Російської Федерації про податки та збори, якщо інше не встановлено цим Федеральним законом.
Отже, страховий стаж за період роботи позивача з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року, відповідно до законодавства Російської Федерації має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації. При цьому, обов'язковою умовою для включення зазначеного періоду роботи, яка виконувалась на території Російської Федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період.
Аналогічна позиція викладена у постанові Першого апеляційного адміністративного суду по справі №360/543/22 від 20 вересня 2022 року.
Так, відповідно до довідок від 11 лютого 2020 року № 220, №221, №222, №223 у період з червня 2015 року по березень 2018 року підприємством проведена сплата страхових внесків, також, сплата страхових внесків підтверджується довідками про доходи та суми податку за 2021 рік, 2020 рік, 2019 рік, 2018 рік від 21 квітня 2021 року.
Отже, страховий стаж за період роботи позивача з 01 липня 2019 року по 08 червня 2020 року, відповідно до законодавства Російської Федерації підтверджений на підставі документів, що видаються роботодавцями в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації, в тому числі, сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації за період роботи позивача з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, як і відсутні докази взагалі нарахування позивачу заробітної плати за вказаний період, а тому задоволення позову в частині зарахування періоду роботи позивача з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року задоволенню не підлягає.
Відповідач у спірному рішення відмовив у зарахуванні періоду роботи позивача з 4 вересня 1997 року по 16 вересня 1997 року, оскільки відсутня дата та підстава звільнення у трудовій книжці.
Суд зазначає, що Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.
Отже, позивач не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві та неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, зокрема, не внесення відомостей про проведення атестації робочих місць на підприємстві, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії на пільгових умовах.
Ураховуючи наведене вище, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу період роботи позивача з 1 вересня 1997 року по 16 вересня 1997 року, оскільки позивач не несе відповідальності за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки.
Стосовно позовних вимог в частині застосування роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року №8 суд зазначає наступне.
Стосовно тверджень позивача щодо застосовування при розрахунку пільгового стажу Роз'яснень Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 “Про порядок нарахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20 січня 1992 року № 8 працівникам, зайнятим на підземних роботах та у металургії, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку у відповідності зі ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", але не відпрацювавши повного стажу, передбаченою зазначеною статтею Закону, пенсія незалежно від віку може призначатися при наявності не менше 25 років стажу підземної та в металургії роботи із зарахуванням до нього:
- кожного повного року роботи гірничим очисного забою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виємочних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого проказу за 1 рік роботи 3 місяці;
- кожного повного року роботи, передбаченої у відповідних розділах списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, - за 9 місяців.
Тобто, відповідно до роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України від 20 січня 1992 року № 8, основною умовою для взаємозаліку пільгового трудового стажу роботи є наявність 10 - річного стажу на підземних роботах.
Між тим, зміст положень статті 14 та частини шостої статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” засвідчує, що така умова як наявність десятирічного стажу роботи на провідних професіях не визначена диспозиціями цих правових норм як обов'язкова підстава для їх застосування.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові 18 липня 2019 року справа №826/2426/16 листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Таким чином, роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України №8 від 20 січня 1992 року за своєю суттю і юридичною природою не належить до актів законодавства, в тому числі до актів нормативно - правового характеру, а носить лише рекомендаційний характер й, до того ж, в цьому роз'ясненні були довільно і помилково розтлумачені норми всупереч правового регулювання, запровадженого статтями 14 та частиною шостою статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Аналогічний правовий висновок щодо застування роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України № 8 від 20 січня 1992 року викладено Верховним Судом в постанові від 8 липня 2021 року у справі №212/1743/17-а.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення № 052530002561 від 04 червня 2021 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 29 травня 2021 року про призначення пенсії, зарахувавши до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період роботи: з 27 вересня 1997 року по 16 серпня 1998 року, з 12 травня 2015 року по 15 червня 2015 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до страхового стажу роботи періодів: з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року, з 04 вересня 1997 року по 16 вересня 1997 року, періоду навчання з 1 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року, період військової служби з 8 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанції від 27 листопада 2021 року позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., таким чином, ураховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати зі сплати збору у розмірі 454 грн. слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 052530002561 від 4 червня 2021 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, б.3, код ЄДРПОУ: 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_6 ) про призначення пенсії від 29 травня 2021 року, зарахувавши до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею періоди роботи: з 27 вересня 1997 року по 16 серпня 1998 року, з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до страхового стажу роботи періоди: з 16 червня 2015 року по 11 березня 2018 року, з 13 березня 2018 року по 21 квітня 2021 року, з 4 вересня 1997 року по 16 вересня 1997 року, період навчання з 1 вересня 1992 року по 29 червня 1995 року, період військової служби з 8 грудня 1995 року по 27 травня 1997 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, б.3, код ЄДРПОУ: 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв